Висновки до Розділу 4

Велика кількість міжнародних договорів, укладених Україною як повноправним членом міжнародного співтовариства, спонукає українські суди до все активнішого звернення до їх застосування і тлумачення при вирішенні конкретних справ.

На жаль, доводиться констатувати відсутність екстенсивної судової практики в українських судах з питання тлумачення міжнародних договорів. Вони або застосовуються буквально, або просто згадуються для підтвердження зайнятої позиції. Спроби здійснити їх тлумачення робляться нечасто, однак, якщо ці спроби, все ж, мають місце, то в таких випадках суди звертаються до допоміжних джерел, таких як практика інших судів (в тому числі міжнародних), тлумачення, здійснене національними судами в попередніх рішеннях (характерно для Конституційного Суду України), а також звертаються до доктринального тлумачення, однак, не завжди беруть його до уваги. Часто також замість застосування і тлумачення міжнародних договорів прямо (як це передбачено статтею 9 Конституції України та Законом України «Про міжнародні договори України», суди керуються радше нормами спеціального закону (яким, зокрема, є Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), що свідчить про неповне розуміння українськими суддями місця міжнародних договорів у національній правовій системі України та їх ролі в ній, а також свідчить про інерційне слідування усталеній радянській позитивістській практиці, де кожна норма мала бути викладена на папері. Більш прогресивні теорії тлумачення - теорія намірів, телеологічна теорія, на жаль, в українській практиці майже відсутні.

Таким чином, українським судам слід більше уваги звернути на досвід міжнародних та зарубіжних судів, однак, видається, що на сьогодні здійснити це буде складно.

проблема українських судів при тлумаченні міжнародних договорів на сьогодні полягає у відсутності чіткої робочої системи, яка б поєднувала всесторонньо розвинених суддів-професіоналів своєї справи, які не тільки знають одну-дві галузі законодавства, справи з яких їм випадають найчастіше, а бути всебічно розвиненими фахівцями-юристами, які окрім базових знань права цікавляться здобутками світової юридичної науки та практикою іноземних та міжнародних судів. Для існування такого стану необхідна чітка система стримувань і противаг всередині самої судової системи влади. Судді повинні бути незалежними не на словах, а на ділі. Крім того, основним, що необхідне для досягнення ідеальної системи правосуддя, є мотвація членів всієї системи. Причому, мотивація ця повинна бути комплексна. Вона має включати як матеріальну, так і моральну складові і бути вибудованою так, що прагнення правосуддя, а отже, і відповідність всім вимогам до його звершення були притаманні всім українським суддям, адже важко не погодитися із твердженням, що основною запорукою розвиненого, успішного суспільства є чесний і професійний суд, рішення якого виконуються. Там і питань із тлумаченням міжнародних договорів буде набагато менше.

Основні ідеї розділу висвітлені в авторських роботах [106; 284]