<<
>>

4.2.2. Монархічна форма державного правління

Поняття монархії

Історія державно-організованого суспільства свідчить, що монархія як історичний тип форми державного правління є одним із найдавніших. Він склався ще за часів появи держави в суспільствах ранніх землеробських культур, де організація влади, здійснювана на жорстко централізованій основі, була найбільш ефективною, зрозумілою, відповідала найсуворішій регламентації сільськогосподарського виробництва, духовному світові хліборобів-общинників.

Духовною її основою було те, що в їх патріархальній свідомості склалося уявлення про природну нерівність людей, їх диференціацію за майновим становищем, званням, місцем у соціальній ієрархії. Звідси відбувався й розподіл суб’єктів державного спілкування (населення) за походженням «на тих, хто допущений і тих, хто не допущений до здійснення верховної влади» [137]. Саме закріплена у праві соціальна нерівність населення є джерелом і живильним середовищем монархічної влади упродовж тривалого історичного періоду. В історії державно організованого суспільства цей період охоплює цілу епоху – епоху станово-кастового суспільства, коли така форма організації верховної державної влади досягла вищого рівня розвитку й набула відповідних типових ознак, серед яких:

1. Єдиновладдя як результат одноосібних дій одного вищого органу влади – глави держави, оскільки навіть при розподілі повноважень між іншими державними органами остаточне рішення з будь-якого питання залишається за ним.

2. Усунення суб’єктів державного спілкування (населення) від процесу формування органів верховної влади, а відтак і процесу легітимації політичної влади в державі. Владні інституції формуються одним правителем і відповідальність несуть перед ним.

3. Безвідповідальність глави держави. Правитель не несе конкретної політичної та юридичної відповідальності за результати свого правління, а за помилки і зловживання в державному керівництві відповідають державні чиновники.

4. Спадковість при передачі влади від одного глави держави до іншого.

5. Безстроковість, довічність влади правителя.

6. Така форма правління за своєю суттю є насамперед політичним, а потім юридичним явищем. «Для традиційного (станово-кастового. – С.Б.) суспільства з його релігійною легітимацією влади, – слушно відзначає російський вчений А. Медушевський, – проблема розриву формально-правової та реальної структури влади не поставала так гостро. Правове закріплення монархічного суверенітету відповідало фактичній ситуації абсолютистських держав» [138]. Це досягалося тим, що створені монархом політичні форми, ним же «одягалися» в юридичний «одяг».

З огляду на викладене, монархія – це спосіб вираження сутності держави станово-кастового суспільства, який відображається в політико-юридичній системі верховної державної влади, де вся її повнота сконцентрована в руках глави держави, котрий у силу свого особливого статусу (первинність і довічність владних повноважень, безвідповідальність і спадковість) одноосібно править державою.

Монархія як форма правління держави колишньої епохи, в епоху громадянського суспільства закономірно має піти з історичної сцени. Це підтверджує й тенденція її розвитку в останні сто років: якщо на початок минулого століття монархія за своєю чисельністю суттєвого переважала, то на початку ХХІ ст. таких держав, на думку деяких вчених[139], існує 45 з понад 200 країн світу. Ці монархії визначені за традиційним критерієм – порядок заміщення посади глави держави (наслідування, хоча в деяких з цих країн вони обираються), але, якщо за основу взяти поділ влади, то «справжніх» монархій у сучасному світі стане ще менше. Такими, вважаємо, мають бути держави, котрі за рівнем соціально-політичного розвитку перебувають або ще у станово-кастовому суспільстві, або ж на перехідному до громадянського суспільства етапі. Ключовою ознакою їх форми державного правління є відсутність поділу влади, що призводить до єдиновладдя глави держави, вираженого у змісті самого терміна «монархія».

З урахуванням цього справжньою монархією, на нашу думку, слід вважати не державу, глава котрої формально наслідує владу, а лише ту державу, де саме зосереджена в руках її глави політична влада «поширюється на всі сфери державної діяльності, є рушійною силою всього державного механізму» [140]. Саме у такій державі глава держави є монархом, оскільки він є єдиновладним правителем. В т.зв. «монархії, заснованій на поділі влад» (парламентарній монархії), глава держави не є монархом, оскільки колишня його одноосібна влада (тоді він дійсно був монархом) поділена поміж іншими органами, котрі у цій системі владних відносин, як правило, переважають владу глави держави. Керівник такої держави – це не монарх, а лише глава держави, який займає свою посаду у певному порядку престолонаслідування. Така держава за формою правління, на нашу думку, взагалі не є монархією, навіть обмеженою, оскільки для такої назви потрібна наявність єдиновладдя у державі, котре могло б бути обмеженим якимось іншим органом, але без втрати самого монархічного елементу. Види монархії

Виходячи з зазначеного, монархії, залежно від обсягу і характеру повноважень глави держави – монарха, повноти його влади, можна поділити на необмежені і обмежені

До історичних форм необмежених монархій слід віднести деспотію, насамперед східну, та абсолютну монархію. Абсолютна монархія – форма правління, що сформувалася в Європі на етапі пізнього середньовіччя (XVI-XVII ст.), була «покликана» підтримати суспільну будову, яка похитнулася у ході розкладу феодалізму та зародження основних буржуазних відносин. Зігравши упродовж певного часу позитивну роль у світовому історичному процесі, абсолютна монархія поступилася (не без революцій) місцем більш прогресивним формам державності. Сьогодні абсолютна монархія зберегла основні свої риси передусім на арабському Сході, зокрема в таких країнах, як Бахрейн, Бруней-Даруссалам, Катар, Об’єднані Арабські Емірати, Оман, Саудівська Аравія. Така її живучість пояснюється наявністю «сприятливої» соціально-економічної бази та відсутністю характерних для класичного абсолютизму гострих соціальних суперечностей. Це зумовлено багатими природними ресурсами, наявність яких у цьому регіоні дозволяє абсолютній (у політичній сфері) владі здійснювати соціально спрямовану політику й таким чином гальмувати об’єктивні процеси руйнування станово-кастового суспільства, у якому ці країни ще перебувають, та їх перехід до громадянського суспільства. Цей чинник, тобто інша соціально-економічна база, відрізняє сучасну абсолютну монархію від її класичного прототипу пізньофеодальних часів.

До обмеженого виду монархії ми відносимо насамперед дуалістичну монархію, історичною попередницею котрої була станово-представницька монархія. Дуалістична монархія будучи перехідною формою державного правління від монархії до поліархії, містить у своєму змісті елементи монархії та незначні елементи парламентської форми правління. Серед монархічних ознак – те, що главою держави є монарх, котрий володіє основними перевагами у сфері виконавчої влади (формує уряд, відповідальний перед ним, керує збройними силами, поліцейськими та іншими правоохоронними органами країни тощо), може призначати членів верхньої палати парламенту, розпускати останній, накладати вето на прийняті парламентом законопроекти. Наявність парламенту, який формується частково на основі загальних виборів, його можливість обмежувати повноваження монарха в законодавчій, а уряду – у виконавчій сферах через інститут парламентської відповідальності – вказують на існування в таких державах рис парламентської форми правління. Згадані елементи так чи інакше відображені у формах правління таких держав, як Бутан, Йорданія, Кувейт, Марокко, Свазіленд, Тонга.

Отже, монархії в повному розумінні цього слова з усіх регіонів світу збереглися здебільшого в Азії та Африці. І це закономірно, оскільки в соціально-політичному плані чимало з цих держав перебувають на різних стадіях розвитку станово-кастового суспільства, якому об’єктивно відповідає монархічна форма правління.

<< | >>
Источник: Бостан С.К. та ін.. Теорія держави і права (Актуальні проблеми). Навчальний посібник. Київ-2013. 2013

Еще по теме 4.2.2. Монархічна форма державного правління:

  1. §8. Форми правління: поняття, види.
  2. 4.2. Форма державного правління
  3. 4.2.1. Форма державного правління: поняття та історичні типи
  4. 4.2.2. Монархічна форма державного правління
  5. 4.3.1. Поняття «форма державно-територіального устрою», його історичні типи
  6. 8.2. Форма державного правління
  7. 8.4. Міждержавні об'єднанняВід форми територіального устрою держави варто відрізняти міждержавні об'єднання (утворення). В першому випадку йдеться про адміністративно-територіальну будову лише однієї держави, а в другому — про форми об'єднання кількох різних держав. Необхідність такого розмежування пояснюється тим, що, наприклад, неможливо зіставляти Україну як державу з унітарною формою державного устрою та Європейське Економічне Співтовариство —
  8. 2. Форма державного правління.
  9. Глава16. Форми державного управління
  10. § 1. Поняття і види форм державного управління
  11. 1. Категорія «державне управління» в понятійному апараті адміністративно-правової науки
  12. Організація місцевого самоврядування в Україні в контексті форми правління
  13. Форми державного управління інвестиційною діяльністю
  14. Становлення парламентсько-монархічних форм правління та їх еволюція
  15. Становлення республіканських форм правління та їх розвиток
  16. Складна форма державно-територіального устрою та її розвиток
  17. Японська держава
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -