Від виступлення БогданаХмельницького в 1648 році до переяславського договору в 1659 році. Повстання Богдана Хмельницького в1648році і його війна з Польщею до вїзду до Київа в 1649 році.

Ha Україні було так багато нагромадженого пального матеріялу, що вибух був дуже правдоподібний, ішло тільки про те, чи зможе козаччина ще раз виступити проти Польщі й дати початок революції на Україні чи ні.

Що козаччина не зважаючи на її погром у 1638 році, не була зовсім знищена, це так. Правда, ьа Січи стояв полк реєстровців, яким командували польські офіцери, але побіч цього далі істнувала на Запорожжу незалежна козаччина, яка відбувала навіть далекі походи на татарськуОрду.Значить матеріял до війни з Польщею істнував на Запорожжу і тільки треба було когось, хтоб потрапив ці незорґанізовані ватаги згуртувати й кинути на Польщу.Такий чоловік знайшовся, був ним Богдан Хмельницький.

B 1646 році сталася звичайна собі подія,яких багато було на Україні. Ограбовано власника хутора Суботів, а опісля відібрано йому таки хутір, а коли покривджений став доходити правною дорогою своїх прав, то дуже скоро переконався, що вПольщі сила понад правом і що він своєї справи виграти не може. Цим покривдженим власником був чигиринський сотник Богдан Хмельницький.

Богдан Хмельницький походив з дрібної шляхти і був сином Михайла Хмельницького, що був офіціялістом в Чигиринщині у Даниловича. Науки відбув Богдан в єзуітській колєґії у Львові, де його учителем був між иншими Андрій Генцель Мокрський. Це було в тім часі, як його батько був офіціялістом у Жовківських у Жовкві. Взагалі Богдан Хмельницький дістав таку освіту, яку діставали в тодішнійПольщі синишляхтичів.В1621 році вже по укінченню всіх наук Богдан взяв участь разом з батьком у битві під Хотином правдоподібно у військовім відділі Даниловича. Тоді його батько наложив головою, а Богдан дістався до турецької неволі, в якій пересидів у Царгороді два роки. По двох роках вдалося, мабуть матері, викупити Богдана і відтоді став _він господарити на батьківськім хуторі в Суботові. Опісля став чигиринським сотником з волі польських властей.

Богдан Хмельницький належав до тої старшини реєстрового козацтва, яка ставилася льояльно до польської адміністрації на Україні. Про ніякі революційні почування у Богдана Хмельницького не могло бути й мови і це зовсім зрозуміле, зваживши, що його родина була в службовім звязку з Жовківськими та Даниловичами. A в тім світогляд, набутий на шкільній лавці під оком єзуїтів, теж мусів полишити свій слід у пізнішому віці Хмельницького. Богдан Хмельницький мав гарний хутір, був добре загосподаоований і під матеріяль- ним поглядом зовсім забезпечений чоловік. Що такий чоловік не мав у собі руїнницьких почувань, які приписують йому деякі польські історики, це зовсім зрозуміле. Його відношення до козаччини можна представити собі так, що він признавав жонечність істнування козаччини, як чинника важного в боротьбі з татарською Ордою, тільки ця козаччина повинна вложити себе у рамці польської державности. Всякий суспільний переворот був чужим для такого чоловіка, а козаччину чисто степову, яка не признавала ніякої державної власти мусів уважати він за прояв негативний. Так само негативним був для нього „степовий світогляд^м людей, що виросли на степах без організації, опертої на формах, створених тодішньою цивілізацією. Инша річ, що Хмельницький, як незвичайно здібний чоловік, який пізніше заяснів своїм генієм, не міг не бачити того, що козацька справа не розвязана поставленням на Січи полку реєстровців і що тут на Запорозьких степах є фермент, який готов викликати' замішання на східній Україні. 'I це тому, що для Хмельницького не могло₄ бути тайним, що на Україні дозріває суспільна революція, яка може ївязатися з релігійною й національ* нальною справою.

Взявши під увагу такий світогляд Богдана Хмельницького, стає ясним, що він довго вагався поки рішився піти революційним шляхом, а пішов цим шляхом щойно тоді, як інакшоговиходуне було. Нетільки, що пронаправ- леннє кривди й віддання хутора не було мови, але відносини між Хмельницьким і його особистими ворогами, Чаплінським з його приклонниками, ставали чим раз гострішими.

Ha Хмельницького по- ♦сипалися політичні доноси, які врешті допровадили до його арештовання. Тільки завдяки полковникові Кречовському йиншим приятелям випущено Хмельницького з вязниці. Тепер не було місця йому в польській державі. Зруйнований матеріяльно й загрожений на життю втік Хмельницький на Запорожжя в грудні 1647 чи в січні 1648 року. Там пристав до „вільного козацтва", що перебувало на степах, незалежно від запорозької Січи. He маєма відомости про те, яким способом Хмельницький став начальником вільного козацтва. Досить, що дня 30 січня 1648 ст.ст. Хмельницький заволодів Січею, а всі реєстровці, що там стояли, получилися з ним. Яким способом зєднав собі Хмельницький Січовиків не знати. Певно, що важним аґітацийним аргументом було те, що король стоїть за козаками t що, коли Хмельницькийвідважується на війну.то це має бути війна козаків на спілку з польським королем проти польських панів. Кінець-кінцем війна була постановлена, йшлотепер тількипро те, щоби попровадити справу так, щоби ця війнаскін- чилася щасливо для козаків. Ризико було велике, зваживши, що всі попередні війни козаків з Польщею кінчилися дла козаків нещасливо. Але інакшого виходу не було анідляХмельницького.анідля козаків. Війна була конечністю і мала рішити долю козацтва. Хмельницький бачив дуже бобре, що, починаючи таку дуже ризиковну війну, мусить за- забезпечитися що до татарської орди. Вона одинока з сусідів України могла входити в рахубу, як активний мілітарний чинник. Москва памятала ще добре свою поразку від Польщі в 1634 p. і не думала втручатися в якуб то не було війну, а ДІолдавія була заслабою під мілітарним поглядом. Що до татарської орди то поладнання відносин мїж нею і козаччиною було можливе тільки під умовою, що козаччина брала до своєї війни з Польщею як союзників Татарів. 1 тому то Хмельницький, прибувши на Запорожжя, зараз увійшов у переговори з Татарами. Йому вдалося прихилити xa- ;Яа до своїх плянів. Розуміється, що союзник знайшовся не дуже вигідний, бо було ясно, що Татарам ходило тільки про наживу без огляду на те, чи на цій наживі не потерпить також і той, хто кличе на поміч.

Ta иншого вибору не було> Татаре були найближче до України й з ними треба, було сяк-так поладнати відносини, бо інакше вони, могли кождої хвилі напасти ззаду на оперуючі проти Поляківкозацьківійська.Союзіз ними,запросини до- війни з Польщею буводинокимможливимспособом поладнання взаємних відносин. Татаре обіцяли поміч, і це відразу приспішило вибух. Війна почалася>

До збройної розправи прийшло дуже скоро, бо Поляки, довідавшись про пляни Хмельницького рішили як найскорше вдарити на козаків. Проти йих вирушили на полудневу Україну оба гетьмани Потоцький і Калиновський. Наперед вислали гетьманського сина, молодого Потоцького, але він загнався занадто далеко в степ і втратив звязок із головним польським військом.Момент став відразу критичнимдля моЛодого Потоцького,колиреєстровІ козаки, що плили Дніпром, перейшли на бікХмеЛь- ницького. Окружений зІ усіх боків козаками Хмельницького,Татарами й реєстровцями молодий Потоцький був цілком розбитий над Жовтими Водами на урочищу Княжий Байрак і сам ранений дістався у неволю 16. мая 1648 року.

По^дому Хмельницький негайно вирушив далі, щоб як скорше вдарити на головні польські сили. Тимчасом для польських військ ситуація була неясна, бо вони не мали ніяких вісток про молодого Потоцького. Про офензиву не було що думати і гетьмани рішили відступати. Але тоді Хмельницький пішов за ними разом з Татарами і під Корсунем знищив зовсім польські війська. Оба гетьмани дісталися в його руки 26. мая 1648 року. Ці дві побіди Хмельницького змінили мілітарну ситуацію цілковито. Польща осталася нагло без війська й безвождів. Удар був сильнийімусіввикликати не гільки стратегічні, але також політичні наслідки. За одним замахом змазано не тільки сумну карту з історії козаччини з 1638 p., але зроблено й початок зовсім нової й інакшої доби на Україні. Ha вість про побіди Хмельницького піднявся народ скрізь по Україні, почалася соціяльна революція.

Вона піднялася насамперед на східній Україні і звідси посувалася на західно-українські землі.

Революція набрала відразу гострого характеру: ce- ляне кидалися на панів та Жидів, мордували їх і нищили їх добро. Цей рішучий і гострий виступ селянства мав такий наслідок, що пани—шляхта й Жиди чим скорше втікали з України, покидаючи свої маетки зворохобленим селянам. Панщина зникла за одним разом, а селянський рух дуже скоро перекинувся на західну Україну: Волинь і Галичину. Зникли великі земельні посілости, зникли польські власти, а на їх місце приходила козацька влада. Побіч неї йшли ватаги збунтованих селян. Ці ватаги були найстрашнішою карою для панів і Жидів.

Соціяльна революція виступила дуже нагально й так сказатиб, несподівано, й прибрала загальний характер через те, що побіч селянства ставало в ряди революції українське міщанство й українська дрібна шляхта. Дуже важним був той 4>акт,щоучасть цих двох кляс викликали нетільки соціяльні обставини.але також національна справд й по части релігійна. Через те українська революція стала не тільки суспільною, але також і національною і тим грізнішою для Польщі.

Ha тлі цієї революції розвивалася дальша зкція Хмельницького. Побіч правильного козацького війська йшли ватаги зревольтованого селян- ства й міщанства, між якими були й шляхтичі. Вони були немов передньою сторожею Хмельницького й прочищали йому шлях в його дальшім поході. Але Хмельницький не пішов зараз цим шлятсом. Він підступив під Білу Церков і тут задержався, сподіваючися посольства і переговорів з польського боку. Це була велика несподіванка для збунтованих мас, але вона була випливом політики Хмельницького.

Піднімаючи боротьбу, Хмельницький не мав. на меті розриву з Польщею. Він ані не хотів політичного сепаратизму від Польщі, ані не бажав соціяльного перевороту. B листі до султана, написанім в липні 1648 року, він просить, правда.щоби султан затвердив його союз з Татарами й приняв його під свою опіку, але це була тільки гра слів, бо Хмельницький потрібував турецької приязни і більше нічого. Зі змістѵ переговорів, які почалися між Польшею і Хмельницьким, а до яких почин; дав таки сам Хмельницький, видко,іцо Хмельницькому й козацькій старшині йшло про забезпечення козацьких прав, побільшення реєстру на 12.000 та забезпечення прав православної церкви.

Це була програма надто вузенька, щоби дальша війна з Польщею була конечною. Вона означала привернення давних козацьких прав зпе- ред 1638 року й більше нічого. Справа православної віри стояла на другому місці тай вона здавалася легкою до осягнення, зваживши, що релігійні переслідування значно ослабли за панування Bo- лодислава IV і що польське правительство перестало так дуже опікуватися унією, як це було за часів нетолєрантного Жиґмонта III. Ця програма була програмою не тільки Хмельницького.але й козацької старшини і стояла в звязку з обставинами, які витворилися на Україні. Хмельницький і старшина хотіли переговорів, бо вони зовсім не мали охоти плисти революційним руслом. Революція на Укра- їнї могла зробити польське правительство податливішим у справі сповнення козацьких домагань, але кінець-кінцем ця революція не йшла по ліні} козацьких інтересів, а в дальшому свому ході могла стати навіть небезпечною для упривілейованого становищакозаччини,якогодобивався Хмельницький і старшина. Вони бачили дуже добре, що соціяльна революціяможе в дальшій консеквенції звернутися не тільки проти привілеїв шляхти, але так само проти привілеїв козацтва. Тим поясняється, що Хмельницький не використав революції і не звязав козацької справи з революцією. Задержка під Білою Церквою і переговори з Польщею саме в хвилі, коли революція на Україні робила дуже великий поступ і набрала дуже великого розмаху, є цього найліпшим доказом. Це зробило прірву між революцією і козаччиною, що швидко й виявилося в непорозуміннях і навіть в антагонізмі між Хмельницьким і ватажками зревольтованої маси. Ha цьому- тлі видко* саме антагонізм м^ж гетьманом Хмельницьким і ватажком Кривоносом.

Для Хмельницького булй, тепер рГ|іі мо- жливости. Або плисти на хвилях революції, або зірвавши поки-іцо з революцією, вернутись на Запорожжя, і звідти обстоювати козацькі інтереси. Це були два найскрайніші погляди,які можна було почути між козацтвом. Але Хмельницький не зробив ні того, ні другого, а пішов посередною дорогою. He вирікаючися зревольтованих мас, Хмельницький попровадив переговори з польським правительством, вислідом яких було перемиря. Воно означало, що дальша війна в обороні поневолених мас можлива, а з другого боку була нагода по- ладнати поки ще час козацьку справу.

Але революція показалася міцнішою, як Хмельницький і козацькі політики. Дві побіди Хмельницького над польськими військами зробили імя його популярним серед широких українських мас, які, не знаючи вл.астивих замірів гетьмана, рахували на його поміч. Але цю популярність Хмельницький міг утратити з хвилею, колиб на- родня маса усвідомила собі, що гетьман не боронить її інтересів. Задержка Хмельницького під Білою Церквою мусіла певно викликати невдоволення серед маси, а до популярности доходили ватажки повстанчих ватаг, які без стриму йи;ли далі до західної України. Була небезпека, що такі люде, як Кривоніс, готові вирости понад голову Хмельницького й тоді провід цілої акції проти Польщі готов виховзнутися з рук Хмельницького Це бачив Хмельницький і відповідно до того змінив свою акцію. До цеї зміни причинилося також те, що, не зважаючи на перемиря,між польськими військами й повстанчими групами приходило до сутичок. Вина'була по обох боках. Ha українськім боці Кривоніс та инші ватажки зачіпали Поляків, а з польського боку кн. Ярема Вишневецький, спольщений український магнат доскулював українським повстанцям та українському населенню. Дальша війна була неминуча, тимбільше, що від польського правительства не приходило посольство, яке мало остаточно поладнати козацькі претенсії Хмельницький рушив иа захід.

Таким чином домагання українських повстанців дальшої війни з ГІольщею було сповнене. Хмельницький станув до дальшої війни з Польще- ю ітимспособом уратував свою популярність між українськими масами. Польща була приготована до дальшої війни; крім армії ки. Вишневецького виставлено щс, другу, більшу армію, під проводом кн. Заславського, Конецыюльського й Остророга. Обі ці армії получилися і, занявшй Константинів, пішли під Пилявці, де стояла армія Хмельницького. Ворожі армії були мабуть собі рівні і сила кождої з них доходила до 200.000 людей. Під Пилявцями прийшло до битви.яка взяла некорисний оборотдля польського війська.Цевикликало панікусереднього, а вслід за тим почалася втеча польської армії з поля битви. Це була третя побіда Хмельницького над польськими військами.

Польща була тепер безборонною і дорога на Львів стояла отверта. Грозу збільшалоще народне повстання, яке огорнуло західну Україну. Поляки пробували зорганізувати оборонну акцію у Львові й провід в обороні віддано в руки Вишневецького, ОстророгайКонецьпольського. Але зараз виявилося, що про поважну воєнну акцію не може бути мови й головні сили польського * війська стягнено зі Львова під Замостє. Але Хмельницький не думав про рішучу воєнну акцію. Сподіваючцся, що з Польщею прийде до згоди, як тільки буде вибраний новий король, Хмельницький відіслав до дому більшу частинуТатар і сам зі своїми силами пішов на Львів, щоби всеж таки не переривати воєнної акції, аж поки не виясниться політична ситуація. Почалася облога Львова, але Хмельницький не мав у пляні здобувати йогоі вдоволився o- купом, який зложило місто, і звідси пішов на Замостє. Здавалося, що воєнне положення Польщі безвиглядне. B Польщі сподівалися, іцоХмельниць- кий піде в глубину краю, піде на Варшаву, а один сучасник каже навіть, що „всі думали, що Хмельницький розвалить Польщу й знищить саме імя її.“ Ta Хмельницький не думав ані про Варшаву, ані взагалі розбивати Польщі. Він все ще стояв на тому, що ціллю його воєнної акції є вимогти від Польщі признання козацьких свобід, а здійснення його сподівавсй він у хвилі, як новий король, якого саме тоді вибирано, засяде на королівськім столі. I тому Хмельницький не провадив серіозної облоги Львова, рівнож і облога Замостя була тільки замаскованням перервання поважної воєнної акції. Хмельницький дуже радо взяв окуп і відступив від облоги Замостя.Тут підЗамостємприйшла до гетьмана вістка про вибір королем Яна Кази- мира, за яким він стояв. Тепер був того погляду, що надійшов час заключити мир з Польщею, і тому, діставши королівський лист, в якому король обіцяв сповнити козацькі бажання і просив, щоби гетьман завернув з походу, відступив зпід Замостя й вернув до Київа з початком січня 1649 н. ст.

Поворот Хмельницького до Київа був закінченням його великого походу із Запорожжя аж по Замостє. Цей похід був дуже вдачною із стратегічного боку акцією. Він поставив Польщу в скрутне положення, але в хвилі, коли можна було сподіватись остаточних результатів, пох*ід перервано. 3 стратегічного боку це мабуть тяжко булоб оправдати, але тут входили в гру політичні міркування. Хмельницький не хотів цілковитого розриву з Польщею й не бажав соціяльного перевороту. A до того мусіло дійти, як би він посунувся ще далі в глибину Польщі. I в тім його по- ступованню нема нічого дивного, коли мати на увазі політичний світогляд гетьмана, опертий на шляхоцькій ідеольогії. Хмельницький був наскрізь позитивним політиком, ціллю якого було щось збудувати, щось осягнути, не створивши при цім політичної руїни. Занадто він зжився з польським політичним життям, з польською державою, щоби потрапити відразу поставити себе поза її рамці.

Його велика пошана для польського короля, є найліпшим доказом цього. Великий побідник.щостряс основами Польщі, уважав себе надалі вірним підданим польського короля. I в цім був трагізм походу Хмельницького з 1648 року. Він не хотів розвалювати Польщі, бо боявся, що на її місці не дасться нічого самостійного поставити, а може настати тільки політичннй і соціяльний хаос. Про будування української держави Хмельницький тоді ще не думав. Але обставини так укладалися, що Хмельницький мусів іти шляхом, який провадив до повалення польського панування на Україні. Його похід, де він наблизився аж до Висли, є доказом, як нераз навіть найсильніші індивідуаль- ности мусять піддатисяобставинам і яквони нераз не мають свобідної волі в діланню. Під .Замосте запровадилаХмельницького не його воля.а настрій української маси, яка, діставши розгін, котилася чим раз далі на захід. Що Хмельницький не мав охоти йти за масою, видко не тільки з його позірної облоги Львова й Замостя та з його поворЪ- ту до Київа, але передовсім з того, що він ставився байдужно до революційного руху, особливо на західній Україні, тим часом, як цей рух міг остаточно зліквідувати польське панування на українських землях.

<< | >>

↑

Источник: ОМЕЛЯН ТЕРЛЕЦЬКИЙ. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. TOM I. КНЯЖА ДОБА. BИДABHИЦTBO ЧAPTOPИЙCЬKИX. H Ь Ю - Й O P K. 1972

Еще по теме Від виступлення БогданаХмельницького в 1648 році до переяславського договору в 1659 році. Повстання Богдана Хмельницького в1648році і його війна з Польщею до вїзду до Київа в 1649 році.: