<<
>>

Війна Хмельницького з Польщею від його вїзду до Київа до союза України з Москвою.

Побідний похід Хмельницького аж під Замостя змінив не тільки політичне й мілітарне етановище Польщі на її некористь, але викликав також велику зміну в настрою виЩих освічених уКраїнських верстов. Досі справа стояла так, що тільки селянство, дрібне міщанство й почасти дрібна шляхта на східній Україні симпатизувала з козаччиною й узяла участь у війні з Польщею чи то в рядах правильного козацького війська чи то в повстаньчих відділах.

Тепер справа стояла інакше. Побідний похід Хмельницького був не тільки мілітарним, але заразом і політичним успіхом. Наслідком його впало польське панування на східній Україні.по части також на західнійУкраїні, а на його місці повстала козацька влада. Таким чином переважна часть української території, що досі була під польським пануванням стала політичним організмом, на чолі якого стояв побідний гетьман. Це повставала таким чином українська держава. I з тим фактом почали рахуватися всі, як українські вищі суспільні кляси, так і політики сусідних держав. Досі і вище українське духовенство й українська шляхта стояли здалека від козаччини, не рахуючи дрібної шляхти зі східної України, що стала по части по боці Хмельницького. Ці кляси уважали козаччину, за елемент революційний, антидержавний, який для них представлявся тільки, як негативний чинник, що може знищити дотеперішний політичний і суспільний лад, але не здатний щось збудувати. Козаччину уважано за вітвір степу, за елемент антикультурний, не зважаючи на те, що за часів Сагайдачного вона вступила на культурний шлях. Тепер ці верстви бачили, що під рукою Хмельницького повстала козаччина зовсім інакша, козаччина культурна, що мала на меті о п e p т и c я м і ц н о н а к у л ь т у p н и x о c н о в a x, у рамах цивілізації з тим, щоби стати упри- вілейованою суспільною верствою подібно, як духовенство й шляхта. Така козаччина не була небезпечною для українських зищйх суспільних кляс і з такою козаччиною можна було увійтк в порозуміння. A таке порозуміння виглядало тим. більше корисним, що основи польського панування на Україні були так міцно зрушені, що можна було справедливо думати, що Поліща не потрапить вже опанувати українсі ких земель, особливо> східних. 3 тими землями мусіло щось статися. Тут мусіла повстати як не зовсім незалежна українська держава, то бодай автономічна Україна в звязку з Польщею. Так чи інакше, українське освічене громадянство відчувало, що воно не може стояти байдужно в такім рішаючім політичнім моменті, а мусить виступити в політиці активно. Для нього стала відразу актуальною традиція колишньої політичної незалежности України, і тому воно повитало Хмельницького дуже торжестЕенно* уважаючи його „Мойсеєм, хранителем, спасителем і освободителем від лядської неволі, від Бога даним і на знак того Богданом названим". Усе те означало, що Хмельницького уважано дуже високою і заслуженою особою, якій належиться oco- бливша честь, як якому князеві з давньої їсторії України.

Це зробило на Хмельницького дуже велике вражіння. Він бачив, що між українським народом сильно зросло національне почуття, якого легковажити тепер уже не можна. Іти далі по лінії тільки козацьких інтересів було неможливо, бо в такому випадку ціла популярність Хмельницького в інтелігентних українських клясах булаби пропала.Хмельницький мусів змінити свою дальшу політику в тому напрямі, що мусів узнати себе начальником цілого українського визвольного руху.

Fo дурно ж зрусалимський патріярх назвав його „князем Руси“, себто володарем української держави. Хмельницький став тепер дійсно на чолі цілого українського народу і взяв у свої руки дальшу визвольну боротьбу з під польського панування.

Така нагла зміна в поглядах Хмельницького •є чимось незвичайним. 3 речника козаччини, з козацького політика він став' за одним разом всеукраїнським політиком, в пляни якого входили тепер інтереси українського народа. Це бачимо дуже добре зі слів самого Хмельницького, сказаних до польських комісарів, які саме тоді приїхали до нього робити згоду: „Я доказав уже, про що не мислив зразу — каже Хмельницький — тепер докажу, що намислив. Визволю з лядської неволі руський (український) нароД увесь! Попереду воював я за свою шкоду і кривду, тепер воюватиму за нашу православну віру.Поможе мені в тім увесь народ, по сам Люблин, під Краків, і від народу не цідступлю, бо то права рука наша. A щоб ви, підбивши селян, не здарили на козаків, матиму їх двіста, триста тисяч".

„За границю війною не піду, на Турчина і Татарина шаблі не підійму! Досить маю тепер на Україні, на Поділлю й Волині. A ставши над Вислою, скажу дальшим Ляхам: „Сидіть і мовчіть, Ляхи!" I дуків і князів туди загоню! A як будуть за Вислою брикати, знайду я їх і там певно!" „Не стане мені на Україні нога ні одного князя або шляхетки; а схоче котрий з нами хліб їсти — нехай війську Запорозькому буде послушний"

„Малий я і незначний чоловік, але з волі Божої став самовладцем і самодержцем руським {українським)"

Ці слова означали, що про згоду з Польщею не може бути мови. Коли Хмельницький мав надію, що згода з Польщею на точці самої козаччини є лшжлива, то не міг цього думати тепер, коли бажав стати на чолі українського визвольного руху. Війна мусіла початися наново.

Війну треба було підготовити не тільки під. мілітарним, але також під політичним поглядом. Коли Хмельницький мав іти другий раз в глибину Польщі, то цей похід мусів бути ліпше підготований ніж перший. B хвилі, коли Хмельницький: стояв під Замостєм і здавалося піде далі, щоби розбити Польщу, становище його не було надто міцне. Польські війська були, правда, розбиті, але цілий фронт польсько-литовський не був ще опанований, бо на Литві стояли литовські війська.які по здушенню повстання на білоруських землях, могли кинутися на північну Україну і загрозивши Київу і східній Україні, загрозити заразом армії Хмельницького ззаду. I колиб не політичні, мотиви відвороту Хмельницького, то ця стратегічна обставина могла відограти якусь, хоч певно не рішаючу ролю в справі відвороту Хмельницького. Це треба було тепер направити й томуХмельницькиивислав козацькі відділи з полковникомКричевським проти литовських військ, що стояли під пачальством Радивила. Але ще важніщим від цих стратегічних поправок були політичні огляди. 3 виїмком одної Орди.відносини Хмельницького до сусідних держав не були зовсім вияснені в часі його першого походу на Польщу.Коли була можливість.щоПольща розібеться під ударями козаччини, то така політична катастрофа не могла обійтися без інтервенції сусідних держав, передовсім Москви, Молдавії й Семигороду. Розбивати Польщу, не забезпечившися на політичному полі, було дуже ризиковно, бо було великим питанням, чи розбиття Польщі лежало в інтересі цих сусідних держав. I тому, коли Хмельницький вертав із Замостя до Київа, то иа оправдання цього він міг виставити також- і непевну зовнішню політичну ситуацію. Таке непевне політичне становище при новім поході і при новій війні, яка повинна мати рішаюче значіння, не могло дальше існувати і тому Хмельницький як підчас свого побуту в Київі, так і в Чигирині провадить дипльоматичну акцію і з Москвою, і з Ce- мигородом і з Молдавією. Хто був ініціятором цієї акції, чи Хмельницький, чи може таки керманичі зовнішної політики в сусіднихдержавах.годі знати. Тільки що до Москви це певне, що не вона, а Хмельницький почав дипльоматичні переговори. Хмельницькому було важно забезпечитися з боку Москви і настроїти прихильно до себе московське правительство. Він мабуть не мав тоді надії втягнути Москву в збройну війну з Польщею, одинокою реальною користю зближення Хмельницького до Москви могла бути демонстрація військ московських на литовській границі, бо вона відтягнулаб литовські військові сили від України. Про таке зближення Хмельницького до Москви дуже дбав єрусалимський патрія.рх Паїсій, який задержався в своїй подорожі до Москви в Київі саме тоді, як перебував там козацький гетьман. Пляни Паїсія полягали в тім, щоби створити великий союз православних держав, до якого належалаб Москва, Молдавія й Україна. Що така політична комбінація мала приклонників між українським громадянством, це певне, зрештою вона не була чимось новим, бо ще за митрополита Йова в двацятих роках пляновано злуку України з Москвою. Але була ще можливість иншої комбінації, а саме оперти українську політику не тільки на кримську Орду, але також на Туреччину й васальні від неї держави. Обі ці комбінації мали те спільне, що були звернені проти Польщі, бо й перша комбінація, хоча й зложена під знаком православного христіянства й тому з природи річи опозиційна до магометанського світа, в дійсности була звернена проти католицької Польщі. Зосталася ще третя комбінація: тісний союз України з Польщею. Ця комбінація не могла одначе у даній хвилі входити в рахубу тай мала вона небогато приклон- ників між українським освіченим громадянством, а такі льояльні супроти Полсщі люде, як митрополит Сильвестер Косів і печерський архимандрнт Тризна, не мали впливу на політичні погляди українських інтелігентних кляс.

Дипльоматичні заходи Хмельнипького не привели до якихось результатів. Москва ніяким способом не далася намовити до якої небудь анти- польської акції, а так само зносини зі семигород- ським князем Ракочієм не показали успіхів, бо Ракочій не виступив активно проти Польщі, не зважаючи на те, що Хмельницький обіцяв йому польську корону. Так еамо скінчилися нічим зносини Хмельницького з молдавським господарем Лупулом, які мали на меті посадити Хмельницького на господарськім столі Молдавії, а Лупулові придбати господарський стіл у Волощині. Кінещ- кінцём коли Хмельницький вибирався знову в похід на Польщу, то політична ситуація була невияснена так само, як і при першім поході. 3 усіх політичних комбінацій зостався тільки союз козацько- татарський.

Війна почалася на ново. Польські війська рушили перші на полудневу Волинь, але побиті під Межибожем полковником Данилом Нечаєм (26. червня 1649), і на відомість про велику силу у Хмельницького, який наближався до Поляків з татарським ханом, подалися назад і сховалися у міцнім збаразькім замку. Туди прийшов Хмельницький з Татарами і поставив Поляків в дуже тяжке положення, хоч козаки й Татари мали багато страт в людях. Одна надія була на поміч з Польщі, і дійсно, король Ян Казимир вибравс',; з військом і дійшов до Зборова. Але тут заступив йому дорогу Хмельницький з ханом і відразу оточив ціле військо з усіх сторін. Здавалося, що меч остаточно рішить справу між Україною і Польщею, але не допустили до цього Татари. B їх інтересі не лежало, щоби недалеко від Криму повстала міцна українська держава; вони воліли, щоби справа вийшла на нічию користь і в критичний момент битви відступили від Хмельницького та зробили згоду з Поляками. Це змусило розуміється, Хмельницького перервати бій, бо Інакше довелосяб битися не ТІЛЬКИ 3 ПОЛЬСіКИМ військом, але й з Татарами. I тоді дійшло між Поляками й Хмельницьким до договору. Це так званий в історії зборівський договір 1649 року.

Зборівський договір містився в одинацятьох точках і був першим правним актом за часів Хмельниччини. Він створював територіяльну автономію українських земель в межах польрької держави, хоча не всіх. Ця автономія мала^обіймати три воєвідства: Київське, Брацлавське й Черни- гівське так, що західна границя цієї автономічної України мала йти Случчю і Мурахвою. Головні точки цього договору були такі: 1) B автономній Україні мало бути осібне українське військо, зложене з 40.000 козаків. 2) Ha чолі українського війська стояв гетьман. Його власть над військом була нічим не обмежена. 3) Для дкріплення .гетьманської власти постановлено, що Чигирин мав належати до гетьманської булави. 4) B автономній Україні побіч козаків тільки православні шляхтичі могли бути урядовцями. 5) Козаки мали бути при«- вілѳйованою суспільною.залежною тільки від гетьмана клясою, зі своєю самоуправою, судівництвом. Було зазначено, що Жиди не можуть перебувати в автономній Україні, єзуїтські школи можуть існувати тільки там, де нема українських. Важною точкою було також те, що в автономній Україні не може перебувати польське військо.

Ці точки зборівського договору створювали автономну Україну, що мала існувати в політичнім звязку з Польщею. Але були ще точки, які торкалися загалом українського народу без огляду на те, чи містився він в автономній Україні чи на инших українських землях,що зосталися під польським пануванням. До таких точок належали загальна амнестія від польсікої влади всім тим, що брали участь у боротьбі з Польщею по стороні Хмельницького, право для київського митрополита засідати в польському сенаті і врешті обіцянка перевести на соймі справу скасування унії.

Зборівський договір має велике значіння в історії • польсько-українських відносин. Польща касувала в части люблинську унію, а український народ, бодай на Східній Україні, здобув собі самостійне політичне існування. Його можна назвати самостійним.бо хоч власть короля чи власть польського сойму зоставалася й надалі на Україні суверенною властю, й лишалися деякі польські уряди, та в дійсности иласть на Укра'ні була в руках Хмельницького. Його власть опиралася на війську й на тій популярности, яку він здобув собі в усіх верствах українського народу. He було на Україні такої сили, яка відважиласяб обмежити власть гетьмана проти його волі. Що так розумів своє становище Хмельницький, видко це хоч би Bi слів його, сказаних до польських комісарів перёд зборівською компанією: „Малий я і незначний чоловік, але з волі Божої став самовладцем і самодержцем руським (українським)".

Розуміється, що коли брати на увагу стан, в якому знаходилася Україна не тільки в послід- ньому десятиліттю перед 1648 роком, але взагалі від часу втрачення політичної незалежности з кінцем XIV століття, то зборівський договір означає великий поступ. Він показує, що наслідком Хмельниччини повстала на Україні політична будівля, яка хоч не була незалежною і була правно звяза- на з Польщею, то одначедійсно була самостійною і мала такі вигляди до дальшого гарного розвитку яких не мала козаччина навіть за найліпших часів перед 1648 роком.

Але всеж таки зборівський договір не міг вдоволити Українців. Зборівський договір ділив українську територію на дві части: на одну, що мала творити автономнуУкраїну.й другу — західну Україну, що мала надалі зостатися під Польщею. I це саме було одною з найтемніших сторін цього договору. Автономна Україна не була всеукраїнською і лишала на боці Українців із західної України. Це означало, що даремні були всі ви^ звольні змагання, увесь соціяльний і національний рух на західнійУкраїні.Від того часу національний рух на західно-українських землях почав підупадати. Це сталося особливо в Галичині, в якій по здушенню повстання 1648—1649 років почалася польська кольонізація на великі розміри. Поконфі- сковані маєтки Українців-шляхтичів діставалися тепер у шляхетсько-польські руки.

Але й козацтво не було вдоволене зі зборів- ського договору. Обмеження козацтва до числа 40.000 означало, що решта мала стояти поза козацькими привілеями, хоча вона була вже включена в козацьку організацію. Хмельницькому не здалося добути признання необмеженого реєстру, jco4 як йому на цім, залежало. Так само йому не вдалося добути признання включення в козацьку територію крім трьох воєвідств також київського Полісся, північної Сіверщини, Волині й східної частини Поділля.Це все відкинув король і польські політики під Зборовом, так само, як і справу скасування унії, яку оставлено для порішення соймові. Словом, зборівський договір ані не забезпечував інтересів українського народу, ані нс відповів тій величезній енергії, що її показала українська маса в 1648—1649 роках. Він був наслідком хвилевих некорисних для України обставин.

Але в зборівськім договорі мала значіння ще одна обставина. B ньому не було згадано ні одним словом про українську селянську масу. Вона лишалась у такім самім суспільнім поневоленню, як перед 1648 роком. Панщина мала зостатися і то не тільки в тих українських землях, що були під Польщею, але навіть на козацькій Україні. A що поминення селянства в зборівськім договорі сталося не тільки по думці польських правлячих кругів, але також і самого Хмельницького, який зовсім не пробував навітьставляти цієї точки,тозборівський договір був заразом доказом, щоінтереси козацтва були зовсім інакшими від інтересів селянства. Між цими двома суспільними верствами настало тоді формальне розірвання союзу. Союз козаччини з українським селянством не мав трівких підстав під соб^ю. Інтереси одної верстви були інакші ніж другої. Тимчасом як козацтво йшло до боротьби з Польщею в імя виборення собі привілеїв, однакових зі шляхтою в Польщі, селянство підняло повстання в ціли повалення шляхотського пану- ^ання.Аж до зборівського договору йшло козацтво разом зі селянством, бо обі ці верстви мали один фронт перед собою.але як тільки стала очевидною для козацтва конечність перервання боротьби, то воно це зробило так, щоби бодай в части забезпечити свої інтереси, лишаючи на боці свого хвилевого союзника — селянство, до якого Хмельницький і взагалі козаччина не мала ніяких, ні формальних, ні моральних зобовязань. Українська селянська маса це зараз відчула і для неї перестав бути як Хмельницький так і взагалі козацтво поборниками суспільного перевороту. Позбавлена козацької підпори українська селянська маса втратила свій розмах 1648 і 1649 років і таким чином суспільна революція зломилася.

Таким чином зборівський договір не вдоволив нікого з українського боку. Він не вдоволив ні приклонникїв „визволення України з під Польщі“ взагалі, ні козаччшш, ьі селянських мас. Він не вдоволив також і української шляхти, бо не роз- вязував остаточно справи відношення України до Польщі, а ставив цю шляхту, в дуже тяжке положення через те, що варшавський сойм 1650 p., який мав у цілости затвердити зборівський договір, змінив точку про загальну амнестію для шляхти, що взяла участь у війні з Польщею при козаччииі, в тім розумінню, що амнестію признано тільки такій шляхті, яка „з конечности" опинилася на козацькім боці. Православне духовенство теж не мало чого бути вдоволеним, бо справу скасування унії на козацькій Україні сойм 1650 p. усунув з дневного порядку.

B такій ситуації не велика була надія, щоби зборівський договір довго продержався. A в тіл., причина цього лежала також по польськім боці. Можна було з усякою певністю сподіватись, що проти цьогодоговоруповстане вПольщіопозиція, а вийде вона передовсім від тих магнатів, що втратили свої маєтки на автономній Україні. Одиноким способом зломити таку опозицію було: поставити міцну королівську власть у Польщі. Це може вра- тувало би зборівський договір. I коли Хмельницький в місяць по цім договорі і знову з початком 1651 року предкладав князеві семигородському обняти польський королівський стіл, то це може буги доказом, що йому залежало тоді на вдержанню зборівського договору, чи взагалі на уложенню трівких відносин між козацькою Україною і шля- хецькою Польщею. Тільки такий король, який мавби міцну гіідпору поза границями Польщі.отже наприклад семигородський князь,мігби стати автократом у Польщі і тільки такий міг би додержати зборівського договору. Але до здійснення цього пляну не дійшло.Ян Казимір зостався на престолі й магнати далі були рішаючимчинником вПольщі. A вони ніяк не могли погодитися зі зборівським договором. Самостійна Україна була сіллю в їх очах, бо вона не допускала до дальшого існування польської великої земельної власности на Україні.

I так обі сторони: українська й польська, були невдоволені зі зборівського договору. Це значило, що мусить прийти до дальшої війни, І ДО ЦЬОГО почали ПрИГОТОиЛЯТИСЯ обі сторони. Польща почала громадити війська, а Хмельницький крім того, поробив дипльоматичні заходи. Він заручився тепер опікою турецького султана.і завдяки цьому татарський хан знову зірвав з Польщею і став по стороні Хмельницького. Перші зачали офензиву польські війська під проводом Калиновського. Під Красним побили вцни полковника Нечая в 1651 році, але під Винницею того ж року битва скінчилася побідоюХмельницького Тоді Хмельницький ще раз пішов до Галичини й зайшов під Зборів. Одначе иа вість, що польські зійська вступили на Волинь, завернув з дороги Й пішов на Волинь, щоби здержати дальший похід польських військ. Тогож таки року там счи- нилася рішаюча битва під Берестечком, куди пішов Хмельницький разом з татарським ханом. I тут Татари 8Нову зрадили» і в рішучий момент покинули козаків; A коли Хмельницький поїхав за ханом, щоб намовити його до повороту, то він задержав його навмисне так довго, аж поки Поляки не побили козацького війська.

Битва під Берестечком мала великий вплив на дальший розвій подій. Вона показала, що Польща всеж taKH представляла ще поважну мілітарну силу й що Україна не зможе осягти на західнім фронті рішучих результатів завдяки тому, що її східний фронт був теж непевний.Алей Польща не могла мати надії знищити Хмельницького. До цього вона вже не мала сили й коли з Хмельницьким прийшло до білоцерківського договору» який був далеко кориснішим для Польщі в. порів- нанню зі зборівським договором, то з цього польське правительство ^було вдоволене. Автономна Україна була тепер значно обкроєна, бо мала обіймати тільки київське воввідство. B ній могло бути під зброєю тільки 20.000 козаків і вони мали бути розміщені тільки по королівських добрах. Й шляхетських маетках могло Стояти польське військо.

Це був такий договір, що рівнався упадкові автономної України, але він зостався тільки на nartepi. B дійсности справа стояла так, що полуднева Україна була в руках Хмельницького, а північна, разом з Київом, опинилася в руках Поляків. Про дійсне закінчення війни He могло бути й мо- ни й вона по короткій перерві знову відновилася. Хмельницький не вважав справи проїфайою. Він надіявся поліпшення свого політичного й мілітарного становища від своїх дипльоматичних успіхів, ;подіваючися з одного боку, що його переговори з Москвою в справі союза проти Польщі скінчаться корисно, а з другого, що знайде підмогу в турецького правительства що до молдавських плянів. Тут йому йшло про те, щоби оженити свого сина Тимоша зРозандою, донькою молдавського господаря. Таким чином Україна могла би в своїй дальшій війні з Польщею знайти підмогу у Молдавії. Це була би нова політична комбінація і союз українсько-молдавський під протекторатом Туреччини. До цеї справи втягнено також Татарів.

Польща зрозуміла дуже добре, що ці пляни могли стати небезпечними для неї. Рішено не пустити Хмельницького до Молдавії і проти нього вислано військо під проводом Калиновського. Під Батогом дійшло в 1652 році до битви. Хмельницький' разом із Татарами вдарив наПоляків і цілком знищив польське військо. Сам Калиновський погиб у битві.

Ця битва відкрила Тимошеві Хмельницькому дорогу до Молдавії, де він оженився з донькоюго- сподаря. Але молдавська справа не пішла так легко, бо проти Молдавії виступив князь семигсрод- ський і господар волоський. 3 ними були в порозумінню також Поляки. Справу рішила смерть Тимоша, який згинув поцілений кулею підчас облоги Су.чави. A тимчасом Хмельницький, непоспів- ши синові з поміччу, стрінувся з польськими військами під Жванцем. Тут мало прийти до битви, але Татари ще раз зрад/ли козаків, і намовили обі сторони не зачинати боротьби. Польща мусіла поизнати знову зборівський договір.

Боротьбу, припинено, але до переговорів не дійшло, бо.Хмельницький саме тоді довідався, що

Москва рішила прийти в поміч Україні. Це відразу змінило політичне й мілітарне положення як на Україні, тдк і взагалі в східній Европі.

<< | >>
Источник: ОМЕЛЯН ТЕРЛЕЦЬКИЙ. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. TOM I. КНЯЖА ДОБА. BИДABHИЦTBO ЧAPTOPИЙCЬKИX. H Ь Ю - Й O P K. 1972

Еще по теме Війна Хмельницького з Польщею від його вїзду до Київа до союза України з Москвою.:

  1. Від виступлення БогданаХмельницького в 1648 році до переяславського договору в 1659 році. Повстання Богдана Хмельницького в1648році і його війна з Польщею до вїзду до Київа в 1649 році.
  2. Війна Хмельницького з Польщею від його вїзду до Київа до союза України з Москвою.
  3. ЗМІСТ:
  4. Українська держава, що відродилася на своїй стародавній території року 1648 під проводом гетьмана Богдана Хмельницьког
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -