Форма державного правління

Форма державного правління - це елемент форми держави, який характеризує порядок і способи утворення вищих органів державної влади, їхню компетенцію, структуру та взаємодію, а також ступінь участі населення в їхньому формуванні.

Основні ознаки форми державного правління:

• визначає формальне джерело влади (одна особа, окрема панівна верства, народ);

• характеризує порядок формування вищих органів державної влади, їхню структуру та термін повноважень;

• визначає зміст принципу розподілу влад між вищими органами держави;

• характеризує компетенцію вищих державних органів у процесі здійснення ними владних повноважень та їхню взаємодію разом з іншими центральними і місцевими органами влади, органами міс­цевого самоврядування, громадськими організаціями;

• визначає відповідні зв’язки між цими органами та населенням.

За вказаними ознаками традиційно розрізняють дві основні фор­ми правління - монархію та республіку. Хоча обидві названі форми відомі з античних часів, монархія як форма правління домінувала впродовж епохи середньовіччя та на початку Нового часу, а респуб­ліка - в Новий і Новітній часи.

Монархія - це форма правління, за якої вища влада в державі повністю або частково здійснюється однією особою - монархом, і пе­редається у спадок (в окремих випадках формується іншим шляхом).

Монарха як главу держави в різних країнах називають по- різному, зокрема король (Велика Британія, Іспанія), султан (Малай­зія), емір (ОАЕ), великий герцог (Люксембург), князь (Ліхтенштейн).

Характерні ознаки монархії:

• влада монарха, як правило, є спадковою, безстроковою (пожиттє- вою), формально незалежною, але обмеженою територією держави;

• монарх персоніфікує владу, виступає у здійсненні внутрішньої та зовнішньої політики як глава держави;

• представництво від імені держави монарх здійснює за власним правом, а не за дорученням;

• влада монарха оголошується священною і переважно має релігій­ний характер;

• владні повноваження монарха поширюються на всі сфери суспіль­ного життя;

• влада монарха не підпорядковується будь-яким іншим суб'єктам;

• монарх не несе політичної та юридичної відповідальності перед підданими за прийняті рішення.

Від свого виникнення монархія пройшла значний шлях розвитку, що зумовило варіативність її форм у різні історичні періоди (рабо­власницька, ранньофеодальна, станово-представницька, абсолютна, обмежена (дуалістична, конституційна) монархія). Власне тому виді­ляють типові й нетипові форми монархії. До типових форм відно­сять необмежену та обмежену монархії.

Необмежена монархія - це форма правління, за якої влада мо­нарха ніким і нічим не обмежена, тобто в державі не існує жодних організацій і засобів, які могли б змінити його волю. Монарх володіє усією повнотою державної влади, має виняткові повноваження щодо її здійснення. Найпоширенішими різновидами необмежених монархій є деспотична й абсолютна монархії.

Деспотична монархія характеризується тим, що монарх (деспот) визнається божеством та здійснює необмежене свавільне володарю­вання, яке спирається на потужний військово-бюрократичний апарат примусу. Деспотичні монархії були поширені в рабовласницьких державах Давнього Світу (Вавилон, Єгипет, Індія, Китай).

В абсолютній монархії монарх уже не обожнюється, але в його руках максимально концентрується вся вища державна влада (зако­нодавча, виконавча та судова). Для абсолютної монархії властива громіздка структура органів державної влади з великою кількістю чиновників, розподілених на чисельні ранги та розряди. Майже всі європейські монархії пройшли період абсолютизму, який загалом ха­рактерний для останнього етапу розвитку феодалізму.

Обмежена монархія - це форма правління, за якої влада монар­ха обмежується компетенцією інших державних органів, найчастіше парламентом. Залежно від ступеня розмежування владних повнова­жень монарха та інших державних органів вирізняють дуалістичну та парламентську монархії.

Дуалістична монархія характеризується тим, що законодавча влада вже не належить монарху, а здійснюється представницьким органом - парламентом. Проте монарх продовжує займати центра­льне місце в механізмі держави і на власний розсуд формує уряд, який перед ним відповідальний, а перед парламентом підзвітний, що є ознаками розподілу влад.

Парламентська монархія передбачає суттєве обмеження влади монарха, який самостійно здійснює винятково представницькі функ­ції. Монарх виступає символічним уособленням нації, а статус глави держави за ним зберігається тільки формально. У парламентській мо­нархії існує поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову. Вико­навча влада належить уряду, який формується парламентським шля­хом і підзвітний лише парламенту. Монарх формально затверджує склад уряду, від його імені міністри здійснюють державне управлін­ня, він може радити, заохочувати, попереджати тощо.

В юридичній літературі зустрічається назва «конституційна (конституційно-парламентська) монархія» як синонім парламентсь­кої або як окремий різновид обмеженої монархії, оскільки обмеження влади монарха парламентом безпосередньо передбачається основним законом держави. Проте, навіть якщо за конституцією чи за власним правом монарх має великі повноваження, їхнє самостійне викорис­тання обмежується конституційно-правовим звичаєм та інститутом контрасигнації^[5].

Нині парламентська монархія є найпоширенішим видом обмежених монархій (Бельгія, Велика Британія, Данія, Нідерланди, Японія та ін.).

Окремо виділяють нетипові монархії, основними з яких є: ви­борна, коли монарх обирається на певний термін (Малайська федера­ція); колективна, якщо повноваження глави держави здійснює колек­тивний орган (наприклад, Рада емірів в Об’єднаних Арабських Еміратах); теократична, в якій вища політична та духовна влада на­лежить духовенству, а глава церкви одночасно є світським главою держави (Ватикан).

Сьогодні монархічна форма правління існує в 11 розвинених кра­їнах і 23 країнах, що розвиваються, а з урахуванням країн британсь­кої співдружності монархіями є 1/6 сучасних держав.

Республіка (від лат. res publika - загальна справа) - це форма державного правління, за якої вищі державні органи обираються без­посередньо народом або формуються виборними установами на вста­новлений термін.

Основні ознаки республіки:

• влада глави держави разом із вищими державними органами є по­хідною, делегується народом - джерелом влади;

• можливість представництва держави лише за дорученням парла­менту чи виборців;

• глава держави не може обіймати посаду довічно, його функції у спадок не передаються, він обирається на чітко визначений законо­давством строк;

• вищі органи держави є виборними або формуються парламентом за участі президента;

• глава держави, органи державної влади та посадові особи звітують перед народом за свою діяльність і несуть юридичну відповідаль­ність за свої дії та рішення.

Республіканська форма правління виникла ще в античності (Дав­ня Греція і Рим - аристократичні республіки, Афіни - демократична республіка). У середні віки існували міста-республіки - Генуя, Вене­ція, Флоренція, Новгород, Псков та ін. В Україні на Запоріжжі деякий час існувала Козацька республіка. Масово держави з республікансь­кою формою правління починають виникати після буржуазних рево­люцій XVII-XVIII ст., а в наш час вона притаманна переважній біль­шості країн.

Як і монархії, республіки також можна поділити на типові та не­типові. Типовими республіками є парламентська, президентська та змішана.

Парламентська республіка характеризується тим, що:

- парламенту, який обирається народом, належить провідна роль серед вищих органів державної влади;

- президент як глава держави обирається парламентом або спе­ціальною комісією і має переважно формальні повноваження;

- центром здійснення державної влади є уряд, а реальні важелі впливу на нього належать політичним партіям, які складають парла­ментську більшість;

- уряд формується парламентом, головним чином з числа депу­татів правлячої партії чи блоку, що забезпечує підтримку уряду пар­ламентською більшістю; головою уряду (канцлером, прем’єр- міністром), як правило, стає глава цієї партії чи блоку;

- уряд підконтрольний і підзвітний парламенту та несе політич­ну відповідальність перед ним;

- парламент має право висловлення недовіри уряду, що тягне за собою його відставку, а уряд має право звернення до президента з проханням розпуску парламенту;

- акти глави держави контрасигнуються головою уряду або від­повідним міністром.

Сьогодні до парламентських республік належать Албанія, Греція, Естонія, Індія, Італія, Латвія, Німеччина, Чехія. Така форма держав­ного правління поширена переважно в європейському регіоні.

Президентська республіка характеризується тим, що:

- президент є главою держави і водночас очолює виконавчу вла­ду, а посада прем’єр-міністра, як правило, відсутня;

- президент обирається народом (або обраними народом вибор­цями) і несе відповідальність безпосередньо перед народом;

- для відсторонення президента від влади існує спеціальна про­цедура - імпічмент;

- парламенту належать законодавча влада та окремі контрольні функції, а його депутати не можуть бути міністрами уряду;

- президент формує уряд, склад якого може затверджуватися парламентом, при цьому уряд парламенту не підзвітний;

- президент не має права дострокового розпуску парламенту, а парламент не може оголосити вотум недовіри уряду;

- існує чітке розмежування законодавчої і виконавчої влади, від­сутня контрасигнація актів президента.

Президентськими республіками є Аргентина, Бразилія, Білорусь, Венесуела, Мексика, Іран, Казахстан, США та ін.

Змішана республіка характеризується тим, що:

- поєднує ознаки парламентської та президентської республік;

- президент і парламент обираються народом;

- уряд, очолюваний прем’єр-міністром, формується за участю президента й парламенту і відповідальний перед ними;

- центрами зосередження виконавчої влади є президент і голова уряду;

- парламент має окремі повноваження контролю за діяльністю президента щодо здійснення ним виконавчої влади;

- президент виконує роль «арбітра» між гілками влади та гаран­та в окремих сферах державної діяльності, зокрема має право достро­кового розпуску парламенту і призначення нових виборів його скла­ду;

- частина актів президента контрасигнується головою уряду, який несе за них відповідальність перед парламентом;

- залежно від переваги в повноваженнях і можливостях впливу на формування й діяльність уряду змішані республіки розділяються на парламентсько-президентські і президентсько-парламентські.

У сучасний період змішана форма республіки притаманна зокре­ма Австрії, Вірменії, Ірландії, Ісландії, Македонії, Польщі, Румунії, Словенії, Україні, Франції.

Серед форм нетипових республік основними є: монархічна, що передбачає довічні повноваження президента (у минулому столітті - Малаві, Туніс, Екваторіальна Гвінея, Північна Корея); теократична, за якої абсолютна світська і духовна влади поєднуються та належать служителям релігійного культу (Афганістан, Іран, Пакистан).

3.2