§ 4. Правові засади справлення плати за використання природних об'єктів та їх ресурсів

Серед основних принципів охорони навколишнього природного середо­вища, передбачених у ст. З Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», закріплений принцип безоплатності загального та платності спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності.

З моменту прийняття Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» його ст. змінювалася декілька разів. Так, з 25 червня 1991 року до 5 березня 1998 року вона була присвячена справленню плати, а з 5 березня 1998 року до грудня 2010 року- внесенню збору за спеціальне використання при­родних ресурсів. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 2 грудня 2010 року¹ ст. 43 Закону викладена у новій редакції та відтепер присвячена лі­мітам використання природних ресурсів. З цього часу встановлення нормативів

Відомості Верховної Ради України. - 2011. - № 23. - Ст. 160. збору і розмірів зборів за використання природних ресурсів виключено з пере­ліку економічних заходів забезпечення охорони довкілля, передбачених ст. 41 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища».

Вбачається, що справляння плати за використання природних ресурсів все ж таки слід відносити до економічних заходів забезпечення охорони на­вколишнього природного середовища. Як зазначає М. М. Бринчук, плата за використання природних ресурсів, по-перше, є джерелом наповнення дер­жавного та місцевих бюджетів, а подруге, - стимулює природокористувачів до раціонального використання природних ресурсів, за використання яких вони платять, є засобом підвищення ефективності їх природоохоронної діяльності^[529].

Плата за землю- загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комуналь­ної власності. Платі за землю присвячено розділ Xlll ПКУ. Платниками податку за землю є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористу­вачі. Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності. Базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом, а також площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Ставки податку за один гектар сільськогосподарськихугідь встановлюються у відсотках від їх нормативної грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіно­жатей та пасовищ - 0,1; для багаторічних насаджень - 0,03. Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 % від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних діля­нок сільськогосподарських угідь (незалежно від місцезнаходження), земельних ділянок лісогосподарського призначення (незалежно від місцезнаходження), земельних ділянок, наданих підприємствам промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони, розташовані за межами населених пунктів, а також земель­них ділянок щодо яких встановлено особливості ставок земельного податку.

Ставки податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено, встановлюються, наприклад, у таких розмірах: в населених пунктах з чисельністю населення до 3 тис.

У населених пунктах, віднесених КМУ до курортних, до ставок податку, за­значених, застосовуються такі коефіцієнти: на південному узбережжі Автономної Республіки Крим - 3; на південно-східному узбережжі Автономної Республіки Крим - 2,5; на західному узбережжі Автономної Республіки Крим - 2,2; на Чор­номорському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської областей-2; у гірських та передгірних районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей - 2,3, крім населених пунктів, які, відповідно до за­конодавства, віднесені до категорії гірських; на узбережжі Азовського моря та в інших курортних місцевостях - 1,5.

Ставки податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь та земель лісогосподарського призначення) диференціюють та затвер­джують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не більше трикратного розміру цих ставок податку, з урахуванням відповідних коефіцієнтів.

Податковий кодекс передбачає особливості встановлення ставок земельно­го податку за земельні ділянки (в межах населених пунктів), зайняті житловим фондом, автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів гро­мадян, які використовуються без отримання прибутку, гаражно-будівельними, дачно-будівельними та садівницькими товариствами, індивідуальними гаража­ми, садовими і дачними будинками фізичних осіб, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими та іншими будівлями і спорудами; за земельні ділянки (в межах населених пунк­тів) на територіяхта об'єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів; за земельні ділянки (у межах населених пунктів), що відносяться до земель залізничного транспорту (крім земельних ділянок, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди і які оподатковуються на загальних підставах), надані гірничодобувним підпри­ємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, та земельні ділянки, на яких розташовані аеродроми тощо.

