1. Державне соціальне страхування як особлива галузь страхування.

Захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб за умов настання страхових випадків за рахунок грошових фондів, утворених шляхом сплати страхових внесків цими особами, регулюється інститутом страхування.

За своїм змістом страхування – це система відносин щодо формування і використання централізованих і децентралізованих фондів, необхідних для фінансування непередбачених потреб суспільства та його членів, відшкодування збитків, що виникли у результаті стихійних лих та інших подібних подій.

Наявність таких фондів, їх правові режими, організація страхової діяльності загалом обумовлена об’єктивними потребами суспільства, створенням необхідних умов для здійснення запобіжних заходів, ліквідації збитків, фінансування найважливіших соціальних потреб. Страхування як самостійний інститут існує у двох відособлених формах: майнового страхування, пов’язаного з непередбаченими, надзвичайними подіями, і соціального страхування, що може здійснюватися як у вигляді державного, так і недержавного. Шляхом обох форм утворюються централізовані та децентралізовані резерви грошових і матеріальних ресурсів (страхові фонди) для відшкодування збитків і фінансування визначених цілей.

Зміст інституту страхування розкривається в його ознаках, серед яких розрізняють такі: 1) цільове використання страхового фонду, зумовлене договором або законом; 2) імовірний характер відносин, обумовлений тільки можливістю настання страхового випадку, його наслідків; 3) зворотний характер акумульованих коштів, за якого розмір виплат визначається розміром втрат, умовами та строками дії угоди; 4) перерозподільний характер відносин, що регулює участь більшої кількості осіб, які власне вносять страхові внески до фондів, порівняно з кількістю осіб, які одержують право на виплати зі страхового фонду.

Беручи участь у регулюванні руху грошових фондів, будучи елементом фінансової системи, державне страхування характеризується і виконує функції фінансів (розподільну і контролюючу). Однак ці функції в умовах страхування набувають своєї специфіки, видових проявів. Так, розподільна функція у страхуванні виявляється у формі відновлення і заощадження.

Реалізація запобігаючої функції дає можливість здійснювати багато профілактичних заходів, інвестувати кошти страхових фондів до відповідних програм, державні цінні папери, реконструювати, переоснащати підприємства соціальної сфери. Компенсаційна функція дозволяє цілком або частково відшкодувати втрати в результаті страхового випадку, виплатити обумовлену законом або договором грошову суму, ощадна – акумулювати кошти відповідно до їх цільового призначення. Контролююча функція обумовлює надходження коштів страхового фонду на чітко визначені цілі відповідному колу суб’єктів. Показово, що в умовах страхування контроль здійснюється не тільки на стадії витрат страхового фонду, виплат страхових сум, але і на стадії формування державного страхового фонду. Так, за правовим режимом, за імперативним методом регулювання збори на обов’язкове пенсійне страхування та обов’язкове державне соціальне страхування нічим не відрізняються від класичних податкових платежів.

Участь держави в страховій діяльності здійснюється на двох рівнях залежно від характеру страхових фондів: а) непрямому; б) безпосередньому. Непряма участь держави в страховій діяльності пов’язана з організацією формування децентралізованих страхових фондів, тобто через механізм ліцензування страхової діяльності, коригування відповідних правових норм. Безпосередня участь держави у страховій діяльності здійснюється шляхом формування і забезпечення коштами обов’язкового державного страхування, формування цільових державних резервних фондів та ін. Особиста участь держави у страховій діяльності пов’язана, зазвичай, з обов’язковим страхуванням. Саме ця сфера відносин є предметом фінансово-правового регулювання.

Організація страхової діяльності, керування державним страхуванням припускає класифікацію видів страхування, залежно від чого і формується правовий режим, який відображає конкретний вид страхової діяльності. Класифікація страхування може здійснюватися на різних підставах. За методом страхування: 1) добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком; 2) обов’язкове страхування здійснюється на основі закону і припускає дві форми. Перша реалізується за рахунок особистих коштів страхувальників (страхування будівель, сільськогосподарських тварин, особисте страхування пасажирів та ін.). Друга форма обов’язкового страхування припускає страхування за рахунок бюджетних коштів і виступає як особисте (співробітників державних органів – поліції, податкової служби, митної служби, прокуратури та ін.) і майнове (на випадок заподіяння збитку знищенням або ушкодженням майна у зв’язку зі здійсненням службової діяльності).

Загальнообов’язкове страхування – це одна з форм страхування, яка виникає на підставі закону. Встановлюючи цю форму, держава виділяє найбільш значимі та важливі для суспільства цілі й завдання, реалізація яких пов’язана не тільки з інтересами окремих страхувальників, але і всієї держави. Обов’язкове державне страхування виступає у формі соціального страхування, яке регулюється спеціальним законодавством України. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування – це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що містить матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються сплатою страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетними та іншими джерелами, передбаченими законом. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, відповідно до Конституції України, визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

Загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню підлягають: 1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту): а) особи на підприємствах, установах, організаціях, незалежно від форм власності; б) фізичні особи; 2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності.

Фінансово-правовий інститут обов’язкового державного страхування не охоплює усієї страхової діяльності загалом, а відмежовує тільки блок публічно-правових норм, використовуючи імперативний метод і створює таким чином однорідний правовий інститут. Характерними рисами відносин, що регулюються інститутом обов’язкового страхування, є: 1) встановлення державою видів, порядку, умов обов’язкового страхування; 2) особиста участь держави або уповноваженого органа у цих відносинах; 3) застосування методу державно-владних приписів; 4) регулювання відносин щодо формування і використання державних страхових фондів. Таким чином, відносини, що регулюються фінансовими нормами, охоплюють: а) відносини, пов’язані з ліцензуванням діяльності страховиків; б) відносини між страховиками і страхувальниками в особі спеціальних органів виконавчої влади (Міністерства внутрішніх справ, податкових органів, митних органів та ін.). У цьому випадку кошти виділяються страхувальникам із відповідного бюджету; в) відносини, пов’язані з контролем за законністю і цільовим використанням коштів обов’язкового державного страхування; г) відносини між державою і платниками зборів на обов’язкове державне страхування.