§ 3. Правові режими екологічно уражених територій та зон екологічного лиха

Часто заходи з усунення негативного впливу HEC є територіально локалізова­ними: вони спрямовані на усунення HEC на визначеній території і на локалізацію проявів джерел НЕС. Виходячи з цього, українська правова система виробила просторово-зональну засаду управління НЕС, який полягає у тому, що заходи з подолання наслідків HEC об'єднуються у цілісну систему, яка будується за тери­торіальною ознакою, тобто має територіальну прив'язку.

Одним з перших правових актів, що встановив правовий режим у зв'язку з екологічною катастрофою за просторово-зональною засадою, є постанова Верховної Ради Української PCP «Про невідкладні заходи щодо захисту грома­дян України від наслідків Чорнобильської катастрофи» від 1 серпня 1990 року¹. Згідно з п. 6 зазначеної постанови, всю територію України було оголошено зоною екологічного лиха. Проте, зазначена постанова не визначала правового режиму зони екологічного лиха, а лише встановила, що правовий режим цієї зони буде визначений згодом відповідними законодавчими актами.

Відповідно до зазначеної постанови, невдовзі були прийняті закони УРСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27 лютого 1991 року і «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської ка­тастрофи» від 28 лютого 1991 року. Згідно з преамбулами зазначених законів підтверджується, що вони визначають правовий режим зони екологічного лиха. Правовий режим зони екологічного лиха встановлений в Україні на невизна- чений строк.

Проведене дослідження нормативно-правової бази у царині управління екологічно враженими територіями дозволяє дійти висновку, що вираженням просторово-зональної засади управління екологічно враженими територіями можна вважати лише п'ять правових режимів: правовий режим території, на якій оголошено надзвичайний стан; правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації; правовий режим зони екологічного лиха; правовий режим території карантину; правовий режим консервації земель.

Відповідно до постанови Верховної Ради УРСР від 1 серпня 1990 року, всю територію України було оголошено зоною екологічного лиха у зв'язку з наслідка- ми Чорнобильської катастрофи. Правовий режим зони екологічного лиха визна­чається Законами «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27 лютого 1991 року і «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року, а також підзаконними актами, прийнятими на їх виконання.

У ст. 1 Закону «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» до територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесені території, на яких виникло стійке забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами понад доаварійний рівень, що з урахуванням природно-кліматичної та комплексної екологічної характеристики конкретних територій може призвести до опромінення населення понад 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік, і яке потребує вжиття заходів щодо радіаційного захисту населення та інших спеціальних втручань, спрямованих на необхідність обмеження додаткового опромінення населення, зумовленого Чорнобильською катастрофою, та забез­печення його нормальної господарської діяльності.

Згідно зі ст. 2 зазначеного Закону, територія, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяється на 4 зони з особливим правовим ре­жимом: зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення у 1986 році (30-кілометрова зона); зона безумовного (обов'язкового) відселення -цетериторія, що зазнала інтенсивного забруднення довго живучими радіону­клідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км²та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км²та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км²та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших чинників може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержу­вала у доаварійний період; зона гарантованого добровільного відселення-це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км², або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км², або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км², де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших чинників може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержу­вала у доаварійний період; зона посиленого радіоекологічного контролю-це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 1,0 до 5,0 Кі/км², або стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/км², або плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/км² за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рос­лини та інших чинників перевищує 0,5 мЗв (0,05 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

Відповідно до ст.

Спільним наказом МОЗ України та MHC України № 179/276 від 4 квітня 2008 року затверджені Правила радіаційної безпеки при проведенні робіт у зоні відчуження і зоні безумовного (обов'язкового) відселення². Правила визна­чають вимоги протирадіаційного захисту персоналу на всіх етапах здійснення протиаварійних заходів щодо ліквідації та мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи, а також практичної діяльності у зоні відчуження і зоні безумовного (обов'язкового) відселення з метою обмеження опромінення персоналу, який виконує роботи у названих зонах, у межах радіаційно-гігієнічних регламентів першої групи, установлених Нормами радіаційної безпеки України ДГН 6.6.1- 6.5.001-98, затвердженими постановою Головного державного санітарного лікаря України № 62 від 1 грудня 1997 року. ^{[470] [471]}

Наказом MHC України № 1157 від 2 листопада 2011 року було затвердже­но Порядок відвідування зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення¹.

Щодо зон гарантованого добровільного відселення і посиленого радіоеко­логічного контролю законодавство дозволяє ведення господарської діяльності у цих зонах, але з урахуванням певних обмежень. В цих зонах забороняється створення нових підприємств чи розширення діючих, екологічно небезпечне природокористування, залучення молоді до робіт, що можуть негативно позна­читися на здоров'ї, будь-яка діяльність, що погіршує радіоекологічну ситуацію. У зоні гарантованого добровільного відселення, крім того, передбачається до­бровільне відселення людей із зони.

На виконання Закону «Про загальні засади подальшої експлуатації і зняття

3 експлуатації Чорнобильської AEC та перетворення зруйнованого четвертого енергоблоку цієї AEC на екологічно безпечну систему» від 11 грудня 1998 року^{[472] [473], згідно з постановою КМУ «Про остаточне зупинення Чорнобильської АЕС» №1747 від 29 листопада 2000 року[474],15 грудня 2000 року в урочистій обстановці за особистим наказом Президента України ЧАЕС було виведено з експлуатації. Разом з тим, проблеми правового режиму зони екологічного лиха, зумовлені Чорнобильською катастрофою, залишаються на порядку денному.}