Дискусія щодо універсальності, невід’ємності, взаємоза­лежності та взаємопов’язаності усіх груп прав людини триває понад півстоліття, причому більшість її учасників відстоює рів­ність соціально-економічних, культурних, громадянських та політичних прав.

Результати дискусій знайшли відображення як у міжнародних, так і в національних нормативно-правових актах. Однак, означені групи прав не є однаковими. Відтак, досліджуючи можливість захисту соціально-економічних прав людини, слід враховувати особливості таких прав, що зумовлюють актуальність дослідження шляхів підвищення рівня юридичної забезпеченості таких прав, тобто можливос­тей більш розгорнутої їх регламентації, доведення до такого ступеня конкретизації, який забезпечував би повнішу їх реа­лізацію і захист за посередництвом саме юридичних засобів та інститутів, включаючи правПравозастосовна практика Суду в межах прав, закріплених Конвенцією, та Комітету в межах ЄСХ та ЄСХ(п) є вельми актуальними для розв’язання озна­чених завдань, адже правові позиції, викладені в актах Суду та Комітету, відображають європейські стандарти у галузі прав людини, напрацьовані за останні 50 років у межах РЄ.

Побутує думка, що Конвенція фіксує лише права громадян­ські та політичні, оминаючи соціальні й економічні. Але ана­лізуючи передумови створення цього міжнародного договору, його розвиток за посередництва додаткових протоколів до неї та правозастосовної практики Суду, можна дійти висновку про те, що Конвенція не оминула закріплення і деяких соціальних та економічних прав (тим самим підтверджуючи ідею універ­сальності, неподільності й невибірковості усіх прав людини). Мабуть, не випадково Суд у рішенні, ухваленому у справі Ейрі проти Ірландії 9 жовтня 1979 року зазначив, що, хоча Конвен­ція закріплює, в основному, громадянські та політичні права, багато з них у процесі реалізації набувають ознак і ведуть до наслідків соціально-економічного характеру. Тому Суд вважає, що якщо тлумачення Конвенції може торкнутися й соціально- економічної сфери, це ще не повинно бути само по собі вирі­шальним аргументом проти такого тлумачення; чіткої межі між цією сферою та змістом Конвенції нема [57, с. 276].

Права “другого” покоління відображено у Конвенції або прямо (текстуально), або ж непрямо (опосередковано).