Універсальна (синтетична) модель економічних і соці­альних прав людини

формується на принципах синтезу, комп­лексності та цілісності уявлень про права людини, їх універсаль­ності. Як уже зазначалося, цієї позиції притримується насампе­ред ООН, яка у ЗДПЛ та у Віденській декларації визнала усі види та покоління прав людини неподільними, невід’ємними, універсальними, взаємообумовленими та взаємозалежними.

Однак, природа соціально-економічних прав та інших прав “другого покоління” безпосередньо пов’язує їх здійснення з ви­конанням державою відповідних обов’язків у сфері соціальної політики. Отже, незважаючи на констатацію формальної рівно­сті усіх груп прав, соціально-економічні права мають особли­вості, які роблять їх досить залежними від стабільної політики держави [132, с. 120]. Такими особливостями є:

1. поширеність цих прав лише на певну - соціально- економічну - сферу життя людини;

2. допустимість рекомендаційних, “нежорстких”, оцінних формулювань базових положень (наприклад “гідний рівень життя”, “справедливі та сприятливі умови праці”, “задовільне існування”);

3. залежність реалізації соціально-економічних прав від стану економіки держави [47, с. 18], тобто, такі права за змістом не є універсальними. Зокрема, у статті 2 МПЕСКП зазначено, що ці права повинні забезпечуватися поступово та в “макси­мальних межах наявних ресурсів”.

Ступінь захищеності соціально-економічних прав залежить не тільки й не стільки від досконалості правових механізмів їх реалізації, а скільки від співвідношення цієї категорії прав з економічним потенціалом суспільства. Тому встановлення за­коном типових соціальних прав, як би юридично-обґрунтовано вони не були сформульовані, ще не означає для людини реаль­ної можливості їх безпосередньої реалізації.

Сьогодні значення соціально-економічних прав для забез­печення правового статусу особи є беззаперечним. Як зазначе­но у Преамбулі МПЕСКП, ідеал вільної людської особистості, звільненої від страху та нужденності, може бути досягнутий, якщо будуть створені такі умови, при яких кожний зможе ко­ристуватися своїми економічними, соціальними та культурни­ми правами так само, як своїми громадянськими та політични­ми правами.

Обов’язок держави у сфері захисту соціально-економічних прав полягає у тому, щоб здійснити прогресивні економічні та соціальні реформи, забезпечити повноцінну участь свого на­роду у процесі економічного та користуванні його здобутками, використовувати свої ресурси для надання усім рівних можли­востей у користуванні цими правами. Отже, як зауважує В.І. Гладких, для забезпечення цієї групи прав людини держава не може і не повинна утримуватися від втручання у соціально- економічну сферу [39, с. 71].

Означивши позицію ООН з цього питання, спробуємо оха­рактеризувати передумови становлення універсальної (синте­тичної) моделі прав людини.