ВИСНОВКИ

У результаті монографічного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на розв’язання нового наукового завдання щодо розробки та удосконалення адміністративно-правових, інформаційно- правових та організаційних засад впровадження інформаційно -комунікаційних технологій в аграрний сектор в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Розроблено модель впровадження ІКТ в аграрний сектор в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні, яка ґрунтується на: а) авторській концепції формування теоретико-методологічних засад впровадження ІКТ в аграрний сектор України; б) авторському підході щодо розробки організаційно-правових засад впровадження ІКТ в аграрний сектор в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні; в) комплексному врахуванні технологічного та соціального аспектів впровадження ІКТ в аграрний сектор з огляду на основні засади державної політики науково-технічного розвитку та інновацій і державної аграрної політики.

Наукове значення розв’язання зазначеного вище завдання полягає у: а) поглибленні досліджень щодо розробки ефективних організаційно-правових механізмів реалізації Основних засад розвитку інформаційного суспільства в Україні, у тому числі правових механізмів впровадження ІКТ в усі сфери життєдіяльності суспільства та держави; б) подальшому розвитку сучасної концепції адміністративного права, що має гарантувати створення належних організаційно- правових механізмів подолання інформаційної та когнітивної нерівності громадян України, які мешкають на сільській території, передусім для надання адміністративних послуг з використанням ІКТ; в) поглибленні досліджень щодо удосконалення адміністративно-правових та організаційних засад державного управління в аграрному секторі.

Дослідження основних нормативно-правових актів, норми яких регулюють суспільні відносини під час розбудови інформаційного суспільства в Україні, допомогли переконатися у тому, що ефективне вирішення питання щодо науково - технічного та інноваційного розвитку постає невід’ємним чинником розбудови інформаційного суспільства; засади національної політики розвитку інформаційного суспільства в Україні базуються насамперед на забезпеченні пріоритетності науково-технічного та інноваційного розвитку.

Визначено роль держави у стимулюванні науково-технічного розвитку, реалізації структурно-інноваційної стратегії. З’ясовано, що науково-технологічна та інноваційна діяльність, затвердження інноваційної моделі розвитку економіки України є одними із визначальних пріоритетів забезпечення національної безпеки країни.

Узагальнення доктринальних розробок та положень відповідних нормативно- правових актів дали змогу визначитися з поняттям «державна політика науково- технічного розвитку та інновацій» (далі - державна політика НТРІ) - це синтезуюче поняття, що поєднує у собі різні елементи, які входять до її складу: по-перше, державна науково-технічна політика; по-друге, державна інноваційна політика; по- третє, державна промислова політика. Державна науково-технічна політика - це система різноманітних заходів, спрямованих на підтримку розвитку освіти, науки і прогресу техніки. Державна інноваційна політика - це система економічних, організаційно-правових та інших заходів, спрямованих на впровадження ідей, проектів як основи наукового чи технічного прогресу; її доцільно розглядати як особливу складову науково-технічної політики. Вважалося за можливе досліджувати державну політику НТРІ у вузькому тлумаченні, яке не включає промислову політику.

Аналіз положень Законів України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» та «Про інноваційну діяльність» дав змогу переконатися, що одним із пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки на період до 2020 року постає розвиток інформаційних та телекомунікаційних технологій, а серед стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності на період до 2021 року визначено технологічне оновлення та розвиток агропромислового комплексу. Обґрунтовано, що впровадження ІКТ в аграрний сектор України сприятиме вирішенню зазначеного вище пріоритетного напряму інноваційної діяльності.

З метою вироблення ефективних заходів щодо формування та забезпечення реалізації державної політики НТРІ запропоновано концепцію визначення суб’єктів, які відповідно до своїх адміністративно-правових повноважень призначені здійснювати зазначені процеси.

конкурентоспроможності національної економіки на світовому рівні та ліквідування цифрової і когнітивної нерівності громадян України; б) конструктивний діалог цих органів у ході реалізації узгодженої й обґрунтованої державної політики (тобто, державного управління) у зазначеній сфері, що передбачає свідоме визначення суб’єкта та об’єкта управління, чітке розмежування функцій та компетенцій задля формування кожним державним органом (відповідно до своїх повноважень) своєрідного внеску у досягнення стратегічної мети державної політики НТРІ - збереження науково-технічного потенціалу та забезпечення ефективного його використання. Тактична взаємодія розглядається як конструктивний діалог відповідних державних органів у процесі державного управління у сфері науково - технічного розвитку та інновацій, а саме: об’єднання можливостей (компетенцій, людських та матеріальних ресурсів) будь-якого державного органу з іншими органами задля якісного досягнення цим органом тієї мети, яка була визначена для нього у положеннях державної політики НТРІ.

Обґрунтуванню структури системи суб’єктів, що формують та забезпечують реалізацію державної політики НТРІ, сприяли наступні чинники: положення Конституції України, які визначають повноваження Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та положення інших нормативно- правових актів, які розвивають та конкретизують ці повноваження; концепція державного управління у широкому й вузькому тлумаченні; об’єктивне існування впливу сфери науково-технічного розвитку та інновацій на усі сфери життєдіяльності суспільства і держави в умовах розбудови інформаційного суспільства в Україні.

Надано загально-правову характеристику відповідним органам державної влади України, які включені до системи суб’єктів формування й забезпечення реалізації державної політики науково-технічного розвитку та інновацій. Визначено місце і роль Міністерства аграрної політики та продовольства України у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики науково-технічного розвитку та інновацій.

Запропоновано та обґрунтовано доцільність дослідження впровадження ІКТ в аграрний сектор України як з позиції реалізації державної політики науково - технічного розвитку та інновацій, так і державної аграрної політики. Акцентовано увагу на конструктивності дослідження реалізації державної політики у контексті державного управління.

Визначено та проаналізовано чинники й умови, які обумовили і сприяли розумінню необхідності впровадження ІКТ в аграрний сектор. Концептуальні засади впровадження ІКТ в аграрний сектор виходять із необхідності: забезпечення реалізації державної політики НТРІ у аграрному секторі; удосконалення системи державного управління в аграрному секторі, передусім у адміністративно-правовому та організаційному аспектах; гарантування прав громадян України, що мешкають у сільській місцевості, на отримання адміністративних послуг за допомогою ІКТ; формування системи суб’єктів впровадження ІКТ в аграрний сектор, взаємодіючими складовими якої постають суб’єкти забезпечення реалізації державної політики НТРІ «загальної компетенції» та суб’єкти державного управління в аграрному секторі (передусім Мінагрополітики), які одночасно постають суб’єктами забезпечення реалізації державної політики НТРІ «спеціальної компетенції»; розробки моделі організаційно-правового механізму впровадження ІКТ в аграрний сектор в умовах розбудови інформаційного суспільства; систематизації нормативно- правових актів України із різних галузевих законодавств (у формі інкорпорації, за науково обґрунтованими критеріями), які постають правовим підґрунтям (передусім адміністративно-правовим та інформаційно-правовим) впровадження ІКТ в аграрний сектор в умовах розвитку інформаційного суспільства.

Запропоновано та обґрунтовано інтегративний підхід, який сприяє комплексній реалізації Міністерством аграрної політики та продовольства України визначених національним законодавством функцій забезпечення реалізації державної політики науково-технічного розвитку та інновацій і функцій провідного суб’єкта державного управління аграрним сектором України.

Використовуючи цей підхід, дійшли висновку, що Мінагрополітики України, як провідний суб’єкт державного управління аграрною сферою України, здійснює управлінській вплив на аграрний сектор України, як об’єкт державного управління, з метою належного упорядкування передусім аграрних відносин між відповідними суб’єктами аграрного сектора задля удосконалення сільськогосподарського виробництва та забезпечення продовольчої безпеки України. Водночас, з метою забезпечення більшої ефективності такого управлінського впливу, Мінагрополітики України використовує у своїй діяльності сучасні ІКТ, а також створює різноманітні умови (у тому числі правові, організаційні, матеріально-технічні) для об’єкта управління (це не лише певні організаційні структури, а й діяльність людей) задля використання сучасних ІКТ. Таким чином, у роботі стверджується, що Мінагрополітики України забезпечує одночасно реалізацію державної політики науково-технічного розвитку та інновацій безпосередньо в аграрному секторі Україні, який підпадає під його компетенцію як провідного суб’єкта державного управління аграрним сектором.

Дослідження теоретико-методологічних засад впровадження ІКТ в аграрний сектор України в умовах розвитку інформаційного суспільства сприяли усвідомленню того, що розв’язання завдання впровадження ІКТ в аграрний сектор України як пріоритетного напряму науково-технічного та інноваційного розвитку вимагає одночасного врахування технологічних і соціальних аспектів.

Розуміння важливості вирішення однієї із проблем розбудови інформаційного суспільства в Україні - проблеми цифрової нерівності громадян - дали змогу висунути пропозицію стосовно активізації діяльності Мінагрополітики України щодо реалізації його функцій і як суб’єкта державного управління аграрним сектором, і як суб’єктом забезпечення реалізації державної політики науково- технічного розвитку та інновацій, які стосуються створення умов для надання громадянам України, що мешкають на сільській території, оперативних та якісних інформаційних і телекомунікаційних послуг.

Запропоновано для введення у науковий обіг та практичної реалізації концепцію формування якісно нової моделі організаційно-правового механізму впровадження ІКТ в аграрний сектор в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні, яка: а) спирається на сучасну методологію державного управління, нову парадигму адміністративного права й останні теоретичні напрацювання в галузі інформаційного права, як правового фундаменту інформаційного суспільства, в якому пріоритетного значення набуває збалансоване в інтересах держави, суспільства та людини вирішення проблеми впровадження ІКТ у різноманітні сфери суспільного життя; б) враховує доктринальні тлумачення сутності поняття «механізм», а також пов’язані із ними нормативно-правові дефініції, що закріплені у адміністративному й інформаційному законодавстві України; ґрунтується на конструктивному використанні нормативно-правових положень щодо національної інноваційної системи; в) сприяє забезпеченню реалізації положень державної політики НТРІ в аграрному секторі, що спрямована на нейтралізацію певних негативних тенденцій розвитку інформаційного суспільства та формування інноваційної моделі економіки в аграрному секторі; г) дає змогу не лише визначити організаційні, адміністративно-правові, інформаційно-правові засади впровадження ІКТ в аграрний сектор, але й передбачити їх динамічну взаємодію задля ефективного функціонування зазначеного механізму.

Зважаючи на структуру національної інноваційної системи та засновуючись на синтезі підходів, відображених у вітчизняному адміністративному й інформаційному законодавстві, з одного боку, а також дослідницьких здобутках провідних учених у галузі теорії держави і права, адміністративно-правової та інформаційно-правової науки - з другого, розроблено й аргументовано визначення поняття організаційно-правового механізму впровадження ІКТ в аграрний сектор в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні як єдності (системи) чотирьох взаємопов’язаних і невід’ємних складових: 1) інституційного забезпечення - різнорівневої системи державних і громадських інституцій, задіяних у процесі впровадження ІКТ в аграрний сектор, що може розглядатися як у вузькому, так і в широкому змісті; 2) правового забезпечення - системи нормативно-правових актів, які, з одного боку, закріплюють порядок утворення та правовий статус вищевказаних інституцій, а з другого, - містять програми розвитку аграрного сектора, розбудови інформаційного суспільства та розвинення інноваційної інфраструктури, або ж інші нормативно-правові акти, в яких визначаються шляхи удосконалення державного управління в аграрному секторі; 3) організаційного забезпечення, яке охоплює механізми та процеси, принципи, цілі, завдання, функції і методи державного управління (в аспекті його вузького тлумачення) у аграрному секторі; 4) ресурсного забезпечення (зокрема, інформаційного).

Виходячи із визначення правового забезпечення ОПМВ, яке було надано на основі критерію класифікації - «за змістом правових норм», з’ясовано особливу роль правового забезпечення у структурі ОПМВ: воно постає тією правовою сферою, в якій, умовно кажучи, «знаходяться» інституційне, організаційне та ресурсне забезпечення. Це зумовило проведення досліджень щодо формування такої моделі правового забезпечення ОПРВ, яка б адекватно враховувала потребу у правовому регулюванні суспільних відносин в аграрному секторі, що перетинається зі сферою науково-технічного розвитку та інновацій.

Обґрунтовано перспективність реалізації моделі правового забезпечення ОПМВ, яка базується на широкому трактуванні поняття «законодавство»; галузевій (горизонтальній) та ієрархічній структурі системи законодавства, тобто, на об’єднанні правових норм різної юридичної сили, що закріплені в актах різних галузей національного законодавства (адміністративного, інформаційного, аграрного, земельного), а також враховує критерії вибору норм, що були запропоновані у роботі: впровадження ІКТ в усі сфери суспільного життя як пріоритетний напрям розвитку інформаційного суспільства; вдосконалення сільськогосподарської, переробної та забезпечувальної діяльності в аграрному секторі України; оптимізація державного управління вітчизняним аграрним сектором; соціальний розвиток сільських територій; забезпечення електронного урядування.

Запропоновано доцільність ґрунтовного дослідження інституційного забезпечення ОПМВ у вузькому тлумаченні. Доведено справедливість висунутої гіпотези, що суб’єктами впровадження ІКТ в аграрний сектор (складовими інституційного забезпечення) постають суб’єкти державного управління в аграрному секторі, з огляду на їх адміністративно-правові повноваження, завдання та функції. До переліку цих суб’єктів входять: 1) центральні органи виконавчої влади - Мінагрополітики, Державне агентство земельних ресурсів України, Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України, Державна інспекція сільського господарства України та ін.; 2) головні управління агропромислового розвитку обласних державних адміністрацій; 3) управління агропромислового розвитку районних державних адміністрацій.

Визначено, що удосконаленню організаційного та інституційного забезпечення ОПМВ сприятиме використання моделі конструктивної взаємодії, а також «вбудування» ІКТ у сферу діяльності суб’єктів державного управління в аграрному секторі, тобто інформаційне забезпечення їх діяльності.

Визначено проблемні аспекти розбудови електронного урядування в Україні, серед яких: недосконалість і неузгодженість нормативно-правових актів із урегулювання електронного документообігу, що призводить до своєрідної міжвідомчої несумісності відповідних систем; невирішеність ряду законодавчих питань стосовно надання адміністративних послуг з використанням можливостей Інтернету та (або) інших інформаційно-телекомунікаційних систем (мереж), а також низки інших важливих, у контексті технологічного забезпечення інформаційної безпеки держави, суспільства та людини питань.

Дістало подальшого розвитку розуміння сутності феномена електронного урядування, яке було закладено в основу інформаційного забезпечення як складової ОПМВ, що сприятиме перетворенню Мінагрополітики, як складової центральних органів виконавчої влади, на підсистему масового обслуговування сільського населення, суб’єктів господарювання та ін.

З’ясовано, що вітчизняний варіант реалізації електронного урядування не повною мірою відповідає такому з основних напрямів впровадження ІКТ в аграрний сектор, як вдосконалення сільськогосподарської, переробної, забезпечувальної діяльності тощо. У зв’язку з цим наголошено на доцільності розроблення комплексу організаційно-правових заходів, спрямованих на мотивування суб’єктів господарювання в аграрній сфері до впровадження систем, аналогічних електронному урядуванню у функціональному та технологічному плані, для забезпечення інформаційної взаємодії між собою, з їх бізнес-партнерами, інвесторами, споживачами тощо.

Результати розв’язання поставлених завдань знайшли своє відображення у розробці пропозицій та рекомендацій, що спрямовані на удосконалення адміністративно-правового та інформаційно-правового регулювання суспільних відносин, які виникають під час впровадження ІКТ в аграрний сектор, зокрема щодо уточнення та коригування положень законодавчих актів:

1) законів України:

а) «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» - щодо визначення поняття «механізми реалізації основних засад розвитку інформаційного суспільства в Україні» та «механізми впровадження ІКТ в різноманітні сфери суспільного життя»;

б) «Про інформацію» - щодо формування організаційно-правових механізмів ліквідування цифрової та когнітивної нерівності громадян України;

в) «Про основи національної безпеки» - щодо включення до переліку загроз національній безпеці «цифрової та когнітивної нерівності громадян України», а також визначення організаційно-правових заходів держави стосовно усунення цієї небезпеки;

2) підзаконних нормативних актів України:

а) Плану заходів розвитку інформаційного суспільства в агропромисловому комплексі України на 2007-2015 роки - щодо визначення складу суб’єктів впровадження ІКТ в аграрний сектор України та організаційно-правових механізмів удосконалення їх взаємодії;

б) Плану заходів щодо реалізації Концепції розвитку електронного урядування в Україні - щодо активізації діяльності Мінагрополітики України в напрямі комплексного впровадження технологій електронного урядування.

Здійснено пропозиції щодо систематизації (у формі інкорпорації) відповідних нормативно-правових актів із адміністративного, інформаційного, аграрного та земельного законодавств задля удосконалення процесу правозастосування під час впровадження ІКТ в аграрний сектор України.