Види юридичних норм

Юридичні норми класифікуються у такий спосіб:

1) за суб'єктом їхнього встановлення -

- юридичні норми, встановлені народом;

- норми органів законодавчої влади;

- норми глави держави;

- норми органів державної виконавчої влади;

- норми органів місцевого самоврядування;

- юридичні норми, встановлені громадськими об'єд­наннями, трудовими колективами або територіальною спільнотою, зокрема, територіальною громадою;

- юридичні норми, встановлені адміністрацією підпри­ємств, установ, закладів;

2) за предметом регулювання -

- конституційні;

- цивільні;

- адміністративні;

- кримінальні.

Інші види юридичних норм за зазначеним критерієм класифікації також співпадають з поділом структури системи права на галузі;

3) за способом встановлення диспозиції норми -

- імперативні - диспозиція формулюється органом дер­жави;

- диспозитивні - держава дозволяє суб'єктам самостійно домовитись щодо загального правила взаємної поведінки, яке вона буде забезпечувати, але водночас передбачає ще й «резе­рвне» правило поведінки на той випадок, якщо вони таким дозволом не скористаються;

4) за характером диспозиції -

- дозвільні (уповноважувальні) - вказують на можливу, припустиму чи рекомендовану поведінку;

- зобов'язувальні - вказують на необхідну, з погляду держави, поведінку;

- заборонні - вказують на неприпустиму, недозволену по­ведінку;

5) за ступенем визначеності змісту норми (кожного з її елементів) -

- абсолютно визначені;

- відносно визначені (альтернативні, ситуаційні, норми з оцінювальними поняттями та ін.);

6) за роллю, призначенням у правотворчості -

- первинні;

- похідні (доповнювальні, конкретизуючі, деталізуючі);

7) за дією в часі -

- постійні - норми невизначеної в часі дії;

- тимчасові - норми визначеної в часі дії;

8) за сферою просторової дії -

- загальні (загальнодержавні);

- місцеві (локальні);

9) за дією на коло суб'єктів -

- загальні - діють стосовно всіх однойменних суб'єктів, наприклад, всіх громадян;

- спеціальні - діють лише стосовно певної групи однови- дових, однойменних суб'єктів (наприклад, тільки щодо студен­тів або тільки щодо пенсіонерів);

- виняткові - у передбачених законом випадках виклю­чають, усувають дію загальних чи спеціальних норм щодо пев­них суб'єктів.

10) за функцією, роллю норм у юридичному регулюванні -

- матеріальні (назва умовна) - це такі норми, які лише називають, позначають права, обов'язки або заборони;

- процесуальні - норми, які встановлюють процедуру, по­рядок здійснення прав або виконання обов'язків чи додержан­ня заборон, закріплених у матеріальних нормах (такі норми іноді називають також «процедурними» або «процедурно- процесуальними).

Втім, остання класифікація юридичних норм вимагає, га­даю, додаткових коментарів. Для того, щоб за наведеним кри­терієм поставити, так би мовити, рольовий, функціональний діагноз юридичній нормі, слід виходити з того, що вона буде вважатися матеріальною, якщо відповідатиме на питання: що саме дозволяє або зобов'язує, або забороняє робити певна юридична норма? Процесуальною ж норма вважатиметься тоді, коли вона відповідатиме на інше питання: як можна чи необ­хідно, чи не можна робити? Отож норми процесуальні викону­ють обслуговуючу, забезпечувальну роль стосовно норм мате­ріальних, є - у певному сенсі - похідними, залежними від останніх.

Наприклад, у ст. 59 Конституції України зокрема встанов­лено, що кожен має право на професійну правничу допомогу і що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Тож якщо

для того аби визначити, яке з двох наведених правил є матері­альною нормою чи процесуальною, то, скориставшись запро­понованим щойно критерієм, можна зробити первинний ви­сновок про те, що у першому з них сформульована норма мате­ріальна, а у другому - норма процесуальна, оскільки остання встановлює певну процедуру реалізації першої.

Проте певна складність рольового аналізу взаємного функ­ціонування юридичних норм подекуди зумовлюється тим, що одна і та ж норма у різних регулятивних ситуаціях може давати відповіді або на перше, або ж, навпаки, на друге питання - за­лежно від того, саме з якою іншою юридичною нормою вона пов'язується, співставляється. Адже так звані процесуальні норми, розглядувані, так би мовити, автономно, самі по собі, теж позначають ніщо інше, як певну поведінку (називають її, її суб'єктів, їхні дії, здійснювані у певній формі, у певній послідо­вності, у певному просторі та часі).

Інакше кажучи, «матеріальність» чи «процесуальність» юридичних норм у деяких випадках є їхньою відносною, реля­тивною властивістю, яка зумовлюється їхньою взаємною «співпрацею» у відповідних регулятивних ситуаціях. Мабуть, саме цим може бути пояснена та обставина, що у багатьох за­конодавчих та інших нормативно-юридичних актах матеріаль­ні та відповідні їм процесуальні норми не відокремлюються одні від других, а викладаються у цих актах комплексно, так би мовити, інтегровано. Та й навіть у тих декількох кодексах Укра­їни, в назвах яких є термін «процесуальний», можна виявити і власне матеріальні норми; і навпаки - у кодексах матеріально­го права у певних випадках зустрічаються також норми проце­суального характеру.

За згаданим у цьому параграфі критерієм, іноді також стверджується, що всі юридичні норми можна розподілити на так звані регулятивні (які встановлюють певні правила пове­дінки) та охоронні (які гарантують, забезпечують реальність, здійсненність перших). Однак і такий поділ юридичних норм є значною мірою досить відносним, релятивним, оскільки кожна

з них - задля ефективного, дієвого юридичного регулювання - повинна мати трьохелементну структуру, тобто завжди врегу­льовує ту чи іншу поведінку .

Яку ж саме функцію виконує певна юридична норма, - мо­жна діагностувати лише відносно стосовно іншої юридичної норми, з якою перша взаємодіє, співпрацює в юридико- регулятивному процесі. Так, норми кримінального права, забо­роняючі диспозиції яких справді відіграють охоронну роль сто­совно відповідних суспільних відносин, є одночасно, і нормами регулятивними стосовно тих державних органів, чия діяль­ність ними регулюється.

І наостанок зауважу, що специфічні регулятивні особливо­сті юридичної норми, які виявляються, зокрема, за посередни­цтва викладеної вище їхньої загальної класифікації, обов'язково мають братися до уваги кожним, хто застосовує або реалізовує ту чи іншу юридичну норму. У цьому вбачається неабияка практична значущість науково обґрунтованого класифікування норм об'єктивного юридичного права.

Загалом же, слід констатувати, що засвоєння теоретичних положень про юридичну норму, викладених у цій темі, висту­пає неодмінним чинником формування практичних умінь впровадження її в життя.