Судоустрій в українських губерніях Російської імперії початку XiX ст.

Судоустрій в українських губерніях Російської імперії початку XlX ст., порівняно із загальноросійською судовою системою, вирізнявся місцевими особливостями. Структура й підсудність судів у губерніях Правобережної України та Лівобережжя визначалися, крім імперських актів, місцевим правом (Литовським статутом).

Судову систему в правобережних іубсрніях - Київській, Волинській, Подільській - очолював головний суд (складався з двох департаментів цивільних і кримінальних справ), який був апеляційною інстанцією для судів: повітових (етапові суди для дворян і селян, обиралися повітовим дворянством; складались із судді, двох підсудків, писаря й чотирьох возних) і підкомпрських (перша інстанція розгляду земельних справ), а також міських станових судів магістратів (у великих містах) і ратуш (у невеликих містах) Міські магістрати й ратуші розглядали кримінальні й цивільні енравн мешканців свого міста. Ha рішення й вироки головного суду апеляція подавалася у найвищу в імперії судову інституцію - Сенат (в окремих випадках Сспат передавав енрави па розгляд ло Державної Ради).

Судоустрій на землях колишньої Гстьманщннн, лівобережних Полтавській і Чернігівській губерніях, був аналогічішн Правобережжю. Відмінність полягала в тім. що головною судовою ін- ^cTifryilino тут бун генера ii,iiiiii суд (також складався з двох департаментів - у кримінальних і цивільних справах, кожнінї на чолі і генеральним суддею і двома радниками, які призначалися уря- Д°ч, n ятьох засідателів вибирали місцеві дворяни кожних три роки) Особливістю генерального суду було те.

Відмінності в судовій системі українською Правобережжя п 'побережжя існували впродовж перших 30 років XIX ei. Іїидапі

^l-1834) самодержавством нормативні акти ліквідовували міс- ?'^ві особливості в судоустрої правобережних і лінобережних ry- ^осРній України, започаткувавши процес п уніфікації із загалыю- ''перськоіо системою організації сулу (яка вже функціонувала па 'країнському Півдні Росії).

Відтоді генеральний і головний суди було трансформовано j найвиїці губернські судові інстанції - палати крииіпаїьного (ап_с. ляційна інстанція з розгляду кримінальних справ, що надходилиі усіх судів губернії; кінцева інстанція у вирішенні справ про злочини, вчинені селянами, міщанами та іншими категоріями населення, крім дворянства; у першій інстанції розглядалися справи про посадові злочини) та цивільного суду (у позовах до 600 руб. її рішення були остаточними; у позовах на більшу суму справи направлялися на затвердження до Сенату). Палата цивільного суду виконувала також функції нотаріату.

У масштабах губерній складовою частиною судового устрою були суди; совісні (справи про злочини неповнолітніх і божевільних, родинні майнові суперечки; рішення було розраховано на виконання на основі примирення сторін) і надвірні, підсудністю якнх були цивільні й кримінальні справи непостійно проживаючих осіб і різночинців (осіб, станову належність яких складно визначити) Щоправда, надвірні суди не були обов’язковою ланкою у кожній губернії. Від 1808 p. почали утворюватися комерційні суди (Одеса), що розглядали вексельні справи, справи про торговельну неспроможність та ін. Для розгляду політичних справ («державних злочинців») засновувалися тимчасові спеціальні судові органи. Діяли гакож відомчі суди; військові, морські, гірські, лісові, шляхів, духовні. Функції вищого суду у справах духовенства виконував Cwioo У більшості справ, що належали до категорії незначних, судові функції здійснювалися поліцією (мала право карати різками до 30 ударів та арештом до трьох місяців).

Ha рівні повіту судом першої інстанції для всіх станів, окрім купців і міщан, був повітовий земський суд. Компетенцією земських судів було також здійснення слідства, виконання рішень і вироків. До складу земського суду входили суддя (земський справник) і засідателі (від дворян). Остаточно в повітовому суді вирішу валися справи у позовах до 30 руб. і кримінальні - у випадкахза- судження до окремих покарань. Усі інші справи касаційним порядком скеровувались у палати. У містах діяли магістрати й ратуїю для купців і міщан. A в сільській місцевості (від 1840-х років)ДЛ^я державних селян першою судовою інстанцією була сільська, адР.'" гою - волосна розправи (розглядали майнові справи на дрібні су»»¹ й незначні проступки; складалася зі старшини і двох виборним- а для кріпаків діяв тільки поміщицький суд.

Законодавство того часу не визначало точно меж влади пом¹' щика над його кріпаками. За першим виданням Зводу законів ro сійської імперії (1833 p.), поміщикам дозволялося карати кріпак¹® на свій розсуд, аби лиш це не створювало небезпеки для їхнКМ

життя (хоча на що обмовку особливої уваги не звертали). У другому виданні Зводу законів (1842 p.) судові права поміщиків було визначено точніше (судили тільки свого кріпака і лише за проступки щодо них самих; злочин кріпака стосовно до третіх осіб поміщик чав право розглядати тільки на прохання потерпілого). Зводом ви- значалися також застосовувані у поміщицькому сулі міри по- карання. Серед них найбільш типовими були: побиття різками - до 40 ударів, палицями - до 15 ударів, арешт у сільській тюрмі (до двох місяців), а у своїй (з 1846 p. поміщик міг мати свою тюрму) - дотрьох місяців у кайданах. За бажанням поміщика кріпака також чогли скерувати на два місяці до робочого дому чи у виправні арештантські роти до шести місяців. Поміщик міг віддати кріпака ifV рекрути» (тобто, на 25 років у солдати). Ha той час таке нока- рання вважалося одним із найсуворіших.

Остаточно процсс уніфікації судоустрою всіх українських губерній із загальноімпсрською судовою системою завершився у 1840-1842 pp., коли на територію Лівобережноїта Правобережної України було поширено норми загальноімперського процесуального й матеріального цивільного і кримінального права. Натомість, порядок виконання судових вироків було уніфіковано значно раніше. Він став єдиним (1812 p.) для всієї імперії: у містах це покладалося па міську поліцію, а в повітах - на нижні зсмські суди.