§ 2. Сфери проведення екологічного аудиту та основні форми і методи його здійснення

Закон «Про екологічний аудит» у ст. 11 визначає сфери проведення еко­логічного аудиту. Він проводиться в процесі приватизації об’єктів державної власності, іншої зміни форми власності, зміни конкретних власників об'єктів, а також для потреб екологічного страхування, в разі передачі об'єктів державної та комунальної власності в довгострокову оренду, в концесію, створення на основі таких об'єктів спільних підприємств, створення, функціонування і сер­тифікації систем екологічного управління, а також здійснення господарської та іншої діяльності.

Екологічний аудит в Україні може бути двох форм - добровільним чи обов'язковим. Добровільний екологічний аудит здійснюється стосовно будь-яких об'єктів екологічного аудиту на замовлення заінтересованого суб'єкта за згодою керівника чи власника об'єкта екологічного аудиту. Обов'язковий екологічний аудит здійснюється на замовлення заінтересованих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо об'єктів або видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку, у таких випадках: банкрутство; приватизація, передача в концесію об'єктів державної та комунальної власності; передача або придбання в державну чи комунальну власність; передача у дов­гострокову оренду об'єктів державної або комунальної власності; створення на основі об'єктів державної та комунальної власності спільних підприємств; екологічне страхування об'єктів; завершення дії угоди про розподіл продукції відповідно до закону; в інших випадках, передбачених законом.

Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затверджений постановою КМУ № 554 від 27 липня 1995 року^{[489] [490]. До них, зокрема, відносяться: атомна енергетика; фармацевтичне виробництво; збір, обробка, зберігання, поховання, знешкодження і утилізація всіх видів про­мислових і побутових відходів; автозаправні станції; хімічна промисловість; мета­лургія; м'ясокомбінати, молокозаводи, цукрозаводи, спиртзаводи; будівництво каналізаційних систем і очисних споруд тощо.}

Що стосується практичного боку, то тут фахівці відмічають, що обов'язковий екологічний аудит у чистому вигляді в Україні до теперішнього часу практично не здійснюється¹. Щодо об'єктів, які за законом підлягають обов'язковому екологічному аудиту, то органи виконавчої влади або органи місцевого само­врядування виступають не замовниками, а лише ініціаторами проведення «добровільно-примусового» екологічного аудиту, покладаючи обов'язок його здійснення на керівників (власників) відповіднихоб'єктів. Це пов'язане з тим, що відповідно до ст. 24 Закону фінансування про ведення екологічного аудиту забез­печується його замовником на умовах і в порядку, які визначаються договором на проведення екологічного аудиту. Однак ні в Державному бюджеті України, ні у місцевих бюджетах до цього часу не передбачалися кошти на здійснення екологічного аудиту.

Врегулювання цього питання можливо здійснити, зокрема, шляхом надання права фінансування обов'язкового екологічного аудиту керівникам (власникам) об'єктів, іншим заінтересованим особам, з одночасним посиленням в законі га­рантій незалежності екологічних аудиторів. При цьому органи державної влади або місцевого самоврядування, будучи ініціаторами проведення екологічного аудиту, не повинні втрачати статусу його суб'єктів. Саме за ними варто залишити формулювання завдань на проведення екологічного аудиту та його критеріїв, саме їм в обов'язковому порядку має надсилатися звіт та висновок екологічного аудиту, який ними може бути використаний на власний розсуд².

Варто відмітити, однак, що аудитори-практики наголошують на значній складності досягнення основної мети Закону «Про екологічний аудит»-забез­печення додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища в процесі господарської та іншої діяльності. Вони вважають, що досягнення цієї мети можливе лише у тому випадку, коли екологічний аудит буде обов'язковим для всіх підприємств, чия діяльність приводить чи може призвести до несприятливого впливу на навколишнє природне середовище, і буде проводитися з певною періодичністю, наприклад, раз на три роки.

Це пов'язане з тим, що переважна більшість підприємств, які завдають най­більшої шкоди природному середовищу, давно приватизовані. Це підприємства гірничодобувної, металургійної, хімічної промисловості і енергетики. Саме на їх долю доводиться більше 90% викидів в атмосферу, скидів забруднених стічних вод і токсичних відходів. Вони успішно працюють і з кожним роком нарощують обсяги виробництва, а їх господарі отримують величезні прибутки. Парадокс полягає в тому, що вони не зацікавлені у впровадженні екологічно чистих тех­нологій, будівництві високоефективних очисних споруд. Власникам підприємств економічно набагато вигідно платити за забруднення довкілля і розміщення відходів, ніж дотримуватися природоохоронного законодавства.

Відповідно до ст. 13 Закону, екологічний аудит поділяється на внутрішній та зовнішній. Внутрішній екологічний аудит об'єкта проводиться на замовлення його власника чи органу, уповноваженого на управління ним, для власних по­треб. Зовнішній екологічний аудит проводиться на замовлення інших заінтер­есованих суб’єктів.

В залежності від поставленої мети Т. В. Завгородня виокремлює наступні основні види екологічного аудиту: комплексний екологічний аудит підприємства, що має на меті виявлення, аналіз і формування шляхів вирішення екологічних проблем підприємства з розробкою звіту, висновків, рекомендацій; екологічний аудит, що здійснюється при приватизації, реструктуризації, зміні форми влас­ності, банкрутстві, який має на меті оцінку ризиків зміни власника, вироблення інвестиційних зобов'язань власника; екологічний аудит циклу поводження з відходами для мінімізації відходів; екологічний аудит, що проводиться для ви­конання оцінки ефективності інвестиційних проектів, що має на меті мінімізацію інвестиційних ризиків; екологічний аудит в системі сертифікації за екологічними вимогами, у тому числі при сертифікації на відповідність вимогам стандартів серії ISO 14000, що має на меті підготовка підприємства до декларування своїй екологічної політики і намірів з її реалізації; екологічний аудит для цілей еко­логічного страхування, що має на меті оцінку екологічного ризику, пов'язаного з виробничою діяльністю промислових підприємств і господарських систем, а також розрахунок економічних збитків у результаті можливоїтехногенної аварії; екологічний аудит при здійсненні екологічного маркування продукції, що має на меті розробку критеріїв для такого маркування¹.

Методичне забезпечення організації еколого-аудиторської діяльності та проведення екологічного аудиту здійснює Мінприроди України за участю заінте­ресованих центральних органів виконавчої влади. При цьому екологічні аудитори наголошують на доцільності створення єдиного науково-методичного центру екологічного аудиту. Основними функціями такого центру могли б стати - ана­ліз і узагальнення результатів екологічних аудитів, вдосконалення методичної, нормативної і законодавчої бази екологічного аудиту тощо².