Застосування юридичних норм: соціальна необхідність і загальне поняття

Для реалізації юридичних норм, яка зазвичай є безпосере­дньою метою будь-якого юридичного регулювання суспільних відносин, у багатьох випадках достатньо лише їхньої наявності та юридичної дії (чинності).

Але у неменшій кількості випадків реалізація юридичних норм може розпочатися лише за наявності певних відносин, зв'язків, залежностей між потенційним правореалізатором (причому персонально визначеним) та іншим конкретним суб'єктом права. Поза такими відносинами реалізація юридич­ної норми розпочатися не зможе. Наприклад, перш ніж виникне можливість реалізації права на здобуття вищої освіти, необхід­но створити, організувати певні суспільні відносини між пер­сонально визначеним суб'єктом (людиною) і конкретним на­вчальним закладом (ця людина має бути зарахована до складу

студентів цього закладу). Аналогічні ситуації мають виникати у зв'язку з реалізацією і таких прав, як, скажімо, право на пра­цю, на отримання державної пенсії, на шлюб.

Стосовно другої групи прикладів формування необхідних суспільних відносин здійснюється, опосередковується попере­дньою спеціальною організаційною юридично значущою дія­льністю, яка відображається термінопоняттям «застосування юридичних норм».

Застосування юридичних норм - це організаційно-юри­дична діяльність компетентних державних органів, їхніх посадових осіб, а також уповноважених на це законом ор­ганів місцевого самоврядування, громадських об'єднань та їхніх посадових осіб, яка полягає у встановленні піднорма- тивних формально обов'язкових індивідуальних правил по­ведінки персоніфікованих суб'єктів з метою створення умов, необхідних для реалізації цими суб'єктами таких норм.

Соціальною сутністю правозастосовної діяльності є вста­новлення (або зміна чи припинення) безпосередніх зв'язків між тими суб'єктами права, які зможуть або повинні реалізову­вати юридичну норму.

Основні риси правозастосовної діяльності полягають у тому, що вона:

1) у передбачених законодавством випадках стає необхід­ною організаційною передумовою реалізації юридичних норм, внаслідок чого її соціальним призначенням є формування пев­них суспільних відносин (юридичних відносин);

2) становить діяльність тільки державних органів і упов­новажених на це державою органів місцевого самоврядування чи деяких громадських об'єднань, оскільки повинна мати дер­жавно-владний характер;

3) набуває юридичну значущість насамперед тому, що від­носини, які виникають, змінюються або припиняються внаслі­док такої діяльності, мають вигляд взаємних суб'єктивних юридичних прав і обов'язків персоніфікованих суб'єктів;

4) встановлює такі відносини, зв'язки, через ухвалення (стосовно конкретних життєвих ситуацій, передбачених гіпо­тезами відповідних юридичних норм) індивідуальних фор­

мально обов'язкових рішень (настанов, приписів) щодо персо­ніфікованих суб'єктів. Прийняття таких рішень є визначальним елементом, серцевиною змісту правозастосовної діяльності;

5) становить юридично значущу діяльність ще й тому, що вона здійснюється тільки на підставі юридичних норм і в по­рядку, передбаченому ними;

6) відбувається як специфічний діяльнісний процес, який регламентований особливими (процедурно-процесуальними) юридичними нормами і складається з певних послідовних стадій;

7) підпорядковується певним загальним вимогам, які за­безпечують її юридичну правомірність, справедливість та ефек­тивність;

8) виявляє назовні, об'єктивує свої інтелектуально-вольові результати у певній встановленій законодавством формі - в актах застосування права (правозастосовних актах).

У цьому, до речі, дістає прояв соціальність (соціальна при­рода) реалізації юридичних норм: більшість з них не можуть бути втілені у життя без прямої участі тих чи інших суб'єктів.

2.