§ 1. Виникнення й основні етапи розвитку екологічного законодавства і права

Зародки національного природоохоронного законодавства сягають ще часів Київської Русі. У зводі законів княжої держави «Руській правді» містилося чима­ло регламентацій, які стосувалися часів та термінів полювання на тих чи інших хутрових звірів, була заборона виловлювати деякі породи риб під час нересту, містилося чимало засторог щодо збереження та використання природно адек­ватних засобів землеробства, бортництва, броварства, деяких інших промислів та ремесел.

У козацько-гетьманську добу українське природоохоронне законодавство мало наступні джерела: звичаєве право та повсякденні традиції; традиційне зако­нодавство княжої та литовсько-руської доби; магдебурзьке право; законотворча діяльність національної держави, яка уособлюється насамперед в гетьманських універсалах. Через своєрідне становище тогочасної України на національне за­конодавство накладалися правничі вимоги сусідніх держав- Польщі, Росії та Ав­стрії, практично повністю поглинаючи його цілком чи в окремих компонентах.

Так, наприклад, еколого-правові норми Литовського статуту, дія якого по­ширювалася на українські землі у XIV-XVII ст., мали спеціальний розділ - «Про лови і про дерево бортне» (статут 1588 року). В артикулах цього розділу йшлося про податки за лов диких звірів, встановлювалися деякі правила і обмеження на лов риби, лісокористування тощо.

Значна частина еколого-правових норм Статуту увійшла до складу наступної пам'ятки українського права - «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 року, в яких відповідні питання знайшли своє відображення у трьох главах: про земельні справи (гл.

«Правами» встановлювалися порядок землекористування в Гетьманщи­ні, повноваження межувальників, процедура вирішення земельних спорів, передбачалися санкції за земельні правопорушення (гл. 17). У главі 18 йшлося про збереження судноплавності портових річок, недопущення захаращення берегів цих річок і підтоплення сіножатей та інших угідь. У главі 19 акцент було зроблено на забороні самовільної рубки дерев у лісах, а також на запобіганні лісовим пожежам.

Вичерпнухарактеристику природоохоронних засад дає синтетичне «Зібран­ня українських прав» 1807 року. У розділах «Про ціну речі», «Про недозволені діяння», наприклад, докладно простежено численні ситуації, в яких людина вступає у стосунки з природою, - рибальство, пошкодження соколиних гнізд, виловлювання бобрів, знищення рою бджіл чи дерева, полювання на зайців та ін. У них регламентовано вартість та покарання відповідних вчинків, окреслено майнові та територіальні засади природокористування. До проблем, пов'язаних зі звіриним ловецтвом та рибальством, звертаються і в заключних розділах книги. Вельми прикметні підсумкові слова «Зібрання»: в Україні «чужий ліс рубати вза­галі забороняють». Отже, тогочасне право разюче відрізнялося від радянського, за якого «чуже» (тобто спільне) знищував кожен, хто тільки не лінувався.

Після втрати автономії і остаточного злиття Лівобережної України з Росій­ською імперією зникли національні особливості у розвитку правового регулю­вання екологічних відносин. Діяльність у галузі природокористування в Україні повністю була підпорядкована російським законам. Останні ж виходили з прий­нятої в царській Росії доктрини, відповідно до якої власникові землі належить повне право на все, що знаходиться на її поверхні та в надрах. Такий режим приватновласницького природокористування зберігався в Росії до Жовтневої революції 1917 року.

Аналізуючи розвиток екологічного законодавства в Україні, можна виді­лити наступні етапи: формування екологічного законодавства (від виникнення Української держави і до початку 20-го століття); становлення екологічного за­конодавства (перша половина 20-го століття); екологічне законодавство і право періоду Союзу PCP (друга половина 20-го століття); екологічне законодавство і право в період державної незалежності України.

Проте є й інші думки стосовно виокремлення етапів розвитку екологічного законодавства України. Так, існує поділ на більш дрібні етапи, що охоплюють сім періодів розвитку екологічного законодавства, а саме: з часів «Руської правди» до революції 1917 року, коли розвиток природоохоронного законодавства від­бувається у напряму встановлення правил користування природними ресурсами та формування норм локальної дії, спрямованих на обслуговування економічних потреб суспільства; з 1917 року по 1922 рік, коли відбувається трансформація природноресурсового законодавства у зв'язку з корінною зміною відносин влас­ності на природні об'єкти та характеризується недостатнім розвитком власне екологічного законодавства; з 1922 року по 1957 рік, коли відбувається акти­візація розвитку Союзного природноресурсового законодавства та поступове накопичення еколого-правових норм, які викликані наслідками індустріалізаціїта економічного зросту; з 1957 року по 1963 рік, коли здійснюється розробка та при­йняття у всіх республіках Союзу PCP законів про охорону природи як нової форми природоохоронного законодавства; з 1963 року по 1980 рік, коли проводиться кодифікація союзного та республіканського законодавства про землю, надра, води, ліси на базі прийняття за цими природними об'єктами Основ законодавства Союзу PCP та союзних республік, зокрема оновлюються всі природноресурсові кодекси Української PCP та інших союзних республік, а також про тваринний світ та атмосферне повітря, прийнятих на засадах відповідних Союзних законів; з 1985 року по 1990 рік - відбувається широке обговорення загальносоюзних та національно-республіканських екологічних проблем, проголошується принцип пріоритету екологічних інтересів суспільства над економічними інтересами, про­водяться спроби перегляду виробничих відносин із врахуванням раціонального використання природних ресурсів та інтересів охорони навколишнього при­родного середовища, приймається директивно-нормативний акт про корінну перебудову справи охорони середовища в країні, створюється спеціальний орган управління у сфері навколишнього середовища на рівні Союзу PCP та союзних республік, також активізується міжнародне співробітництво в області охорони навколишнього середовища; з 1991 року і до цього часу - продовжується суве- ренізація українського екологічного законодавства, відбувається його корінний перегляд та прийняття найважливіших еколого-правових законодавчих актів, в тому числі закону «Про охорону навколишнього природного середовища» 1991 року, оновлюються всі природноресурсові кодекси та інші еколого-правові акти. Сучасний період характерний також ратифікацією значної кількості між­народних конвенцій, угод, договорів та інших документів в області охорони навколишнього середовища.

Безумовно, наведена періодизація розвитку і становлення екологічного за­конодавства в Україні відкриває широкі можливості для його більш детального дослідження, особливо окремих етапі на протязі 20-століття. Одночасно мож­на навести ще один поділ розвитку екологічного законодавства і права, який об'єднує три великі періоди: дореволюційний, соціалістичний і сучасний.

Дореволюційний період дії окремих правових норм природоохоронного змісту та деяких досліджень із природоохоронних питань можна пов'язувати з розвитком як у нашій країні, так і в інших країнах, які в історичний період володіл и територіями України чи частинами сучасних українських земель. Відповідно на ці територіїу свій час поширювалось і право цих країн. Територія України за різних часів підпадала під владу 24 країн та імперій, які своїми національно-правовими системами впливали і на вирішення різноманітних природоохоронних питань. Так, окремими територіями України володіли: Кримське ханство, Македонія, Молдавія, Монголія, Татарстан, Франція, Швеція (одноразово), Чехія (двічі), Греція, Німеччина, Словаччина (тричі), Румунія, Угорщина (чотири рази), Австрія (п'ять разів), Туреччина (сім разів), Литва, Польща (десять разів), Росія (сімнад­цять). Крім того, територіями України в різні часи володіли п'ять імперій: Римська, Візантійська, Османська, Австро-Угорська та Російська. За цих обставин перший період виявився найбільш складним і найменш дослідженим.

Соціалістичний період, який розпочався з 20-х років минулого століття, з часу проголошення в Україні радянської влади та входження її до складу федератив­ної держави - Союзу PCP. Наукові дослідження з природоохоронних проблем тривалий час провадилися в межах аграрно-земельної правової науки, а також окремих монографічних дослідженнях із земельного, гірничого і лісового права. У1958 році було опубліковано ряд статей з охорони природи. В 1959 році була надрукована перша наукова праця колективу авторів про роль законодавства в охороні природи.

З прийняттям Закону «Про охорону природи Української РСР» від ЗО червня

1960 року, природоохоронні проблеми стали самостійним предметом наукових досліджень.

1961 році проводиться перша науково-методична конференція з проблем пра­вової охорони природи¹. У наступному проф. М. Д. Казанцев поряд з проблеми розвитку та формування природноресурсового права, висуває актуальні питання щодо становлення природоохоронного права².

В Україні наукові дослідження екологічних проблем здійснювались в Ін­ституті держави і права HAH України, у юридичних навчальних закладах Києва, Харкова, Львова, Одеси. Значну роль в обговоренні результатів наукових дослід­жень правових екологічних проблем відіграли республіканські та міжнародні конференції, які відбулися в Україні та в інших країнах за участю українських юристів-екологів.

Сучасний період розвитку наукових досліджень із екологічних проблем розпочавсязчасу проголошення Декларації про державний суверенітетУкраїни (16 липня 1990 року) та прийняття Акта проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року). Початок цього періоду збігся з суттєвим розширенням предмета наукових досліджень екологічних проблем, пов'язаних з вироблен­ням нової концепції розвитку екологічного права, прийняттям Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» в 1991 році та суттєвим

Див.: Казанцев Н. Д. К вопросу о научных основах кодификации законодательства об охране приро­ды // Вестник Московского университета. Серия Право, 1962, № 1.

Див.: Казанцев В.Д. Природноресурсовое право и его пределы как интегрированной отрасли права И Вестник Московского университета. Серия Право, 1967, № 6. - С. 3-9.

оновленням і вдосконаленням екологічного законодавства України як само­стійної країни.

Сучасна назва «екологічне право» набула широкого визнання серед вчених- юристів після проведення наприкінці 80-х років наукової дискусії з питань концепції екологічного права, організованої журналом «Вестник Московского университета»¹, в якій брали участь і українські юристи-науковці.

Важливе значення для України мало проведення в травні 1991 року у Же­неві (Швейцарія) міжнародного семінару «Екологічний менеджмент в Україні: порівняльний аналіз українського та західноєвропейського підходів». На цьому семінарі були обговорені найважливіші правові питання в екологічній сфері, шля­хи вдосконалення екологічного законодавства в нових умовах розвитку України, обговорені і підтримані пропозиції щодо прийняття проекту законодавчого акта про екологічну безпеку та проекту загальної декларації основних екологічних прав людини. Як бачимо, точки зору різноманітні, і кожна з них є цікавою та об­ґрунтованою, тому розглянемо розвиток екологічного законодавства і права за тими етапами, що були наведені найпершими.