<<
>>

Суспільний лад на українських землях. Oстанки давного політичного устрою

Суспільні відносини на українських землях у цих двох століттях представляють переходовий стан від давного до нового. Рішаючим було те, що через утрату політичної незалежности дальша суспільна еволюція не розвивається самостійно, як перше, а під польським і литовським впливом.

He можна одначе думати, що без цього впливу дальша суспільна еволюція .наукраїнських землях була би пішла зовсім иншими шляхами. Вона мусіла йти анальоґічно до суспільної еволюції в Европі, так само як у попередніх добах. Всеж таки відпо- відно до особливших рис суспільноголаду вПоль- щі польський вплив надав суспільній еволюції своє

питоме забарвлення.а що щеважне,іцо він прискорив суспільну еволюціЮ на українських землях, бо Польща ще від XIV. століття почала на fio.fx ділянках життя виказувати скорий поступ;

Що до найвищої верстви, земельнбї аристократії, то вона вційдобі держиться так само добре, як і в попередній. — Можна навіть сказати, що під матеріяльним оглядом вона багатіє завдяки поплатности хяібордбського господарства, особливо на західній Україні. Тут почали розвиватися господарства на великускалю. Що до політичного становища аристократії, то воно трохи відмінне в литовській державі, а инше в польській. B литовській державі в перших десятиліттях польсько-литовської унії зроблено.ріжницю між аристократією католицькою і православною. Православна шляхта не мала нав:ть права розпоряджати своїми маєтностЯми. B 1432 році зрівнано православну шляхту з католицькоЮ що до економщ- ного становища, але всеж таки зосталося засте- ження, що тільки католики могли бути уря\ов- цями литовської держави. Одначе цього недоде'р- жувано вповні й православні доходили нераз до високих уоядів, як наприклад кн. Константин O- строзький і кн. Михайло Глинський. Взагалі, пра? вославна аристократія.зложена з князів-і великих боярів, і дрібне боярство перейшли в литовській державі в стан шляхоцький.

Трохи інакше було на українських землях, що опинилися підпануванням Польщі. Там українська аристократія . й дрібне боярство перейшли в маґнацький і шляхецьккй стан, але шляхта на українських землях без огляду на віроісповідання не малад XV століття. B п< передній добі йшла еволюція до того, шо несвобідне селянство, невільники, зачиналс зникати, а найого місці повстало селянство обовязане до ріжних да-

«ин. Ці данини стали накладатися також і на сво- не було однаковим, навіть в одній і тій самій верстві, бо й суспільні верстви стали ріжноманіт- ними що до релігії і національности.

Шляхту на українських землях можна поділити на дві части: на православну українську і на католицьку польсц^у чи литовську. Першаз них ставиться почасти ворожо до чужої окупації, чого доказом повстання Михайла Глинського і повстання в Галичині. Видко, що як у вищої так і в нищої української шляхти були ще давні історичні традиції, але побіч подібної шляхти є вже й така y- країнська шляхта, яка йде в політиці опортуністичним шляхом.^ Вона признає польську чи литовську державність, бажалаб тільки добитися тих самих прав, які мала польська шляхта. B її очах Польща й Литва не є ворожим чинником, якого треба aa всяку ціну поборювати. Вона йде на ком- прс міси і коли протягом XV. століття зрівнано її з польською шляхтою, то вона погоджується зі своїм політичним положенням.Тим поясняється, що ані повстання в Галичині з кінці XV.

століття, ані повстання Михайла Глинського не мали виглядів усунути польськ'о-литовську окупацію з українських земель. Між шляхтою на Україні нема що- шукати революційних елементів,' які зваливши чуже панування привернулиб українську державу. A в; тім велика часть шляхти скоро польонізується і переймається ідеольоґією польської шляхти. Це вже „польська" шляхта, яка разом з іміґрантами польськими шляхтичамй, є найважніщою підпорою польсько-литовського панування на українських землях*

Такою підпорою є також населения міст з німецьким правом,зложене з Німшв і Поляків. Маючи апробату польського й литовського правительства що до своїх привілєїв, які дуже ослаблювали кон-

куренцію Українців в промислі й торговлі, католицьке населення міст держалося міцно польської держави й було настроєне ворожо до всяких змагань самостійницьких українських. Нриклонниками польського панування стали також ті Українці, які перейшли на лагинсгво й цілком спольонізувалися. Тільки друга частина населення міст, особливо міст меньших, де не було чужих кольоністів і перевагу мало православне українське міщанство, держалася своєї національности. Але й ця частина не думала про відбудову давноїукраїнськоїдержави. Доцього була вона за мало зорґанізована і коли врешті взялася до орґанізації, то її ціллю була тільки оборона православної віри й своєї народности. Вона c т о я л а в о п о з и ц і ї н e д о п о л ь c ь к о ї д e p- жави, а до польських порядків.

B опозиції до польської і литовської ДСржаЕИ стояло селянство всіх катеґорій. Тому то воно взяло участь в гювстаннях -у Галичині з кінцем XV століття. Але відколи його віддано під юріс- дикцію дідичів воно не мало діла з державою. Держава стала для нього чужою, а представником всякої політичної і судової власти був для нього дідич..

Може найбільше відчувало втрату української держави православнеукраїнськедуховеньство. Між ним жила традиція про колишню могутність української держави з часів Володимира чи Ярослава Мудрого, Романа Великого чи Данила, але й воно годиться зі своєю долею і не вміе вказати способів, як можнаби відбудувати українську державу.

Словом про давню славу і могутність українського народу та його держави є ще традиція, але вона чим далітим більшестаєтількиабстракт- ною ідеєю, яка не має виглядів на зреалізування.

B цій добі ліквідуються також останки дав- ної української адміністрації. Ha литві це йде по-

вільніще, а в Польщі скорше. Ha Литві вістаються ще протягомцілої цеї доби давніукраїнськіуряди: намісники, воєводи, тивуни, сотники й десятники. Але всі вони тратять свов значіння і стають тільк& низшими урядами. Так намісники е тільки в менших округах, в більших установлено вже старостів на польський взір. Так само високий колись уряд «оеводи сгратив значіння і воєводи зійшли на управителів малих територій з юрісдикцією над сёля- чами і почасти міщанами, які не мали німецького права, та над дрібним боярством. Уряди тивунів, сотників і десятників стали Звичайними сільськими урядами.

Так само представлялася справа і в Польщі, I тут українські уряди стали підрядними і зараз із самого початку польської окупації наставлено над ними старостів. Над цілою Галичиною настановлено одного Генерального старгсту.Коли в1434 p. зрівнано шляхту українських земель зі шляхтою польських земель, то знесено давні українські уряди, а заведено в 1435 p. адміністрацію на польській лад. Таким чином 1435 рік можна вважати ліквідаційним роком.давньої української адміністрації. Ha українських землях настало литовське й польське панування. Тільки православна церква •осталася одинокою організацією, яка свій устрій •навязувала до традицій з українських часів, і коло якої гуртувалося все те, що чуло себе українським.

B цій добі перейшла православна церква на українських землях дуже важні зміни. Передовсім ,що до становища церкви навні, то дуже важним фактом було те, що для всіх українських і білоруських земель установлено в 1415 p. осібного митрополита в Київі, залежного тільки від царго- фодського патріярха. Таким чином усякі претенсії .московських митрополитів на українські землі були

усунені. Це мало політичне значіння, бо не допускало ДО Литви Й Польщі MOfKOBCbKHX політичних вдливів, про що саме йшло володарям Польщі й Литви. Але в цім було ще щось і більше. Автокефальна білорусько-українська церква дуже богато причинилася до того, що між українством і мос- ковщиною витворилася ще одна межа, що відділяла оба ці народи.Таким чином автокефальна православнацерква стала заборолом y- країнської народности не тільки у відно- ш e н н ю p о п о л ь c ь к о ї, а л e т а к о ж і д о м о c- ковської на родности. Тільки Біла Русь зіста- лася у тіснім звязку з Україною як під політичним так і церковним оглядом. Видимим знаком цього було те, що їх лучила одна спільна книжна мова, оперта на українських і білоруських елементах з церковно-славянською домішксю. Для України це не було шкодою, бо вона була культурніща відБі- лої Руси й тому білоруські впливи на Україні не могли убивати самостійного українського розвою. Для Білої Руси мало воно ті наслідки, що дуже причинилося до опізнення повстання національної білоруської окремішности і до вироблення осібної історичної білоруської традиції.

Що до відношення православної церкви до польської і литовської держави,то воно було зовсім інакшим, ніж за давніх українських часів. Коли тоді церква була в тіснім звязку з державою і мала над собою опіку держави, то тепер православна церква як у Польщі, так і на Литві мала становище другорядне, була церквою другої ранґи, стояла поза католииькою церквою. Це мало такі наслідки, що з церковних кругах ніколи не прийшло до цілковитої апробаги литовської чи польської оку- пац'ї, і що тут було гніздо українського сепаратизму їі опозиції, а тим самим і визвольних змагань. Дуже

HeKopHCHHAf було те, що православна церква підпала під залежністьлитовськоїй польської світської власти, бо королі польськіівел.князілитовс#кЬ іменували як православних єпископів, так і київського митрополита. A до чого- дійшло понижування православної церкви з ббку державних властей, показує факт, що польське правительство поззоляє латинському арцибіскупові у Львові за- ряджувати обсадою найвищого церковного достсй- ника в Галичині. Bce це разом з иншими причи- намизложилося на те, що православна церква нгь українських землях опинилася в XVI. століттк> в цілковитому розстрою і занепаді. Це не було^ чимось надзвичайним, бо й католицька церква у Польщі переходила те саме в першій половині XVI століття, але тимчасом, як в католицькій: церкві ’було видко з кінцем цієї доби дуже великий поступ до ліпшого, православна церква дійшла як раз до найвищого ступня свого занепаду.

Огляд пятої доби.

Цядоба відріжняетьсявід усіх попередніхтим* що в ній вже не було української держави, що це- доба політичного поневолення українського народу. Вона обіймає майже два століття, протягом я- ких зліквідовано останки давнього українського по- літичного життя. Знаходячиря між добою істнуван- «я на українських землях княжої держави з одного боку й козацької з другого, вона все таки тісніще лучиться з минулим, ніж з будучим. Повстання в Галичині з кінцем XV століття і по.встання Михайла Глинського з початку XVI століття є немо» останніми конвульсіями давнього політичного життя_ Інтеліґентні суспільні кляси переважно погодилис»

з лито.вською і польською державністю, затрач) ю- чи поволі свої історичні традиції, а то й зовсім переходячи у польський табир. Польща і Литва були державами, де шляхта мала упривілєйоване становище і тому вони не виглядали чинником ворожим для інтересів української аристократії чи дрібного боярства. B цім лежав слабий бік української справи. Але за політичною ідеольоґієюпішлайна- ціональна, і наше боярство, особливо велике, і висока арисгофагія з княжими титулами дуже скоро почали польонізуватися не тільки в Польщі, a- ле навіть у литовській державі. Польонізація йшла по містах, які зрештою не мали тої сили й не могли відогравати такої визначної ролі, як у Німеччині або Франції, не кажучи про Італію. Словом, українськасуспільність була немов спараліжо- вана, а на сході український елемент поніс навіть великі територіяльні шкоди наслідком татарських наїздів, які почавши від кінця XV століття, стали такими страшними, якніколипередтим.Колидодати до того, що православна церква, одинока орґанізація, деміг гургувйтисяукраїнськййнарод, попала в цілковитий занепад, що освіта й вища наука були теж в упадку, особливо з кінцем XV і в першій половині XVI століття, то мусимо сконстатувати, що кінець цієї доби належить до дуже темних сторін нашої історії. Зісталося українське селянство, яке жило збитою масою на українській території, але воно було поневолене і безпомічне, бо темне. Положення українського народу як такого, що мавбижити самостійним політичнимжиттям, здавалося безнадійним. Ніде не видко було ні одного ясного світла на шляху до відзиекання політичної незалежности. Тоді ніхто не припускав, що на сході України твориться щось таке, що має повернути її історію

в инший бік, до шляху, що провадив до української держави.

<< | >>
Источник: ОМЕЛЯН ТЕРЛЕЦЬКИЙ. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. TOM I. КНЯЖА ДОБА. BИДABHИЦTBO ЧAPTOPИЙCЬKИX. H Ь Ю - Й O P K. 1972

Еще по теме Суспільний лад на українських землях. Oстанки давного політичного устрою:

  1. Суспільний лад на українських землях. Oстанки давного політичного устрою
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -