7.3. Форма державного устрою

Форма державного устрою характеризує внутрішню будову держави, територіальну організацію державної влади, співвідношення держави як цілого з її складовими частинами (схема 7.7).

Форма державного устрою охоплює такі складові:

• територіальну організацію населення;

• розподіл держави на основні складові частини;

• правове положення територіальних складових держави;

• принципи побудови взаємовідносин центра та регіонів.

Схема 7.7.

Держави сучасного світу за формою державного устрою бувають про­стими (унітарними) або складними {федерація та конфедерація).

Держава проста або унітарна (єдина від латинського "unus"— один) — цічісне державне утворення, адміністративно-територіальні одиниці якого підпорядковуються єдиному центру і не мають самостійних ознак державного суверенітету (Франція, Норвегія, Швеція, Велика Британія, Бельгія, Україна).

Характерним ознаками унітарної держави є:

1. високий ступінь централізації державної влади;

2. єдиний територіальний поділ;

3. єдина система органів державної влади;

4. єдина конституція;

5. єдина система законодавства;

6. єдина податкова система;

7. єдине громадянство;

8. відсутність ознак суверенітету у територіальних одиниць.

Унітарні держави поділяються на централізовані та децентралізовані.

В централізованих унітарних державах місцеві органи формуються звер­ху, тобто голови місцевих адміністрацій призначаються державним центром.

В децентралізованих унітарних державах органи місцевого самовряду­вання та підпорядковані ним місцеві адміністрації повністю формуються місцевими територіальними громадами.

Разом з адміністративно-територіальними одиницями унітарні держави можуть мати у своєму складі автономні утворення. Приклади— Країна Басків та Каталонія в Іспанії, Корсика у Франції, Курдистан в Іраку.

Нетиповою характеристикою деяких унітарних держав є те, що вони мо­жуть мати двопалатні парламенти (Велика Британія), що є типовим для феде­рацій, але подібна схема парламентаризму є слідуванням історичній традиції, коли верхня палата парламенту складається не з представників регіонів.

Більшість сучасних країн — унітарні, такими державами легше управля­ти, ця форма забезпечує державну єдність, незважаючи на те, що унітарні держави досить часто мають багатонаціональний склад.

Федеративна держава (від латинського "foedus"- об'єднання, союз) — складна держава, що складається з суб'єктів, які об'єднуються для вирішення спільних завдань і делегують частину своїх повноважень єдиному центру, втрачаючи при цьому державний суверенітет (Росія, США, Мекси­ка, Бразилія, ФРН, Швейцарія, Австрія, Канада, Індія).

Державні утворення, що входять до складу федерації, називаються її суб'єктами. Кількість їх може бути різною, як і їх назви. В СІЛА — це 50 штатів, ФРН— 16 земель, Швейцарії— 23 кантони, Росії— 21 республіка, 6 країв, 49 областей, 2 міста федерального підпорядкування, 1 автономна об­ласть, 10 автономних округів.

Характерними ознаками федерації є:

1) будується на основах децентралізації;

2) державний суверенітет реалізується федерацією в цілому, а не окре­ мими її членами;

118

3) суб'єкти федерації мають деякі ознаки державності (державного суве­ ренітету);

4) кожен з суб'єктів федерації має власний територіальний розподіл;

5) існування як федеральної конституції та законодавства, так і консти­ туцій та законодавства суб'єктів федерації (дворівнева система законодавства);

6) наявність подвійної системи оподаткування (федеральні податки, по­ датки окремих суб'єктів федерації);

7) суб'єкти можуть мати власні органи законодавчої, виконавчої, судо­ вої влади, що організаційно не пов'язані з федеральними органами (ор­ ганізаційна самостійність органів);

8) відсутність у суб'єктів права на сецесію (право на вихід зі складу федерації);

9) кордони суб'єктів федерації змінюються лише за їх згоди;

10) законодавчий орган федерації традиційно складається з двох палат, в одній з яких (верхній) представлені її суб'єкти;

11) зовнішньополітичну діяльність здійснюють загальнодержавні органи федерації.

Федерації в сучасному світі не є однаковими, їх можна класифікувати за різними критеріями: способом створення, принципами організації, способом взаємодії суб'єктів, за обсягом повноважень суб'єктів (схема 7.8.).

Конфедерація (від латинського "confoederatio " — співдружність) — об 'єднання або союз суверенних держав, що створюється для досягнення пе­вних цілей в межах певного історичного періоду.

Конфедеративна форма держави зустрічається набагато рідше, ніж феде­рація та унітарна держава. Конфедерації створювалися головним чином для досягнення зовнішньополітичних та військових цілей. Переважно вони ство­рювалися у період становлення буржуазних держав, деякі з них розпалися, деякі перетворилися у федерації. Нідерланди (1579-1795), США (1776-1787), Швейцарський союз (1815-1848), Германський союз (1815-1866). Спроби створення конфедерацій у XX ст. не були вдалими — це Об'єднана Арабська Республіка, яка включала у себе Єгипет та Сирію (1958-1961), Сенегамбія — Сенегал та Гамбія (1982-1989).

Конфедерація містить у собі ознаки міжнародно-правової та внутрішньої державної організації, типовими ознаками якої є:

1) створення закріплюється договором;

2) територію конфедерації складають території суб'єктів;

3) суверенітет зберігається за кожним членом конфедерації і не поширю­ ється на об'єднання в цілому;

4) суверенні держави, що створюють конфедерацію, залишаються пов­ ноцінними суб'єктами міжнародного спілкування;

5) для координації спільних зусиль держави члени конфедерації ство­ рюють об'єднані органи, які функціонують у суворо обмежених на­ прямках та суто для досягнення визначеної мети;

6) акти, що приймаються на рівні конфедерації, потребують узгодження з вищими органами держав, що входять до об'єднання;

7) суб'єкти конфедерації мають право виходу та нуліфікації (відміна дії актів органів конфедерації на своїй території).

Незалежно від форми державного устрою (унітарна держава, федерація), території держав розділяються на адміністративно-територіальні одиниці, створення яких обумовлене необхідністю раціональної організації життя лю­дей, виробництва та управління. Головна відмінність адміністративно-територіального поділу в унітарних державах та федераціях полягає у тому, що проста держава має єдиний розподіл, а у федерації власний розподіл має кожен її суб'єкт. Цей розподіл не зводиться до географічного поділу держави на рівні за обсягом частини, в його основу можуть бути покладені еко-

120

помічний, національний та політичний принципи (схема 7.9.). Всі принципи повинні застосовуватися комплексно, лише це дає змогу створити ефективну, дієву систему адміністративно-територіального розподілу.