§ 2. Основні види природокористування та їх юридичне закріплення

У залежності від класифікаційних ознак використання природних об'єктів та іхресурсів можна виділити різні види природокористування. Так, за видами при­родних об'єктів право природокористування підрозділяється на наступні види: право землекористування; право надрокористування; право водокористування; право лісокористування; право користування тваринним світом; право користу­вання рослинним світом; право користування об'єктами природно-заповідного фонду; право користування ресурсами виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу; право користування атмосферним повітрям тощо.

Усвою чергу окремі види використання природних об'єктів за ознакою цільового призначення можуть підрозділятися на різноманітні види. Так, серед видів використання земельного фонду можна виділити право землекористу­вання для сільськогосподарського і несільськогосподарського використання, право надрокористування-на використання надр для геологічного вивчення та використання для видобутку корисних копалин, право водокористування - на використання водних об'єктів для питних і комунально-побутових потреб насе­лення і для потреб галузей виробничо-економічноґо розвитку, право лісокорис­тування - на заготівлю деревини при використанні лісових ресурсів у порядку рубок головного користування, на заготівлю другорядних лісових матеріалів: живиці, пнів, лубу та кори, деревної зелені, деревних соків та побічні види лісо­користування, зокрема: на заготівлю сіна, випасання худоби, розміщення пасік, заготівлю дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин, збирання лісової підстилки, заготівля очерету.

За ознакою цільового призначення земельного фонду в земельному зако­нодавстві виділяється землекористування для сільськогосподарських потреб, для потреб містобудування, для потреб промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики й оборони, для природоохоронних, оздоровчих, рекреаційних та історико-культурних потреб, для потреб ведення лісового господарства і для забезпечення використання водного фонду.

За суб'єктами використання природних об'єктів та їх ресурсів можна виділити різні види природокористування, що здійснюються фізичними та юридичними особами. При цьому слід зазначити, що для сучасного земельного законодавства характерним є пріоритетність індивідуальних видів сільськогосподарськогозем- лекористування громадян, на відміну від земельного законодавства поперед­нього періоду, в якому пріоритетними були колективні види землекористування сільськогосподарських кооперативів та колективних сільськогосподарських підприємств. Однак цього не можна сказати відносно надрокористування чи водокористування, тому що у цих галузях законодавства зберігається перевага видів природокористування підприємств та організацій як юридичних осіб.

Усередині зазначених видів природокористування по їх суб'єктах також мож­на виділити окремі різновиди природокористування. Наприклад, відрізняються умови і порядок надання природних ресурсів для використання вітчизнянимий іноземними фізичними та юридичними особами. Так, серед вітчизняних юридич­них осіб можна виділити землекористування сільськогосподарських, промисло­вих, транспортних і енергетичних підприємств, житлово-будівельних організацій і дачно-будівельних кооперативів, громадських об'єднань і релігійних організацій. Серед іноземних юридичних осіб земельне законодавство виділяє землекористу­вання міжнародних організацій та їх об'єднань і підприємств, що цілком належать іноземним інвесторам.

В залежності від кількості суб'єктів - користувачів природним об'єктом природокористування - може бути відособленим і спільним. Як правило, відо­собленим є спеціальне користування природним об'єктом, наданим одному суб'єкту права - юридичній чи фізичній особі. Однак специфічні властивості окремих природних об'єктів та їх ресурсів об'єктивно висувають необхідність правового закріплення можливості їх спільного використання. Так, спільне при­родокористування властиве для використання водних ресурсів, коли водний об'єкт використовується декількома суб'єктами одночасно, наприкладдля водо­постачання, судноплавства, рибальства, рекреації, оздоровлення і т. д. Спільне природокористування може мати місце при використанні лісових ресурсів, ре­сурсів рослинного і тваринного світу та деяких інших природних об'єктів. Таким чином, спільне природокористування являє собою одночасне використання того самого природного об'єкта декількома суб'єктами.

За строками використання природних ресурсів широке визнання в законодав­стві одержали відповідні види постійного і тимчасового природокористування. Вони закріплені, наприклад, у ст. ст. 92,93 і 94 Земельного кодексу, ст. 15 Кодексу про надра, ст. 16 Лісового кодексу, ст. 50 Водного кодексу та нормах інших зако­нодавчих актів. При цьому постійними видами природокористування визнається використання відповідних природних об'єктів та їх ресурсів без заздалегідь вста­новленого строку. Тимчасовими видами природокористування є їх використання протягом визначеного терміну. У свою чергу тимчасове природокористування за чинним законодавством може бути короткостроковим (землекористування танадрокористування - до 5 років, водокористування - до 3 років, лісокористу­вання-до 1 року) і довгостроковим (землекористування, надрокористування та лісокористування - до 50 років, водокористування - до 25 років).

Особливими видами тимчасового природокористування у даний час є орендне і концесійне природокористування, що здійснюється на засадах до­говорів оренди чи концесії. Орендні види землекористування передбачені у ст.51 Водного кодексу та ст. 93 Земельного кодексу. Можливості використання природних об'єктів та їх ресурсів на підставі договорів концесії передбачені в ст. ст. З і 9 Закону «Про концесії».

Критеріями розмежування видів природокористування можуть бути озна­ки значимості та належності природних об'єктів. Вони пов'язані, наприклад, з віднесенням природних багатств до об'єктів загальнодержавного чи місцевого значення або за їх належністю до державної, комунальної чи приватної власності. Убільшості природноресурсових галузей законодавства виділяються природні об'єкти загальнодержавного та місцевого значення. Це має місце у ст. 5 Водного кодексу, ст. 6 Кодексу про надра, ст. З Закону «Про природно-заповідний фонд України», ст. 4 Закону «Про рослинний світ», ст. 4 Закони «Про тваринний світ». Земельний кодекс та Лісовий кодекс у даний час не містять вказівок на відпо­відні об'єкти загальнодержавного та місцевого значення. В них тепер розподіл відповідних ресурсів здійснений за їх належністю до державної, комунальної чи приватної власності.

Розмежування природних об'єктів за їх значимістю чи власницькій належ­ності суттєво впливає на визначення видів природокористування. Зокрема, вони визначають умови і порядок надання природних об'єктів у користуванні, впливають на компетенцію і функції виконавчих органів чи органів місцевого самоврядування щодо здійснення контролю за природокористуванням і т.д. Якщо, наприклад, природні об'єкти загальнодержавного чи місцевого значення можуть надаватися для спеціального використання, як правило в порядку від­воду, видачі ліцензії чи надання дозволу, то право на використання природних об'єктів приватної власності може надаватися тільки на підставі договору.

Поряд із загальними критеріями класифікації природокористування, що властиві для усіх природноресурсових галузей законодавства, можна виділити певні види природокористування, які властиві тільки окремим галузям зако­нодавства.

В чинному законодавстві легально визнаним є класифікація видів вико­ристання природних ресурсів на загальне і спеціальне природокористування Так, відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального природокористування. Право загального і спеціаль­ного водокористування імперативно закріплено у новій редакції ч. 1 ст. 46 ВКУ. На види загального та спеціального використання лісових ресурсів вказаноу ст. 65 Лісового кодексу. Здійснення загального або спеціального використання природних ресурсів закріплено у ст. 8 Закону «Про рослинний світ», у ст. ст. Ібі 17 Закону «Про тваринний світ» та інших законодавчих актах.

Чинний Земельний кодекс, як і Кодекс про надра, не виділяють загальне землекористування та загальне надрокористування. Однак у ч. 4 ст. 35 Зе­мельного кодексу йдеться про «землі загального користування садівницького товариства, що є його власністю», до яких належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об'єктами загального користування. У ч. З ст. 83 вказаного кодексу майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо віднесені до земель загального користування населених пунктів.

Слід також зазначити, що чинне земельне законодавство не підрозділяє землі міст та інших населених пунктів на земельні ділянки, призначені для будівництва, для масового відпочинку населення та іншого функціонально- цільового призначення. Це призводить до здійснення будівництва на міських землях загального користування.