Практика Комітету як джерело права в Україні.

Оскіль­ки норми ЄСХ(п) містять чимало оцінних понять («справедливі умови праці», «достатній життєвий рівень», «житло належного рівня» та ін.), тлумачення яких дає Комітет у своїх рішеннях та висновках, постає запитання: яким чином слід враховувати правові позиції Комітету, викладені у таких актах? Відповісти на це запитання нелегко, зокрема тому, що такі акти не є фор­мально обов’язковими ані щодо держави, стосовно якої їх було прийнято, ані щодо інших держав-учасниць [26].

Досліджуючи означене питання, вважаємо за доцільне звернутися до практики Комітету.

Принцип фундаментальної єдності усіх прав людини. Офі­ційна позиція ООН, відображена ще у ЗДПЛ та підтверджена в численних резолюціях цієї організації, полягає у тому, що усі групи основоположних прав і свобод людини є універсальними, невід’ємними, взаємозалежними та взаємопов’язаними. Цей принцип знайшов відображення у тому, що Конвенція, яка тра­диційно присвячена громадянським і політичним правам, все ж не уникла фіксації й прав “протилежної” групи - прав «першого покоління» [28]. Своєю чергою, Комітет, виходячи з тієї позиції, що усі групи прав людини потребують однакового юридичного захисту, оскільки є взаємозалежними та взаємопов’язаними, в одному зі своїх рішень зазначив, зокрема, що «право на житло уможливлює виконання багатьох інших прав - разом громадян­ських і політичних та економічних, соціальних і культурних» (рішення по суті у справі European Roma Rights Center v. Greece від 08 грудня 2004 року за заявою № 15/2003 (пар. 24)) [160].

Досвід імплементації Конвенції в Україні. Аналізуючи пи­тання національної імплементації міжнародних договорів на прикладі Конвенції, П.М. Рабинович та Н.М. Раданович запро­понували визначення національної імплементації Конвенції як процесу реалізації норм Конвенції в їх інтерпретації Судом при провадженні державної діяльності [143, с. 20]. Слушність та­кого висновку підтверджується нині положенням статті 17 За­кону України «Про виконання рішень та застосування практи­ки Європейського суду з прав людини» щодо обов’язку судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерела права [35]. Статтею 19 цього Закону передбачена обов’язкова юридична експертиза законопроектів і підзаконних нормативно-правових актів на відповідність Конвенції, а також вимога відповідності національної адміністративної практики приписам Конвенції та практиці Суду. Причому під практикою Суду розуміється увесь масив актів Суду та Європейської комі­сії з прав людини (стаття 1 Закону).

Отже, видається доцільним рекомендувати застосовувати ЄСХ(п) в юридичній практиці України, зважаючи саме на розу­міння положень цього договору, відображене в актах Комітету. Такий спосіб імплементації уможливить якнайповніше впрова­дження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів соціально-економічних прав людини.