Критерії (підстави) розподілу юридичних норм за галузями права

Основними такими критеріями є предмет та метод юри­дичного регулювання:

1) предмет юридичного регулювання - це певна сфера суспільних відносин, яка врегульована чи має бути врегульо­вана відповідною групою юридичних норм;

2) метод юридичного регулювання - це специфічний спосіб владного нормативного впливу держави на суспільні відносини, здійснюваний за посередництвом юридичних норм, а також інших юридичних засобів.

Поняття предмета юридичного регулювання дає знання про те, що саме регулюється правом, а поняття методу юридич­ного регулювання дає відповідь на питання, як (яким чином, засобом, способом) держава здійснює нормативно-регуля­тивний вплив на суспільні відносини.

Зазначені підстави об'єднання юридичних норм у галузі права є неоднозначними, нерівноцінними: первинним, визна­чальним з них є саме предмет правового регулювання, який начебто «веде» за собою метод: адже, як регулювати залежить від того, що слід регулювати. Суспільні відносини, які суттєво відрізняються за їхнім характером, змістом, взаємним стано­вищем та взаємодією суб'єктів (скажімо, відносини між слідчим й обвинуваченим та відносини між батьками та їхніми непов­нолітніми дітьми), вочевидь, неможливо регулювати одним і тим самим методом.

Основні методи юридичного регулювання:

1) диспозитивний - у цьому випадку держава дозволяє суб'єктам, яких вона визнає формально рівними, тобто рівноправ­ними, самим, за їхньою добровільною згодою встановити загаль­не обов'язкове правило поведінки щодо їхніх взаємних юридич­них прав й обов'язків; і здійснення цього, санкціонованого нею правила, вона гарантуватиме, забезпечуватиме. При цьому на таке правило повинні зважати усі інші суб'єкти, що й надає йому загального, тобто нормативного, характеру. (Цей метод ще нази­вають методом формальної рівності чи договірним методом. Він є найбільш поширеним у цивільному (приватному) праві);

2) імперативний - у цьому випадку держава самостійно встановлює правило щодо дозволеної, обов'язкової чи заборо­неної поведінки учасників суспільних відносин.

ним, зокрема, у галузях адміністративного права, фінансового права, кримінального права, процесуального права).

Крім того, у деяких юридичних системах здавна й донині зберігається чи реконструюється більш-менш чіткий поділ сис­теми права на право приватне і право публічне. До першого належать, зазвичай, юридичні норми, які регулюють відносини (здебільшого майнові чи особистісні) формально рівних між собою суб'єктів. Інакше кажучи, зовнішньо об'єктивованим, ви­значальним критерієм віднесення юридичних норм до приватно­правових є реалізовуваний через них так званий диспозитивний метод регулювання. Цей метод надає учасникам регульованих відносин формально рівні, формально однакові можливості вста­новлювати - через добровільне укладення договорів, угод - взаємні юридичні права та обов'язки, а також розпоряджатися ними. (Підкреслю, що йдеться не про фактичну, не про реальну, не про справжню, так би мовити, «матеріальну» однаковість можли­востей здійснювати певну поведінку, діяльність, а лише тільки-но про такі можливості, які окреслені саме формальними її показни­ками, зафіксованими у відповідних юридичних нормах).

Що ж стосується публічного об'єктивного юридичного права, то до нього належать такі норми, що регулюють відно­сини, один із учасників яких має щодо іншого державно-владні повноваження (зазвичай таким учасником є орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, їхні певні посадові особи). Діяльність останньої групи суб'єктів має відображати реалізовувані саме публічні, тобто загальносоціальні або регіо­нально соціальні інтереси, а не інтереси приватних осіб - інди­відуальних чи-то колективних. Відповідно і той метод регулю­вання суспільних відносин, який використовується у таких випадках зветься «імперативним» (або «наказовим», «команд­ним» чи «розпорядчим»). (До галузей публічного права за за­значеним критерієм відносять здебільшого конституційне право, адміністративне право, кримінальне право).

При цьому слід зауважити, що оскільки йдеться про об'єк­тивне юридичне право, то його не тільки публічно, але й приватно-правова частина є результатом саме державного встановлення, санкціонування та забезпечення. І з цього боку

норми приватного права є - у широкому сенсі - актами волеви­явлення публічної влади.

Що ж до об'єднання юридичних норм в інститути права, найчастіше використовуються змістовні особливості того чи іншого предмета юридичного регулювання.

3.