7.1.4. Значення праворозуміння для подальшого розвитку юридичних наукових знань та правової практики.

Сучасне праворозуміння, враховуючи те, що методологія юридичних та інших наук, потреби комплексного дослідження соціальних процесів зумовлюють подальшу як інтеграцію, так й диференціацію юридичного наукового знання, причому, у першу чергу, саме по лінії дослідження спільних для них наукових проблем, призначено забезпечувати:

1) інтеграцію, взаємопроникнення, взаємоузгодженість, взаємну перевірку адекватності правовій реальності отриманих результатів на міждисциплінарному рівні, що спрямовано на створення цілісної наукової картини правової сфери світу;

2) орієнтованість юридичних наукових досліджень на комплексне вивчення актуальних правових проблем, що передбачає не тільки вивчення і тлумачення нормативно-правових актів, (позитивістсько-нормативістських аспектів), але й інших «площин» правової реальності;

3) удосконалення методологічної бази юриспруденції, наявних парадигм, методологічних підходів, методів, дослідницьких програм і методик, оптимальне сполучення якісних і кількісних методів, їх комплексного застосування з використанням можливостей комп'ютерних технологій, математичного і соціального моделювання тощо;

4) осмислення варіативності й альтернативності перспектив правового розвитку, прогностичну спрямованість наукових юридичних досліджень, що не тільки пояснюють і описують існуючий стан правових явищ, а виявляють імовірні варіанти їх подальшого розвитку, здійснюють їх оцінку, виявляють причини й умови, що сприяють або перешкоджають їх настанню.

5) пріоритетний розвиток фундаментальних юридичних дисциплін, які визначають засади прагматичних (прикладних) юридичних наукових досліджень;

6) розширення емпіричної бази юридичних досліджень, що не може бути обмеженою вітчизняним досвідом соціального та правового розвитку, а повинна охоплювати досвід інших країн, різних цивілізацій. У цьому плані важко переоцінити роль і значення порівняльних правових досліджень, які дозволяють не тільки виявити різноманітні способи вирішення соціальних проблем, але й оцінити їх ефективність, розробити механізми і процедури рецепції цього досвіду для забезпечення внутрішнього розвитку;

7) розвиток критичності наукових досліджень, що покликані виявляти не тільки позитивне в соціальному і правовому розвитку, але і його негативні сторони, що потребує прояву вченими певної громадянської сміливості, а також забезпечення їх соціальної захищеності, підвищення соціальної відповідальності за істинність і обґрунтованість результатів досліджень, забезпечення об'єктивності їх оцінки.

8) якісне наукове забезпечення правотворення в Україні, практики правозастосування, правової політики тощо;

9) поєднання наукової та освітньої діяльності в сфері професійної підготовки юристів.