Окремо визначаються ставки податку за земельні ділянки несільськогоспо- дарських угідь, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Ставка податку за один гектар несільськогосподар- ських угідь, зайнятих господарськими будівлями (спорудами), встановлюється у розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області. Ставка податку за земельні ділянки, надані садівницьким товариствам, у тому числі зайняті садовими та/або дачними бу­динками фізичних осіб, встановлюється у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

До земельних ділянок, які не підлягають оподаткуванню, відносяться: сіл ь- ськогосподарські угіддя зон радіоактивно забруднених територій, визначених відповідно до закону такими, що зазнали радіоактивного забруднення внаслі­док Чорнобильської катастрофи (зон відчуження, безумовного (обов'язкового) відселення, гарантованого добровільного відселення і посиленого радіоеко­логічного контролю), і хімічно забруднених сільськогосподарських угідь, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства; землі сіль­ськогосподарських угідь, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння; земельні ділянки державних сортовипробу­вальних станцій і сортодільниць, які використовуються для випробування сортів сільськогосподарських культур; землі дорожнього господарства автомобільних доріг загального користування - землі під проїзною частиною, узбіччям, зем­ляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, штучними спорудами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками, шумовими екранами, очисними спорудами і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та об­ладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг; земельні ділянки сільськогосподарських підприємств усіх форм власності та фермерських (селянських) господарств, зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насад­женнями, генофондовими колекціями та розсадниками багаторічних плодових насаджень; земельні ділянки кладовищ, крематоріїв та колумбаріїв.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, міські, селищні та сільські ради можуть встановлювати пільги щодо земельного податку, що сплачу­ється на відповідній території: часткове звільнення на певний строк, зменшення суми земельного податку лише за рахунок коштів, що зараховуються до відпо­відних місцевих бюджетів.

Орендна плата за землю здійснюється на підставі договору оренди земель­ної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власни­ком) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється ПКУ; для інших категорій земель-трикратного розміру земельного податку, що встановлюється ПКУ; не може перевищувати: для земельних ділянок, наданих для розміщення,

будівництва, обслуговування та експлуатації об’єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3% нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів-чотири­кратний розмір земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших земельних ділянок, наданих в оренду,-12% нормативної грошовоїоцінки; однак, може бути більшою граничного розміру орендної плати, ніж зазначений, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах. Плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати.

Плата за користування надрами- загальнодержавний платіж, який справ­ляється у вигляді: плати за користування надрами для видобування корисних копалин і плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин.Правовому регулюванню плати за користування надрами присвячений розділ Xl ПКУ.

Платниками за користування надрами для видобування корисних копалин є суб'єкти господарювання, у тому числі громадяни України, іноземці та особи без громадянства, зареєстровані відповідно до закону як підприємці, які набули права користування об'єктом (ділянкою) надр на підставі отриманих спеціальних дозволів на користування надрами в межах конкретних ділянок надр з метою провадження господарської діяльності з видобування корисних копалин, утому числі під час геологічного вивчення (або геологічного вивчення з подальшою дослідно-промисловою розробкою) в межах зазначених у таких спеціальних дозволах об'єктах (ділянках) надр.

У разі укладення власниками спеціальних дозволів на користування надрами з третіми особами договорів на виконання робіт (послуг), пов'язаних з викорис­танням надр, у тому числі (але не виключно) за операціями з давальницькою сировиною, платниками плати за користування надрами для видобування корис­них копалин є власники таких спеціальних дозволів на користування надрами.

Об'єктом оподаткування плати за користування надрами для видобування корисних копалин по кожній наданій в користування ділянці надр, що визначена у відповідному спеціальному дозволі, є обсяг видобутої у податковому (звітно­му) періоді корисної копалини (мінеральної сировини) або обсяг погашених у податковому (звітному) періоді запасів корисних копалин. До об'єкта оподатку­вання належать: обсяг корисної копалини (мінеральної сировини), видобутої з надр на території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, у тому числі обсяг мінеральної сировини, що утворюється в результаті виконання первинної переробки, що провадиться іншими ніж платник суб'єктами господарювання на умовах господарських договорів про послуги з давальницькою сировиною; обсяг корисної копалини (мінеральної сировини), видобутої (вилученої) з відходів (втрат, хвостів тощо) гірничодобувного вироб­ництва, у тому числі обсяг мінеральної сировини, що утворюється в результаті виконання первинної переробки, що провадиться іншими ніж платник суб'єктами господарювання на умовах господарських договорів про послуги з давальниць­кою сировиною, якщо для її видобутку відповідно до законодавства необхідно отримати спеціальний дозвіл; обсяг погашених запасів корисних копалин.

До об'єкта оподаткування не належать: не включені до державного балансу запасів корисних копалин корисні копалини місцевого значення і торф, видобуті землевласниками та землекористувачами для власного споживання, якщо їх використання не передбачає отримання економічної вигоди з передачею чи без передачі права власності на них, загальною глибиною розробки до двох метрів, і прісні підземні води до 20 метрів; видобуті (зібрані) мінералогічні, палеонтологічні та інші геологічні колекційні зразки, якщо їх використання не передбачає отримання економічної вигоди з передачею чи без передачі права власності на них; корисні копалини, видобуті з надр при створенні, використанні, реконструкції геологічних об’єктів природно-заповідного фонду, якщо викорис­тання цих корисних копалин не передбачає отримання економічної вигоди з передачею чи без передачі права власності на них; дренажні та супутні підземні води, які не враховуються в державному балансі запасів корисних копалин, що видобуваються при розробці родовищ корисних копалин або при будівництві та експлуатації підземних споруд, і використання яких не передбачає отримання економічної вигоди з передачею чи без передачі права власності на них, у тому числі від використання для власних технологічних потреб, за винятком обсягів, які використовуються для власних технологічних потреб, пов'язаних з видобу­ванням корисних копалин; видобуті корисні копалини, які без набуття та/або збереження платником права власності на такі корисні копалини відповідно до затвердженого в установленому законодавством порядку технологічного проекту розробки запасів корисних копалин відповідної ділянки надр спрямову­ються на формування запасів корисних копалин техногенного родовища; обсяг природного газу, визнаного рециркулюючим, який визначається платником за показниками вимірювальних пристроїв, що зазначені у журналі обліку видобутих корисних копалин із дотриманням самостійно затверджених платником відпо­відно до вимог ліцензійних умов схем руху видобутої вуглеводневої сировини на виробничих дільницяхта місцях зберігання з урахуванням складу вихідної си­ровини, умов конкретного виробництва, особливостей технологічного процесу; обсяги мінеральних вод, що видобуті державними дитячими спеціалізованими санаторно-курортними закладами, в частині обсягів, що використовуються для лікування на їх території; обсяги запасів корисних копалин, що згідно із затверд­женими в установленому законодавством порядку технічними проектами (планами) їх розробки залишені у звітному (податковому) періоді в охоронних і бар'єрних ціликах (між шахтами), у тому числі у ціликах загальношахтного при­значення, для запобігання обрушенню земної поверхні, прориву води у виробки та збереження наземних або підземних об’єктів.

Види видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) визначаються платником відповідно до затверджених законодавством переліків видів корис­них копалин, а також кодифікаціїтоварів та послуг з урахуванням затверджених платником схем руху видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) на виробничих дільницях та місцях зберігання з урахуванням складу вихідної сировини, умов конкретного виробництва, особливостей технологічного про­цесу та вимог до кінцевої продукції. Види погашених запасів корисних копалин визначаються платником на підставі висновків державної експертизи запасів корисних копалин відповідноїділянки надр, що виконана не раніше ніж за десять років до дати списання запасів корисних копалин з балансу гірничодобувного підприємства. Базою оподаткування є вартість обсягів видобутих у податко­вому (звітному) періоді корисних копалин (мінеральної сировини), яка окремо обчислюється для кожного виду корисної копалини (мінеральної сировини) для кожної ділянки надр на базових умовах поставки (склад готової продукції гірничодобувного підприємства).

