ВИСНОВКИ

Підсумовуючи результати загальнотеоретичного дослі­дження європейських стандартів економічних і соціальних прав людини та юридичного механізму їх забезпечення в Україні, вважаємо за доцільне сформулювати такі основні висновки:

1.

а) класична (ліберальна) модель, згідно з якою, економічні і соціальні права не є суб’єктивними правами, а розглядаються лише як декларації, ідеали, принципи, «загальні публічні пра­ва» (у політичному значенні), «права-доручення». Їх не можуть забезпечити безпосередньо державно-юридичні інституції, зо­крема судовий захист, на противагу «класичним» правам - гро­мадянським (особистісним) і політичним. Така модель властива природно-правовій концепції прав людини;

б) соціалістична модель визнає економічні і соціальні пра­ва людини визначальними з-поміж усіх прав людини, а права громадянські (особистісні) й політичні - похідними від них. Держава-патерналіст «дарує» такі права громадянам, конститу- юючи їх у своїх юридичних актах. Така модель властива пози­тивістській концепції прав людини;

в) універсальна (синтетична) модель, передбачено усі види прав людини є неподільними, невід’ємними, універсальними, взаємообумовленими й взаємозалежними. Така модель запро­ваджена на найвищому міжнародному рівні та на сьогодні є офіційною позицією ООН. Приєднання більшості держав до міжнародних договорів з прав людини є, з-поміж іншого, про­явом тенденції переходу від перших двох моделей означеного різновиду прав людини до моделі синтетичної.

2. Економічні і соціальні права відрізняються від інших видів прав людини певними особливостями. Такі права поши­рюються на певну - соціально-економічну - сферу життєдіяль­ності людини. Вони становлять собою можливості здобувати засоби для існування, беручи безпосередню участь у виробни­цтві чи в організації виробництва матеріальних та інших благ або отримуючи такі засоби зі соціальних джерел через соціаль­не утримання (аліментування). Для забезпечення реальності таких прав необхідні позитивні зусилля держави зі створення умов для їх реалізації людиною, пов'язані зі значними витрата­ми в межах економічних можливостей країни. Обов'язок дер­жави забезпечувати економічні й соціальні права зазвичай не має того ступеня формальної визначеності, який властивий її обов'язку забезпечувати права громадянські (особистісні) і по­літичні. Це знаходить прояв у використанні при закріпленні соціально-економічних прав здебільшого “нежорстких”, реко­мендаційних, оцінювальних формулювань (наприклад, “гідний рівень життя”, “справедливі та сприятливі умови праці”, “за­довільне існування”). Здійсненність таких прав є визначальною ознакою соціальної держави.

3. Будь-яке право людини (у тому числі економічне чи соці­альне) розглядається насамперед як право природне. Стандар­том же його слугує позитивний (зазвичай міжнародно-вольовий) вияв природного права. Відтак, європейським стандартом еко­номічних і соціальних прав людини може вважатись закріплена у відповідному регіональному міжнародному договорі можли­вість людини задовольняти свої потреби в економічній та соці­альній сферах життєдіяльності, призначена слугувати орієнти­ром для відповідної внутрішньодержавної юридичної практи­ки. Обсяг таких можливостей конкретизується, уточнюється у процесі інтерпретації конвенційних актів спеціалізованими ор­ганами міжнародної організації (зокрема, РЄ). Ознаками таких стандартів є їх модельність («взірцевість»), встановлення міні­мальної межі стандарту, його нормативна (юридична) закріпле­ність, плюралізм інституціональних механізмів імплементації та захисту стандартів, достатня свобода національного розсуду в їх застосуван4.

5. Комплексний аналіз Конвенції, Протоколів до неї та від­повідної прецедентної практики Суду дав змогу виявити мож­ливість захисту деяких економічних і соціальних прав людини за Конвенцією, яка закріплює такі права або прямо (зокрема, за­борона примусової праці, право власності, право на освіту, пра­во на свободу об'єднань), або опосередковано (соціальні гаран­тії права на справедливе судочинство, право на повагу до сімей­ного життя, право на захист своїх цивільних прав і обов'язків, право на свободу висловлювань у зв'язку з виконанням специ­фічних службових обов'язків).

6. Головною метою запровадженого ЄСХ(п) правопорядку щодо соціально-економічних прав є досягнення державами РЄ таких умов, за яких можуть ефективно здійснюватися викладені в ЄСХ(п) принципи та права через провадження відповідної по­літики усіма національними й міжнародними засобами. Задля досягнення цілей ЄСХ(п) встановлено контрольний механізм, у межах якого Комітет здійснює юридичну оцінку відповідності національного законодавства та практики держави-учасниці ви­могам, встановленим ЄСХ(п). Зокрема, Комітет реалізує проце­дуру моніторингу національних доповідей (ухвалює висновки) та розглядає колективні скарги (ухвалює рішення).

7. Аналіз відповідних норм ЄСХ(п), Регламенту Комітету, його правозастосовної практики дає підставу для висновку про судовоподібну (квазісудову) природу діяльності Комітету.

Акти Комітету не підлягають оскарженню та мають певні ознаки прецеденту. Так, правові позиції, викладені як у висно­вках, так і в рішеннях Комітету, поширюються на усі держави- учасниці, причому імплементацію цих позицій активно здій­снює Комітет у процесі процедури моніторингу національних доповідей, яка поширюється також і на судову практику держав. Масив напрацьованої Комітетом правозастосовної прецедент- ної практики, яка використовується та динамічно змінюється, уможливлює юридичний захист прав за ЄСХ(п). Все ж Комі­тет не є «повністю» судовим органом, зокрема тому, що його рішення та висновки формально не мають обов’язкової юри­дичної сили у класичному (нормативістському) значенні, хоча механізм контролю за їх виконанням, а також елементи при­мусу (принаймні політичного) роблять їх невиконання вкрай небажаним. Тим більше, що він визнає прийнятним поступове досягнення державою у галузі певного соціально-економічного права того становища, яке відповідає положенням ЄСХ(п).

8. Комітет у своїй діяльності здійснює тлумачення (з’ясування та роз’яснення) норм ЄСХ(п) на основі таких прин­ципів, як ефективність, пропорційність, автономність, свобода національного розсуду, фундаментальна єдність усіх груп прав людини.

Принцип ефективності полягає в тому, що для правозас- тосування Комітет обирає такий варіант інтерпретації норми ЄСХ(п), який дає змогу забезпечити найвищий рівень захисту відповідного права.

Принцип пропорційності покликаний забезпечити розум­ний баланс між правами людини за ЄСХ(п), з одного боку, та інтересами й можливостями суспільства і держави, - з іншого.

Принцип автономності полягає в тому, що Комітет здій­снює власну, незалежну від позицій інших суб’єктів, інтерпре­тацію понять ЄСХ(п), виходячи із загальновизнаних принципів міжнародного права, різноманітних міжнародно-правових ак­тів, а іноді - й деяких загальних принципів національного пра­ва. Необхідність такого тлумачення постає тоді, коли держава, спираючись на положення національного законодавства, надає «свого» смислу текстові норми ЄСХ(п), застосовуваної Коміте­том.

Принцип свободи національного розсуду визначається як тлумачення приписів ЄСХ(п) з урахуванням наявної в органів держав-учасниць - з огляду на делеговану їм положеннями цього договору - певну свободу розсуду щодо тлумачення й за­стосування ними таких приписів задля забезпечення належних умов реалізації та захисту відповідних прав людини, а також досягнення балансу між такими правами й національними ін­тересами.

Принцип фундаментальної єдності усіх груп прав людини, зважаючи на особливості прав «другого» покоління, на історич­но сформовані уявлення про їх начебто певну «вторинність» і «неюридичність», є визначальним. Це виявляється, зокрема, у тому, що: а) Комітет активно використовує підходи та практику Суду для захисту прав за ЄСХ(п), а Суд, своєю чергою, захищає деякі права «другого» покоління, послуговуючись, з-поміж ін­шого, нормами та практикою застосування ЄСХ(п); б) Комітет захищає також окремі права «першого» покоління, застосову­ючи деякі положення ЄСХ(п). Застосування зазначеного прин­ципу у процесі тлумачення ЄСХ(п) є одним із проявів гума- ністичності саме соціально-потребової інтерпретації сутності будь-яких прав людини, тобто розуміння їх як можливостей для задоволення її потреб.

Наведені принципи тлумачення не тільки взаємодіють, вони взаємозумовлюють, доповнюють один одного, що дає під­ставу вважати їх системою.

9. Принцип поваги до прав людини, який знайшов відобра­ження у статутних документах ЄС, а також у Хартії основних прав ЄС, є одним із фундаментальних принципів права ЄС. Це підтверджується, серед іншого, приєднанням ЄС до Конвенції з рецепцією ним правозастосовної практики Суду. Незважаю­чи на те, що ЄСХ(п) визнано джерелом згаданої Хартії у галузі соціально-економічних прав, цей договір РЄ не є юридично ін­корпорованим у право ЄС; так само як прецедентне право Ко­мітету не рециповане у право РЄ. Проте, зважаючи на підхід РЄ до Конвенції та ЄСХ(п) як до комплексного загальноєвро­пейського механізму захисту усіх груп прав людини, сформу­льовано висновок про визначальну роль ЄСХ(п) у змістовій ін­терпретації соціально-економічних прав, закріплених у Хартії основних прав ЄС. З урахуванням прагнення ЄС уникати тек­стуального дублювання положень обох правових європейських систем, обґрунтовано, що тлумачення та розвиток економічних і соціальних прав людини, закріплених Хартією основних прав ЄС мають відбуватись, зокрема, через «рецепцію» практики за­стосування ЄСХ(п) Комітетом.

10. ЄСХ(п) як складова юридичного механізму забезпе­чення економічних і соціальних прав має застосовуватись у державах - членах РЄ з урахуванням практики Комітету, його інтерпретацій цього договору. Саме такий обсяг імплемента­ції відповідає європейський практиці і, насамперед, правовим позиціям Комітету щодо ефективності впровадження європей­ських стандартів соціально-економічних прав людини в націо­нальне законодавство, судову та адміністративну практику. Це слід враховувати при розв’язанні й низки проблемних питань, пов’язаних із імплементацією ЄСХ(п) у національну юридич­ну практику України. У зв’язку з цим встановлено можливість використання цього міжнародного договору, зокрема, як аргу­менту для обґрунтування рішень Конституційного Суду Украї­ни, а також необхідність врахування принципів правотлумачної (правозастосовної) діяльності Комітету в межах процедури зві­тування, яка нині є обов’язковою й для нашої держави.

11. Незважаючи на констатацію формальної відповідності Основного Закону України приписам ЄСХ(п) встановлено, що на сьогодні потребує уточнення низка статей Конституції Украї­ни (зокрема, статті 24, 43, 47, 127), а також деякі Закони України («Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про колективні договори і угоди», «Про судоустрій України», «Про організації роботодавців») відповідно до цього міжнародного договору, ратифікованого Україною.