ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу вітчизняного та законодавства зарубіжних країн і практики його реалізації, теоретичного переосмислення нормативно-правових актів та численних наукових праць, автором сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на подальший розвиток теорії адміністративного права через формування нових та вдосконалення існуючих правових конструкцій, категорій і понять, внесення наукових пропозицій з удосконалення чинного адміністративного законодавства України, що регламентує діяльність органів виконавчої влади у сфері охорони об’єктів промислової власності.

1. Аналіз наукових і публіцистичних джерел дав змогу визначити передумови виникнення законодавчого регулювання та становлення державної системи охорони прав на об’єкти промислової власності. Проведене дослідження правового регулювання суспільних відносин, пов’язаних зі створенням та розвитком державної системи охорони прав на об’єкти промислової власності в Україні, дає підстави запропонувати авторську періодизацію розвитку державної системи охорони прав на об’єкти промислової власності й виокремити три основні періоди цього процесу та етапи розвитку державної системи охорони прав на об’єкти промислової власності за часів незалежності України:

- дорадянський період (з моменту прийняття «Новоторгового Уставу» - 1667 р. - 1917 р.);

- радянський ( з моменту прийняття Декрету Ради Народних Комісарів «Про мито на товарні знаки» - 1918 р. - 1991 р.;

- сучасний ( з 1992 р. до теперішнього часу) відображає процес становлення правовідносин у сфері державної системи охорони прав на об’єкти промислової власності в період незалежності, та дає змогу поділити його на три

етапи:

- перший етап (липень 1992 р. - січень 1999 р.) характеризується утворенням 18 вересня 1992 р. Державного патентного відомства України, затвердженням Тимчасового положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні;

- другий етап (січень 1999 р.

- третій етап (серпень 2000 р. до теперішнього часу) характеризується діяльністю державного підприємства «Український інститут промислової власності», входить до структури ДСІВ і відповідає за проведення формальної та кваліфікаційної експертизи заявок на об’єкти промислової власності: приймає заявки (сукупність документів, необхідних для видачі патенту, свідоцтва), здійснює державну реєстрацію та публікує в офіційному бюлетені «Промислова власність» визначені в установленому порядку відомості про видачу патенту та свідоцтва.

2. Враховуючи неоднозначні підходи в частині віднесення об’єктів права інтелектуальної власності до інституту об’єктів промислової власності, у питанні класифікації об’єктів промислової власності та пошуків шляхів її удосконалення вбачаємо доцільним віднести до об’єктів промислової власності винаходи, корисні моделі; промислові зразки; торговельні марки; географічні зазначення; компонування інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції.

3. Аналіз особливостей законодавчого регулювання та адміністративно- правової охорони прав на об’єкти промислової власності свідчить, що законодавець до незаконного використання об’єкта права інтелектуальної власності не включив такий об’єкт права інтелектуальної власності, як географічне зазначення. Для правильної кваліфікації вчиненого правопорушення обов’язковим є встановлення та правильне визначення об’єкта адміністративного правопорушення. Точне встановлення об’єкта адміністративного правопорушення має бути обумовлено існуючою системою охорони зазначеного інституту права інтелектуальної власності, що підтверджується нормами цивільного (ст. 501-504), господарського (ст. 160-161) та кримінального (ст. 229) кодексів України. Наявність такої системи правової охорони визначає необхідність адміністративно-правової охорони прав на географічне зазначення через включення цього об’єкта до ст.

З метою удосконалення адміністративного законодавства пропонується ст. 51-2 КУпАП викласти в такій редакції:

Ст. 51-2. «Порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності».

Незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп’ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг, топографії інтегральної мікросхеми, географічного зазначення, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо), привласнення авторства на такий об’єкт або інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом, тягне за собою накладення штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.

4. Здійснено аналіз наукових поглядів на поняття й елементи організаційно-правового механізму державного управління, що дає змогу визначити сукупність низки елементів, серед яких треба виділити: об’єкт, суб’єкт, принципи, мету, завдання, функції, форми й методи управління. У контексті дослідження розглянуто окремі елементи управлінського процесу, які пов’язані зі сферою промислової власності. На основі досягнення юридичної науки, аналізу чинного адміністративного законодавства України й практики його застосування проведене дослідження принципів управління дає підстави зазначити, що наведені та інші принципи повинні знайти свій прояв у процесі реалізації функцій державного управління промисловою власністю. До основних принципів регулювання взаємовідносин управління промисловою власністю можна віднести: принцип нормативно-правового забезпечення вдосконалення процедури набуття, використання та захисту прав на об’єкти промислової власності; принцип про відшкодування шкоди, спричиненої внаслідок визнання патенту на винахід недійсним; принцип функціонування національної системи охорони прав промислової власності; принцип гармонізації національного законодавства у сфері промислової власності з нормами міжнародних договорів; принцип створення належних правових умов для законного використання об’єктів промислової власності суб’єктами прав на ці об’єкти та суб’єктами підприємницької діяльності.

5. Мета завжди реалізується за допомогою завдань і функцій. Конкретизація мети управління промисловою власністю, у свою чергу, реалізується суб’єктом управління. Таким суб’єктом управління в досліджуваній сфері є ДСІВ. Основне її завдання у сфері промислової власності - забезпечення належної охорони та захист прав на об’єкти промислової власності. Поділ функцій на загальні, спеціальні та допоміжні проаналізовано в контексті дослідження державного управління промисловою власністю.

До загальних функцій управління варто віднести: 1) організацію державного управління (держава надає пріоритетну підтримку розвитку й охороні об’єктів промислової власності як одного із джерел економічного зростання держави. Згідно зі ст. 54 Конституції України кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв’язків України зі світовим співтовариством); 2) регулювання (регламентовано нормативно-правовими актами залежно від об’єкта

промислової власності; характерне для всіх суб’єктів управління через реалізацію нормотворчих повноважень); 3) систему органів управління (управління промисловою власністю здійснюється системою органів виконавчої влади та їх структурних підрозділів, провідну роль серед яких відіграє ДСІВ); 4) координацію управлінських рішень (пов’язано з узгодженістю управлінських процесів, наприклад між ДСІВ та «Укрпатентом», спрямованих на здійснення експертизи об’єктів промислової власності, реєстрацію та видачу охоронних документів; між ДСІВ та ДФС в частині охорони майнових прав на об’єкти промислової власності під час перетину митного кордону); 5) контроль (спрямований на охорону й захист майнових та особистих немайнових прав суб’єктів права інтелектуальної власності на належні їм об’єкти промислової власності, а також на захист державних інтересів. Зокрема, правова регламентація винаходу може містити інформацію, віднесену до державної таємниці, що потребує державного контролю з боку Служби безпеки України).

Спеціальні функції характеризують особливості конкретного органу державного управління. Специфіка діяльності ДСІВ у сфері інтелектуальної власності зумовлює такі спеціальні функції державного управління промисловою власністю: формування та реалізація державної політики у сфері охорони та захисту прав на об’єкти промислової власності; державна реєстрація об’єктів промислової власності та видача патентів/свідоцтв на об’єкти промислової власності; управління об’єктами державної власності, що належать до сфери управління ДСІВ.

До допоміжних функцій управління промисловою власністю варто віднести: ведення обліку організацій колективного управління, визначення уповноважених організацій колективного управління; вивчення й узагальнення досвіду зарубіжних країн, а також практику застосування законодавства України у сфері промислової власності; розроблення нормативно-правових актів; надання адміністративних послуг. Елементи організаційно-правового механізму управління промисловою власністю займають самостійне місце і безпосередньо впливають на організаційно-правовий механізм державного управління промисловою власністю.

6. До системи суб’єктів державного управління промисловою власністю відносимо: Президента України; Кабінет Міністрів України; Міністерство аграрної політики і продовольства України; Міністерство культури України; Міністерство охорони здоров’я України; Міністерство юстиції України;

Державну фіскальну службу України; Антимонопольний комітет України; Міністерство економічного розвитку і торгівлі України; Державну службу інтелектуальної власності України.

Державні органи управління промисловою власністю слід поділити на суб’єкти загальної та спеціальної компетенції.

До суб’єктів загальної компетенції відносимо: Президента України; Кабінет Міністрів України; Міністерство аграрної політики і продовольства України; Міністерство культури України; Міністерство охорони здоров’я України; Міністерство юстиції України; Державну фіскальну службу України; Антимонопольний комітет України; Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

Суб’єкти загальної компетенції мають різноманітний управлінський вплив на сферу промислової власності та діляться на кілька груп: перша група - Президент України; Кабінет Міністрів України; друга група - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України; третя група - Міністерство аграрної політики і продовольства України; Міністерство культури України; Міністерство охорони здоров’я України; Міністерство юстиції України; Державна фіскальна служба України; Антимонопольний комітет України.

Суб’єктом спеціальної компетенції, який безпосередньо покликаний здійснювати управлінські функції у сфері промислової власності, є ДСІВ та підпорядковане цій службі Державне підприємство «Український інститут промислової власності».

7. Проаналізовано наявні в адміністративно-правовій науці поняття та форми державного управління. З огляду на значну кількість суб’єктів державного управління промисловою власністю, їх функціональне призначення та різноманіття форм управління, на прикладі діяльності ДСІВ розглянуто визначальні правові та неправові форми державного управління.

8. Важливим елементом організаційно-правового механізму промислової власності є методи державного управління. Правильне розуміння методів

можливе на підставі та у зв’язку із функціями управління. Категорія методу управління в концентрованій формі відображає взаємозв’язок керівних і керованих підсистем, де керівний суб’єкт управління здійснює управлінський вплив на керований об’єкт. Унаслідок значного різноманіття суб’єктів виконавчої влади та об’єктів, що перебувають під їх впливом, методи управління теж є різноманітними. У такому розумінні для методів управління промисловою власністю характерні такі риси: 1) здійснюються в межах повноважень суб’єкта державного управління; 2) використовуються суб’єктами державного управління як засоби реалізації закріпленої за ними компетенції та безпосередньо виражають повноваження державно-владного характеру; 3) здійснюють

управлінський вплив органів виконавчої влади та інших суб’єктів державного управління на відповідні керовані об’єкти; 4) проявляються у взаємозв’язках між суб’єктами та об’єктами державного управління; 5) завжди мають своїм адресатом відповідні керовані об’єкти (індивідуальні або колективні); 6) забезпечують порядок у державному управлінні; 7) залежать від особливостей організаційно-правового статусу суб’єктів виконавчої влади, насамперед від особливостей керованого об’єкта, індивідуального або колективного.

Будучи правильно поєднані, ці та інші методи створюють взаємопов’язану систему способів впливу, за допомогою яких суб’єкт виконавчої влади у сфері промислової власності здійснює управлінський вплив на об’єкт через використання адміністративно-правових форм управління. У методах

державного управління промисловою власністю реалізується воля держави, яка через уповноважені органи, які наділені компетенцією покликані забезпечити певний порядок в публічному управлінні.

Аналіз поняття та ознак адміністративного примусу дає підстави зробити висновок, що цей різновид державно-правового примусу визначений нормами адміністративного права, які застосовують уповноважені державні органи (їх посадові особи), мають комплексний правовий характер, поєднують профілактичні та припиняючі заходи з метою забезпечення належної охорони прав на об’єкти промислової власності.

9. Разом з високими темпами науково-технічного прогресу поряд з об’єктами інтелектуальної власності великого значення набуває «ноу-хау». У своїй більшості в наведених вітчизняних нормативно-правових актах термін «ноу-хау» використовується разом з іншими об’єктами промислової власності. У сучасній науковій доктрині існує кілька підходів, пов’язаних із регулюванням цього об’єкта. «Ноу-хау», маючи подвійну правову природу, неможливо розглядати без секретів виробництва, які передусім пов’язані із підприємницькою діяльністю суб’єктів господарювання. Незважаючи на широке коло правових інститутів, що регулюють правовий режим та способи захисту комерційної таємниці, складовою якої є «ноу-хау». Питання, пов’язані із захистом цього об’єкта, становлять як теоретичну, так і суто практичну діяльність. Основною проблемою правового регулювання «ноу-хау» є відсутність спеціального нормативного акта, який врегулював би відносини, що виникають із приводу його використання. Неповнота та невідповідність правових норм, які регулюють однакові суспільні відносини, ставить питання про потребу прийняття нормативно-правового акта.

З метою вдосконалення правової охорони «ноу-хау» підтримуємо думку про необхідність прийняття спеціального нормативно-правового акта, який урегулював би факт неправомірного використання цього об’єкта.

10. Встановлено, що на сьогодні норми законів України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки» та «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» не рівною мірою захищають права третіх, коли в ході експертизи заявок щодо таких об’єктів, як винахід і корисна модель, топографія інтегральної мікросхеми та промислові зразки, законодавець на відміну від таких об’єктів, як торговельні марки та географічні зазначення, передбачив право третіх осіб оскаржувати рішення за заявкою проти реєстрації прав на них. На відміну від вказаних законів право третіх осіб передбачене іншими законодавчими актами у сфері промислової власності - законами України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на зазначення походження товарів». У теоретичному та практичному відношенні такий підхід законодавця в частині надання права на подання до закладу експертизи мотивованого заперечення тільки заявникові (апелянту), у суто прикладному плані це означає, що держава ставить у нерівні відношення об’єкти промислової власності під час їх реєстрації.

З метою забезпечення однакових підходів під час розгляду однакових за своєю суттю заперечень та дотримання строків розгляду заперечень і заяв про визнання знаків добре відомими в Україні, що передбачено Регламентом Апеляційної палати ДСІВ та порядком визнання знака добре відомим в Україні, пропонуємо внести зміни до норм законів: «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»; «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»; «Про охорону прав на промислові зразки».

Пропонуємо абзац третій частини третьої ст. 22 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» викласти в такій редакції: «Будь-яка особа може подати до закладу експертизи мотивоване заперечення проти заявки щодо невідповідності наведених у ній відомостей про певний патент умовам надання правової охорони, встановленим цим Законом»;

абзац другий частини третьої ст. 12 Закону «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» викласти в такій редакції: «Будь-яка особа може подати до закладу експертизи мотивоване заперечення проти заявки щодо невідповідності наведених у ній відомостей про топографію інтегральної мікросхеми умовам надання правової охорони, встановленим цим Законом»;

абзац другий частини другої ст. 16 Закону «Про охорону прав на промислові зразки» викласти в такій редакції: «Будь-яка особа може подати до закладу експертизи мотивоване заперечення проти заявки щодо невідповідності наведених у ній відомостей про патент умовам надання правової охорони, встановленим цим Законом.