§ 5. Законодавчі вимоги щодо охорони навколишнього середовища в країнах Європейського Союзу

Аналізуючи екологічне законодавство і судову практику різних держав у західноєвропейському регіоні, варто також приділити увагу праву навколишнього середовища ЄС, норми і принципи якого є обов'язковими для виконання державами-членами.

У 2005 році парламент Французької Республіки інкорпорував Екологічну Хартію в Конституцію Франції 1958 року (зі змінами 2008 року), чим надав цьому документу сили основного закону держави, а також закріпив на нормативному рівні право громадян жити у здоровому довкіллі, концепцію сталого розвитку, принцип «забруднювач платить» і принцип перестороги. Екологічне законодавство Франції кодифіковано в Екологічному кодексі 2000 року, який охоплює питання доступу громадян до екологічної інформації та процесу ухвалення екологічно значимих рішень, охорони водного і морського середовища, повітря і атмосфери, природної спадщини, морських узбереж, парків і заповідників, флори і фауни, поводження з відходами тощо. У Франції ухвалено окремі законодавчі акти в сфері охорони вод (закон 1992 року) та охорони повітря і енер- гоефективності (закон 1996 року). Разом з тим, протягом певного часу у Франції спостерігалися проблеми з імплементацією програми ЄС «Натура 2000»¹, що мало наслідком порушення цього питання в Суді CC і ухвалення ним рішення по справі Commission v. France С-2 20/99. Органами, які відповідають за втілення екологічної політики держави, є Міністерство екології, енергетики, сталого розвитку та морів, Міністерство із сільського і рибного господарства, Агентство із санітарного благополуччя та безпеки навколишнього середовища^[553] ^{^[554] ^[555].}

Екологічні положення в писаній частині Конституції Великої Британії можуть бути виявлені лише в її самих ранніх частинах^[556], головним чином, у відповідних актах Парламенту і судових рішеннях. Основними актами англійського природоохоронного законодавства можна назвати Закони про охорону навколишнього середовища 1990 і 1995 років, які стосуються охорони окремих компонентів навколишнього середовища чи окремих територій та положення яких ґрунтуються на процедурі інтегрованого контролю забруднень^[557].

Крім цього, було ухвалено Закон про чисте повітря 1993 року, який діє на території Англії, Шотландіїта Уельсу і надає Держсекретарю право вимагати від місцевої влади створення «територій контрольованого диму».

Серед інших законів у сфері охорони навколишнього середовища відзначимо закони про охорону птахів 1954 року, охорону природи 1968 року, видобуток і збереження районів нафти й газу 1968 року, контроль над забрудненням навколишнього середовища 1974 року, диких тварин і сільську місцевість 1981 року, інформацію в галузі навколишнього середовища і безпеки 1988 року, пестициди 1989 року, водні ресурси 1991 року, сільську місцевість і права на дорогу 2000 року, королівські парки 2000 року, чисті околиці та навколишнє середовище 2005 року, зміну клімату і сталу енергетику 2006 року, природне навколишнє середовище і сільські громади 2006 року, зміну клімату 2008 року, захист морського середовища та прибережних районів 2009 року В Англії та Уельсі діє Агентство з охорони навколишнього середовища, яке було створене Законом про охорону навколишнього середовища 1995 року в якості єдиного контролюючого органу, що прийшов на зміну трьом урядовим інституціям і численним місцевим органам управління; в Шотландії діє своє власне Агентство з охорони навколишнього середовища; в Північній Ірландії функціонує Департамент з охорони навколишнього середовища.

В правовій системі Великої Британії судовий прецедент є джерелом права, тому варто згадати деякі справи, які мали вплив на розвиток і тлумачення відповідних норм права у галузі охорони навколишнього середовища: у сфері охорони

водних ресурсів-справи Rylands v. Fletcher року, Alphacell Ltd v. Woodward 1972, Cambridge Water Co Ltd v. Eastern Counties Leatherplc 1994, Empress Cars (AbertiIIery) Ltd v. NRA 1998, Environment Agency v. Brock pic 1998, Environment Agency v. British Steel pic 1999; у сфері поводження з відходами - справи R v. Rotherham Metropolitan Borough Council ex p Rankin 1990, R v. Avon County Council ex p Terry Adams Ltd 1994, R v.

Cardiff City Council ex p Gooding Investments Ltd 1997, Mayer Parry Recycling Ltd v. Environment Agency 1999, Official Receiver v. Environment Agency, Re Celtic Extraction Ltd 2000, Environment Agency v. Newcomb and Son Ltd and Another 2002; у сфері охорони грунтів - справа Maile v. Wigan Metropolitan Borough Council 2001; у сфері охорони повітря - справи Helens Smelting Co v. Tipping 1865, Halsey v. Esso Petroleum 1961, Blackburn v. ARC Ltd 1998; у сфері шумового забруднення - справи East Northamptonshire DC v. Fossett 1994, Dennis and Dennis v. Ministry of Defence 2003¹. У 2008 році Суд Корони Сполученого Королівства виніс рішення у справі проти міжнародної неурядової організації Грінпіс, ініційованої представниками вугільної промисловості. Суд виправдав дії шести активістів Грінпісу, звільнивши їх від кримінальної відповідальності за заподіяну шкоду електростанції, яка спалювала вугілля (станція Кінгнорсу м. Кент). Своє рішення суд мотивував так: шкода, яка заподіюється власності по усьому світу в результаті зміни клімату, до якої призводять, серед іншого, викиди парникових газів з такого типу електростанцій, значно перевищує шкоду, заподіяну зазначеній станції активістами Грінпісу^[558] ^{^[559] (справа R. v. Greenpeace 2008). Ця справа є знаковою, оскільки відобразила усвідомлення суспільством проблеми глобальноїзміни клімату та відзначила підвищення рівня правової «екологічної» свідомості у Великій Британії. У ст. 20А Конституції Федеративної Республіки Німеччина в редакції 1994 року згадується про відповідальність перед майбутніми поколіннями, а також захист природних умов життя. На даний момент уряд Німеччини працює над ухваленням єдиного Екологічного кодексу, який би уніфікував підходи до охорони навколишнього середовища, присутні в різних актах законодавства. Серед актів природоохоронного законодавства можна виділ ити закони про енергозбереження 1976 року, оцінку впливу на навколишнє середовище 1990 року, відповідальність за екологічну шкоду 1990 року, контроль над викидами в атмосферу 1990 року зі змінами 2002 року, екологічну інформацію 1994 року, екологічну статистику 1994 року, боротьбу з екологічними злочинами 1994 року, хімічні речовини 1994 року, водні ресурси 1996 року зі змінами 2010 року, збереження ґрунтів 1998 року, збереження природи та управління ландшафтами 1998 року зі змінами 2010 року, відновлювані джерела енергії 2000 року зі змінами 2009 року, екологічний аудит 2002 року, екологічну інформацію 2004 року, охорону тварин 2006 року, засоби правового захисту в сфері охорони довкілля 2006 року¹.
Як і у Франції, в Німеччини були певні проблеми з імплементацією програми ЄС «Натура 2000» (рішення Суду CC по справі Commission v. Germany С-71/99). В Німеччині діє Федеральне міністерство схорони навколишнього середовища, збереження природи та ядерноїбезпеки; більшість земель Німеччини мають свої власні природоохоронні міністерства. З часів реформи 2006 року всі головні галузі охорони навколишнього середовища знаходяться в компетенції федерального уряду: управління якістю повітря, відходами, мисливство, боротьба з шумовим забрудненням, просторове планування, збереження природи, боротьба з забрудненням вод, грунтів, охорона узбереж. Цікаво, що принцип перестороги, який сьогодні закріплений у багатьох міжнародних конвенціях та актах національного законодавства, має своїм корінням саме право Німеччини: принцип Vorsorgeprinzip (принцип передбачення) вперше зафіксовано у Федеральному законі Німеччини з регулювання викидів 1974 року^[560] ^{^[561]. В Конституції Італійської Республіки 1947 року записано, що Республіка має обов'язок захищати ландшафти, історичну та художню спадщину нації (ст. 9), охороняти здоров'я людей як фундаментальне індивідуальне право (ст. 32), держава має виключні законодавчі повноваження стосовно охорони навколишнього середовища, екосистеми та культурної спадщини (ст. 117). В Італії діють такі спеціальні акти законодавства з охорони навколишнього середовища: закони про чисте повітря 1966 року, контроль над забрудненням води 1976 року, відходи 1982 року, охорону ландшафтів 1985 року, Закон 349 (1986), яким засновано Міністерство охорони навколишнього середовища, Закон щодо промислових відходів 1988 року, Закон 7 (1990), який надав право доступу до адміністративної документації та процедур асоціаціям з охорони навколишнього середовища, Рамковий закон щодо охоронюваних територій 1991 року, Закон 36 (1994) про охорону вод, Закон 61 (1994), яким засновано Національне агентство охорони навколишнього середовища, Рамковий закон з попередження лісних пожеж 2000 року, Закон 16 (2001), яким ратифіковано Оргуську конвенцію про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішеньта доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, 1998 року.
В Італії ухвалено Екологічний кодекс 2006 року, який містить вимоги до процедури надання дозволів щодо діяльності, яка має вплив на навколишнє середовище, а також правила оцінки впливу на навколишнє середовище. Кодекс неодноразово змінювався відповідно до рішень Суду ЄС. Більшість регіонів Італії, наприклад, Сардинія, Сицилія, мають власні екологічні кодекси. В Італії діє Міністерство охорони навколишнього середовища, наукову та технічну підтримку для якого здійснює Національне агентство охорони навколишнього середовища. Компетенцію регіонів та місцевої влади у галузі правового регулювання охорони навколишнього середовища було зміцнене під час так званого процесу деволюції (Закон Бассаніні 1997 року). З метою здійснення інспектування на регіональному рівні в Італії створюються регіональні агентства з охорони навколишнього середовища¹. Конституція Королівства Іспанія 1978 року передбачає право кожного на навколишнє середовище, сприятливе для розвитку особистості, обов'язок держави контролювати використання природних ресурсів та встановлювати санкції за порушення екологічного законодавства (ст. 45); делегує такі сфери, як лісництво, сільське господарство, навколишнє середовище, гідравлічне управління самоврядним спільнотам (ст. 148); закріплює за державою повноваження ухвалювати законодавство з охорони довкілля та лісництва з правом самоврядних спільнот ухвалювати додаткові заходи з охорони (ст. 149). В Іспанії діють такі спеціальні акти законодавства з охорони навколишнього середовища: про охорону атмосфери 1972 року, охорону прибережних районів 1988 року зі змінами 2007 року, ядерну енергетику 1964 року зі змінами 2001 року, відходи 1998 року, інтегрований контроль і попередження забруднення 2001 року, охорону лісів 2003 року, інформацію в сфері охорони навколишнього середовища 2006 року, якість повітря та охорону атмосфери 2007 року, відповідальність за екологічну шкоду 2007 року. В Іспанії діє Міністерство охорони навколишнього середовища.
До компетенції автономних регіонів у природоохоронній сфері належать такі питання: впровадження планів з охорони навколишнього середовища, розвиток і втілення законодавства, ухваленого органами державної влади, надання різноманітних дозволів. Певні природоохоронні повноваження мають також муніципалітети (забруднення повітря, шумове забруднення)². Розглянемо також особливості природоохоронного законодавства у деяких нових членах ЄС. Так, у Конституції Республіки Польща 1997 року є пряме посилання на принцип сталого розвитку (ст. 5), а також на право органів державної влади запроваджувати обмеження конституційних прав і свобод на основі закону і з метою захисту навколишнього природного середовища (ст. 3). Конституція також закріпила обов'язок держави піклуватися про забезпечення екологічної безпекитеперішнього і майбутнього поколінь(ст. 74). В державі ухвалено закони щодо охорони навколишнього середовища 2001 року, управління та охорони водних ресурсів 1974 року, охорони природи 1991 року, системи інспекції в сфері охорони навколишнього середовища 1991 року, попередження забруднення моря із суден 1995 року, захисту земель сільськогосподарського призначення і лісів 1995 року, охорони тварин 1997 року, доступу і захисту екологічної інформації та оцінки впливу на навколишнє середовище 2000 року, відходів 2001 року, рециркуляції транспортних засобів, в яких закінчився строк експлуатації, 2005 року.
Конституція Угорської Республіки 1949 року в ст. 18 закріпила право кожної людини на здорове довкілля. Серед актів спеціального екологічного законодавства виокремимо закони про загальні норми з охорони навколишнього середовища 1995 року, особливістю якого є те, що він засновує Національну раду з охорони навколишнього середовища з дорадчими функціями, а також визначає відповідальність органів місцевої влади у цій сфері)¹, річки і озера міжнародного значення 1993 року, управління в сфері водних ресурсів 1995 року, збереження природи 1996 року, охорону лісів 1996 року, діяльність в галузі біотехнологій 1998 року, управління відходами 2000 року, хімічну безпеку 2000 року, імплементацію Рамкової конвенції OOH про зміну клімату і Кіотського протоколу до неї 2007 року, збереження і управління лісами 2009 року.
Конституція Чеської Республіки 1992 року забезпечує громадянам право на сприятливе довкілля, а також право на своєчасну і повну інформацію стосовно стану навколишнього середовища і природних ресурсів (ст. 35). В державі ухвалено закони щодо охорони природи і ландшафтів 1992 року, охорони лісів 1995 року, оцінки впливу на навколишнє середовище 2001 року, відходів 2001 року зі змінами 2005 року, води 2001 року, інтегрованого попередження і контролю за забрудненням 2002 року, охорони повітря 2002 року, рибальство 2004 року.
В усіх трьох зазначених вище державах створено міністерства охорони навколишнього середовища. Правове становище, природоохоронні функції та повноваження зазначених міністерств визначені відповідними положеннями національного законодавства.
Цікавим є розгляд законодавчих вимог в сфері охорони навколишнього середовища на рівні Європейського Союзу як особливого державоподібного утворення. Слід відзначити, що ані в Паризькому договорі, ані в Римських договорах не було прямого посилання на необхідність охорони навколишнього середовища і здійснення загальної природоохоронної політики. З початку створення і до 1972 року Європейські Співтовариства не мали компетенції в зазначеній сфері. Стокгольмська конференція OOH з проблем навколишнього середовища 1972 року справила істотний вплив на політику ЄС, у результаті чого було прийнято Декларацію про програму дій з навколишнього середовища, а в 1973 року — Першу програму дій з навколишнього середовища на 1973-1976 роки². У 1985 році Суд ЄС уперше визначив, що одним із завдань здійснення спільної політики ЄС має стати охорона навколишнього середовища і виправдав введену заборону на розміщення відходів екологічними міркуваннями (справа 240/83)¹. Проте лише в 1987 році питання охорони навколишнього середовища знайшло своє відображення в первинному законодавстві ЄС: в Єдиний Європейський Акт було внесено положення про охорону навколишнього середовища у вигляді окремого розділу. Маахстріхтський договір про заснування ЄС 1992 року поставив перед державами-членами нову мету — досягнення сталого розвитку (ст. 6), що було підтверджено Амстердамським договором 1997 року (ст. 2). Стаття 174 Договору про заснування ЄС 1992 року вказує на принципи політики ЄС у галузі охорони навколишнього середовища: принцип превентивних дій, принцип перестороги, принцип відшкодування заподіяної навколишньому середовищу шкоди шляхом її ліквідації в джерелі, принцип «забруднювач платить». Нині реалізується Шоста програма дій з навколишнього середовища на 2002-2012 роки^[562] ^{^[563], яка містить чотири пріоритетні програмні галузі: зміна клімату; природа та біорізноманіття; навколишнє середовище, здоров'я і якість життя; управління природними ресурсами.}
До актів вторинного законодавства, які стосуються природоохоронної політики ЄС, віднесемо такі, як, наприклад, Рекомендація Ради ЄС 75/436 «Принцип «забруднювач платить», Директива Ради ЄС 90/313 «Доступ до інформації екологічного характеру», Директива Ради ЄС 85/337 «Оцінка впливу на навколишнє середовище», Директива Європейського Парламенту та Ради ЄС 2000/60, яка визначає дії Співтовариства у сфері захисту водних ресурсів, Директива Ради ЄС 96/61 «Про інтегроване попередження і контроль за забрудненням», Директива Ради ЄС 96/62 про експертизу та управління якістю повітря, Директива Ради 91/689 ЄС «Небезпечні відходи», Директива Ради ЄС 79/409 «Про збереження диких птахів», Директива Ради ЄС 92/43 «Про збереження природних місць існування, фауни та флори», Директива Ради ЄС 70/157 «Про дозволені рівні шуму в автотранспортних засобах і системи вихлопу», Директива Європейського Парламенту і Ради 2004/35 щодо відповідальності стосовно попередження і відшкодування екологічної шкоди.
У1990 році було ухвалено Регламент Ради ЄС про створення Європейського агентства з навколишнього середовища та Європейської мережі інформації і спостережень за навколишнім середовищем. При цьому до Агентства можуть входити представники не тільки країн - членів ЄС, а й інших держав, які поділяють екологічну політику ЄС.
На початку 2010 року набув чинності Лісабонський договір про функціонування Європейського Союзу, який вніс суттєві зміни до інституційноїта правової системи ЄС. Зміни торкнулися й політики ЄС у сфері охорони навколишнього середовища. Так, серёд цілей функціонування ЄС визначено досягнення сталого розвитку Європи і всієї планети Земля, виокремлено принцип інтеграції в еколо- річній сфері, особливу увагу приділено проблемі зміни клімату, зазначено про важливість впровадження енергоефективнихта енергозберігаючихтехнологій, розвитку нових та відновлюванихджерел енергії з урахуванням необхідності збереження навколишнього середовища, засновано інститут громадської ініціативи, яка матиме вплив і на екологічну політику ЄС, а також визначено деякі питання щодо розподілу компетенції між інститутами ЄС у сфері охорони навколишнього середовища. За оцінками різних юристів, на сьогоднішній день законодавство ЄС у сфері охорони навколишнього середовища є одним з найбільш повних, розроблених, прогресивних і досконалих¹.}}

<< | >>

↑

Источник: Екологічне право України: підруч. для студ. вищих навч. закладів / за ред. Kapaкаша І.І. - Одеса : Фенікс,2012. - 788 с.. 2012

Еще по теме § 5. Законодавчі вимоги щодо охорони навколишнього середовища в країнах Європейського Союзу:

- Екологічне право України - Экологическое право ЕС - Экологическое право Казахстана - Экологическое право Республики Беларусь - Экологическое право России -