Порядок визначення вартості одиниці відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини), обчислення податкових зобов’язань з плати за користування надрами для видобування корисних копалин та визначення обсягу (кількості) видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) та обсягу (кількості) погашених запасів корисних копалин, а також ставки плати за корис­тування надрами для видобування корисних копалин і коригуючі коефіцієнти, які визначаються залежно від виду корисної копалини (мінеральноїсировини)та умов її видобування і застосовуються до ставок плати за користування надрами для видобування корисних копалин, встановлено ПКУ. Наприклад, ставка плати за користування надрами для видобування нафти становить 147,63 грн. затонну, природного газу - 37,78 грн. за 1 м³, торфу - 0,53 грн. за тонну.

Платниками за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуван­ням корисних копалин, є юридичні та фізичні особи - суб'єкти господарської діяльності, які використовують у межах території України ділянки надр для: зберігання природного газу, нафти, газоподібних та інших рідких нафтопродуктів; витримування виноматеріалів, виробництва і зберігання винопродукції; виро­щування грибів, овочів, квітів та інших рослин; зберігання харчових продуктів, промислових та інших товарів, речовин і матеріалів; провадження інших видів господарської діяльності.

Об'єктом оподаткування платою за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, є обсяг підземного простору (ділянки) надр: для зберігання природного газу та газоподібних продуктів-ак- тивний об'єм зберігання газу в пористих чи тріщинуватих геологічних утвореннях (пластах-колекторах); для зберігання нафти та інших рідких нафтопродуктів -об'єм спеціально створених та існуючих гірничих виробок (відпрацьованих і пристосованих), а також природних порожнин (печер); для витримування ви- номатеріалів, виробництва і зберігання винопродукції, вирощування грибів, овочів, квітів та інших рослин, зберігання харчових продуктів, промислових та інших товарів, речовин і матеріалів, провадження інших видів господарської ді­яльності - площа підземного простору, що надана у користування в спеціально створених та існуючих гірничих виробках (відпрацьованих і пристосованих), а також природних порожнинах.

Плата за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, не справляється: з військових частин, закладів, установ і організацій Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, що фінансуються за рахунок державного бюд­жету; за використання транспортних тунелів та інших підземних комунікацій, колекторно-дренажних систем та об'єктів міського комунального господарства; за використання підземних споруд на глибині не більш як 20 метрів, збудованих відкритим способом без засипання або з подальшим ґрунтовим засипанням.

За користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, ставки плати встановлюються окремо для кожного виду користування надрами у гривнях до одиниці виміру залежно від корисних властивостей надр і ступеня екологічної безпеки під час їх використання. Так, наприклад, ставка плати за використання підземного простору надр - пористих чи тріщинуватих геологічних утворень для зберігання газоподібних продуктів становить 0,23 грн. за 1000 м³активного об'єму, а за використання підземного простору спеціально створених та існуючих гірничих виробок для витримування виноматеріалів та зберігання винопродукції 0,64 грн. за м².

Збір за спеціальне використання води - за га л ьноде ржа в н и й збі р, я ки й сп ра в- ляється за спеціальне: використання води водних об'єктів; використання води, отриманої від інших водокористувачів; використання води без її вилучення з водних об'єктів для потреб гідроенергетики і водного транспорту; використання води для потреб рибництва. Збору за спеціальне використання води присвячено розділ XVI ПКУ.

Платниками збору є водокористувачі - суб'єкти господарювання незалеж­но від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи (крім бюджетних установ), постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи - підпри­ємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об'єктів (первинні водокористувачі) та/або від первинних або інших водокористувачів (вторинні водокористувачі), та використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту та ведення рибного господарства.

Об'єктом оподаткування збором є фактичний обсяг води, який використо­вують водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопос­тачання. Об'єктом оподаткування збором за спеціальне використання води без її вилучення з водних об'єктів є: для потреб гідроенергетики - фактичний обсяг води, що пропускається через турбіни гідроелектростанцій для вироблення електроенергії; для потреб водного транспорту- час використання поверхневих вод вантажним самохідним і несамохідним флотом, що експлуатується (залеж­но від тоннажності), та пасажирським флотом, що експлуатується (залежно від кількості місць). Об'єктом оподаткування збором за спеціальне використання води для потреб рибництва є фактичний обсяг води, необхідної для поповнення водних об'єктів під час розведення риби та інших водних живих ресурсів (утому числі для поповнення, яке пов'язане із втратами води на фільтрацію).

Збір не справляється: за воду, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення (сукупності людей, які знаходяться на даній території втой чи інший період часу, незалежно від характеру та тривалості проживання, в межах їх житлового фонду та присадибних ділянок); за воду, що використовується для протипожежних потреб; за воду, що використовується для потреб зовнішнього благоустрою територій міст та інших населених пунктів; за воду, що використовується для пилозаглушення у шахтах і кар'єрах; за воду, що забирається науково-дослідними установами, перелік яких затверджується КМУ, для проведення наукових досліджень у галузі рисосіяння та для виробництва елітного насіння рису; за воду, що втрачена в магістральних та міжгосподарських каналах зрошувальних систем та магістральних водогонах; за підземну воду, що вилучається з надр для усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення, зсуву, забруднення тощо), крім кар'єрної, шахтної та дренажної води, що використовується у господарській діяльності після вилучення та/або отримується для використання іншими користувачами; за воду, що забираєть­ся для забезпечення випуску молоді цінних промислових видів риби та інших водних живих ресурсів у водні об'єкти; за морську воду, крім води з лиманів; за воду, що використовується садівницькими та городницькими товариствами (кооперативами); за воду, що забирається для реабілітації, лікування та оздо­ровлення реабілітаційними установами для інвалідів та дітей-інвалідів, під­приємствами, установами та організаціями фізкультури та спорту для інвалідів та дітей-інвалідів, які засновані всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів відповідно до закону.

Збір за спеціальне використання води для потреб гідроенергетики не справляється з гідроакумулюючих електростанцій, які функціонують у комп­лексі з гідроелектростанціями. Збір за спеціальне використання води для по­треб водного транспорту не справляється: з морського водного транспорту, який використовує річковий водний шлях виключно для заходження з моря у морський порт, розташований у пониззі річки, без використання спеціальних за­ходів забезпечення судноплавства (попуски води з водосховищта шлюзування); підчас експлуатації водних шляхів стоянковими (нафтоперекачувальні станції, плавнафтобази, дебаркадери, доки плавучі, судна з механічним обладнаннямта інші стоянкові судна) і службово-допоміжними суднами та експлуатації водних шляхів річки Дунаю.

Ставки збору за спеціальне використання поверхневих вод, зокрема Дніпра на північ від м. Києва, встановлюються у розмірі 26,97 грн. за 100 м³, Дніпра на південь від м. Києва-у розмірі 25,65 грн. за 100 м³, Дністра-16,16 грн. за 100 м³, Сіверського Дінця - 52,60 грн. за 100 м³, Дунаю -10,82 грн. за 100 м³ тощо. Ставка збору за використання підземних вод, наприкладАвтономноїреспубліки Крим, складає49,87 грн. за 100 м³, Вінницької області -43,11 грн. за 100 м³, Верховин­ського району Івано-Франківської області - 67,42 грн. за 100 м³, Одеської області -47,20 грн. за 100 м³, Харківської області -40,44 грн. за 100 м³.

Ставка збору за спеціальне використання води для потреб гідроенергетики становить 5,24 грн. за 10 000 м³ води, пропущеної через турбіни гідроелектрос­танцій. Ставки збору за спеціальне використання поверхневих вод для потреб водного транспорту з усіх річок, крім Дунаю, становлять: для вантажного само­хідного і несамохідного флоту, що експлуатується, - 0,09 грн. за 1 тоннаж-добу експлуатації; для пасажирського флоту, що експлуатується,-0,01 грн. за 1 місце- добу експлуатації.

Ставки збору за спеціальне використання води для потреб рибництва ста­новлять 27,52 грн. за 10 000 м³ поверхневої води; 33,09 грн. за 10 000 м³ підземної води. Ставки збору за спеціальне використання води, яка входить виключно до складу напоїв, становлять: 25,60 грн. за 1 м³ поверхневої води; 29,86 грн. за 1 м³ підземної води. Ставка збору за спеціальне використання шахтної, кар'єрної та дренажної води становить 5,93 грн. за 100 м³ води.

Для теплоелектростанцій з прямоточною системою водопостачання збір за фактичний обсяг води, що пропускається через конденсатори турбін для охо­лодження, обчислюється із застосуванням коефіцієнта 0,005. До ставок збору житлово-комунальні підприємства застосовують коефіцієнт 0,3.

Збір за спеціальне використання лісових ресурсів - загал ьнодержавний збір, який справляється як плата за спеціальне використання лісових ресурсів. Збору за спеціальне використання лісових ресурсів присвячено розділ XVII ПКУ.

Платниками збору є лісокористувачі - юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких не­резидентів або їх засновників, фізичні особи (крім фізичних осіб, які мають право безоплатно без видачі спеціального дозволу використовувати лiςoвi ресурси відповідно до лісового законодавства), а також фізичні особи - підприємці, які здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів на підставі спеціального дозволу (лісорубного квитка або лісового квитка) або відповідно до умов до­говору довгострокового тимчасового користування лісами.

Об'єктом оподаткування збором є: деревина, заготовлена в порядку рубок головного користування; деревина, заготовлена під час проведення заходів: щодо поліпшення якісного складу лісів, їх оздоровлення, посилення захисних властивостей (у деревостанах віком понад 40 років - рубки догляду за лісом, вибіркові санітарні рубки, вибіркові лісовідновні рубки, рубки, пов'язані з ре­конструкцією, ландшафтні рубки і рубки переформування; незалежно відвіку деревостанів - суцільні санітарні та суцільні лісовідновні рубки); з розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю, у зв'язку з будівництвом гідровуз­лів, трубопроводів, шляхів тощо; другорядні лісові матеріали (заготівля живиці, пнів, лубу та кори, деревної зелені, деревних соківта інших другорядних лісових матеріалів, передбачених нормативно-правовими актами з ведення лісового господарства); побічні лісові користування (заготівля сіна, випасання худоби, заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин, збирання лісової підстилки, заготівля очерету та інших побічних лісових користувань, передбачених нормативно-правовими актами з ведення лісового господарс­тва); використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей та проведення науково-дослідних робіт.

Збір за користування радіочастотним ресурсом України - загал ьнодержав- ний збір, який справляється як плата за користування радіочастотним ресурсом України. Збору за користування радіочастотним ресурсом України присвячено розділ XV ПКУ

Платниками збору є загальні користувачі радіочастотного ресурсу Украї­ни, визначені законодавством про радіочастотний ресурс, які користуються радіочастотним ресурсом України в межах виділеної частини смуг радіочастот загального користування на підставі: ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України; ліцензії на мовлення та дозволу на експлуатацію радіоелект­ронного засобу та випромінювального пристрою; дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою, отриманого на підставі договору з власником ліцензії на мовлення; дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою. Не є платниками збору спеціальні користувачі, перелік яких визначено законодавством про ра­діочастотний ресурс, та радіоаматори.

Об'єктом оподаткування збором є ширина смуги радіочастот, що визна­чається як частина смуги радіочастот загального користування у відповідному регіоні та зазначена в ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України або в дозволі на експлуатацію радіоелектронногозасобута випромінювального пристрою для технологічних користувачів та користувачів, які користуються радіочастотним ресурсом для розповсюдження телерадіопрограм. Ставки збору визначаються ст. 320 ПКУ, а саме: за радіорелейний зв'язок фіксованої радіослужби за 1 МГц смуги радіочастот ставка збору складає 0,36 грн. на місяць, радіозв'язок фіксованої, рухомої сухопутної та морської радіослужб-347,75 грн. на місяць, стільниковий радіозв'язок - 8 666,30 грн. на місяць тощо.