<<
>>

Політично-суспільний лад Запорожжа з кінцем XVI і початком XVII століття.

Запорозька Січ цілий цей час була осередком козаччини, а рішаючим було те, іцо територія по- ложе а за порогами, так зване „Запороже“ або „Низ“, була незалежною ні від польсько-литовської держави, ні від Татарів.

3 хвилею, коли цю територію взяла козаччина в свої руки, була це одинока земля, деУкраїнці жили свобідно,не підлягаючи ніякій чужій власти. I в цім лежить велике значін- ня запорозької землі: т у т б у л а м о ж л и в і c т ь розвинутися ідеї полігичпої незалежности і тут дійсно ця ідея була здійснена. Ha Заіюрожу повстала маленька незалежна військова „держава44 у формі військової організації, товариства. Розуміється, що ця „держава44 була дуже простенькою, далеко простішою, ніж тодішні держави взагалі, що було видко під кождим поглядом. Так насамперед, запорозька територія ие мала докладно означених границь. 3 одного боку сусідувала вона з татарською Ордою і тут перехід від козацької до татарської держави був зовсім невиразний. Але так само невиразна була границя від хліборобської України, від тодішньої польської держави. Під цим поглядом запорозька „держава44 ріжнилася від усіх тодішніх європейських держав,але на сході Европи мала вже вона подібних сусідів, а саме: Кримську Орду і Московщину. He рахуючи берегів Чорного MQpn, Орда не мала ніде виразних границь, а те саме можна сказати про полуднево-східні границі московської держави. Всеж таки розглядаючи історію Запорозької Січи з тих часів, ми відчуваємо, що знаходимося на терені, де щойно творяться основи якоїсь політичної будівлі. B порівнанню з тим представлялися сусіди — Польща чи Орда — чимось викінченим і міцно збудованим.

Особливим було відношення Запорозької Січи до Польщі. Як сказано, границі були між ними невиразні і в дійсности було так, щоЗапорозькаОр- ганізація втискалася в польську і навідворот. Офен- 3MRHO йшла насамперед Січ, а сталося це з кінцем XVI. століття, відколи хлібороби-селяне чи міщане пристали до козацтва. Дійшло до того, що в хліборобській Україні часть населеннястоялапідполь- ською владою, а друга часть, зложена головно

з селян i по части з біднішого міщанства признавала над собою тільки козацьку власть. Що таьий стан мусів викликувати постійні конфлікти міжса- мою людністю, це зовсім зрозуміло. Але it між Польщею й Запорозькою Січю мусіло прийти до боротьби за стан посідання. Січ мусіла втискатися чим раз дальше в Україну, як що хотіла діставати для себе прибуток нових сил, а Польща не .могла байдужно дивитись на те, що панування на Україні виховзується їй з рук.

Але крім цеї політичної причини,булащепри- чииа соціяльного характеру. Відколишляхтапочала заводити фільварочні господарства і ианщинуйвід- коли селяне почали вгікативідпанів наЗапорозьку Січ, відтоді Запорозька СічіПольщастали напроти себе як ворожі собі сили під соціяльним поглядом. Польська шляхта не моглазакріпоститицілоїУкра- їни, поки існувала Запорозька Січ, а Січ могла істиувати *лише доти, доки Україна ие була ще зовсім закріпощена й була можливістьдоповнятися людьми. A в тім Січ не могла сама в собі існувати через те, що Запорожжя було занадто часто полем боротьби з Татарами, й тому там не могло розвинутися хліборобство, а тим самим якесь густіше населення.

Але гіостуи був помітний і тут, бо покозачене селянство з України почало чим далі тим більше оселюватись па українських степах і заводити там своє хліборобське господарство.

Що до самої запорозької території, то вона мала дуже мало населення, бо звичайно ие було там більше, як кілька тисяч козаків, а тількивчасі підготовання до походу збігалося туди богато козаків. 3 кіпцем XVI. століття раховано всіх козаків на двацять тисячів. Число це не було все однакове. Воно зменшилося по 1569 році, коли польська шляхта розбила козаків, а опісля знову стало більшим.

B такій країні, як українські степи, де війна була звичайною й частою подією, мусів існувати відповідний політичний лад. Він мусів бути більше чименше військовий. 1 дійсно на запорозьких степах витворився лад дуже тісно звязанийзвоєнним життям населення. Осередком була Січ, яку перенесено з Хортиці далі на полудне і яка була тона цім то на тім Дніпровім Острові. Тут перебував старший війська запорозького званий кошовим, а часом гетьманом Він мав у своїхрукахівійсько- ву й адміністраційну власть. Власть його велика, а підчас походу необмежена, бо тоді він мав право життя й смерти над кожним козаком. У важніших справах скликував він Загальну або Військову Раду, в якій мали право брати участь усі козаки. Коли справа не могла бути зараз вирішена і по- трібувала докладнішого обміркування,тодіЗагальна Рада призначувала зпоміж себе делегатів, або таки старшину, які, обміркувавши докладно справу, ставали опісля з докладом перед Загальною Радою. Таким чином окрім Загальної Ради, була іце тісніша Рада.

Загальну Раду скликував гетьман, але вона часом сама збиралася без заклику гетьмана. Загальна Рада була найвищою властю у цій Січовій Організації. Перед нею ставав кошовий і старшина та скдадали звідомлення зі своєї діяльности. Рада або апробувала їх або скидала з уряду. Ухвали западали однодушно, голосовання небуло,аменшість піддавалася мовчазливо більшости. Голосів не раховано, і тільки по крику і киданню шапок можна було виміркувати, якої думки тримається Загальна Рада. Хоча кошовий поза Загальною Радою мав велику власть, але на Раді він мусів поводитися дуже скромно, щоби не наразити собі її. Коли йому не вдалося мати за собою Раду,тойогоскидано з гетьманства, а бувало й таке, що карано (часом навіть смертю), як що Рада поставилася до нього вороже.

Військо ділилося на полки.Полківбулокілька а доходило часом до кільканацяти, бо наприклад у хотинській війні було їх 11, в загальній сумі сорок кілька тисяч козаків. Ha чолі полків стояли полковники. Кождий полк мав свою хоругву, свого довбиша й сурмача. Ділився на сотні з сотниками на чолі,асотні на десятки або куріні.на чолі яких стояли отамани. Опріч того був іще писар, який завідував військовою канцелярією, та осавули, по теперішньому адютанти. При війську був військовий скарб, табуни коней, чайки, а навіть кораблі, як що вдалося їх захопити в Турків. Козаки мали також артилерію, якою завідував обозний.

Ціла ця козацька організація виглядає досить симпатично й має „демократичну** закраску. Але коли придивитись до неї ближче, то справа представляється трохи інакше. Насамперед, цілий політичний лад не є міцно уложений. Багато неясного й непевного. Так наприклад: відношення кошового чи гетьмана до Загальної Ради дуже неясне. Власть його ніби сильна, але така, що кождої хвилі може бути втрачена й залежна нераз від хвилевого настрою маси. Через те кошовий не міг почувати себе добре в своїм уряді, знаючи що змінлива козацька маса може його позбавити не тільки уряду, але навіть і життя.Таксамо не було корисним, що саме ця маса могла кожної хвилі зібратися, створити Загальну Раду й рішати справи, які їй прийшли на думку. Це мусіло, розуміється, викликувати безладдя й анархію. Так само некорисним фактом, який нагадує Польщу, була засада „однодушности“ на Загальній Раді, а пе засада більшости порахованих голосів. A що врсе говорити про спосіб переводження ухвал? Крик і кидання шапками впроваджують нас у тайники цього козацького життя. Це була суспільність із зовсім простими формами життя, опертими на співжиттю запорозців. Ніякої суспільної кристалізації не могло тут бути, а економічний лад зводився до комунізму, на спільнім посіданню чи то землі чи худоби. Розуміється, що цей первісний комунізм затрачувався, чим далі в глиб увіходила козацька територія вхліборобськуУкраїну.Замість того є там, щось посереднє, неусталене, непевне в економічних відносинах, як і взагалі цілім політичнім і суспільнім ладі на східній Україні. Козацький політичний лад був простим, з неозначеними формами,що могли нераз викликувати нелад, анархію, але- та обставина, що козаччина була часто занята війною, з природи річи причинилася у великій мірі доудержаннякарности міжкозаками.

Війни з Татарами й Турками, та перші війни з Польщею.

Війна з Татарами й Турками була головним заняттям січовиків. Тільки завдяки війні могла існувати на Запорожу воєнна козаччина, бо війна була для неї головним підприємством, що приносило дохід. I тому війна взагалі була популярною річчю на Запорожу.Без воєнних походів не можна було довше жити і тому вони від часу до часу повторялися. Характер воєнних походіБ був або дефензивний або офензивний, в залежности від часу й обставин За Вишневецького Запорозька Січ перейшла в рішучу офензиву. Вишневецький робив походи аж до Перекопу,загрожуючи самому Криму. Його пляни не здійснилися, Орда не була ровбита, але боротьба січовиків з Ордоюне перервалася. Коли по смерти Вишневецького став гетьманом український шляхтич Богдан Ружинський, то він вступив у сліди свого попередника, робив заходи, щоби приєднати собі Москву і провадив зачіпну війну з Кримом. B цій війні він наложив головою, але взагалі Запорозька Січ держалася добре і не допускала Татарів до свого осередка.

Наслідник Ружинського, Іван Підкова, теж нагадує Дмитра Вишневецького, бо він так само, як і той, ходив на Молдаву, став в 1577 році господарем Молдави і так само сумно скінчив, бо його захопили Поляки й на заспокоєння Турків, укарали смертю у Львові. (Полякам треба було показати Туркам, з якими хотіли жити в згоді за всяку ціну, що вони докладають всіх заходів, для приборкання козаків.)

Ця війна січовиків з Татарами й Турками була остільки ненаручною Польщі,іцо викликувала небезпеку війни з Туреччиною, але зрештою приносила їй і великі користи, бо козаччина обороняючи українські землі перед Татарами, тим самим боронила панські великі земельні *посілости на Україні. Наслідком цього кольонізація пожувалася на полудне, в українські степи, й з початком XVII століття над Дніпром повстало нове чигиринське староство.

Але з другого боку Запорозька Січ була чинником небезпечним для Польщі.Січ сталазахистом для закріпощених селян. A притягаюча сила Січи була така велика, що на полуднево-східній части українських земель в сусідстві з Січю витворювався чимраз ширший пояс землі, де населення „по- козачилося“, то значить, що воно не хотіло признавати польської власти, а признавало тільки власть своїх отаманів.Це населення стояло в тіснім звязку з Запорозькою Січю і ходило в воєні.і походи на Турків і Татарів разом із січовиками.

I польські політики прийшли до переконання, що так далі бути не може, оскільки польське панування має удержатися на Україні. Тому рішено цю „покозачену“ людність взяти у свої руки. Це мало статися таким способом, що польське правительство мало взяти на службу часть покозачених людей, а решту мало змусити до підданства.Зреш- тою це не була зовсім нова думка, бо ще перед прилученням українських земель до Польїці українські магнати брали на службу „козаків“. Тільки тепер цю справу поставлено ширше, а сталося це за кілька літ по люблинській унії Польське правительство взяло на службу часть козаків і виняв- ши їх з під польської адміністрації, яка була тоді наУкраїні,віддало під власть черкаського старости. Це були так звані „реєстрові козаки1'.

Утворення „реєстрових козаків" було значною уступкою для українського населення. Це була перша, програна Польщі на Україні, бо не мбжемо забувати того, що, беручи на службу „покозачених" селян, польське правительство признавало свободу тим селянам, що втекли від панів і виломилися зпід польських порядків. Але ця уступка не мала бути зроблена надармо. При помочі реєстровців малося змусити решту населення на українськім пограничу до послуху.

Але з цього нічого не вийшло.Правительство не додержало обітниць реєстровцям, не виплачувало їм платні, і це мало такий наслідок, що „реєстровці" пішли назад на „нелегальну" дорогу й зійшлися знову з нереєстровими козаками. A B тім становище Цілком змінилося з хвилею, коли між українськими магнатами й січовиками прийшло до иружної війни. Сталося це в 1590 році.

Тоді Криштоф Косинський з пімстизате,що> намісник українського магната,ЯнушаОстрозькогог білоцерківського старости, забрав йому його посілість пад Россю, зібравши козаків напав на маєт- ности кн. Осгрозького тай инших панів, які зачі- палися з козаками і пограбив їх. Часть України з Київом і Переяславом опинилася у козацьких руках. Польське правительство не дуже спішилося прийти на поміч українським магнатам, але вони самі наняли собі військо і розбили козаків під Пяткою. Козаки пішли на Запороже, але заразта- кп почали підготовлятися до нового походу.В1593 рушили січовики з Косинським знову й рішили вдарити на Черкаси, де був тоді старостою кн. Вишневецький Правда, Косинський погиб тоді і січовики відступили, але/літом вони знову вирушили на Вишневецького fi примусили його до договору, на підставі як-'го мали запевнений свобідний перехід через його посілости з Січи на Україну. Такий перехід був важний для Січи з огляду на за- провіянтовання

Це було великим тріюмфом Запорозької Січи, бо показувало, що Січ стала авторитетною властю на східній Україні Польща, неприйшовшинапоміч шляхті, програвала справу. Ha Україні „покозачи- лася“ людність дуже сильно, й дійшло до того,що на брацлавськім і волинськім пограничувитворила- ся осібна козаччина, зовсім незалежна від Запорозької Січи Ha чолі її стояв С0верин Наливайко. I тоді як січовики, так і Наливайківці почали опановувати українську територію,грабуючишляхецькі посілости та здобуваючи міста. Алеценеперейшло козакамдурно. Польське правительствовислалопід проводом польного гетьмана, Станіслава Жовків- ського досить значне військо на Україну й ТЬді прийшло до рішучого бою.Наливайківці відступили на східну Україну и там получилися з січовиками, якими проводив Лобода. Але між обома групами не було згоди: прийшло навіть до бійки, в якій згинув Лобода. Січовики вибрали на його місце Кремпського й під його проводом рішили боронитися спільно з Наливайківцями перед військами Жовківського, котрий перейшов Дніпро Й рІІИИВ завдати козакам рішучий удар Під Лубнями обложив він козацьке військо й колигюложеннякозаків ставало чимраз тяжчим, січовики рішили увійти в переговори з Жовківським і на жадання Жовківського видали Наливайка Полякам. Між Налчвай- ківцями й січовиками повстала ворожнеча, й тоді Жовківський, бачучи безладдя вкозацько.му таборі, поставив такі тяжкі умови, що козаки ие могли їх приняти, а тоді нагло вдарив на них неяідготова- них до бою і розбив їх цілковито. Тільки частина козаків передерлася на Січ. Таким погр' мом козаччини скінчилася війна 1596 року. Наливайко був страшно покараний. Його тяжко мучили й врешті стяли у Варшаві.

Війна 1596 показує, що козаччинабулащеза- слаба, щоби встоятися перед військовою силою Польщі. A ця слабість полягала головно в тім, що козаччина не була як слід здисцпплінована. Коли січовики видали начальника своїх союзників Полякам, то це доказ, як мало вони потрапили заховати духової рівноваги й як мало розуміли снов положення. Таким військом, як козацьке не легко було управляти. Але ця війна показує також, яка ненависть була по польськім боці до козаччини Польська шляхта бачила, що козаччина це дуже небезпечний прояв, що загрожує панському пануванню на Україні, і тому козацький погром під Лубнями в великій мірі заспокоїв шляхту.

<< | >>
Источник: ОМЕЛЯН ТЕРЛЕЦЬКИЙ. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. TOM I. КНЯЖА ДОБА. BИДABHИЦTBO ЧAPTOPИЙCЬKИX. H Ь Ю - Й O P K. 1972

Еще по теме Політично-суспільний лад Запорожжа з кінцем XVI і початком XVII століття.:

  1. Політично-суспільний лад Запорожжа з кінцем XVI і початком XVII століття.
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -