<<
>>

Механізм утворення слідів та їх класифікація

У загальному вигляді слід утворюється в результаті механічної контактної взаємодії двох об’єктів. Один з них утворює слід і називається слідоутворюючим. Об’єкт, на якому утворюються сліди, - це слідосприймаючий об’єкт, або слідосприймаюча поверхня.

Ділянки поверхні слідоутворюючого та слідосприймаючого об’єктів, якими вони доторкалися під час утворення сліду, називаються контактними поверхнями.

Сліди можуть формуватися за різних умов взаємодії об’єктів: характеру руху стосовно один одного в момент контакту, величина зусилля, властивості матеріалів тощо. Сукупність таких умов називають механізмом слідоутворення.

Класифікацію слідів-відображень, які вивчає трасологія, може бути здійснено за певними ознаками.

А. Залежно від слідоутворюючих об ’єктів:

1) сліди частин тіла людини (сліди рук, ніг, зубів, губ). Такі сліди використовуються для ідентифікації безпосередньо особи злочинця;

2) сліди предметів одягу, взуття, супутніх предметів. Дослідження таких слідів дозволяє ідентифікувати не саму людину, а предмети її одягу, щодо яких потім доводиться факт належності підозрюваному;

3) сліди знарядь і механізмів (сліди інструментів, транспортних засобів, застосування зброї тощо), криміналістичне дослідження яких дає можливість ідентифікувати конкретний об’єкт, який залишив ці сліди;

4) сліди тварин (сліди ніг, підків, зубів, кігтів тощо).

Б. Залежно від механізму слідоутворення:

1) статичні сліди - сліди, які виникли в момент, коли слідоутворюючий і слідоприймаючий об’єкти перебували в стані спокою. У статичних слідах особливості контактної поверхні слідоутворюючого об’єкта відображаються, як правило, без істотних викривлень, тому за слідом можна визначити його форму та розміри. Окремі ознаки, що являють собою мікроструктуру зовнішньої будови слідоутворюючого об’єкта, також істотно не змінюються при відображенні в сліді, що значно полегшує встановлення тотожності сліду та слідоутворюючого об’єкта. Прикладами таких слідів можуть бути слід взуття на пухкому ґрунті, слід пальця руки на предметі, слід стамески на брусі дверної коробки, утворений в результаті віджиму дверей, тощо. Різновидом статичних слідів є сліди, утворені при прокатуванні слідоутворюючого об’єкта по сприймаючій поверхи: сліди кочення (слід протектора автомобільної шини);

2) динамічні сліди - виникають під час руху слідоутворюючого та слідосприймаючого об’єктів, або одного з них по іншому. Різновидом динамічних слідів є сліди ковзання та різання. Особливості зовнішньої будови слідоутворюючого об’єкта в таких слідах відбиваються у вигляді трас (валиків та борозенок), утворених окремими точками рельєфу його контактної поверхні. Прикладами динамічних слідів є сліди, утворені ножем під час зрізання гілки дерева, сліди рубанка на оброблюваній поверхні тощо. За динамічним слідом не завжди з достатнім ступенем вірогідності можна встановити форму та розміри слідоутворюючого об’єкта, проте його ідентифікація за таким слідом можлива.

В. За характером зміни слідосприймаючого об ’єкта:

1) об’ємні сліди - утворюються за рахунок деформації слідосприймаючого об’єкта, який у місці контакту зі слідоутворюючим об’єктом набуває форми, що передає зовнішню будову контактної поверхні.

Такі сліди лишаються на ґрунті, металі, пластиліні, дереві в результаті натиснення або удару якимось предметом (взуттям, інструментом тощо);

2) поверхневі сліди - виникають на поверхні слідосприймаючого об’єкта. У свою чергу, вони поділяються на сліди нашарування та сліди відшарування. Сліди нашарування виникають у результаті накладення на слідосприймаючий об’єкт часток речовини, що знаходиться в момент слідоутворення на контактній поверхні слідоутворюючого об’єкта. Наприклад, слід взуття, вимазаного багном, відбитий на аркуші паперу. Сліди відшарування утворюються при відділенні часток речовини з поверхні слідосприймаючого об’єкта слідоутворюючим. Наприклад, слід пальця руки з поверхні, покритої пилом. Сліди нашарування найчастіше утворюються речовиною, яка знаходиться на виступаючих частинах контактної поверхні слідоутворюючого об’єкта. Такі сліди носять назву позитивних. Наприклад, покрита крейдою шкіра пальця руки утворює слід, у якому відображаються папілярні лінії як найбільш виступаючі частини шкірного рельєфу. Інколи сліди утворюються речовиною, яка знаходиться в заглибинах рельєфу. Такі сліди називаються негативними (наприклад, слід пальця руки, утворений фарбою, яка знаходиться в міжпапілярних борозенках).

Г. Залежно від місця, на якому виникли зміни слідосприймаючого об’єкта:

1) локальні сліди - утворюються у межах контактної поверхні слідоутворюючого об’єкта та відображають рельєф цієї поверхні;

2) периферичні сліди - виникають за межами контактної взаємодії слідоутворюючого та слідосприймаючого об’єктів, тобто «на периферії» (наприклад, сідання пилу навколо предмета, що стоїть на підлозі, знебарвлення шпалер навколо картини, яка висить на стіні).

Д. За ступенем видимості: 1) видимі; 2) слабовидимі; 3) невидимі (латентні).

Видимі сліди виявляються візуально, слабковидимі - за допомогою джерел штучного освітлення та оптичних приладів невеликого збільшення. Невидимі сліди виявляють обробкою слідосприймаючих поверхонь фізичними та хімічними методами, а також з використанням оптичних приладів із різним збільшенням.

Загальні правила виявлення, огляду, фіксації та вилучення слідів.

Проведення тієї чи іншої слідчої дії часто пов’язане з необхідністю пошуку різних слідів. Сліди можуть бути виявлені при огляді, обшуку, слідчому експерименті, експертизі, а також при проведенні окремих негласних слідчих (розшукових) дій.

Щоб виявити сліди на місці події, необхідно скласти модель події, що відбулася, тобто загальне уявлення про її характер і хід; ознайомитися з обстановкою місця події, встановити стан і положення окремих предметів до події, виділити місця ймовірного розташування слідів, взаємозв’язок різних слідів та механізм їх утворення, визначити шляхи приходу та відходу злочинців. Виходячи зі створеної моделі події в цілому, визначаються вузлові ділянки приміщення, місцевості, конкретизуються предмети, що знаходяться на ділянках, на яких, ймовірніше, могли бути залишені сліди. При цьому треба виходити з обстановки місця події, з властивостей слідосприймаючої поверхні, механізму утворення різних слідів. Під час огляду доцільно керуватися принципом комплексного підходу до пошуку слідів, тобто необхідно ретельно шукати сліди, утворені різними об’єктами: сліди рук, взуття, знарядь злому, мікрочастинки, запах тощо. Сліди треба виявляти в повному обсязі, уникаючи передчасних висновків щодо ідентифікаційної значимості слідів, оскільки часто навіть неповні або нечіткі сліди можуть мати важливе криміналістичне значення.

Виявлені сліди підлягають огляду, завданнями якого є:

- встановлення виду слідів, обставин і механізму їх утворення;

- вирішення питання про причинний зв’язок з подією, що відбулася;

- визначення ознак, що дають змогу встановити групову належність слідоутворюючого об’єкта;

- вирішення питання про придатність сліду для ідентифікації.

Ці дані у своїй сукупності використовуються для розшуку слідоутворюючого об’єкта, а отже й для розкриття злочину. У процесі вивчення слідів визначаються засоби та прийоми фіксації, а також послідовність їх застосування.

Щоб мати перспективу використання в розслідуванні злочинів виявлених на місці події слідів, вони мають бути оформлені відповідно до вимог процесуального закону. Ігнорування таких вимог може призвести до втрати доказів і, зрештою, до неможливості здійснення доказування у кримінальному провадженні.

Фіксація слідів здійснюється їх описанням у протоколі слідчої дії (відповідно до вимог ст. 104, 106 КПК України), що є обов’язковим, а також з використанням технічних способів фіксації. Такі способи є додатковими (ст. 105, 107 КПК України) й визначаються виходячи з конкретних умов. Вони поділяються на фотографічні та механічні. Фотографування як метод фіксації слідів доцільно використовувати першим, оскільки він виключає можливість пошкодження об’єктів. Фотографування здійснюється за правилами масштабної зйомки. Механічний спосіб фіксації полягає у виготовленні зліпків з об’ємних слідів та копіюванні поверхневих слідів на спеціальні слідокопіювальні матеріали.

Під час вилучення слідів необхідно керуватися такими правилами:

- прагнути вилучати сліди разом із предметом, на якому вони утворені. Якщо слід знаходиться на малоцінному громіздкому предметі, доцільно вилучати слід разом із частиною предмета;

- у разі неможливості вилучення предмета або його частини зі слідом, він копіюється виготовленням зліпків або на слідокопіювальні матеріали;

- під час вилучення слідів на предметі важливо зафіксувати положення предмета або його частини на місці виявлення, вказати, де зовнішня та внутрішня сторони, нижній чи верхній боки предмета тощо;

- самі предмети або їх копії слід упакувати так, щоб під час транспортування та зберігання виключити можливість пошкодження слідів. Упаковка опечатується, до неї додається супровідний текст із зазначенням, що в ній знаходиться, де, коли, ким і у зв’язку з чим вилучено, та засвідчується підписами слідчого і понятих. [33]

Основними властивостями папілярних ліній є індивідуальність, відносна стійкість та відновлюваність. Індивідуальність папілярних візерунків полягає в тому, що в кожної людини на кожному пальці вони є особливими і ніколи не повторюються; стійкість - що папілярні лінії утворюються на третьому місяці розвитку плоду людини і зберігаються під час всього життя. Змінюються лише розміри, але не взаєморозташування та будова окремих деталей. Відновлюваність - це здібність візерунка відновлювати зовнішній вид після пошкодження епідермісу. При пошкодженні дерми утворюються шрами і рубці, які виступають як окремі ознаки.

Велике практичне значення мають візерунки на нігтьових фалангах пальців рук. Вони утворюються в загальному вигляді трьома потоками папілярних ліній: дистальним (або верхнім), центральним і базисним (або нижнім). Місце, де сходяться три потоки папілярних ліній, називається дельтою.

Залежно від конфігурації центрального потоку папілярні візерунки поділяються на три основних типи: дугові, петельні та завиткові.

Дугові узори характеризуються тим, що папілярні лінії дистального потоку в центральній частині мають форму дуги. Вони починаються біля одного краю узору, потім спускаються біля іншого його краю. Центральний потік папілярних ліній в дугових узорах відсутній, тому папілярні узори такого типу не мають дельт. Вони найпростіші за будовою і зустрічаються рідко (біля 5% від загальної кількості візерунків). Дугові узори залежно від особливостей малюнка центральної частини поділяються на такі види: прості, шатрові, ялинкоподібні, хибнопетельні, хибнозавиткові, з невизначеним центром.

Петельні узори характеризуються тим, що папілярні лінії центрального потоку піднімаються догори, потім вигинаються, утворюючи петлю, і повертаються до того ж краю фаланга. Петельні візерунки мають тільки одну дельту. Вони поділяються на ульнарні (основи петель звернені до мізинця) і радіальні (основи петель звернені до великого пальця). Розрізняють таки види петельних візерунків: прості, половинчасті, замкнуті, вигнуті, паралельні, зустрічні, рівнобіжні петлі. Петельні візерунки становлять близько 65% від загальної кількості.

Завиткові узори відрізняються найскладнішою різноманітною будовою. Центральний потік папілярних ліній має вигляд концентричних кілець, овалів, спіралей тощо. Вони становлять близько 30% від загальної кількості папілярних узорів, можуть мати від двох до семи дельт. Завиткові візерунки поділяються на кругові, овальні, спіралеподібні, неповні, петлі-спіралі, петлі-клубки, петлі-ракетки.

Загальні та індивідуальні особливості папілярних візерунків.

Відповідно до прийнятої в криміналістиці класифікації у кожному папілярному візерунку можна виділити загальні та окремі (індивідуальні) ознаки його будови.

До загальних ознак належать: а) тип і вид папілярного узору; б) будова центральної частини узору; в) наявність, кількість, розташування дельт; г) щільність, крутизна і ширина папілярних ліній.

До окремих ознак будови папілярних ліній належать: а) початки і закінчення папілярних ліній; б) злиття та роздвоєння папілярних ліній; в) фрагмент папілярної лінії; г) «місточки»; д) «крапки»; е) «острівець» (або «глазок»); ж) крючок; з) зустрічне положення папілярних ліній; и) розрив папілярної лінії. До окремих ознак належать також особливості, притаманні самим папілярним лініям: вигини, потовщення, потоншення папілярних ліній, а також пошкодження дерми - шрами, рубці.

Способи і засоби виявлення, вилучення та фіксації слідів рук.

Для того щоб успішно вирішувати завдання виявлення слідів рук, необхідно мати уявлення про механізм утворення таких слідів.

Як зазначалося раніше, на гребнях папілярних узорів є пори, через які виводиться потожирова речовина. Таким чином, папілярні лінії практично завжди покриті потожировою речовиною, і під час контакту пальця з поверхнею предмета вона переноситься з папілярних ліній на поверхню, повторюючи їх малюнок. А під час контакту пальця руки з пластичним матеріалом (пластиліном, замазкою) утворюється об’ємний слід, візерунок в якому виражений у вигляді заглибин та узвиш, причому заглибини в сліді відповідають папілярним лініям, а узвишшя - міжпапілярним борозенкам.

Зважаючи на різноманітність слідосприймаючих поверхонь, проблему виявлення слідів рук доцільно розглянути виходячи зі способів їх пошуку.

Найпростішим способом виявлення слідів рук є візуальний (оптичний). Ним виявляються видимі та маловидимі сліди, у тому числі об’ємні, забарвлені пилові, а також потожирові на глянцевих поверхнях. До прийомів оптичного способу належать: освітлення та огляд поверхні предмета під різним кутом; огляд прозорих предметів на просвіт; застосування різких світлофільтрів; опромінення ультрафіолетовим промінням.

Фізичні способи виявлення слідів застосовуються для пошуку невидимих та посилення маловидимих слідів. Ці способи базуються на тому, що потожирові виділення тривалий час повністю не висихають, що дає змогу їм утримувати частини інших речовин, які використовуються під час обробки слідів. Таким чином, відбувається забарвлення і перетворення невидимих слідів на видимі. До фізичних способів, які набули широкого розповсюдження в практичній діяльності, можна віднести обробку (забарвлювання) предметів порошками, виявлення парами йоду та парами цианакрилату, за допомогою закіпчення.

Виявлення слідів рук порошками полягає у своєрідному їх забарвленні, тобто в створенні контрасту між слідами та слідосприймаючою поверхнею за допомогою флейцевого дактилоскопічного пензля, магнітного пензля, повітряного розпилювача. Для забарвлювання застосовуються такі порошки: світлі прості - «Окис цинку», «Алюміній»; світлі магнітні - «Топаз», «Опал»; темні прості - «Сажа», «Окис міді», «Графіт»; темні магнітні - «Малахіт», «Агат», «Сапфір», «Рубін», «Залізо, відновлене вуглецем». Крім однорідних порошків застосовуються також їх суміші (наприклад, суміш магнітного порошку «Малахіт» та «Сажа» у співвідношенні 3:1). Останнім часом поширення набули дактилоскопічні порошки та волоконні пензлі американської фірми «Serche».

Виявлення слідів рук парами йоду дає змогу відшукати такі сліди на папері, металі, дереві, штукатурці та на предметах, покритих мінеральними маслами. Слід мати на увазі, що під час виявлення слідів таким способом їх забарвлення з плином часу зникає. Для фіксації забарвлення можна застосовувати подальшу обробку сліду магнітними порошками. Такий спосіб виявлення слідів полягає в обкуренні слідосприймаючих поверхонь парами йоду чи цианакрилату за допомогою йодної трубки або поміщенням предметів з передбачуваними слідами в посудину з кристалами йоду чи цианакрилату.

Виявлення слідів рук закіпченням здійснюється під час згорання речовин, які дають дрібноструктурну кіптяву: нафталін, пінопласт, соснова скіпка тощо. Забарвлення кіптявою дає хороші результати під час виявлення рук на блискучій жерсті, порцеляні, склі, пластмасах, мармурі, сплавах з алюмінію. Під час застосування зазначених речовин при згорянні утворюється кіптява чорного кольору, тому метод зручно використовувати для світлих поверхонь.

Хімічні способи застосовуються для виявлення невидимих слідів рук. Виявлення відбувається в результаті реакції між окремими складовими частинами потожирової речовини відповідним реактивом, який викликає її забарвлення. Як правило, хімічні способи застосовуються в лабораторних умовах. Найчастіше застосовується 5-10% розчин азотнокислою срібла у дистильованій воді та 0,2-2% розчин нінгідрину в ацетоні або спирті. Цими способами можна виявити сліди великої давності - від шести місяців до семи років.

Для виявлення слідів рук на поліетилені, целофані, предметах із пластмаси може бути застосований розчин перманганату калію. Для виготовлення розчину 4 г перманганат калію розчиняють у 100 мл дистильованої води й додають 1-2 мл концентрованої сірчаної кислоти.

В деяких випадках тактично грамотною буде відмова від обробки деяких предметів на місці події, щоб не знищити слідів. Краще дослідити їх найефективнішими способами з використанням спеціального лабораторного обладнання, тобто люмінесцентним методом, термовакуумним напиленням, методом радіоактивних ізотопів, із використанням цианакрилатних сполук.

Правила поводження з предметами, на яких виявлено сліди рук.

У роботі з виявлення слідів рук важливе значення має дотримання правил поводження з предметами, на яких ці сліди знаходяться, щоб не допустити пошкодження або знищення слідів або появи нових, які не стосуються події.

Оглядаючи предмети, треба тримати їх лише за ті місця, на яких не могли бути залишені злочинцем сліди рук (наприклад, внутрішні поверхні, дно посудини); за частини предмета, які мають обмежену поверхню (краї, грані, ребра); за місця, поверхня яких виключає можливість виявлення слідів рук (шершаві, сильно пошкоджені корозією ділянки тощо). Наприклад, осколки віконного скла рекомендується брати тільки за ребра, склянку - поклавши долоню на верхній її край, підвівши пальці іншої руки під дно, різні коробки доцільно брати за кути, пістолет - за дульний зріз стволу та за рифлені щічки рукоятки, аркуші паперу необхідно брати пінцетом, електричні лампочки - за цоколь.

Виявлені на місці події сліди необхідно зафіксувати, вилучити і зберегти, щоб у подальшому мати змогу використовувати їх як речові докази.

Порядок дактилоскопування живих осіб і трупів.

Дактилоскопування полягає в отриманні відбитків пальців живих осіб і трупів на бланку встановленого зразка - дактилокарті, де у відповідних графах фіксуються такі відомості: стать; прізвище, ім’я та по батькові; число, місяць, рік народження; місце народження; основні та контрольні відбитки пальців; підпис особи; дата проведення дактилоскопування; орган, де відбулося дактилоскопування; підстава для дактилоскопування; відбитки долонь; прізвище і підпис працівника, який заповнював дактилокарту. Дактилокарти заповнюються у трьох примірниках, якщо вони підлягають обліку в центральній дактилокартотеці, або у двох - якщо вони підлягають обліку тільки в регіональній і місцевій дактилокартотеках.

При дактилоскопуванні живих осіб на гладку пластинку вичавлюють невеличку кількість друкарської фарби і розкочують її гумовим валиком. Дактилоскопійованому пропонують вимити руки теплою водою з милом, після чого нігтьові фаланги всіх пальців прокочують від краю до краю по пластинці з фарбою, потім у тому ж порядку прокочують їх у спеціально зазначених місцях на дактилокарті. Після прокочування на дактилокарту наносять контрольний відбиток чотирьох пальців одночасно (крім великого, що прокочується окремо в спеціально відведеній графі), який допомагає перевірити, чи нанесено окремі відбитки пальців на відповідні місця дактилокарти, і визначити, якою рукою і яким пальцем залишено відбиток на місці події.

Проте дана методика є застарілою. Після цього руки не завжди з першого разу відмиваються милом. Рекомендується змивати руки тампоном, змоченим у бензині чи скипидарі, а це негативно впливає на епідерміс шкіри. З метою дотримання гідності особи під час дактилоскопування необхідно використовувати сучасні досягнення науки. Технології “безкольорового дактилоскопування”, або сканування, що пройшли практику застосування в більшості зарубіжних країн, дозволяють отримувати відбитки високої якості без використання фарби. Якщо ці відбитки відібрано у підозрюваних та обвинувачених, вони без додаткової обробки заносяться до масиву автоматизованих баз даних й звіряються із слідами, вилученими з місць нерозкритих злочинів. Серед сучасних пристроїв для отримання експериментальних зразків слід відзначити пристрої безкольорового дактилоскопування виробництва російського підприємства “Папілон”.

Дактилоскопування трупа має свої особливості. Фарбу з пластинки за допомогою гумового валика наносять на пальці, а потім прокочують кожний палець окремими квадратиками паперу, покладеними на спеціальний пристрій або звичайну сірникову коробку. Аркуші паперу з відбитками пальців наклеюються на відповідне місце дактилокарти. Контрольний відбиток не робиться. Дактилоскопування трупу, який знаходиться в стані сильного трупного окоченіння або який піддався гнилісним змінам чи міцерації, треба доручити фахівцю в галузі судової медицини.

4.

Подготовка к ЕГЭ/ОГЭ
<< | >>
Источник: М. Ю. Будзієвський. Криміналістика (курс лекцій) : навчальний посібник / М. Ю. Будзієвський,О. В. Лускатов, І. В. Пиріг, В. М. Плетенець, К. О. Чаплинський, Ю. А. Чаплинська. - Д. : Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ,2013. - 397 с.. 2013

Еще по теме Механізм утворення слідів та їх класифікація:

  1. 7.2.3. Критерії класифікації і види принципів права
  2. 2.1. Поняття та класифікація суб’єктів, які надають послуги у сфері освіти
  3. «ПЕРША» УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (період Центральної Ради)
  4. Глава 2 ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ
  5. Інформація та інформаційні технології. Поняття, атрибути та класифікація
  6. Обліки. Основи класифікації інформаційно- пошукових систем підрозділів МВС та інших відомств
  7. Система криміналістики
  8. Механізм утворення слідів та їх класифікація
  9. Поняття вогнепальної зброї та її класифікація
  10. § 1. Поняття, предмет і завдання криміналістики
  11. § 8. Неідентифікаційні судово-балістичні експертизи
  12. § 3. Поняття і класифікація слідчих ситуацій
  13. § 8. Типологія держави і права
  14. ТИПОВА ПРОГРАМА ДИСЦИПЛІНИ
  15. 2.2. Об’єктивна сторона злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинюваних медичними працівниками
  16. Поняття, суть і значення диспозитивності в кримінальному судочинстві України
  17. Кримінально-процесуальні функції вторинного рівня та їх реалізація в кримінальному провадженні
  18. Місце третейського розгляду серед альтернативних способів вирішення цивільно-правових спорів та його співвідношення з цивільним процесуальним правом
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -