Поняття економічних і соціальних прав людини.

Яке ж явище відображається поняттям економічне та соціальне пра- во людини? Пошуки відповіді на це запитання є центральною проблемою будь-якого загальнотеоретичного дослідження з цієї тематики.

Основним критерієм структуризації (класифікації) системи прав людини є сфера суспільних відносин, на які вони поширю­ються. Так, права традиційно (традиція ЗДПЛ, розвинена у пак­тах) поділяють на громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні. Деякі автори доповнюють цей перелік правами еко­логічними, фізичними, сімейними, особистими [71, с. 166].

Використовуючи розроблений П.М. Рабіновичем потребовий дослідницький підхід до пізнання явищ [141], можемо визначи­ти сутність економічних і соціальних прав людини як можливість здобувати засоби для існування специфічними способами. Відтак, пропонуємо визначити економічні права людини - як можливості здобувати засоби для існування, беручи безпосередню участь у виробництві чи в організації виробництва матеріальних та інших благ; а соціальні права людини - як можливості здобувати засоби для існування, отримуючи такі засоби зі соціальних джерел через соціальне утримання (аліментування).

Зокрема, економічними правами є, наприклад, право влас­ності (в т.ч. інтелектуальної), право на підприємництво, право на працю (економічні аспекти), права споживачів, право корис­тування об'єктами публічної власності та ін. Соціальними пра­вами є право на соціальне забезпечення і захист, право на пра­цю, її безпечність і охорону, право на страйк, право на житло, на охорону здоров'я, на безплатну освіту (у тому числі профо­рієнтацію та перекваліфікацію), право на достатній життєвий рівень та ін.

Щодо специфічних методів здобуття засобів на існування, то економічним правам відповідає активна (самостійна) позиція суб'єкта такого права; соціальні права у такому сенсі є пасивни­ми, характеризуються специфічним методом соціального утри­мання (аліментування), розробленим П.М.

Стосовно цього питання професором М.І. Козюброю було висловлено сумнів щодо визначення економічних прав через можливості реалізовувати свої здібності, здобувати засоби для існування, беручи безпосередньо участь у виробництві або в організації виробництва матеріальних та інших благ, а соціаль­них - через можливості отримувати засоби для існування із со­ціальних джерел через соціальне утриманство (аліментування).

Таке їх трактування, на думку вченого, не узгоджується із нашою позицією щодо можливості юридичного (у тому числі судового) захисту цієї групи прав суб'єктом такого права - як на національному рівні, так і на міжнародному. Адже така мож­ливість відкривається лише тоді, коли право людини розгляда­ється як певне благо, якого вона може домагатися від держави і суспільства, в якому живе, відповідно до загальновизнаних цін­ностей, зокрема європейських.

З цього приводу можна зауважити, що людина не може здо­бути потрібне їй благо, якщо у неї не буде можливостей (пе­редумов, умов, засобів тощо), необхідних для такого здобуття. Якраз на прикладі соціальних прав це виявляється, на нашу думку, найбільш яскраво.

Щодо способів реалізації економічних і соціальних кон­ституційних прав людини, то, наприклад, доцент С.В. Савчук вважає, що конституційні права людини, як відомо, виходять за рамки конкретних правовідносин. Зазвичай вони розгляда­ються не як суб'єктивні права, а як права в потенції, «право на право», «елементи правоздатності» тощо. Чи не означає це, що закріплене у Конституції право людини як елемент право­здатності існує поза правовідносин, адже правоздатність сама по собі жодних правових відносин між її носіями та іншими суб'єктами права не породжує! Й тільки порушення цього пра­ва зумовлює появу охоронювальних правовідносин та право ви­магати захисту порушеного права.

Не заперечуючи існування такого підходу, зазначимо, що у даному досліджені право, закріплене Конституцією, розгляда­ється як суб'єктивне юридичне право, реалізація якого особою гарантується державою, зокрема кореспондуючим обов'язком. Погоджуючись з тим, що порушення конституційного права зумовлює виникнення охоронювальних правовідносин та пра­ва вимагати захисту порушеного права (негативний, пасивний спосіб реалізації права), слід зауважити, що і звернення до но­сія кореспондуючого обов'язку (наприклад, до державного пен­сійного фонду) веде до виникнення правовідносин.

Подекуди (зокрема, у цьому дослідженні) вживається термін «соціально-економічні права людини». Наприклад, Н.Б. Болотіна вважає, що таке поняття підкреслює комплексність певного пра­ва людини (зокрема права на працю) [15, с. 33]. Зважаючи на по- требовий підхід до визначення соціальної сутності прав людини, вважаємо, що вживання такого терміна є виправданим.