<<
>>

Тлумачення міжнародних договорів судами загальної юрисдикції

Окрім Конституційного Суду України, до тлумачення міжнародних договорів в Україні вдаються і суди загальної юрисдикції. Як уже наголошувалося в Розділі 1, дуже часто українські суди при застосуванні міжнародних договорів не здійснюють їх глибокого аналізу, а просто застосовують певні частини міжнародних договорів, необхідні для обґрунтування своїх позицій по справах.

З-поміж великої кількості опрацьованих судових рішень, винесених українськими судами і внесених до Єдиного державного реєстру судових рішень, лише незначна їх кількість містить тлумачення міжнародних договорів.

Цікавим аспектом судової практики українських судів загальної юрисдикції при тлумаченні міжнародних договорів України є, зокрема, відсутність загальноприйнятого порядку тлумачення договорів, правила якого застосовувалися б усіма судами. Так, на жаль, не вдалося знайти жодного рішення судів касаційної інстанції чи Верховного Суду України, де б цій проблемі приділялась увага. Однак, існує незначна кількість рішень судів першої інстанції та апеляційних судів, які конкретно зверталися до цього питання, і надали обґрунтування правил тлумачення міжнародних договорів. У цьому контексті слід відзначити цілу низку справ за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Центрінвест» до Державної податкової інспекції в м. Ялта (Постанова Господарського суду Автономної республіки Крим у справі № 2-24/17536-2007А від 21 березня 2008 р., Ухвала Севастопольського апеляційного господарського суду від 19 травня 2008 р. в тій самій справі, Постанова Окружного адміністративного суду Автономної республіки Крим у справі № 2а-3222/09/6/0170 від 6 жовтня 2009 р., Постанова Окружного адміністративного суду Автономної республіки Крим у справі № 2а-4526/10/11/0170 від 15 липня 2010 р. та Ухвала Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2011 р. в тій самій справі). У цій серії справ товариство з обмеженою
відповідальністю «Центрінвест» позивалося до Державної податкової інспекції у м. Ялта з вимогою визнання протиправними та нечинними низки податкових повідомлень-рішень, якими податковий орган вимагав від позивача сплатити відповідну суму податку та штрафних санкцій. Спори виникали постійно щодо одного й того самого питання - застосування та тлумачення п. 1-2 ст. 11 Конвенції між Урядом Республіки Австрії та Урядом України про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно від 16 жовтня 2007 р. Увагу у цій низці рішень привертає те, що суди зазначали дослівно таке: «.. .Основу для тлумачення міжнародних договорів становить Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 23.05.1969, що у статтях 31­33 містяться основні правила тлумачення міжнародних договорів. Конвенція вимагає, щоб міжнародний договір тлумачився сумлінно, а термінам варто надавати звичайного значення в їхньому контексті з урахуванням об'єкта та цілей договору.» Така дослівна фраза міститься у кожному з наведених вище рішень як судів першої інстанції, так і апеляційних судів. Потрапляли ці справи на розгляд і відповідних касаційних судів, однак, ті, залишаючи рішення судів перших двох інстанцій в силі, не вдавалися до глибокого аналізу питань, пов'язаних із тлумаченням конвенції про уникнення подвійного оподаткування з Австрією, щодо тлумачення та застосування якої виникали спори.

Загалом такий підхід судів перших двох інстанцій відзначається тим, що з-поміж усіх доступних рішень українських судів, він є першим і наразі єдиним, у якому б суд не просто фактично застосував відповідне тлумачення, а й пояснив на основі чого він це робить. Це, звісно, не свідчить про те, що інші суди ігнорують вимоги Конвенції щодо тлумачення міжнародних договорів, однак, у їхніх рішеннях відсутні чіткі посилання на неї.

Водночас, у цих рішеннях вбачається також і суттєвий недолік (який, звичайно, не впливає на їх чинність, однак, його усунення сприяло б
юридичній чистоті цих рішень). Так, після посилання на Конвенцію, наведеного вище, у цих рішеннях можна знайти фразу: «Тобто при застосуванні міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування тлумачення їх положень повинне здійснюватися відповідно до міжнародного права». Видається, що така фраза у рішенні українського суду не повинна була б мати місця, оскільки, як уже неодноразово зазначалося в цьому дослідженні, відповідно до статті 9 Конституції України, міжнародні договори є частиною національного законодавства України, а отже, тлумачитися вони повинні не тільки відповідно до міжнародного, а й відповідно до національного права. Саме в такій подвійній природі міжнародних договорів і полягає основна складність їх тлумачення. На цей недолік мав би вказати касаційний суд, однак, у його рішеннях по цих справах відповідна реакція відсутня.

Важливо також звернути увагу, що аналогічний підхід із таким самим дослівно формулюванням щодо тлумачення тієї ж конвенції про уникнення подвійного оподаткування з Австрією застосував і Господарський суд Автономної республіки Крим у своїй Постанові від 5 серпня 2008 р. в справі № 2-16/191-2008А за адміністративним позовом Закритого акціонерного товариства «Гліцинія - 2001» до того ж відповідача - Державної податкової інспекції в м. Ялта.

Окрім цієї серії справ, українським судам також доводилось стикатися із тлумаченням інших міжнародних договорів. Так, в Ухвалі К-13125/06 від 6 листопада 2007 р. Вищий адміністративний суд України вдався до тлумачення Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації від 8 лютого 1995 р. про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження від ухилень від сплати податків, ратифікованої Законом України від 6 жовтня 1995 р. № 369/95-ВР. Цей міжнародний договір є типовим договором про уникнення подвійного оподаткування, який підписують багато держав світу одна з одною (аналогічно як і обговорювана
вище конвенція з Австрією). Як зазначив суд у своїй ухвалі: «Відповідно до п. 1 ст. 12 Угоди ... доходи від авторських прав і ліценізй (роялті), які виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі. Разом з тим, пунктом 2 ст. 12 даної Угоди передбачено, що ці доходи можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають і відповідно до законодавства цієї Держави, але податок, що сплачується, не може перевищувати 10 процентів суми доходів ... Положення статті 12 Угоди не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податків право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватисеться оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту вказаної міжнародної угоди та суті податку за визначенням ст. 2 Закону України «Про систему оподаткування».

Це одне з небагатьох сучасних рішень українських судів касаційної інстанції, де вони вдаються до тлумачення норми міжнародного договору. Як видно, для тлумачення п. 1 і п. 2 аналізованої Угоди, суд застосував положення текстуалістичної теорії, зокрема його висновок про те, що зміст, яким його розумів позивач, не відповідає дійсному змісту аналізованих норм. Тут, очевидно, суд керувався граматичним способом тлумачення словосполучення «можуть оподатковуватись», яке і справді не означає надання платнику податків права вибору в якій із держав буде оподатковуватись його дохід, натомість з цієї фрази вбачається право держав встановити механізм оподаткування такого доходу також і на своїй території або відмовитися від цього.

Даний приклад — яскрава ілюстрація тлумачення, для якого положень текстуалізму є абсолютно достатньо. Фраза «можуть оподатковуватись» має абсолютно зрозуміле лексичне значення, яке не призводить до абсурдного результату, тому застосування інших способів тлумачення (окрім системного, який суд застосовує для обґрунтування відповідності свого тлумачення змісту
норми Угоди суті податку, яка була передбачена нині вже нечинним Законом України «Про систему оподаткування» (ст. 2)) є недоречним. Крім того, цей приклад підтвердив гіпотезу, яка вже висловлювалась вище у даному дослідженні про те, що саме зміст є об'єктом тлумачення.

Аналогічна справа (Ухвала К-12653/06 від 29 жовтня 2009 р.) слухалася також у Вищому адміністративному суді України, однак, стосувалася вже Конвенції про уникнення подвійного оподаткування із Латвійською Республікою. За своєю сутністю вона була абсолютно ідентичною описаній вище справі і мала той же результат. Загалом тут слід відзначити, що в практиці українських судів часто з'являється необхідність тлумачити двосторонні угоди про уникнення подвійного оподаткування, які уклала Україна, зважаючи на велику кількість справ платників податків проти податкових органів, а тому суддям варто здійснювати такі тлумачення дуже уважно.

Цікавою є справа № К-8823/07, щодо якої Вищий адміністративний суд України виніс ухвалу 22 квітня 2008 р. У справі Державна адміністрація залізничного транспорту (Укрзалізниця) позивалася до Кабінету Міністрів України та Міністерства транспорту і зв'язку України. Судом було здійснено тлумачення Угоди про проведення узгодженої політики у визначенні тарифів, ратифікованої Законом України від 10 лютого 1998 р. Тлумачення вищезгаданої угоди в цьому випадку було пов'язане із отриманням висновку Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, тобто суд у своїй Ухвалі звернув увагу на існування доктринального тлумачення (що є характерним не тільки для касаційних судів, а і для інших судів загальної юрисдикції, а також для Конституційного Суду України - звернення до висновків вчених-правознавців не є рідкістю). Однак, у цій справі доктринальне тлумачення до уваги взяте не було. Суд зазначив, що будь-яка особа або установа можуть мати щодо досліджуваних питань власну точку зору, яка не є для суду обов'язковою та не
має доказової сили. Таким чином, цей підхід показує, що хоч суди у своїй практиці звертаються до доктринального тлумачення, однак, воно залишається додатковим джерелом, і не є обов'язковим для суду, зокрема українського.

Окрім вищих спеціалізованих судів, звертається до тлумачення міжнародних договорів і Верховний Суд України. Найпопулярнішим міжнародним договором, який застосовується ним, є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, а саме, тлумачення, які їй надає Європейський суд з прав людини. Верховний Суд України часто використовує його рішення та посилається на них як на джерело права. Так, зокрема в Постанові від 14 березня 2007 р. у справі за позовом Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Фонду державного майна України та ПФК «Придніпров'я» про визнання недійсними актів та договорів, суд обґрунтовує своє рішення не тільки справами Європейського суду з прав людини проти України, а й справами проти інших держав, зокрема суд згадує справу «Стретч проти Сполученого Королівства». [75] Аналогічно, рішення Європейського суду з прав людини проти інших держав використовуються Верховним Судом України в справі за скаргою приватної особи на неправомірні дії комісії по обміну грошових знаків при виконавчому комітеті Ялтинської міської ради народних депутатів (Постанова від 6 лютого 2007 р.), в справі за винятковими обставинами за скаргою Свято-Михайлівської парафії (релігійної громади) Української Православної Церкви «Храму на честь 1000-ліття хрещення Київської Русі» у Дарницькому районі м. Києва (Постанова від 1 липня 2008 р.) та у справі за позовом приватної особи до закритого акціонерного товариства «Юридична практика» та інших про спростування недостовірної інформації. На жаль для цього дослідження, у кожній з цих справ суд не здійснював ґрунтовного тлумачення норм міжнародних договорів, а лише посилався на них або на їх тлумачення, здійснене Європейським судом з прав людини.

Водночас, чітке посилання на тлумачення Європейським судом з прав людини Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод можна знайти в Ухвалі Апеляційного суду Житомирської області у справі № 22- ц/0690/1507/11 за позовом приватної особи до Комунального підприємства «Редакція газети «Іскоростень», Коростенської міської ради та низки приватних осіб про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. В Ухвалі суд визнає Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод джерелом українського національного права, а також те, що її тлумачення здійснює Європейський суд з прав людини, який при цьому керується своєю попередньою практикою і тлумачить цю конвенцію та протоколи до неї, розглядаючи фактичні обставини конкретної справи в світлі вимог сьогодення. При цьому суд звертається до декількох справ, вирішених Європейським судом з прав людини: «Лінгенс проти Австрії» [70], «Гендісайд проти Сполученого Королівства» [69], «Де Аес і Гейсельс проти Бельгії» [73], «Обершлік проти Австрії» [71] та «Українська Прес-Група проти України». [76]

Аналогічно підходить до схожої справи Апеляційний суд Закарпатської області, який у своєму Рішенні від 29 липня 2010 р. у справі № 22-ц-2956/10 за позовом приватної особи до інших приватних осіб про спростування відомостей, захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди, також звернувся до практики Європейського суду з прав людини (аналогічних попередньому рішенню справ) і констатував, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є частиною національного законодавства України та право Європейського суду з прав людини її тлумачити.

Аналогічно, до судової практики Європейського суду з прав людини та відповідно його тлумачення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод стали звертатися і суди першої інстанції. Для прикладу можна навести Рішення Господарського суду Запорізької області від 28 лютого 2012 р. у справі № 33/5009/6762/11 за позовом Товариства з
обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче комерційне підприємство «Трікс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зазінвестбуд» про відшкодування збитків та інші справи. Загалом, практика застосування рішень Європейського суду з прав людини при вирішенні справ набула масового поширення, зокрема і завдяки набранню чинності Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Вдаються також українські суди до тлумачення міжнародних договорів у кримінальних справах. Так, зокрема, їх увагу привертають Європейська конвенція «Про видачу правопорушників» 1957 року [17] та Конвенція «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, та кримінальних справах» від 22 січня 1993 р. [19] щодо порядку видачі іншими державами засуджених для відбування покарання в Україні, а також видачі Україною засуджених для відбування покарання в інших державах. Таких справ немало. Так, лише Верховний Суд України прийняв свої рішення у низці з цих справ: Ухвала від 26 січня 2010 р., Ухвала від 9 березня 2010 р., Ухвала від 10 червня 2010 р., Ухвала від 19 серпня 2010 р., Ухвала від 24 березня 2011 р., Ухвала від 7 квітня 2011 р., Ухвала від 19 травня 2011 р., Ухвала від 16 лютого 2012 р., ще одна Ухвала від 16 лютого 2012 р. - це лише деякі з них, і розглянуті лише Верховним Судом України. В них суд вирішує різноманітні питання видачі засуджених громадян, і при цьому звертається до наведених вище двох конвенцій, які, однак, не тлумачить, а лише застосовує, фактично використовуючи граматичне тлумачення і не вдаючись до глибокого аналізу змісту положень цих міжнародних документів.

Аналогічно, не здійснює тлумачення змісту міжнародного договору Верховний Суд України і в своїй Ухвалі від 30 червня 2010 р. у справі за позовом Хуго Босс Трейд Марк Менеджмент ГмбХ енд Ко. КГ до приватної особи за участі Південної митниці як третьої особи про захист прав інтелектуальної власності на торгівельну марку. У цій ухвалі суд звертається
до ст. 60 Угоди про торговельні аспекти інтелектуальної власності задля визначення поняття некомерційного об'єму товару, однак, суд не вдається до глибокого аналізу цього визначення, а лише наводить його і застосовує. Абсолютно аналогічну ухвалу у справі з тими ж учасниками Верховний Суд України виніс 21 липня 2010 р.

Ще одна категорія справ, де українським судам доводиться тлумачити (чи щонайменше - застосовувати) міжнародні договори - справи про викрадення дітей. У цій категорії справ судам доводиться звертатися до положень Конвенції про права дитини, а також до Конвенції про цивільно- правові аспекти міжнародного викрадення дітей. З-поміж великої кількості таких справ варто згадати хоча б справи Верховного Суду України. Так, він звертався до цих конвенцій у своїх ухвалах: від 1 вересня 2010 р. у справі за позовом Міністерства юстиції України в інтересах громадянина держави Ізраїль до приватної особи про повернення неповнолітньої дитини, від 6 жовтня 2010 р. у справі за позовом Міністерства юстиції України в інтересах громадянина Італії до приватної особи про повернення неповнолітньої дитини до місця її постійного проживання у Республіці Італія, від 6 квітня 2011 р. у справі за позовом Головного управління юстиції в Чернівецькій області в інтересах громадянина Італії до приватної особи про забезпечення повернення малолітньої дитини до Італії. Слід відзначити також, що у кожній з цих ухвал суд не вдається до тлумачення конвенцій, а лише їх застосовує.

На завершення, прикладом застосування і тлумачення судами України міжнародних договорів (з-поміж великої їх кількості) можна навести Ухвалу Верховного Суду України від 24 листопада 2010 р. у справі за клопотанням компанії «SEA EMERALD S.A. PANAMA» про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в Україні. Тут судові довелося мати справу із Конвенцією про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 р. Вартим уваги
є те, що задля вирішення спірного питання (а воно полягало у визначенні поняття належності повідомлення стороні про місце і час арбітражного розгляду), суд звернувся до п. b ч. 1 ст. V вказаної вище конвенції, однак не обмежився цим, а використав також Постанову Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» [64], яку очевидно можна вважати узагальненням тлумачення певних частин вищевказаної конвенції, щодо її застосування на території України компетентним національним органом влади.

Крім цих, судами України ще розглянуті тисячі справ, де вони мали застосувати норми міжнародних договорів України, однак, далеко не в кожному випадку вони вдавалися саме до їх тлумачення. Найчастіше міжнародні договори використовуються просто для обґрунтування позиції суду, а якщо суд вдається до їх тлумачення, то найчастіше - це тлумачення, здійснені іншими органами (насамперед - Європейським судом з прав людини). Детальна статистика рішень українських судів касаційної інстанції, в яких суд вдавався б до тлумачення міжнародних договорів подана нижче в таблиці. Варто відзначити позитивну тенденцію, що українські суди касаційної інстанції звертаються до тлумачення міжнародних договорів все частіше.

СТАТИСТИКА РІШЕНЬ УКРАЇНСЬКИХ СУДІВ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ, ЯКІ ЗВЕРТАЛИСЯ ДО ТЛУМАЧЕННЯ МІЖНАРОДНИХ

ДОГОВОРІВ ЗА 2006-2015 РОКИ

(ЗА даними http://reyestr.court.gov.ua)

НАЙМЕНУВАННЯ

суду,

РІК

ВЕРХОВНиЙ

СУд УКРАЇНи

ВиЩиЙ

АдМІНІСТРАТиВ­НиЙ СУд УКРАЇНи

ВиЩиЙ

ГОСПОдАР­СЬКиЙ СУд

УКРАЇНи

ВИЩИЙ

СПЕЦІАЛІЗОВАНиЙ

СУд УКРАЇНИ З

РОЗГЛЯдУ

ЦИВІЛЬНИХ ТА

КРИМІНАЛЬНИХ

СПРАВ

2015 (до 1 травня) 3 6 9 14
2014 0 9 14 25
2013 0 7 0 4
2012 1 7 4 2
2011 1 5 1 3
2010 0 3 0 0
2009 1 0 1 0
2008 1 2 1 0
2007 0 1 2 0
2006 0 0 0 0
Разом: 7 40 32 48

<< | >>
Источник: ЗВЄРЄВ ЄВГЕН ОЛЕКСАНДРОВИЧ. ТЛУМАЧЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ НАЦІОНАЛЬНИМИ СУДАМИ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ТА УКРАЇНСЬКА ПРАКТИКА. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2015. 2015

Еще по теме Тлумачення міжнародних договорів судами загальної юрисдикції:

  1. 2. Організація здійснення правосуддя в Україні
  2. 3. Конституційний Суд України
  3. 1. Загальна характеристика основ національної безпеки України
  4. Стаття 17. Юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ
  5. 1.3. Джерела господарського процесуального права
  6. Види підсудності цивільних справ
  7. Стаття 15. Компетенція судів щодо розгляду цивільних справ
  8. § 2. Доступність правосуддя як міжнародний стандарт
  9. § 3 . Правові аксіоми у цивільному судочинстві
  10. 1.3. Структура і особливості загальноєвропейських інституцій
  11. Текст Кодексу
  12. Конституція України (28 червня 1996 р.)
  13. ВСТУП
  14. Плюралізм методів та способів тлумачення міжнародних договорів національними судами
  15. 4.1. Тлумачення міжнародних договорів Конституційним Судом України
  16. Тлумачення міжнародних договорів судами загальної юрисдикції
  17. Звернення рішень третейських судів до примусового виконання
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -