Захоплення Румунією етнічних українських земель

Захоплення Румунією етнічних українських земель маїо певні особливості. Румунська скспансія осповуваїася на ідеологічнихзаса- дах і так само, як і у Польщі, здійснюваїася усупереч волевиявленню місцевих українців та за дипломатичного сприяння країн Антанти.

1 О^щлуували ии «право» І'умуни на ЄТН1ЧН1 українські землі, ~"-r^. товувалась концепція «історичного права» Румунії не тільки на П® нічні Буковину й Бессарабію, але й Покуття, висловлювалг"" ^ппг тензії на т. зв. Трансністрію (землі між Дністром і Південним

Ідеологічні засади політики правлячих кіл Румунії щодо україн ських земель від початку XX ст. базувалися на концепції об’єд нання усіх «румунських історичних провінцій» в «унітарну нацю нальну Румунську державу», причому українські землі північне частини Буковини і півдня Бессарабії розглядались як частин «Великої Румунії». Ця ідея інтенсивно пропагувалася і всередні країни, і за її межами зусиллями відомих румунських істориків У працях H. Йорги, А. Ксенопола і, зокрема, I. Ністора шляхом пі! тасовування етнічних, історичних і географічних аргументів, котрі № тверджували би «право» Румунії на етнічні українські землі, обгр)¹¹

Боротьба за владу в північній частині Буковини, яку місцеві українці вели.з середини жовтня до початку листопада 1918 p., завершилася збройним втручанням королівської Румунії і окупацією Буковини разом з головним містом - Чернівці (11 листопада 1918 p.). Правлячі кола Румунії проігнорували вимогу Віча українського населення (3 листопада 1918 p.) про приєднання буковинських повітів, населених українцями, до України. Територія Буковини, як згодом - і заселеної переважно українцями Марамороїцини, була де-факто включена до складу Румунії. B останньому випадку - та- кожуеупереч рішенню Хустського собору (січснь 1919 p.), в якому взяли участь представники українського Марамороша і де було ухвалено історичне рішення про возз’єднання з Україною.

Урял ЗУНР заявив протест Румунії у зв’язку з окупацією, зокрема північної частини Буковини, але нс міг допомогти буковинцям, бо Західноукраїнська держава уже вела оборонні бої проти польських військ. Уряд гетьманської України доживав останні дні ітакож не мав реальної військової сили, щоб стати на захистсвоєї фактично вже приєднаної території.

Румунський уряд здійснив низку заходів з метою створення «обгрунтованих» підстав для юридичного оформлення акту загарбання українських земель, насамперед Буковини. Зокрема, створений у Яссах «Комітет буковинських емігрантів» був передислокований румунським урядом у Чернівці (23 листопада 1918 p.). Натерміновому засіданні 25 листопада до складу «Румунської національної ради» (створена 27 жовтня 1918 p.) було кооптовано відразу увесь «Комітет емігрантів» у складі 54 чоловік на чолі з 1. Hic- тором. Після кооптації «національна рада» ухвалила рішення скликати через три дні (28 листопада 1918 p.) г. зв. Генеральний Конгрес Буковини («Конгрес буковинського народу»), що складався виключно з румунів. Ha цьому зібранні було сфабриковане рішення ⁿP⁰ об’єднання Бу ковини з Румунією. Згодом (18 грудня 1918 p.) Декрет про цс підписав румунський король.

Таке насильство над місцевим українським населенням викликало страйкову і збройну боротьбу . Проте держави Антанти стосов- ^Н0 до українців знехтували правом національного самовизначен- Ч й при укладенні мирних договорів з переможеними у Першій овітовій війні Австрією, Угорщиною та Туреччиною визнали де-юре ккнічні українські землі частиною королівської Румуніі.

Відповідно до статей Сен-Жерменського мирного договору (ве- ^peceHb 1919 p.) Австрія відмовилася від частини буковинської те- ^рит°РЇ«, яка межувала з Румунією (Південна Буковина). Тоді ж дер- *^:ави Антанти визнали окупацію Мараморошу. A декрет про при- *^ання Буковини до Румунії було раїифіковано палатою і сенатом.

Приєднання решти буковинських земель до Румунії відбулося ia Тріанонським мирним договором з Угорщиною (червень I920p.) проте остаточний кордон Румунського королівства з сусідамибуд встановлено Севрським мирним договором (серпень 1920 p.) 3 ^p,. реччиною. Останній остаточно визнав де-юре Північну Буковину територією Румунського королівства. Так само колишні державії Антанти, а також Італія і Японія визнали складовою частиною Pv- мунії Бсссарабію (т. зв. Бессарабський протокол), яка була окущ- вана румунськими військами ще в січні 1918 p. Проти таких рішень рішуче протестували офіційні представники ЗУНР, УНР та УСРР. Водночас ру мунські анексії у подальшому нс визнавалися CPCP Зміна державно-територіального статусу Північної Буковиші n Бессарабії відбулася внаслідок дипломатичного маневру і силової акції CPCP наприкінці червня 1940 p.