Відображення у Конституції України соціально- економічних прав людини: можливості удосконалення.

Включення до національного юридичного механізму України ЄСХ(п) в інтерпретації Комітету дає можливість запропонувати деякі уточнення або доповнення до окремих статей Конституції України.

Узагальненими цілями пропонованих змін і доповнень є: узгодження тексту чинної Конституції України з міжнародно-правовими договорами (насамперед з Конвенці­єю та ЄСХ(п)), згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою Українзабезпечення дотримання й гарантування еконо­мічних і соціальних прав людини, що відповідає європейським стандартам таких прав;

звітування про дотримання ЄСХ(п) перед Радою Європи та отримання позитивної оцінки досягнень і зусиль у цій сфері;

підготовка чинного законодавства та юридичної практики України до приєднання до ще не ратифікованих норм ЄСХ(п).

Усі запропоновані зміни та доповнення представлено у формі таблиці, в якій у стовпчику “Чинна редакція” курсивом позначено слова, які пропонується вилучити з тексту чинної редакції Конституції України; у стовпчику “Пропонована ре­дакція” жирним шрифтом позначено слова, якими змінено чи доповнено текст чинної редакції Конституції України або які змінюються внаслідок запропонованих змін і доповнень. Після текстів наводяться аргументи та пояснення до змін і доповнень.

Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи об­межень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та ін­ших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і про­фесійній підготовці, у праці та вина­городі за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жі­нок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з ма­теринством; правовим захистом, ма­теріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та ін­ших пільг вагітним жінкам і матерям.

Стаття 24. Усі мають рівні кон­ституційні права і свободи та є рівни­ми перед законом.

Не може бути привілеїв чи об­межень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та ін­ших переконань, статі, етнічного та соціального походження, народжен­ня, стану здоров'я, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і про­фесійній підготовці, у праці та вина­городі за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок і чоловіків, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати пра­цю з материнством; правовим захис­том, матеріальною і моральною під­тримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Конституційний принцип рівності прав і свобод пропонується поши­рити на усіх суб’єктів (не тільки на громадян).

ЄСХ(п), яка є частиною національного законодавства, передбачає за­гальну заборону дискримінації у ст. Е, що практично дублює положення статті 14 Конвенції. Хоча перелік дискримінаційних ознак, вказаних у час­тині 2 статті 24 Конституції України, не є вичерпним, слушним видається його доповнення такими ознаками, як народження (зокрема, у неповних сім’ях) і стан здоров’я. Чинна Конституція України прямо не захищає ін­валідів (неповносправних) від дискримінації, у тому числі у процесі реа­лізації їх соціально-економічних прав. Тому видається необхідним закрі­плення таких гарантій на найвищому рівні.

Стаття 20 ЄСХ(п) закріплює принцип рівних можливостей і рівного ставлення щодо працевлаштування та застосування праці без дискримі­нації за ознакою статі. Отже, припис Конституції України щодо забезпе­чення рівності чоловіка та жінки, зокрема спеціальними заходами з охо­рони праці і здоров'я жінок, не відповідає принципу рівних можливостей і рівного ставлення. Оскільки дія таких спеціальних заходів поширюється чинним законодавством і на чоловіків, пропонується удосконалити й від­повідну конституційну норму.

Водночас, згідно з Додатком до ЄСХ(п), який визначає сферу засто­сування цього договору стосовно захищених осіб, положення, які стосу­ються захисту жінок, зокрема щодо вагітності, пологів і післяпологового періоду, не вважаються дискримінацією, про яку згадується у статті 20 ЄСХ(п).

Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для по­вного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливос­ті у виборі професії та роду трудо­вої діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається при­мусовою працею військова або аль­тернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка викону­ється особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до за­конів про воєнний і про надзвичай­ний стан.

Кожен має право на належні, без­печні і здорові умови праці, на заро­бітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Використання праці жінок і не­повнолітніх на небезпечних для їх­нього здоров'я роботах забороняєть­ся.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається за­коном.

Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заро­бляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно по­годжується.

Держава зобов’язана досягати та підтримувати якомога вищий і стабільний рівень зайнятості, прагнучи досягнути повної зайня­тості.

Держава створює умови для по­вного здійснення права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльнос­ті, реалізовує програми професійно- технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається при­мусовою працею військова або аль­тернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка викону­ється особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до за­конів про воєнний і про надзвичай­ний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від про­житкового мінімуму, визначеного законом.

Використання праці неповно­літніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.

Кожному, хто працює, гаранту­ється захист від незаконного звіль­нення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається за­коном.

Поширення конституційних гарантій права на працю на усіх, хто на за­конних підставах перебуває на території України, увідповіднить текст Кон­ституції з вимогами ЄСХ(п).

Пункт 1 статті 1 ЄСХ(п) вимагає від держав-учасниць провадити політику повної зайнятості, яка передбачає створення та збереження робочих місць і до­помогу безробітним у знаходженні роботи та/або перекваліфікації. Як зазначає Комітет, таке зобов’язання радше вимагає дії, ніж кінцевого результату - повної зайнятості населення. Вважаємо, що такий зміст права на працю відповідає ви­значенню України як держави соціальної, а відтак вважається необхідним допо­внити статтю 43 Конституції відповідним «програмним» положенням.

Необхідність конституційного закріплення права кожного на заробітну плату, не нижчу від прожиткового мінімуму, встановленого законом, зумов­лено низкою факторів. По-перше, статтею 48 Конституції України передба­чено право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Однак у цій статті не встановлю­ється, що держава гарантує достатній життєвий рівень. Проте завдання дер­жави, яка проголосила себе соціальною, полягає в тому, щоб створити для людини такі умови, за яких вона могла б своєю працею забезпечити гідну матеріальну базу життєдіяльності для себе і своєї сім’ї.

По-друге, частиною 3 статті 46 Конституції України закріплено, що пен­сії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом іс­нування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Внаслідок таких розбіжностей у підходах до шляхів забезпечення кожному достатнього життєвого рівня (коли пен­сії та соціальні виплати можуть бути більшими, ніж мінімальна заробітна плата) держава наражає себе на небезпеку зростання утриманства.

Тому вважаємо, що закріплення у Конституції України права кожного на заробітну плату, не нижчу від прожиткового мінімуму, встановленого законом, повністю відповідатиме потребам побудови соціальної держави, зменшить ризики існування соціального утриманства, наблизить становище в Україні до такого, що відповідає вимогам ЄСХ(п).

Як уже зазначалося, заборона використання жінок на небезпечних для їхнього здоров’я роботах не відповідає принципу рівних можливостей і рівного ставлення щодо працевлаштування та застосування праці без дис­кримінації, який закріплено у статті 20 ЄСХ(п). Відтак, зазначену заборону варто виключити з частини 5 статті 43 Конституції України.

Стаття 127. Правосуддя здій­снюють професійні судді та, у визна­чених законом випадках, народні за­сідателі і присяжні.

Професійні судді не можуть на­лежати до політичних партій і проф­спілок, брати участь у будь-якій по­літичній діяльності, мати представ­ницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім науко­вої, викладацької та творчої.

На посаду судді може бути реко­мендований кваліфікаційною комі­сією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж ро­боти у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді відправляють право­суддя лише у складі колегій суддів.

Додаткові вимоги до окремих ка­тегорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня встановлюються законом.

Захист професійних інтересів суддів здійснюється в порядку, вста­новленому законом.

Стаття 127. Правосуддя здій­снюють професійні судді та, у ви­значених законом випадках, народні засідателі і присяжні.

Професійні судді не можуть на­лежати до політичних партій, брати участь у будь-якій політичній діяль­ності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

На посаду судді може бути реко­мендований кваліфікаційною комі­сією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж ро­боти у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років і володіє державною мовою.

Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді відправляють право­суддя лише у складі колегій суддів.

Додаткові вимоги до окремих ка­тегорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня встановлюються законом.

Захист професійних інтересів суддів здійснюється в порядку, вста­новленому законом.

Згідно із статті 5 ЄСХ(п) (ратифікована Україною), існує можливість обмеження права вступу в профспілки лише для службовців збройних сил і поліції. Як відомо, профспілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх профе­сійної діяльності, які утворюються з метою захисту трудових і соціально- економічних прав та інтересів її членів. Оскільки сучасну редакцію части­ни другої статті 127 Конституції України необхідно узгодити з вимогами міжнародних стандартів, вважається за доцільне вилучити положення Конституції України стосовно того, що професійні судді не можуть на­лежати до профспілок і передбачити для цієї категорії працівників рівні права з іншими працівниками щодо права на об’єднання у профспілки.