<<
>>

Люблинська Унія 1569p. Політично-суспільний лад на Україні. Національний рух на українських землях. Берестейська Унія 1596р.Укра- їнський народ і козаччина.

B 1569 році сталася дуже важна подія в історії східної Европи, так звана Люблинська Унія. Це було прилучення усіх українських земель, з виїмком берестейської, до польської держави й полу- чення автономічної Литви, зложеної з литовських і білоруських земель та з берестейської землі з Польщею.

Люблинська Унія була завершенням великої політичної акції, піднятої польськими панами, яка мала на меті збудуваннявеликоїпольськоїдержави ла сході Европи коштом політичної самостійности Литви *й України.

Початком акції, що мала здійснити таку велику програму був договір польських панівзЯгай- лом у 1385 в Креве, на підставі якого він згоджувався прилучити цілулитовськудержавудоПольщі. Але це не вдалося так легко зробити і. польські політики обмежилися на здійсненню уніїміжПоль- щею й Литвою, яка й так нераз була розривана. За бездітного Жиґмонта Августа справа унії Литви з-Шхдьщею стала для польських політиків дуже пекучою, бо можна було побоюватися, що по смерти Жиґмонта Августа Литва вибере собі иншого володаря, ніж Польща. Тому польські політики енер- ґічно взялися до остат'ічного вирішення справи нольськоглитовських взаємин. Погляд польських політиків поділяв король Жигмонт Авґуст і’справа унії стала на дневнім порядку сойму, зложеного з представників Польщі й Литви. Політична ситуація була того роду, що здійснення великої польської проґрами було можливим. Польща з цього часу стагіа державою, політичний лад якої був опертий на широкій шляхоцькій масі.Цямаса, зложена Зі шляхоцької маґнатерії і зі середної та дрібної Шляхти, представляла тоді одноцільний фронт, викликаний тим, що ціла ця маса мала дуже упри- вілейоване становище в польській державі. Друга половина XVI. століття була як раз добою, коли побіч шляхоцької аристократіїнизшішляхоцьківер- стви дійшли до великого значіння в державі. Це була свого рода ^шляхоцька демократія". B литовській державі було трохи інакше. Там політичну перевагу мала литовська аристократія, ледви терплячи побіч себе укр.аристократію. За те ціла дрібно- шляхоцькаверства на Литві чи то дрібне боярство на

Україні і на Білій Руси політичного значіння не мали. I цілком природно.щосаме ці низші шляхоцькі верстви,які почали організуватися на польський лад засвоюючи собі світоглядпольськсїдрібноїшляхти пшцним оком стежили за Польщею, де бачили вивищення подібної собі суспільної верстви. Ця верства не могла не тільки бути засадничим противником унії з Польщею, але в ній можнабулознай- ти приклонників унії. Поминувши національний бію справи прихильники унії з поміж Литовців, Біло- русинів чи Українців ставили політично-суспільний момент на першому місці. A в тім, що до Українців і Білорусинів, то вони не мали чого дуже захоплюватися литовською державою, яка ставила їх на другому місці по Литовцях-католиках. I тому не тільки від православного дрібного боярства, але й від православної аристократії годі було сподіватися поважної опозиції в справі унії. Одиноким чинником, який міг рішучо виступити проти уніГ була литовська аристократія, яка не мала охоти допускати до власти дрібну шляхту литовську, білоруську й українську, а тимбільше нехотіладіли- тися властю на землях литовської держави з польською аристократією.Таким чином для справи уні'Г уложилися обставини дуже корисно.

Польща тих часів була такою атракцією для всяких суспільних кляс, якою вона не була ніколи.аніперед- тим, ані по тім.

Всеж таки справа унії вимагала великої сбе- режности й політичного сприту. Польські політики його показали. Насамперед проголошено було прилучення Підляшша й Волині до Польщі, а щойно опісля приступлено до справи прилучення Поділля і врешті Київщини. Що до Підляшша, то це була як-раз країна з дрібною шляхтою, а при тім дуже спольонізована. Тут був опір найменший і підляш- ська шляхта прийняла польське панування. Трохи тяжча була справа з волинською українськоюари- стократією, з кн. ВасилемКостантиномОстрозьким і иншими. Вони не хотіли зложити присягунавір- ність Полыці,але опріч словесногопротесту немо- гли нічого вдіяти. Загроза конфіскати маєтків, поставлена рішучо королем, зробила вражіння. Волинські аристократи зірвали солідарність з литов- ськоюаристократією і заприсяглинавірністьПоль- щі. Це властиво рішило справу всіх українських земель. Православна шляхта західно-українських земель, не бачучи можливости змінити ^oro, що сталося, стала на опортуністичнім становиші. Вона вже не тільки не протестувала проти прилучення східно-українських земель до Польщі, але думала навіть, що таке прилучення буде корисне, бо скріпить західну Україну в її змаганнях за рівноупра- внення православної віри й українськоїнародности. Тільки литовські магнати шлий час стояли в опозиції до унії, а бачучи, що справа унії не йде по їх думці, опустили сойм, маючи на меті його таким чином зірвати. Але ані король, ані приклонники унії не налякалися. Сойм визнав себе вправіріша- ти справу унії і без литовських магнатів, а тоді ті, не маючи ні звідки підпори, бо й литовськадрібна шляхта пішла за унією, пішли на компроміс. Усі українські землі, з виїмком Берестейщини, признано Польщі,Литва мусіла раз навсе злучитися зПоль- щею, задержуючи тільки осібну адміністрацію й осібне військо.ТакимчиномналЮблинськім соймі в 1569 році остаточно заключено унію. Польські політики вибороли істнування великої польської держави. Ім допомогли дуже корисні обставини, а при тім терор і врешті фальшовання історичної традиції, що буцім-то усі українські землі, тільки тепер прилучені до Польщі, належали до неї вже давніше. Ці два моменти не принесли чести любинській унії, але не зважаючи на те, унія зі- стаеться все таки дуже важним фактом в історії східної Европи івеликимуспіхомпольськоїполітики.

Для українськихземель люблинська унія мала важні наслідки як під суспільним, так і під національним та політичним поглядом. Що до суспільного ладу, то він уложився на взірпольського.аце сталося тим легше, що литовська й польська держава не мали під цим оглядом ніяких суперечностей. Польський вплив на суспільний лад великого князівства литовського істнував ще перед люблин- ською унівю й себто шляхоцька аристократія була найміцнішою суспільною верствою як у Польщі так і на Литві. Так осталося й далі, по люблинській унії, зайшла зміна хіба в тому, що коли передуні- бю з українських земель найбільше аристократичною була Волинь, де ще досить міцно стоялаукра- їнська аристократія, то від коли східна Україна була відкритою для польської шляхти, там почала витворюватися на місці колишньої давньої української великої земельної власности польська велика земельна власність. Ha це зложилися дужекорисні обставини, а саме факт, що хіборобська господарка приносила дуже добрі доходи, з огляду на збіжеву торговлю в Европі, про що була вже мова вище. Ha східній Україні повстали лятифундії, які завдяки щедрости польських королів для польських панів попали в польські руки зі шкодою української національности іїї аристократії.Ці лятрфундіїповста- вали не тільки на незалюднених пустарях, але й на території, заселеній селянською людністю.яка досі не мала над собою пана-дідича.Такіземліроз- даровувано польським панам разом з людьми на них. Бувало часто й таке, що відбирано землю дрібним шляхтичам, як що вони не могли виказатися урядовими документами, що земля 6 їх власністю. Сяк чи так, на східній Україні витворилися магнати, дуже часто спольщені Українці, якнапри- клад Потоцькі чи Вишневецькі, які що до багацтва стояли напереді всіх магнатів в польській державі. Це так звані „королевята", як їх називанонаУкра- їні. їх значіння зросло особливо по козацькім погромі 1638 року.іпосліднедесятиліттєпередХмель- нищиною було вершком їх суспільно-економічного й політичного значіння. Побіч цих польськ^С ма- ґнатів були ще й українські, як от князі Острозькі, але деякі з них вимерли, як той же рід Острозьких, у мужеській лінії і їх маєтки дісталися в польські руки, а инші зовсім спольщилися. При українстві й православній вірі лишилося. дуже небагато аристократів. Далеко більше Українців було між середньою шляхтою, хоч і тут було вже багато Поляків. Найслабше економічно представлялася дрібна шляхта, в якій відсоток Українців був ще більший, але вона, хоч і свобідна особисто, була під економічним і політичним поглядом залежною від вищих шляхоцьких верстов. Тільки вона переважно сама обробляла поле, бо багатші шляхтичі мали під собою селян, які мусіли даром працювати на їх землях. Панщина й кріпацтво прийшли з Польщі до східної України разом з лю- блинською унією і хоч вона аж до Хмельнищини не була тут такою тяжкою, як на західній Україні, то всеж викликувала між селянством навіть і там, де була найлегшою, невдоволення. Це було видко на східній Україні, де між селянами було багато емігрантів із західної України, що втекли від своїх панів і сподівалися знайти тут свободу.

Заведення панщини й кріпацтва дуже причинилося до зросту багацтва панів — дідичів.бо через ге вони мали до розпорядимости дуже дешевого робітника. A значіння дідичів дуже зросло через те, що вони мали юрісдикцію над селянами. Для селян вони були першою й останньою судовою інстанцією і заразом адміністраційною властю. Для селянства не істнувала властиво польська держава, бо воно мало свої рахунки не з державою, а з дідичами.

Взагалі цілий суспільний і політичний лад був так устроєний, що служив виключно тільки на користь шляхти. Це було однаково добре видко як на політичному полі, так і на суспільному. Тільки шляхта мала право участи на соймиках і тільки вона могла висилати послів до посольського кола, яке від XVII століття відбувало свої наради в Варшаві. Виїмком були тільки два міста, Краків і Львів, що могли висилати до посольського кола по одному послові. Так само в сенаті сиділи тільки шляхоцькі достойники, а побіч них вище духовенство латинського обряду. A коли в Польщі заведено виборність королів, то й у цій справі тільки шляхта й вище духовенство мало голос. Словом Польща була чисто шляхоцькою державою, як ніодна з тодішніх європейських держав. 3 тих політичних прав користала також і шляхта української народности, але при своїм зденаціона- лізованню вона мала тільки другорядне значіння в посольськім колі, а в сенаті її майже зовсім не було в XVII століттю.

Що до міщанства то воно підупало в цій добі ще більше, ніж у попередній, наслідком занепаду торговлі і політики польського сойму що до міст. Про це була вже мова вище, тут можна додати хиба те, що українське міщанство найбільше відчуло занепад, бо воно не тільки зустрічалося з неприхильною політикою шляхти що до міст і з жидівською конкуренцією, але також з ворожим відношенням міщан католиків до міщан православних. B таких обставинах воно підупало екот номічно і сходило, особливо по більших містах, на другорядний чинник.

B другій половині цієї доби змінилося також становище Жидів, як суспільного чинника. Відколи точка тяжкости економічного життя почала пересуватися з міст на села, бо хліборобство стало найрентовнішим заняттям, відтоді й Жиди втиснулися до хліборобської господарки, стаючи арендаторами панських маєтків. Це сталося особливо на східній Україні, де польські магнати мали землі подостатком і тому виарендовували її Жидам. Це мало такі наслідки, що не тільки українське міщанство, але й українське селянство стало в опозиції до Жидів, уважаючи їх панськими прислужниками. Цей факт мав дуже велике значіння для дальшої історії Жидів на Україні і за Хмельнищи- ни показав свої наслідки.

Становище селянства було тісно звязане зі становищем шляхти.Чим вище стояла шляхта.тим на низший суспільний ступінь сходило селянство. I тут не було ріжниці між селянином польським, українським, білоруським чи литовським. Панщина й кріпацтво обовязувала всіх селян. Можна навіть сказати, що панщина в корінній Польщі в тих часах була тяжча, ніж на українських землях, а особливо на східній Україні. Всеж таки українське селянство, особливо на східній Україні, більше відчувало своє пониження як селянство польське, раз тому, що між паном і підданим була ріжниця що до віри, а. по друге українське селянство зі східної України відчувало близькість козаччини, яка була його природним союзником і в якій воно бачило силу, що може зломити шляхоцьке панування на Україні. He маючи коло себе такої сили, польське селянство мусіло без протесту піддаватися своїй долі. B корінній Польщі не було степів, де можна би зорганізувати активний опір.

До кляс, які відчували своє пониження, належало також православне духовенство. Католицьке духовенство було в Польщі упривілейованою верствою, а вища гієрархія мала часом навіть перший голос у польській державі, як це було особливо в першій половині XV століття. Православне духовенство всього того не мало. Найвищі достойники православної церкви не мали права засідати в сенаті, а право патронату, на підставі якого вищих православних духовних затверджував в їх урядах король і сойм, а низче духовенство пани— дідичі, було дуже прикрим для православного духовенства, бо ставило його в залежність від іновірців.

A до того всього лиха прилучилося ще й те, що православна* церква в другій половині XVI століття, саме тоді, коли східну Україну прилучено до Польші, переживала добу свого дуже великого занепаду. Ha єпископських катедрах сиділи люде, які не дбали про добро церкви, 3 тільки про особисті користи. Взагалі між духовенством видко було занепад релігійного почування.’ Для свідомого українського громадянства занепад православної церкви був великим ударом. Воно бачило, що одинока організація, яка зосталася ще з часів політичної незалежности України, й була тепер єдиною, що гуртувала українську суспільність, починала розкладатися. B таких обставинах нічого було сподіватися рахунку згори, від церковної гіерархії. I під впливом цього громадянство взяло справу реорганізації церкви в свої руки. Це сталося в так званих Брацтвах, з яких перше, повстало у' Льѣові, а инші слідом за ним скрізь по Україні.

Цю організацію створили міщане на взір цехових організацій. їх програма була спочатку чисто гуманітарна, але опісля вони її розширили. Крім несення собі матеріяльної помочі члени Брацтв дбали про церкву й освіту. Взірцем усім Брацтвам було львівське Брацтво і воно дуже скоро виказало y- спіхи своєї діяльности. Завдяки його заходам поставлено у Львові ще в 1539 році православного єпископа, бо тут вже довший час єпископська ка- тедра стояла порожня. Львівське Брацтво взялося також до справи освіти й заложило школу й друкарню. Слідом за Львовом пішли инші українські міста, де також повставали школи, удержувані Брацтвами. Таким чином західно-українськеміщан- ство дало почин до оживлення просвітного руху, а вслід за тим до розбудження національного.по- чуття в українськійсуспільності.Українськашляхта не здобулася на таке діло, але між українськими магнатами знайшовся один, князь Василь-Констан- тин Острозький, який заснував вищу школу в Эстрозі в 1579 році, з якої вийшло багато письменників і вчених, так само, як і з львівської школи. B Острозі повстала також і друкарня. Щойно з початком XVII ст. третім важним осередком культурного життя України став Київ. Він скоро зайняв перше місце.поставившиЛьвів утіни, та заступивши Остріг, де культурне життя підупало зі смертю князя Василя-Константина Острозь- .Koro. B Київі, в Печерській Лаврі повстала коло 1615 року друкарня і завдяки заходам архимандрита Єлисея Плетенець^ого прибуло до Київа багато учених. B тім часі повстала також школа при київськім Брацтві, а в 1631 році в Печерській Лаврі.В 1632 получилися обі школи в одну і утворили академію, якѵ названо, в честь її фундатора митрополита Петра Могмли, Могилянською-

Розбудження просвітного життя і вслід за тим національного почуття в українській суспільності в другій половині XVI і в першій половині XVIl століття мало дуже велике значіння для дальшого політичного життя України. Коли на сході України творилися суспільні і мілітарні основи під будучу українську державу, то з західної України йшла освіта, ішов національний світогляд. Ha східній Україні стрінулися оба ці елементи. їх по- «днання дало козаччині можливість стати державно-творчим чннником, а українській народности — звязати себе з ідеєю політичної самостійности України.

Ще один факт мав велике політичне значіння, а саме так звана в історії Берестейська Унія. Вона повстала на тлі розкладу православної церкви на Україні, а її безпосередньою причиною було відношення свідомого українського громадянства до церковної гіерархії. Повстання Брацтв.хцч як воно виходило на користь православної церкви не було надто привмним проявом для тодішйьоїправослав- ної гіерархії, бо Брацтва здобували чим раз більший вплив між українською суспільністю, відсуваючи таким чином вплив церковної гіерархії на другий плян. Воно й не могло бути інакше при тім здеморалізованню, яке було тоді в церковній гіерархії. Зорганізована часть української суспіль- ности ставала по сторрні Брацтва, стаючи заразом до тодішньої гіерархії в опозиції. Становище гіє- рархії ставало з кождим днем більше захитаним і православні єпископи бачили це дуже добре. Надто тяжким ударом було для них те, що львівське Брацтво,яке стояло на чолі цілого братського фуху на Україні, діСтало титул Ставропігії, тобто самостійности перед православною гіерархіею і безіюсередньої залежноети. від царгородського патріярхату. Цей факт в українській православній церкві означав просто революцію, був початком боротьби української суспільности з православними владиками. Це й пхнуло тих владик, становище яких було найбільше загрожене, на шлях шукання помочі поза українською суспільністю і поза цар- городським патріярхатом. Цю поміч знайшли вони у польського духовенства, у польського правительства й зрештою в Римі. Між польським духовенством і особливо між езуітами були люде, які стояли все за тим, щоби православну церкву на Україні зєдинити з католицькою. Але й між польськими політиками справа церковної унії була популярна. Уніятська Україна здавалася цим політикам менше небезпечною для Польщі особливо через те, що унія означала цілковитий розрив української цёркви з московською і могла зблизити уніятську Україну до католицької Польщі. Тодішній польський король Жигмонт III. був теж горячим приклонник'ом унії. Словом, були всякі вигляди на те, що всі ті польські чинники стануть до помочи українським владикам, якби вони вступили нашляхунії.Ідійсно українські владикигльвівський Ґедеон Балабан, луцький Кирило Терлецький, холмський Денис Збіруйський, TypiBCbKHflJ^tfHTm Полчицький пОрозумілися між собою що до при- няття унії, а коли приєднано до цієї справи київського митрополита Михайла Рогозу й володимир- ського владику Іпатія Потія, в 1595 році вислано до Риму делегацію.зложену з Потія іТерлецького, яца. зголосила приступлення до унії згаданих вла- диків. Справу унії малось урочисто проголосити на соборі. B 1596 p. під впливомкороляЖигмонта III скликано церковний собор до Берестя. Але на цім соборі, де побіч дуковенства брали участь також і світські люде, між ними головний оборо- нецЬ православя князь Василь-Константин Острозький, повстали два непримирні табори: оден невеличкий, що складався з уніятських владик і невеликого числа духовенства, обстоював рішуче унію, другий, числом значно переважаючий, стояв при православю. Оба табори розійшлися непоєд- нані, кинувши взаїмно клятву одні на одних.

Таким чином стався факт.який мав не тільки церковне, але заразом . дуже велике політичне значіння. При тій підмозі, яку унія діставала від польського правительства, вона почала поширятися між українською суспільністю і таким чином стався розділ української церкви на дві части. Уніяти були частиною слабшою, бо справі унії пошкодило те, що її підняли владики, скомпромі- товані в очах української суспільности. A коли польське правительство почало силою поширяти унію, забираючи у православних церкви й церковні маетки, то це зробило з унії в очах свідомого українського громадянства засіб до піддержання польського панўвання на Україні. He помогло справі унії навіть те, що між уніятами були такі ідейні приклонники її, як Іпатій Потій. Справа унії була програна, бо те, що козаччина стала по стороні православя, було рішаючим. Поки що в гіе- рархії унія мала перезагу, бо крім львівського єпископа Ґедеона Балабана, який перейшов знову на православіе, і єпископа перемиського Захара Копистенського, всі инші катедри були заміщені уніятами. A коли оба ці владики померли, а за ними і наслідник Балабана Тисаровський, тоді православні зосталися зовсім без владик. Відновлення православної' гієрархії за гетьмана Конашевича Сагайдачного поправило справу настільки, що на території, де була козацька влада, новоіменовані православні владики сповняли свій уряд, але поза

ЦІ6Ю територією не могли сповняти, бо польське правительство не признавало нової православної гієрархії. Православні одначе не спинилися в обороні своєї церковної справи. Українська шляхта перенесла боротьбу за православіе на соймовиЙ терен, але щойно в 1632 році вдалося їй добути ухвалу сойму, яка дозваляла на вибір православної гієрархії. Україна мала бути поділена на дві митрополії: уніятську і православну. Православні дістали владик, у Київі, Перемишлі, Львові і Луцьку. Ииші катедри зосталися в руках уніятських владик. Заведення унії збільшило число контрастів, які були на українських землях.СтеповаУкраїна—хліборобська Україна, селянин-кріпак — пан-дідич, Українець—Поляк, православний—уніят і латинник, усе те суперечности, ворожі одна одній. До того всього ще треба додати: польська держава—запорозька Січ і взагалі козацька організація. Усі ці контрасти ■ мусіли викликати конфлікти на українських землях і так чи інакше розвязатися. Коли мала повстати знов українська держава, то найважнішим питанням було все таки відношення української суспіль- ности до польської держави й до козацької організації.

Попередня доба зоставила українську суспільність на тому.що вона стала на грунті польськоїдер- жавности з виїмком лише селянства. B першій половині цієї доби справа представляється майже так само. Українські суспільні кляси: шляхта, духовенство і міщанство не були вдоволені зі свого суспільного й політичного, становища, не були вдоволені з польських порядків і тому вони провадили боротьбу в обороні своєї віри й народности. Але ця боротьба провадилась лєгальними способами. Її провадила шляхта на парляментарнім полі, на соймиках і в соймі. Міщанство провадило боротьбу в рамах міської, а духовенство в рамах церковної організації, признаної польською державою. Словом, хоча свідоміші під національним поглядом одиниці стояли в опозиції до тих церков- них, національних, політичних і суспільних відносин, які тоді істнували в Польщі, то одначе вони не стояли в опозиції до польської державности. Отже ні одна з цих суспільних верств не виказувала антидержавнихтенденцій. Ніхто не думав про відірвання від Польщі українських земель і про збудування нової української держави, бо це ува- жалося тоді чимось зовсім неможливим. (Виїмком можна уважати настрій київського духовенства на початкуХѴІІстоліття, яке,немаючи надії на поправу відносин у Польщі, почало оглядатись на Москву, але й тут настала зміна в напрямі льояльно- сти для польської держави, відколи в 1632 p. православіе зрівнано з унією). Під тим поглядом не не настала в засаді зміна навіть тоді, коли на східній Україні почалася боротьба козаччини з Польщею, бо козаччина була зразу занадто чужим під політично суспільним поглядом чинником. Ці три суспільні верстви були занадто звязані з політично-суспільним ладом польської держави, що опиралася на хліборобстві й в малій мірі на промислі й торговлі, а при тім всім на поневоленню широких мас у вигляді закріпощеного селянства, щоби вони могли уважати Запорозську Січ, цей осередок козаччини в другій половині XVl століття, чимось близьким собі, хоч під етнічним поглядом і творили єдність із січовиками. Запорозька козаччина була степовим проявом, була організацією, яка не опиралася на хліборобстві, організацією, зложеною з людей зі „степовим світоглядомм. Цей світогляд вязав запорозьку козаччину радше зі степовими ордами, як зі суспільністю,.скристалізованою .під впливом культури й цивілізації. I тому ці три верстви стояли з далека від козаччини, з виїмком дрібного міщанства міст, що не мали самоуправиг і були підюрисдикціею панів-дідичів. I тому тільки дрібне міщанство, а особливо селянство вважало січовиків за своїх союзників і тому східна Україна почала „козачіти“.

Але відносини змінилися з хвилею, як козаччина поширилася на хліборобськійУкраїні йтаким чином стала одною ногою на культурній підставі. Відтоді козаччина перестала бути для цих трьох суспільних верств тільки степовою організацією, антидержавним і навіть антикультурним чинником, а виявилася суспільною верствою, що могла би дуже добре істнувати побіч цих трьох українських суспільних верств тим більше, коли козаччина стала в обороні православної віри. 3 того часу повстали симпатії до козаччини вищих суспільних верств. I цим симпатіям не тільки не пошкодив погром козаччини, в 1638, році швидче навпаки, збільшив їх тим паче, що відносини в Польїці ставали що раз тіршими під суспільним оглядом. Особливо це було помі.тно в посліднім десятиліттю перед хмельни- щиною. Повстання великих магнатських маєтків на східній Україні сталося не тільки коштом селянства, на якого наложено панщину, не тільки коштом населення менших міст, на якйх наложили дідичі ріжного рода данини в грошах і в натурі, але також і коштом дрібної шляхти й то не тільки української але навіть польської.хоч цеї по- слідної було не богато на східній Україні. Сталося це тим способом, що дуже часто відбирано у дрібних шляхтичів землю, як що вони не могли виказатися письменними документами, що ця земля дана їм на власність, і віддавано її магнатам. Таким чином дрібна шляхта, побіч дрібного міщан1 ства й цілого селянства ставала в опозиції д6 польських порядків. Це був той підклад, на якому дуже зросли симпатії цих трох верств до козаччини. Ці симпатії дуже скоро перемінилися в бажання, щоби козаччина знову прийшла до сили й підняла боротьбу з польскими панами на Українї.. Це був уже революційний настрій, який при нагоді міг перейти в діло. Ha східній Україні висіла в повітрі суспільна революція.

Меншу ролю відігравали релігійні обставини, особливо на східній Україні, почавши від 1632 року, коли признано православіе рівноправним з уніею. Від того часу більших переслідувань православних на східній Україні не було,і тому православні зі східної України дивилися спокійнійше як на унія- тів, так і на латинників. A втім тодішній гурт освічених духовних, що стояв при київськім митрополиті Петрі Могилі, був занятий чисто церковними і релігійними справами і політичні, особливо суспільні справи його менше цікавили. Таким чином, київське духовенство стояло на легальнім шляху що до польського-суспільного ладу і було зовсім далеко від всяких революційних почувань. Всеж таки справа релігійна не зійшла з овиду, була актуальною, особливо на західній Україні, де були конфлікти на релігійнім полі, як на приклад в Лю- блині, Сокалі, Белзі і Перемищині.

До тих суспільнихі релігійних контрастів прилу- 'чився щейконтраст національний.Не булоприпад- ковим, а лише наслідком упадку політичної самостійности України, що магнатами на українських землях були як раз Поляки, а не Українці, що латинська віра мала першенство над усіма инши- ми в Польщі. Пануючою верствою на Україні були Поляки, а Українці верствою поневоленою. Українцем був селянин, Українцем міщанин з малого міста й Українцем дрібний шляхтич на Україні. I цей послідній контраст надавав особлившу за- краску, чисто національну тому революційному настроєві, що поширявся на Україні. Коли tf*на Україні почалася революція, то побіч соціяльного і релігійного характеру мусіла вона прибрати й національний характер.

Українська справа й Европа.

Щоби в двох словах зясувати відношення України до Европи в цій добі, требаб сказати, що в ціц добі Україна відсунулася від Европи ще більше, як у попередній — польсько-литовській. Це помічалося передовсім на економічному полі, як було вже сказано вище, але те саме треба сказати й що до політично-суспільних відносин. Під цим поглядом українські землі підпали під цілковитий вплив Польщі, котра займала одно з послід- ніх місць між тодішніми європейськими державами. Що до суспільних відносин,то Польщахоч і йшла шляхом європейських держав, але на цей шлях вступила пізно й її хід був у порівнанню з західними і центральними європейськими державами, дуже спізнений. Тогочасний польський парлямен- таризм, опертий на репрезентаційній системі суспільної верстви, був повторенням того, що було на заході від Польщі з тою тільки ріжницею, що коли там побіч шляхоцько-маґнацької верстви прийшло до політичного значіння міщанство, то тут шляхта була одинокою суспільною верствою, яка користала в цілій повні з істнування польської держави. Коли тамті держави були державами суспільних верств, то Польща була державою одної суспільної верстви. Коли тамті держави зближалися до типу держав XIX століття з буржуазно- капіталістичною господаркою, то Польща стояла ще під знаком середновічних держав. Так звана „шляхоцька демократія" у Польщі була проявом досить примітивним, а найліпшим доказом цього була засада однодушства в соймі і ославлене „liberum veto“. A коли додати до того, що в Польщі виконуюча власть не мала контролі над собою, бо високі урядовці були заразом членами сенату і яко такі не були перед ніким відповідальні, та ще до того були й доживотними, а одинокою контрольною властю над урядництвом був сенат, який як раз складався з урядовців, то ясним стає, чому відносини в устрою польської держави почали псуватися. Замість шляхоцького парляментаризму чи шляхоцької демократії почалася анархія.

Тим часом український народ витворив Запорозьку козаччину, витворив Січ Запорозьку. Січовики здобули собі славу в Европі, як знамените військо в борбі з Татарами й Турками. їх кликав в 1594 році на поміч цісар римсько-німецький Рудольф II до війни з Турками,‘доСічовиків вислав у тім часі післанця, також і папа, козаків брала у свою рахубу й Венеція, коли договорювалася з королем Володисливом IV що до великої війни з Туреччиною.Европамогла дивуватися хоробрості козаків, могла вважати їх корисним і дуже пожаданим чинником у східній політиці, коли зважити, як дуже загрожувала тоді христіянській Европі магометанська Тўреччйна,але всеж такикозаччина була для неї чужим елементом, проявом степовим, звязана більше що до свого цивілізаційного вигляду зі степовими народами. 3 погляду цивілізації не могла козаччина, особливо Запорозька, степова, знайти інакшого місця, як те, де кінчилася європейська цивілізація, а починалася степова, нециві- .лізована Азія. Тут то й видко, як низько впав український народ, коли він потрапив дати тоді Европі тільки козаччину і нічого більше. Це слід зазначити тнмбілыле, як що зважити, чим була в Европі давня київська й галицько-волинська держава. B цій добі звязь України з цивілізованою Европою була майже нірвана. Всеж таки козаччина була інтересним проявомзточки погляду історії Европи настільки, що як негативний в цій добі елємент,була призначена до розсаджування фундаментів польської держави. Були навіть початки того, іцо козаччина ставала будувати, коли вона увійшла на хліборобську Україну і створювала „державу в державі44, як говорено тоді в ІІольщі, але 1638 рік загнав її назад у степи й була небезпека, що козаччина зостанеться надалі при своїх степових формах.

A в тім справа стояла тоді так,щоукраїнське питаннє не могло вийти на ширше політичне полс. Польща, хоч з початками анархії в середині всеж представляла тоді поважну мілітарну силу і могла Б цій добі виказатися поважними успіхами що до зовнішньої політики. Побіда під Хотином в 1621 році, хоч була у великій части заслугою козаків та їх гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного, була і польською мілітарною побідою, а заразом і великим успіхом польської політики, якк заставила козаків боротисязТурками в іитересіПольщі. Ще більшими успіхами могла виказатися Польща у відношенню до московської держави. Ослаблена подіями, в добі так званого „Смутного Времени44, московська держава показалася за слабою мілітарно передПолыцею ІВІ634 році по поразці своїх віпськ була змѵшена заключити з Польщею некорисний мир в Полянові, на підставі якого і;ід- стутнла Польщі: Сіверщину, Чернигівщпну, Смо-

ленщину, Ливонію, Естонію й Курляндію. B тім самім році здобула Полмца на Туреччині право іменування господарів у Молдавіі і Волощині. До того всього прибув тріюмф над козаками в 1638 році. Це все показувало перевагу Польщі на сході Европи, а в такому випадкові будувати козаччині „державу в державі польській4* приходило ся не легко. По 1638 році це здавалося просто безви- глядною справою. Ha чужу поміч нічого було й рахувати. Туреччина пробувала розбити Польщу, але по 1621 році мусіла покинути свої пляни. A в тім Туреччина починала поволі, але рішучо за- непадати й її експансивна сила слабнула наслідком внутрішнього розладу. ІПвеція, що у двох війнах виказала мілітарну перевагу над Польщею, заключила з нею мир у 1629 році й зійшла на довший час з овиду східно-европейської політики, взявши участь у трицятилітній війні. Москва побита Польщею. Осталася ще тільки кримська Орда, але її годі було втягнути у війну з Польщею всо- юзі з козкччиною, а виступи козаччини по 1638 році показували,іцо Запорозька козаччина звернула свій фронт з Польщі на Орду. Словом, українська справа стала чисто внутрішньою справою Польщі, якою ніхто не цікавився, а український народ зоставався під чужим пануванням, розчленований між три держави: Польщу (з тим, що Берестейщина й Пинщина зосталися під автономною Литвою), Молдавію, яка мала в своїх руках Буковину, та Семигород, до якого належала Закарпатська Україна.

Огляд шестої доби.

Ця доба визначається трьома фактами першорядного значіння: повстанням Запорозької Січи.

Люблинською уніею й Берестейською унією. 3 погляду української державности найважнішим фактом було: повстання Запорозької Січи й ця подія падає шестій добі відмінного характеру від попередньої. B пятій добі було видко ліквідацію останків старої української державности, а в шестій видко вже початок нової політичної будівлі на східній Україні.Точка тяжкости політичного життя леренеслася знов із західної України на східну, на Тї найдальший кінець на український степ.І цікаво, що цей степ, який відограв таку негативну ролю в історії української держави княжих часів, цим разом виїмково дав Україні щось позитивне у вигляді козаччини, у вигляді Запорозької Січи. Цей дарунок степу був, що правда, дуже непевної вар- тости, як здавалося спочатку, всеж таки він мав свою вагу й значіння для дальшого політичного життя України.

Політична ситуація була того роду, що на культурній Україні не могла повстати ніяка українська політична організація. I тому з конечности аж на степах прийшло до самостійницького українського твору. Розуміється, що степ показав при цій організаційній праці свої неґативні, антицивілі- заційні риси: Запорозька Січ була що до свого характеру дуже примітивною організацією, яка наслідком своєї молодечости була навіть примітивнішою за кримську Орду. Але з хрилею, як запорозька організація увійшла вхліборобську Україну і побіч степового козацтва повстало хліборобське („городове") козацтво, почала повставати організація на лад політичних організмів, що істнували тоді в Европі. Це було поєднання степу з культурним полем, степової України з хліборобською. Ha східній Україні повставала козацько-українська держава в польській державі, яка тісно звязалася з усіма українськими суспільними верствами, відколи козаччина стала в обороні православної віри^ Але це не було тревалим, бо ця „держава в державі" витворювалася підчас війн із Польщею, а ці: війни кінчалися ріжно, звичайно нещасливо для козаків. A 1638 рік, коли розгромлено цілком козаччину, показав, що ще не настав час для збудування української держави. Кінець цієї доби полишив українську територію за малими виїмками під: польським пануванням, з національними, релігійними, суспільними і політичними контрастами.

<< | >>
Источник: ОМЕЛЯН ТЕРЛЕЦЬКИЙ. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. TOM I. КНЯЖА ДОБА. BИДABHИЦTBO ЧAPTOPИЙCЬKИX. H Ь Ю - Й O P K. 1972

Еще по теме Люблинська Унія 1569p. Політично-суспільний лад на Україні. Національний рух на українських землях. Берестейська Унія 1596р.Укра- їнський народ і козаччина.:

  1. Люблинська Унія 1569p. Політично-суспільний лад на Україні. Національний рух на українських землях. Берестейська Унія 1596р.Укра- їнський народ і козаччина.
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -