Політичний лад Російської імперП

Політичний лад Російської імперії впродовж XIX - початку ХХст (до 1906 p.) розвивався у рамках спадковоїабсолютноі монархії на чолі з імператором, який мав верховну самодержавну владу, а його особа вважалася «священною та недоторканною».

Процес складання абсолютної монархії в Росії розпочався у

XVIII ст.. коли було здійснено радикальні заходи, спрямовані на підвищення ролі самодержавця і державного центру в регулюванні всіх сфер суспільного життя. Імператор одноособово здійснював законодавчу владу та управляв державою через утворені в системі центральної влади органи управління: Ceuam із широкими повноваженнями на чолі з генерал-прокурором і Кабінет його величності (1711 p.); Головний магістрат для управління справами міст (1720p.); Cmod (1721 p.), через який імператор управляв православною церквою; колегії. що створювалися для управління окремими великими сферами державного й суспільного життя (1718- 1720 pp.) чи відали певними територіями (1722 p.).

Розбудова вищих органів державної влади впродовж усього

XIX ст. відбувалася під знаком зростаючої централізації, бюрократизації та подальшої мілітаризації державного апарату й панування нової ідеології, яка знаходила свій вияв у формулі «правоеш'я, самодержавство, народність». У результаті першої в імперській Росії реформи центрального галузевого управління колегії як центральні управлінські органи окремими секторами державного життя замінили міністерствами на чолі з міністрами (1802 p.). Ha відміну від колегій, міністерства мали більшу оперативність у здійсненні управління, в них посилювалася персональна відповідальність керівників і виконавців, розширювалися значення і вплив канцелярій і діловодства.

Перебудову системи органів державної влади було здійснено царатом під впливом першої російської революції. Ha підставі низки законодавчих актів - Маніфесту (17 жовтня 1905 p.), Закону про вибори до Державної думи (11 грудня 1905 p.), Положення проДер- жавнудуму (20 лютого 1906 p.), Положення проДержавиу раду (24 квітня 1906 p.) та Основних законів Російської імперії (1906 p.) - у Росії вперше було засновано державні представницькі органи. Вони повністю або частково створювалися способом виборів і мали компетенцію обговорення законопроектів. Першою інстанцією розгляду законопроектів було визначено Державну думу, другою - Державну раду. Імператор відтоді наділявся правом законодавчої ініціативи, однак не втратив законодавчої влади (без його підпису жоден закон не набував чинності). Затверджуючи чи відхиляючи законопроект, цар сам вирішував його долю. Крім того, згідно з Основними законами (ст. 87), цар наділявся правом видавати закони поза Державною думою в разі припинення їїдіяльності.

Державна дума утворювалася способом виборів. Державна рада наполовину призначалася царем (друга половина її складу обиралася). Таке створення Державної думи і Державної ради повннно було забезпечити їхню повну підпорядкованість цареві.

Вибори не були загальними і рівними: права участі у виборах було позбавлено майже половину населення. Виборче право не надавалося жінкам, особам до 25 років, студентам, військовикам, «бродячим інородцям», іноземним підданим, засудженим до покарання, пов язаного зі звільненням з посади чи позбавленням прав тощо. Виборчого права позбавлялася велика кількість із тих рооігників, хто працював на підприємствах із кількістю зайнятих менше 50.

Усі виборці поділялися на чотири курії; повітових землевласників, міських виборців, волосних селян і робітників. Для землевласників України було встановлено виборчий ценз, який цілком забезпечував їм право участі у виборчих з їздах повітових землевласників. Також майновий ценз було встановлено для курії міських виборців (володіння торговельно-промисловими підприємствами, сплата промислового або квартирного податку і т. in.). Для цщ двох курій було встановлено двоступеневу систему виборів і за- безпечено обрання такої кількості виборщиків. яка забезпечила б їм (поміщикам та буржуазії) переважну більшість депутатів. Землевласники обирали й виборшика від 2000 виборців, міська курія - 1 виборщика від 7000 виборців. Селяни обирали депутатів за чо- тнриступенсвою, а робітники - за триступеневою системою виборів, з представництвом один виборщнк від 30 000 селян і один виборщик від 90 000 робітників. Отже, виборчі пільги гарантували широке представництво землевласникам