<<
>>

§ 5. Правові основи екологічного страхування та перспективи його подальшого розвитку

Один з основних інструментів реалізації національної екологічної політики - екологічне страхування. Екологічне страхування є одним з видів страхування цивільної відповідальності власників або користувачів об'єктів підвищеної екологічної небезпеки у зв'язку з ймовірним аварійним забрудненням ними навколишнього природного середовища та спричиненням шкоди життєво важливим інтересам третіх осіб, яке передбачає часткову компенсацію шкоди, завданої потерпілим.

Страхування на випадок аварійного забруднення навколишнього при­родного середовища є одним із важливих елементів економіко-правового механізму забезпечення екологічної безпеки. Дане страхування може викону­вати ряд важливих функцій. По-перше, як і будь-який інший вид страхування, воно допомагає страхувальникам здолати ті фінансові труднощі, які можуть мати місце після настання страхового випадку. По-друге, наявність страхового покриття підвищує гарантії потерпілих третіх осіб в тому, що вони отримають належні їм суми страхового відшкодування за спричинену шкоду незалежно від будь-яких суб'єктивних обставин, в тому числі від фінансового стану страху­вальника. По-третє, дане страхування виконує функцію здійснення контролю за проведенням страхувальниками природоохоронної діяльності. Такий контроль може здійснюватись на різних стадіях проходження договору страхування. При укладенні договору страхування страховик аналізує діяльність страхувальника з точки зору його екологічної безпеки і відповідно можливості вступу з таким страхувальником в страхові взаємовідносини, а також визначає, виходячи із ступеня страхового ризику, розмір можливих страхових внесків за договором страхування. Це стимулює страхувальників до проведення відповідних природо­охоронних заходів з метою отримати можливість укласти договір екологічного страхування та понизити витрати на сплату страхових внесків. По-четверте, страхові організації, які здійснюють екологічне страхування, можуть приймати участь у фінансуванні заходів, які забезпечують екологічну безпеку.

Таке фінан­сування може здійснюватись як із коштів резервів, які створюються за рахунок відрахувань із страхових внесків, що надходять, так і шляхом тимчасового вико­ристання страхових резервів для кредитування природоохоронних заходів, що забезпечують скорочення об'ємів шкідливих викидів та зменшення їх наслідків.

Відповідно до ст. 49 Закону «Про охорону навколишнього природного се­редовища», вУкраїні здійснюється добровільне і обов'язкове державне та інші види страхування громадян та їх майна, майна і доходів підприємств, установ і організацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколиш­нього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. По­рядок екологічного страхування визначається законодавством України. Однак, на жаль, до теперішнього часу спеціальний закон про екологічне страхування не прийнятий.

Серед основних завдань на шляху до досягнення безпечного для здоров’я людини стану навколишнього природного середовища, передбачених Основ­ними засадами (стратегією) державної екологічної політики України на період до 2020 року, є розвиток до 2015 року нормативно-правової бази з екологічно­го страхування, що ґрунтуватиметься на визначенні питань щодо шкоди, яка може бути заподіяна здоров'ю населення. Національним планом дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки, затвердженим розпорядженням КМУ Nθ 577-р. від 25 травня 2011 року, серед заходів щодо досягнення цілі забезпечення безпечного для здоров'я людини стану навколиш­нього природного середовища, передбачена підготовка та подання на розгляд КМУ законопроекту щодо внесення змін до Закону України «Про страхування» в частині впровадження механізму компенсації шкоди, заподіяної здоров'ю лю­дини внаслідок дії негативних екологічних чинників. Відповідальніза виконання цього заходу - Мінприроди України, МОЗ України та інші центральні органи ви­конавчої влади. Строк виконання заходу - січень 2014 року - грудень 2015 року.

Правові основи страхування закладені у чинному Господарському кодексу, відповідно до ст.

352 якого страхування - це діяльність спеціально уповноваже­них державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхуваль­никам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок фондів, які формуються шляхом сплати страхових платежів. Згідно ст. 353 ГКУ, суб'єкти гос­подарювання-страховики здійснюють страхову діяльність за умови одержання ліцензії на право проведення певного виду страхування. Страховик має право займатися лише тими видами страхування, які визначені в ліцензії. Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестра­ховування та фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та управлінням ними. Допускається здійснення вказаних видів діял ьності у вигляді надання послуг для інших страховиків за договорами про спільну діяльність.

Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов'язкове страхування). За договором страхування страховик зобов'язується у разі настан­ня страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Законом України «Про страхування» в редакції від 4 жовтня 2001 року1. Відповідно до ст. 6 Закону «Про страхування», добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови здійснення добровільного страхування визначаються правилами страху­вання, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону.

Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно з вимогами чинного законодавства.

Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин. Види добровіл ь- ного страхування, на які видається ліцензія, визначаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування, зареєстрованими Уповнова­женим органом. Серед видів добровільного страхування у сфері екологічних правовідносин, передбачених Законом «Про страхування»: страхування життя; страхування від нещасних випадків; медичне страхування (безперервне стра­хування здоров’я); страхування здоров’я на випадок хвороби; страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ тощо.

Ще один вид добровільного екологічного страхування передбачено у ст. 15 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року2 - громадянам України, особам без громадянства, а також іноземним громадянам, які проживають на території України, забезпечується право укладання договору добровільного страхування особита майна від ризику радіаційного впливу. Виплати по добровільному страхуванню особи та майна від ризику радіаційного впливу провадяться незалежно від виплат по державному соціальному страхуванню, соціальному забезпеченню та в порядку відшкоду­вання шкоди від радіаційного впливу.

Серед видів обов'язкового страхування у сфері екологічних правовідносин, передбачених Законом «Про страхування»: страхування цивільної відповідаль­ності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту; страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру; страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою; страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і газу у випадках, передбачених Законом України «Про нафту і газ»; страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування

Відомості Верховної Ради.

- 2002. - № 7. - Ст. 50.

Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 12. - Ст. 81. шкоди, яку може бути заподіяно здоров’ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів; страхування об’єктів космічної діяльності (космічна інфраструктура), які є власністю України, щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та екс­плуатацією її у космічному просторі; страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випадках та згідно з переліком тварин, встановленими КМУ; страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно довкіллю або здоров'ю людей під час зберігання та застосування пестицидів і агрохімікатів; страхування майнових ризиків користувача надр під час дослідно-промислового і промислового видобування та використання газу (метану) вугільних родовищ тощо.

Для здійснення обов'язкового страхування КМУ встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензу­вання обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуальних розрахунків. Зокрема, постановою КМУ № 1219 від 19 серпня 2002 року затверджені Порядок і правила проведення обов'язкового страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та навколишньому при­родному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (вида­лення) небезпечних відходів1. Крім цього, постановою № 1788 від 16 листопада 2002 року затверджені Порядок і правила проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру[530] [531].

<< | >>
Источник: Екологічне право України: підруч. для студ. вищих навч. закладів / за ред. Kapaкаша І.І. - Одеса : Фенікс,2012. - 788 с.. 2012

Еще по теме § 5. Правові основи екологічного страхування та перспективи його подальшого розвитку:

  1. § 5. Перспективи та напрями подальшого розвитку екологічного законодавства і права у XXI столітті
  2. § 5. Теорії про шляхи і перспективи подальшого розвитку держави
  3. 2. Завдання і перспективи подальшого розвитку законодавства про державну службу
  4. § 2. Конституційні основи екологічного права та їх основоположне значення для розвитку природоохоронного законодавства
  5. § 3. Правові режими екологічно уражених територій та зон екологічного лиха
  6. 7.1.4. Значення праворозуміння для подальшого розвитку юридичних наукових знань та правової практики.
  7. Правові основи управління природокористуванням і охороною навколишнього природного середовища (екологічне управління)
  8. Правова культура: поняття, структура, перспективи розвитку
  9. § 1. Соціально-економічна суть страхування та його правове регулювання
  10. § 2. Сучасний стан і перспективи розвитку судової експертизи в Україні
  11. § 1. Виникнення й основні етапи розвитку екологічного законодавства і права
  12. 6.3. Сучасний стан і перспективи розвитку криміналістики в Україні
  13. ДИРЕКТИВА РАДИ 92/49/ЕЕС від 18 червня 1992 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень, які стосуються прямого страхування, іншого, ніж страхування життя, та про внесення змін до Директив 73/239/ЕЕС і 88/357/ЕЕС (третя Директива, яка стосується страхування, іншого, ніж страхування життя)*
  14. Перспективи розвитку та підвищення ефективності контрольного механізму ЄСХ(п).
  15. § 2. Сфери проведення екологічного аудиту та основні форми і методи його здійснення
  16. 1. Державне соціальне страхування як особлива галузь страхування.
  17. §3. Механізм держави та основні тенденції його розвитку
  18. Перспективи розвитку правових засад юридичних фактів в сімейному праві України
  19. § 4. Правові вимоги до матеріалів і документів екологічного аудиту та зміст і значення аудиторського висновку
  20. 1.1. Поняття корпоративного права ЄС, етапи його розвитку
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Риторика - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридическая этика и правовая деонтология - Юридические лица -