§ 1. Поняття й особливості міжнародного права навколишнього середовища

Глобалізація впливу на навколишнє середовище стала неминучим і об'єктивним наслідком сучасного розвитку цивілізації. Вичерпання природних ресурсів у планетарному масштабі, деградація і зникнення цілих екологічних систем, масштабні техногенні катастрофи, завдання значної екологічної шкоди під час збройних конфліктів призвели до переходу екологічних проблем на інший якісний рівень, переростання проблеми охорони навколишнього середовища від національної і регіональних до загальнопланетарної, глобальної.

Глобальний характер загальних проблем і необхідність спільного їх вирішен­ня відзначалися на багатьох рівнях і вже усвідомлені як об'єктивна реальність. У доповіді, поданій на 64-й сесії Генеральної Асамблеї OOH у вересні 2009 року, Генеральний секретар назвав зміну клімату визначальним викликом для нашо­го покоління, що стосується всіх сфер діяльності - від енергетики до охорони здоров'я, продовольства, розвитку, безпеки^{[569] [570].}

З посиленням антропогенного впливу на навколишнє середовище, виходу за рамки державнихтериторій, посиленнямтранскордонноговпливу проблема охорони навколишнього середовища перейшла в розряд міждержавних. Як за­значає В.-Г. Вітцтум, транскордонний характер проблем навколишнього середо­вища обумовлює їх вирішення тільки на основі міжнародного співробітництва^[571].

Проблеми охорони навколишнього середовища потребують міжнародного співробітництва, спільних погоджених дій держав і міжнародних організацій на всіх рівнях - глобальному, регіональному, субрегіональному і двосторонньому. Багаторівневий характер міжнародно-правої охорони навколишнього середо­вища пов'язано з різноманіттям об'єктів правової охорони: універсального користування (Світовий океан, Антарктика); багатонаціональні об'єкті (деякі водні ресурси, мігруючи тварини); взаємні об'єкти (міжнародні ріки та озера, прикордонні природні комплекси); національні об'єкти¹.

Вирішення будь-яких глобальних проблем можливо виключно на основі координуючої ролі міжнародного права. Можна констатувати, що міжнарод­ному праву притаманна тенденція екологізації, яка носить об'єктивний харак­тер, відображається як у нормативній системі міжнародного права, так і у всіх інших компонентах міжнародно-правової системи. Екологізація міжнародного права - явище, що відображається не тільки у виникненні спеціалізованих галузей і принципів міжнародного права, це процес еволюції всіх норм, інсти­тутів і галузей міжнародного права під впливом екологічного імператива. Цей імператив відображається в концепції переходу міжнародного права від «права співробітництва» XX століття до «права економічного співробітництва і розвитку» XXI століття, де співробітництво і розвиток означають єдність і боротьбу двох фундаментальних основ цивілізації-тенденції до розвитку, зросту, економічного прогресу і необхідності забезпечити фізичне виживання, якість навколишнього середовища, що втілилося в концепції сталого розвитку. Значення міжнародного права полягає саме в тому, щоб забезпечити баланс інтересів між цими цілями^{[572] [573].}

У другій половині XX століття в міжнародному праві приймається значна кількість міжнародно-правових актів, присвячених охороні навколишнього середовища, створюється інституціональна основа для їх імплементації, що дозволяє говорити про становлення самостійної галузі міжнародного пра­ва - міжнародного права навколишнього середовища. Виникнення цієї галузі стало результатом екологізації міжнародних відносин і зв'язано з виділенням у достатньому обсязі нормативного матеріалу і самостійних предметних сфер регулювання. Найважливіші політико-правові стимули розвитку права в цій сфері дали конференції OOH у Стокгольмі (1972) і в Ріо-де-Жанейро (1992).

Міжнародне право навколишнього середовища - це система міжнародно- правових принципів і норм, спрямованих на врегулювання міжнародних природо­охоронних відносин, що складаються між суб'єктами міжнародного права з при­воду раціонального використання природних об'єктів і охорони навколишнього середовища від шкідливих впливів в інтересах світового співтовариства.

Суб’єктами міжнародних природоохоронних правовідносин є насамперед держави і міжнародні міжурядові організації. У меншому обсязі в цих відносинах беруть участь націїта народи, що борються за незалежність і державотворення. До суб'єктів міжнародного права навколишнього середовища все частіше від­носять міжнародні неурядові організації.

Можна виділити три основні функції міжнародного права навколишнього середовища: координація міжнародного співробітництва у сфері охорони і раці­онального використання навколишнього середовища; розробка і застосування глобальних природоохоронних заходів; розробка і здійснення науково обґрун­тованих заходів для охорони окремих об'єктів навколишнього середовища.

Загальновизнаним є виділення наступних особливостей міжнародного права навколишнього середовища: основою цієї галузі міжнародного права є забезпечення існування законів природи; забезпечення комплексності існування навколишнього середовища, яка відображається в залученні норм міжнародного морського, космічного, повітряного права, прав людини, гуманітарного права; забезпечення високих і сталих темпів розвитку¹, що не перешкоджає якості на­вколишнього середовища.