Стаття 84. Припинення державної служби у разі втрати держав­ним службовцем права на державну службу або його обмеження

1. Підставами для припинення державної служби у зв'язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є:

1) припинення громадянства України або виїзд на постійне проживання за межі України;

2) набуття громадянства іншої держави;

3) набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного служ­бовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення;

4) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо державного служ­бовця за вчинення умисного злочину та/або встановлення заборони займатися діяль­ністю, пов'язаною з виконанням функцій держави;

5) наявність відносин прямої підпорядкованості близьких осіб у випадку, перед­баченому статтею 32 цього Закону.

2. У випадках, зазначених у пунктах 1-4 частини першої цієї статті, суб'єкт при­значення зобов'язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не вста­новлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.

1. Предмет регулювання

Предметом регулювання коментованої статті є визначення переліку підстав для припинення державної служби у зв'язку із втратою права на державну службу або його обмеженням, а також особливостей порядку звільнення державних службовців з таких підстав.

2. Цілі статті (мета норми)

Метою статті є:

1) визначення переліку випадків втрати права на державну службу або його обмеження, що має наслідком припинення державної служби для захисту публічних інтересів держави;

2) закріплення обов'язку суб'єкта призначення звільнити державного службовця за наявності таких підстав, а також встановлення строку його звільнення (для випадків, визначених в пунктах 1-4 частини першої комен­тованої статті);

3) визначення порядку звільнення державного службовця (для випадку, передбаченого пунктом 5 частини першої коментованої статті).

3. Правова основа коментованого положення (конституційні норми, принципи права/державної служби; рекомендації (стандарти) міжна­родних організацій (Рада Європи, ОЕСР)

У коментованій статті кілька норм мають конституційну основу, зокрема, пов’язані із:

- статтею 25 Конституції, якою передбачено, що громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Грома­дянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі;

- частиною другою статті 38 Конституції, відповідно до якої рівним пра­вом доступу до державної служби користуються громадяни;

- частиною шостою статті 43 Конституції, якою громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правовою основою коментованої статті є складова принципу стабільності державної служби — призначення державних службовців безстроково, крім випадків, визначених законом (стаття 4 Закону). Коментована стаття також пов’язана з пунктом 6 частини другої статті 19 Закону, відповідно до якої на державну службу не може вступити особа, яка має громадянство іншої держави.

Коментована стаття враховує пункт 16 «Звільнення з публічної служби» Рекомендації № R (2000) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Ради Європи про статус публічних службовців у Європі, відповідно до якого звільнення повинно відбуватися лише у тих випадках та з тих причин, які обумовлені законом.

4. Визначення термінів, які потребують тлумачення

Громадянство України — правовий зв’язок між фізичною особою і Укра­їною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках (стаття 1 Закону «Про громадянство»^[300]).

Постійне місце проживання — місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов’язків або зобов’язань за договором (конт­рактом) (стаття 4 МКУ)^[301].

Адміністративна відповідальність — це відповідальність за правопо­рушення, передбачені КУпАП. Адміністративним правопорушенням (про­ступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і сво­боди громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом перед­бачено адміністративну відповідальність (стаття 9 КУпАП)^[302].

Корупційне правопорушення — діяння, що містить ознаки корупції, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-пра­вову відповідальність (стаття 1 Закону «Про запобігання корупції»)^[303].

Корупція — використання особою наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання непра­вомірної вигоди особі, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним осо­бам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей (стаття 1 Закону «Про запобігання корупції).

Правопорушення, пов’язане з корупцією, — діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені Законом України «Про запобігання корупції» вимоги, заборони та обмеження, за яке законом встановлено кри­мінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відпові­дальність (стаття 1 Закону «Про запобігання корупції»).

Умисний злочин — злочин, скоєний з умисною формою вини. Визначення злочину міститься в статті 11 ККУ, а умислу — у статті 24 зазначеного Кодексу^[304].

Пряме підпорядкування — відносини прямої організаційної або правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, дору­чень тощо, контролю за їх виконанням (стаття 1 Закону «Про запобігання корупції»).

Близькі особи — особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побу­том і мають взаємні права та обов’язки із державним службовцем (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких із суб’єктом не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі, а також — незалежно від зазначених умов — чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, усиновлювач чи усиновлений, опі­кун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням зга­даного суб’єкта (стаття 1 Закону «Про запобігання корупції»).

5. Місце коментованого положення у цілісному механізмі/інсти- туті, зв’язки цієї норми з іншими положеннями Закону та незакон­ними нормативними актами; умови і особливості застосування

5.1. В Україні державним службовцем може стати лише громадянин України.

Громадянство означає відповідний організаційно-правовий зв’язок фізич­ної особи з державою. Відповідно до статті 17 Закону «Про громадянство» громадянство України припиняється:

1) внаслідок виходу з громадянства України;

2) внаслідок втрати громадянства України;

3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Питання виходу з громадянства України регулюється статтею 18 Закону «Про громадянство», підстави для втрати громадянства України визначені статтею 19 Закону «Про громадянство».

Отже, відносини державної служби згідно із Законом можливі виключно з громадянами України.

Якщо особа постійно проживає за межами України, вона не має мож­ливості виконувати свої службові обов’язки. Це спотворює місію, якою наді­лений інститут державної служби у суспільстві, а також може створювати загрозу для інтересів України.

При цьому важливо визначити факт саме постійного, а не тимчасо­вого проживання особи за межами України, а також те, чи не викликане постійне проживання особи за межами України виконанням нею своїх служ­бових обов’язків.

5.2. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 84 Закону припинення державної служби відбувається у зв’язку з набуттям державним службов­цем громадянства іншої держави, що означає виникнення правового зв’язку особи з іншою державою. А це, в свою чергу, означає, що така особа буде керуватися інтересами держави, громадянство якої вона набула, які можуть відрізнятися від інтересів України або навіть створювати загрозу для нашої держави.

У статті 19 Закону «Про громадянство України» визначено, що добро­вільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянст­во якої набуто. Водночас у згаданій статті зазначено, що не вважається добровільним набуттям іншого громадянства автоматичне набуття громадя­нином України іншого громадянства внаслідок одруження з іноземцем.

Не дивлячись на те, добровільно чи автоматично набувається громадянство іншої держави, це є підставою для припинення державної служби. Як визначено пунктом 6 частини другої статті 19 Закону, на дер­жавну службу не може вступити особа, яка має громадянство іншої держави. Отже, закріплюється обов’язкова умова перебування особи на державній службі — відсутність громадянства іншої держави.

Проектом Закону «Про внесення змін до Закону України «Про державну службу» (реєстр. номер 6227 від 23 березня 2017 р.) пропонується нова редак­ція пункту 2 частини 1 статті 84 Закону: «наявність або набуття під час проходження державної служби громадянства іноземної держави». Ці зміни обумовлені тим, що на державній службі можуть перебувати особи, які мають громадянство іноземної держави, однак цей факт не був наявний та/ або з’ясований під час їх вступу на державну службу. Запропоновані зміни мають надати можливість чіткіше визначити підстави для припинення відно­син державної служби з такими особами.

5.3. Пункт 3 частини першої статті 84 Закону виключає можливість про­довження відносин державної служби у зв’язку з набранням законної сили рішенням суду, відповідно до якого державний службовець притягається до адміністративної відповідальності за корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення. Однак виходячи з визначення корупційного правопору­шення, що міститься в статті 1 Закону «Про запобігання корупції», саме за корупційні правопорушення адміністративна відповідальність не передбачена. Отже, державний службовець притягається до адміністративної відповідаль­ності «за пов’язане з корупцією правопорушення».

Відповідно до глави 13-А КУпАП (статті 172⁴ — 1729) адміністративними правопорушеннями, пов’язаними з корупцією, є:

порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності (стаття 172⁴ КУпАП);

порушення встановлених законом обмежень щодо одержання дарунка (пожертви) (стаття 172⁵ КУпАП);

порушення вимог фінансового контролю (стаття 172⁶ КУпАП);

порушення вимог щодо повідомлення про конфлікт інтересів (стаття 172⁷ КУпАП);

незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв’язку з виконанням службових повноважень (стаття 172⁸ КУпАП);

невжиття заходів щодо протидії корупції (стаття 1729 КУпАП);

порушення заборони розміщення ставок на спорт, пов’язаних з маніпулю­ванням офіційним спортивним змаганням (стаття 1729^-1 КУпАП).

Особа, щодо якої складено протокол про адміністративне правопору­шення, пов’язане з корупцією, якщо інше не передбачено Конституцією і законами України, може бути відсторонена від виконання службових повно­важень за рішенням керівника органу, в якому вона працює, до закінчення розгляду справи судом. У разі закриття провадження у справі про адмініст­ративне правопорушення, пов’язане з корупцією, у зв’язку з відсутністю події або складу адміністративного правопорушення відстороненій від вико­нання службових повноважень особі відшкодовується середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов’язаного з таким відстороненням (частина п’ята статті 65 Закону «Про запобігання корупції»).

5.4. Державна служба припиняється у випадку набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо державного службовця за вчинення умис­ного злочину та/або встановлення заборони займатися діяльністю, пов’яза- ною з виконанням функцій держави (пункт 4 частини першої коментованої статті).

Зазначена підстава припинення державної служби застосовується за сукупності таких умов: 1) наявність обвинувального вироку суду щодо дер­жавного службовця 2) за вчинення умисного злочину та/або встановлення заборони займатися діяльністю, пов’язаною з виконанням функцій держави, 3) що набрав законної сили.

При цьому сам факт вчинення будь-якого умисного злочину є достат­нім для визнання особи такою, що не заслуговує перебувати на державній службі. Оскільки це означає, що особа усвідомлено порушує закон, у той час як державний службовець покликаний дотримуватися закону та захищати його.

Відповідно до статті 55 ККУ позбавлення права займати відповідні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як:

основне покарання на строк від двох до п’яти років;

додаткове покарання на строк від одного до трьох років.

Позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяль­ністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини ККУ за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв’язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права займати певні посади або займатися певною діяльністю.

У разі призначення позбавлення права займати певні посади або займа­тися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі або позбавлення волі на певний строк воно поширюється на весь час відбування основного покарання і, крім того, на строк, установлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а у разі призначення покарання у виді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 77 ККУ «Застосування додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням» — з моменту набрання законної сили вироком.

Варто зазначити, що відповідно до частини п’ятої статті 65 Закону «Про запобігання корупції»» особа, якій повідомлено про підозру у вчиненні нею злочину у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від вико­нання повноважень на посаді в порядку, визначеному законом.

5.5. У випадках припинення громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України, набуття громадянства іншої держави, набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення, набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо державного службовця за вчинення умисного злочину та/або встановлення заборони займатися діяльністю, пов’язаною з виконанням функцій держави, суб’єкт призначення зобов’язаний звільнити державного службовця у три­денний строк з дня настання або встановлення такого факту.

5.6. Підставою для припинення державної служби є наявність відносин прямої підпорядкованості близьких осіб у випадку, передбаченому статтею 32 Закону. Йдеться як про випадки, коли державний службовець має близьку особу у своєму підпорядкуванні, так і коли державний службовець підпоряд­ковується близькій особі. Має місце не втрата права на державну службу, а його обмеження щодо конкретної посади в конкретному державному органі. Якщо цю підставу усунути, право на державну службу можна буде реалі­зувати в повному обсязі.

У разі виникнення таких обставин відповідні особи, близькі їм особи зобов’язані повідомити про це керівника державної служби та вжити заходів до усунення таких обставин у 15-денний строк. Якщо в зазначений строк такі обставини добровільно не усунуто, керівник державної служби повинен вжити у місячний строк заходів до їх усунення. Для цього керівник держав­ної служби може перевести державного службовця за його згодою на іншу рівнозначну вакантну посаду державної служби в цьому державному органі або дати згоду на переведення до іншого державного органу. У такому разі переведення державного службовця здійснюється без обов’язкового прове­дення конкурсу. У разі неможливості переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади. Більш детально див. коментар до статті 32 Закону.