<<
>>

4.2.1. Форма державного правління: поняття та історичні типи

Поняття «форма державного правління»

Науковий аналіз проблем, пов’язаних із теоретичним осмисленням форми державного правління, показує на наявність різноманіття у поглядах щодо доктринального розуміння її суті.

В концентрованому вигляді це знайшло відображення в дефініціях, що містяться в масиві юридичної літератури рубежу ХХ-ХХІ ст. З суто формальних позицій ці дефініції можуть бути поділені на прості й складні.

Прості дефініції невеликі за обсягом, зміст їх вказує лише на найбільш суттєві ознаки самого поняття. Такий підхід до дефінітивного формулювання форми правління використали П. Рабінович, В. Шаповал та деякі інші вчені, котрі, з незначними варіаціями визначають форму правління як спосіб (устрій, тип головування) організації вищої державної влади [128].

Складні дефініції більш великі й, відповідно, змістовніші. За обсягом охоплених ними ознак їх можна поділити на три групи. Вихідною для першої групи візьмемо дефініцію форми правління, запропоновану харківською дослідницею О. Скакун, котра визначає форму державного правління як «порядок утворення й організації вищих органів влади в державі»[129]. Для другої групи дефініцій характерне доповнення, котре вказує на певний зв’язок органів державної влади не тільки між собою, але й з населенням [130]. Третя група являє собою своєрідний конгломерат дефініцій, що характеризується певним індивідуальним змістом. У цьому плані заслуговує на увагу дефініція, запропонована Е. Григонісом, на думку котрого, форма правління «являє собою організацію вищої державної влади в країні, певні способи її здійснення, що залежать від політичного режиму» [131].

Вищенаведене свідчить, що в юридичній науці відсутній єдиний підхід до визначення досліджуваного поняття, причиною чого є «вихоплювання (фотографування) образу» останніх на певній стадії пізнавального процесу (онтологічній або ж гносеологічній), сприйняття її як частини об’єктивно наявного матеріального світу або ж як певного ідеального образу (моделі), створеного у свідомості людей.

Вирішальне значення для з’ясування змісту форми державного правління мають взаємовідносини вищих органів державної влади, що зумовлюються відповідним принципом, покладеним в основу цієї інституціональної системи влади. Це принцип концентрації, який мінімізує кількість взаємозв’язків в системі влади, деконцентрації, який навпаки розширює їх.

Як зазначалося, чимало фахівців до системи зв’язків форми державного правління (як суб’єкта відповідних владних відносин) включають і населення. Населення, безперечно, впливає на форму державного правління, але цей уплив непрямий і зумовлений він взаємовідносинами в суспільстві, необхідними матеріальними умовами життя саме населення, та державою, яка у своєму соціальному значенні є «об’єднанням людей, обумовленим якимось інтересом». Цей інтерес, що «захищається» державою як політичною організацією, слугує барометром, котрий визначає соціальну сутність держави. Сутність держави, у свою чергу, зумовлює зміст її загальної форми.

Виходячи з викладеного, вважаємо, що форма державного правління, в онтологічному своєму значенні, – це інституціонально-функціональна система державної влади, зміст якої визначається певним порядком її формування, принципами організації та взаємодії її суб’єктів – вищих органів державної влади.

Для отримання загального уявлення про форму правління держави певного історичного типу, виявлення закономірностей її становлення й розвитку, загальних рис та особливостей, виділення її типів, видів, підвидів тощо слід перейти на інший рівень пізнання – гносеологічний.

З цього боку, треба зазначити, «форма державного правління» як поняття юриспруденції є «гносеологічним продуктом» двох її галузевих наук: загальної теорії держави і права та конституційного (державного) права. Аналіз понять форми державного правління, авторами котрих є представники як загальнотеоретичної, так і конституційно-правової науки, показує, що в їх межах диференційований підхід ще не сформувався. Свідченням цього є наведені дефініції, зміст яких найчастіше однаково тлумачать і теоретики, і конституціоналісти. Щоб усунути своєрідну «понятійну» плутанину, котра виникає в цих випадках, необхідно визначитися з обумовленими предметами кожної з вищезазначених юридичних наук відповідними рівнями теоретичного осмислення досліджуваного нами явища.

На вищій «сходинці» цього пізнавального процесу знаходиться, безперечно, загальна теорія держави і права. Оскільки її пізнавальні підходи максимально близькі до філософії, то вироблене теоретиками поняття форми державного правління має базуватися передусім на філософськійї категорії «форма», котра характеризується як спосіб існування та вираження змісту якоїсь соціальної реальності [132]. Отже з позиції загальнотеоретичної науки форма державного правління має бути способом існування та вираження тієї сторони змісту держави, котра зовнішньо відображається в історично обумовленій структурно-інституціональній системі верховних органів влади. За допомогою пізнавальних засобів загальної теорії держави і права таким чином створюється загальний, універсальний для всіх історичних епох, максимально узагальнений теоретичний «образ, модель» досліджуваного явища – форми правління.

Конституційне (державне) право розглядає форму державного правління як стійку, закріплену в юридичних нормах, інституціональну систему влади, зміст котрої визначається правовим статусом (порядком формування, компетенцією, принципами організації та взаємодії) вищих органів державної влади.

Але якщо для теоретиків форма правління – це спосіб вираження історично обумовленого змісту держави, то для конституціоналістів вона є сукупністю юридичних норм, державно-правовим інститутом, який регулює сферу відносин пов’язану з інституціональним оформленням зазначеної системи верховної влади.

З вищенаведеного випливає, що, досліджуючи форму державного правління, і теоретики, і конституціоналісти відтворюють різні за рівнем узагальнення теоретичні моделі форм державного правління. Ефективність останніх, у свою чергу, може бути оцінена тільки при співставленні з їх практичними проявами, або ж, за словами Г. Єллінека, політичними формами державного правління, котрі є предметом вивчення такої науки, як політологія. Політична форма правління (або державно-політичний режим) являє собою динамічну систему функціональних взаємовідносин відповідних суб'єктів влади, результатом якої є реальне (практичне) правління в державі.

В ідеалі і теоретико-юридична, і політична моделі форми державного правління повинні збігатися, але специфіка сучасної політико-правової ситуації така, що у переважній більшості держав світу цього не відбувається. Тому для складання цілісного уявлення про форму державного правління, необхідно враховувати багатомірність цього явища. Історичні типи форм державного правління

Сучасна класифікація форм державного правління спирається на підготовлений попередніми поколіннями дослідників відповідний базис. Найбільшою різноманітністю відрізняються класифікаційні схеми зарубіжних державознавців, котрі виходять в більшості своїй з формально-юридичних або ж політико-практичних критеріїв. Для постсоціалістичної, у тому числі і сучасної вітчизняної юридичної науки, незважаючи на деякі новаційні підходи (Е. Григонис) [133], Р. Мухаєв [134], загальноприйнятою є така узагальнююча класифікаційна схема, де усі сучасні держави за формою правління поділяються на два види: монархія та республіка. Монархії бувають необмежені (абсолютні) та обмежені, або ж конституційні (дуалістичні та парламентські). Республіки – класичні (президентські та парламентські), гібридні (змішані) та деякі особливі, що існують в одній або ж у невеликій групі держав.

Засади цієї класифікації, певним чином «модернізовані» вітчизняними державознавцями радянських часів, закладені були ще на рубежі ХІХ – ХХ століть. Базові елементи цієї конструкції збереглися і досі, але ж певні її ланки потребують вдосконалення з урахуванням соціально-політичних реалій сучасного світу. Серед наукових проблем у цій сфері головною є проблема типологізації форм державного правління, оскільки юридична наука продовжує оперувати такими поняттями, як «основні форми (види) форм правління».

Для вирішення цієї проблеми необхідно «замкнути» понятійний ряд: держава – історичний тип держави – історичний тип форми держави – історичний тип форми державного правління та переглянути критерії типологізації і класифікації форм державного правління.

Зазначений вище понятійний ряд для відповідної історичної епохи виглядає наступним чином:

1) держава епохи станово-кастового суспільства за історичним типом – нереспубліка (аrespublica), за історичним типом форми держави – монократія, за історичним типом форми державного правління – монархія (у цьому наша точка зору співпадає із традиційною);

2) держава епохи громадянського суспільства за типом – республіка, за типом форми держави – полікратія, а за типом форми правління пропонуємо позначити державу замість республіки терміном поліархія.

Під поліархією (від грецьк. ρολι – багато і αρχή – правління, влада) ще на початку ХХ ст. автори Оксфордського словника (1909 р.) розуміли «управління державою чи містом багатьма на противагу монархії»[135] (вперше в широкий науковий обіг цей термін був уведений на початку 50-х рр. ХХ ст. американським політологом Р. Далем, але він вкладав в нього широкий смисл, вважаючи поліархію по суті типом громадянського суспільства). Більш слушною у цьому випадку вважаємо думку авторів зазначеного вище довідникового видання, які під поліархією розуміють форму організації влади, яка є протилежною монархії.

У вітчизняному державознавстві термін поліархія використовуються політологами, хоча доцільно, щоб ним оперувала і юриспруденція. Використання «поліархії» замість «республіки» при типологізації форм державного правління, по-перше, усунуло б існуючий мовно-термінологічний «грецько-латинський» дисбаланс у цьому питанні, використовуючи одну мову – грецьку (μοναρχια – ρολιαρχια), котра є загальновизнаним термінологічним джерелом державознавства, на відміну від латинської, яка вважається мовою права (правознавства).

По-друге, усунуло би існуючий дисбаланс між етимологічним змістом цих понять. Монархія – влада, яка є похідною від одного суб’єкту, а правління є результатом дії теж одного державного органу – монарха; поліархія – влада, яка похідна від багатьох суб’єктів (народу), а правління є результатом колективних дій теж багатьох (більше одного) державних органів.

По-третє, обидва ці терміни за природою відображених в них явищ є юридичними (нейтральними), оскільки безпосередньо пов’язані з державною владою. При старому поділі монархія – за змістом політико-правовий термін, республіка ж – соціальний.

І нарешті, використання термінологічної пари: монархія – поліархія внесло б у науку загальної теорії держави і права певний порядок у понятійний ряд: держава – історичний тип держави – історичний тип форми держави – історичний тип форм державного правління, де термін «республіка», виходячи зі свого етимологічного змісту, у цій понятійно-категоріальній ієрархії має зайняти, як зазначалося, більш високу, ніж раніше, сходинку.

Відносно критеріїв класифікації, нагальною є потреба у створенні комплексного класифікатора форм державного правління як певної сукупності ієрархічно розміщених критеріїв, котрі, залежно від свого змісту, будуть використовуватимуться для визначення типів, видів та підвидів форм державного правління. До складу такого класифікатора ми б включили такі класифікаційні критерії.

1. Принцип поділу влади, відсутність або наявність якого вирішальним чином впливає на спосіб організації, механізм реалізації державної влади, а відповідно і на здійснення правління в державі.

2. Режим взаємодії вищих органів законодавчої і виконавчої влади (режим злиття, режим поділу, режим співробітництва) та ступень впливу інститутів глави держави і законодавчої влади через засоби формування та контролю на урядову владу.

3. Спосіб (порядок) формування вищих органів виконавчої та законодавчої влади.

Як видно, критерій, що вказує на способи формування державних органів (особливо інституту глави держави), котрий завжди вважався головним, ми помістили на останньому місці. І це не випадково, оскільки у сучасних умовах він набув формального характеру. Як підтвердження цьому можна вказати на однаковий правовий статус глав держав з т.зв. парламентською формою правління, коли одні з них наслідують цю посаду («парламентська монархія»), а інші – на неї обираються («парламентська республіка»). У сучасній юридичній літературі справедливо відзначається, що ці «обидві форми державного правління не мають принципової різниці в організації та функціонуванні вищих органів державної влади, за винятком визнання главою держави обраного президента або, відповідно, спадкового монарха» [136].

Порядок заміщення посади глави держави на певному історичному етапі (майже до початку ХХ ст.) дійсно був одним з тих основних чинників, що визначав зміст форми правління. Але у подальшому він втратив своє колишнє першорядне значення, оскільки визначальним для поділу форм правління стало визнання принципів, на яких будується відповідна система владних органів, котра здійснює правління у державі, а не хто є главою держави і яким шляхом він заміщує цю посаду. З урахуванням цього можна скласти удосконалену класифікаційну схему форм правління сучасних держав.

Узявши за основу принцип поділу влад, відсутність або наявність якого обумовлена сутністю держави відповідної історичної епохи, ми можемо визначити вихідні для цієї класифікації одиниці. Ними будуть, з одного боку, монархія, обумовлена типом держави станово-кастового суспільства з його монократичною формою, а з іншого – поліархія, обумовлена типом держави громадянського суспільства з його полікратичною формою.

<< | >>
Источник: Бостан С.К. та ін.. Теорія держави і права (Актуальні проблеми). Навчальний посібник. Київ-2013. 2013

Еще по теме 4.2.1. Форма державного правління: поняття та історичні типи:

  1. §8. Форми правління: поняття, види.
  2. § 13. Порівняльна характеристика форми держави й історичного типу держави.
  3. 4.1.1. Поняття та історичні типи політичних режимів
  4. 4.2. Форма державного правління
  5. 4.2.1. Форма державного правління: поняття та історичні типи
  6. 4.2.2. Монархічна форма державного правління
  7. 4.3.1. Поняття «форма державно-територіального устрою», його історичні типи
  8. 8.2. Форма державного правління
  9. 8.4. Міждержавні об'єднанняВід форми територіального устрою держави варто відрізняти міждержавні об'єднання (утворення). В першому випадку йдеться про адміністративно-територіальну будову лише однієї держави, а в другому — про форми об'єднання кількох різних держав. Необхідність такого розмежування пояснюється тим, що, наприклад, неможливо зіставляти Україну як державу з унітарною формою державного устрою та Європейське Економічне Співтовариство —
  10. 2. Форма державного правління.
  11. § 4. Співвідношення державного управління і виконавчої влади
  12. § 5. Державне регулювання і державне управління: співвідношення понять
  13. Глава16. Форми державного управління
  14. § 1. Поняття і види форм державного управління
  15. Організація місцевого самоврядування в Україні в контексті форми правління
  16. Форми державного управління інвестиційною діяльністю
  17. Становлення республіканських форм правління та їх розвиток
  18. Контроль за нотаріальною діяльністю як функція державного управління: поняття та загальна характеристика
  19. Система органів державного управління промисловою власністю
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -