§ 4. Форма державно-правового (політичного) режиму

Політичне життя будь-якого суспільства протікає в певному ре­жимі, який характеризує його особливості і динаміку розвитку.

Форма державно-правового (політичного) режиму — це спосіб політичної організації влади в державі, який характеризується як су­купність заснованих на правових засадах засобів і методів здійснення державної влади, що відображають зміст і характер взаємовідносин особи і держави.

На відміну від форми державного правління та форми держав­ного устрою, які характеризують організаційну сторону форми дер­жави, політичний режим найшвидше реагує на зміни в суспільному житті, характеризує порядок діяльності держави, визначає її функ­ціональне спрямування. За різних форм правління та устрою може існувати один і той самий політичний режим.

Зміст політичного режиму розкривається у взаємодії трьох гілок державної влади: законодавчої, виконавчої та судової, а також через становище органу, який є центром прийняття рішень у державі, цен­тром ваги її політичної системи. Оскільки судова влада безпосередньо не визначає характеру політичного режиму, особливості державно- правових режимів проявляються в структурі взаємовідносин між за­конодавчою і виконавчою владою.

Політичний режим є найбільш нестійким елементом форми дер­жави, обумовлюється формою державного правління і устрою, а також конкретними соціально-економічними та суспільно-політичними умовами.

Політичний режим характеризує:

— можливість участі громадян в реалізації державно-владних по­вноважень, характер забезпечення реалізації прав і свобод лю­дини і громадянина у процесі здійснення державно-владних повноважень органами державної влади;

— співвідношення правових та організаційних засобів здійснен­ня державної влади;

— відносини між владою і суспільством;

— стан законності і правопорядку в державі.

Основою для класифікації політичних режимів слугує ступінь розвиненості політичної демократії, а також реальний політико- правовий статус людини.

Демократичний політичний режим (від гр. дєтк + краток — на­родовладдя) — це стан державного життя суспільства, за якого дер­жавна влада здійснюється на правових засадах з обов’язковим до­держанням принципу її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, що збалансовані засобами їх взаємного стримування і підтримання відносної рівноваги сил, гарантуються права і виконуються обов’язки особою, державою та громадянським суспільством.

За висловом видатного американського президента Авраама Лін­кольна, демократія — це влада народу, яка здійснюється народом в ін­тересах народу. А в сучасному конституціоналізмі основною формаль­ною ознакою демократизму є конституційне закріплення принципу, що носієм суверенітету і єдиним джерелом державної влади в країні є на­род, а фактичною ознакою — фактична міра реалізації цього принципу.

Основними ознаками демократичного політичного режиму є:

— наявність інститутів безпосередньої та представницької демо­кратії;

— плюралізм у політичній, соціально-економічній та ідеоло­гічній системах суспільства, що передбачає наявність різних форм власності, багатопартійність, відсутність державної іде­ології;

— рівноправність людей, наявність організаційно-правових га­рантій здійснення ними своїх прав, реалізації законних інтер­есів, виконання обов’язків;

— демократизм правосуддя, пріоритет методів переконання пе­ред методами примусу.

Розглядаючи демократію, необхідно підкреслити ще одну важ­ливу її ознаку. Це влада більшості і забезпечення прав меншості. У всіх демократичних системах громадяни вільно виносять рішення за принципом більшості. Але влада більшості ще не є демократія. Ніхто не назве справедливою систему, в якій 51 відсоток населення може гнобити решту — 49 — в ім’я суспільних інтересів і загального бла­га. В демократичному суспільстві влада більшості мусить включати гарантії особистих прав людини, які, у свою чергу, захищають права меншостей — етнічних, релігійних чи політичних.

Демократичний політичний режим може бути трьох видів:

1) ліберально-демократичний (від лат. liberalis — вільний) — за­снований на системі гуманістичних принципів здійснення держав­ної влади, визнанні свободи людини, її діяльності, поваги гідності особистості, забезпеченні рівності всіх перед законом; базується на визнанні необхідності розвитку і змін, відкритості різноманітним інноваціям, в кінцевому підсумку — соціальним трансформаціям за умови зняття всіх перешкод на шляху суспільної комунікації. Він по­діляється на:

а) економічний (класичний) — заснований на принципах не­втручання держави в економіку країни, сприяння виокрем­ленню і певної автономізації соціальних сфер (перш за все, економічної), невтручанню у спонтанний розвиток, який і створює порядок, заснований на свободі;

б) соціальний (неоліберальний) — ґрунтується на необхіднос­ті посилення соціальної складової у внутрішній політиці держави, зокрема визнанні ролі держави у гарантуванні і забезпеченні прав людини, створенні і підтриманні необ­хідних засад функціонування громадянського суспільства, захист правовими й демократичними засобами загально­визнаних цивілізаційних цінностей, активне здійснення на державному рівні науково-технічної і освітянської політи­ки, провадження її на принципах солідарності, консенсусу і соціального партнерства; передбачає часткову монополіза­цію економіки, соціальну «амортизацію» суспільства;

2) консервативно-демократичний (від лат. conservo — зберігаю, охороняю) — побудований на переважному застосуванні таких прин­ципів державного управління, які склались історично, отримали за­кріплення у свідомості суспільства, є характерними саме для цієї дер­жави, що не бажає переходити до нових форм і методів державного управління; орієнтований на збереження певних традиційних засад суспільного розвитку та порядку, тяжіє до тенденції політичної ді­яльності, що ставить собі за мету відтворення усталених цінностей, зміцнення тих економічних, соціально-політичних та моральних ін­ституцій, які утворилися в суспільстві внаслідок розвитку і втілення історичного досвіду багатьох поколінь, тяжіє до стабільності, ста­тичної усталеності та передбачуваності, що забезпечує оптимальну швидкість суспільних перетворень, зваженість державних рішень, збалансованість суспільного розвитку, його спадкоємність і наступ­ність.

а) реформістський — близький лібералізму, характеризується схильністю до буржуазного реформізму з його ідеєю посту­пових поміркованих реформ з метою збереження існуючих інститутів влади;

б) радикальний — відзначається тяжінням до крайніх методів боротьби з політичними опонентами, до неглибоких і часто непослідовних, «половинчатих» реформ;

в) традиційний (неоконсервативний) — орієнтується на звіль­нення приватного капіталу від надмірної державної «опіки», стимулювання ринкових відносин, зокрема підприємництва, зменшення податків на соціальні витрати; характеризується мінімалізацією ролі держави в соціально-економічній сфері, заохоченням приватної ініціативи, плюралізацією економіч­них форм, мобілізацією потенційних кадрових ресурсів;

3) радикально-демократичний (від лат. radicalis — корінний, фун­даментальний, повний) — відзначається постійним введенням нових форм реалізації державної влади, використанням рішучих і навіть крайніх заходів для підвищення ефективності державного управлін­ня тощо.

Демократичні політичні режими сьогодні мають більшість дер­жав світу.

Антидемократичний політичний режим — це стан державного життя суспільства, за якого:

— не реалізується принцип поділу влади;

— звужується або припиняється вплив громадян і їх об’єднань на управління державою;

— відсутня або перетворюється на формальну виборність;

— забороняється діяльність опозиційних політичних партій і громадських організацій;

— широко застосовуються політичні репресії;

— звужуються або порушуються політичні права людини;

— не виключається можливість ліквідації вищого представниць­кого органу країни або перетворення його на маріонеткову установу;

— концентрація реальної влади в руках групи осіб або однієї осо­би, неконтрольованих народом.

Схема 7. Види політичних режимів

Антидемократичні політичні режими поділяють на тоталітарні і авторитарні.

Тоталітарний режим (від лат. totus — суцільний) — це крайня форма антидемократичного політичного режиму, за якого держав­на влада здійснюється шляхом обмеження або порушення основних прав людини та усунення легальних можливостей для вільного во­левиявлення населення, всеохоплюючого репресивного примусу гро­мадян до виконання ними владної волі та відвертого ігнорування їх власної, що не спирається на закон та здійснює повний (тотальний) контроль над усіма сферами особистого і громадського життя, внаслі­док чого відбувається поглинання нею громадянського суспільства.

Основними ознаками тоталітарного політичного режиму є:

1) зосередження неконтрольованої народом влади в руках прав­лячої верхівки — олігархії або однієї особи;

2) єдина ідеологія та нетерпимість до політичного інакодумства;

3) політична цензура;

4) відсутність гласності;

5) монополія однієї партії;

6) відсутність політичної опозиції державній владі;

7) монополія влади центральних органів;

8) мілітаризація суспільного життя;

9) одержавлення всіх легальних громадських організацій;

10) монополія власності;

11) фактична ліквідація загальновизнаних прав і свобод людини і громадянина, відсутність реальних механізмів їх захисту;

12) волюнтаризм.

Тоталітарний політичний режим може бути трьох видів:

а) расистський — режим, що реалізує владу шляхом обмеження прав і можливостей людини, керуючись при цьому її прина­лежністю до тієї чи іншої етнічної групи чи спільноти;

б) фашистський — полягає в одержавленні всіх сфер суспіль­ного життя, здійсненні необмеженої ніким і нічим влади, ви­користанні при цьому будь-яких засобів, вчинення будь-яких антилюдських дій. Цей режим спирається на авторитет силь­ного лідера, але водночас може мати підтримку народу. Лідери використовують для пропаганди своїх цілей націоналістичні гасла, ідеї «модернізаційного прориву» для консолідації насе­лення навколо власної влади;

в) військово-диктаторський — спирається на армію. В умовах нерозвинутого громадянського суспільства і слабких демо­кратичних традицій військові виступають найбільш організо­ваною силою, яка володіє ресурсами, необхідними для захо­плення влади (як правило, шляхом державного перевороту). Подібні режими — досить часте явище в Африці, країнах Ла­тинської Америки, на близькому Сході. Придушуючи полі­тичні свободи, військові можуть виступити ініціаторами еко­номічної модернізації суспільства.

Приклади тоталітарних режимів: сталінізм в СРСР (у 1930-х — 1953 рр.), маоїзм у Китаї (у 1954-1976 рр.), фашизм в Італії (в 1922­1945 рр.), націонал-соціалізм в Німеччині (в 1933-1945 рр.).

Авторитарний режим (від лат. autoritas — вплив) — це форма антидемократичного політичного режиму, за якого державна влада спирається, як правило, на військово-каральний апарат, соціальну та партійну популістську ідеологію. Авторитарний режим відзначається тим, що поєднує окремі риси демократичного і тоталітарного режимів.

Як і демократичний політичний режим, він:

— зберігає автономію особи і суспільства в сферах, що не нале­жать до політики;

— не намагається радикально перебудувати суспільство на ідео­логічних засадах;

— допускає економічний, соціальний, культурний і, частково, ідеологічний плюралізм;

— не прагне ввести планове управління економікою і встановити загальний контроль за населенням, обмежуючись лише жор­стким політичним контролем;

— може ґрунтуватися на засадах права і моралі.

На відміну від демократичного режиму, за якого джерелом влади є народ, авторитарний режим характеризується:

— значним зосередженням влади в руках правлячої верхівки, неконтрольованої народом, яка здобуває її не шляхом конку­рентної виборної боротьби, а за допомогою нав’язування сус­пільству власної волі;

— безстроковим характером влади глави держави;

— наявністю центру, що має владні повноваження управління і діє на свій власний розсуд, в разі потреби з порушенням норм закону;

— домінуванням органів виконавчої влади;

— здійсненням управління централізовано, концентрацією вла­ди в руках одного або кількох тісно взаємозалежних органів, рішення яких мають виконуватися беззаперечно;

— використанням насильства і позасудових методів примусу;

— суворою субординацією суб’єктів влади;

— обмеженням або звуженням загальновизнаних прав і свобод людини, інших демократичних інституцій, відсутністю реаль­них гарантій їх здійснення;

— дією принципу пріоритету держави над особою та суспіль­ством.

Забезпечення існування авторитарного режиму здійснюють армія та каральні органи. Основний метод діяльності органів державної вла­ди — командно-адміністративний, який здійснюється за допомогою наказів, розпоряджень, директив владного центру. Існування авто­ритарного режиму ефективне в умовах забезпечення суспільного по­рядку, швидкої реорганізації суспільства, виконання конкретних со­ціально значущих завдань. За умов авторитарного режиму державна влада здійснюється шляхом наділення виконавчих органів широкими законодавчими повноваженнями, внаслідок чого відбувається штучне дублювання ними повноважень представницьких органів влади.

Авторитарний політичний режим може бути двох видів:

а) революційний — спрямований на зміну напряму суспільно- політичного розвитку;

б) стабілізаційний — орієнтований на збереження існуючого сус­пільно-політичного ладу.

Приклади авторитаризму: режим генерала Августо Піночета в Чилі (1973-1989 рр.), Республіка Корея в 1950-1980 рр., Індонезія при генералі Сухарто (1967-1998 рр.), режим Фіделя Кастро на Кубі (поч. з 1959 р.), соціалістичні режими в країнах Східної Європи (в 1950-1980-х рр.).

Юридична наука виділяє також ще два типи антидемократичного політичного режиму, які насьогодні віджили себе. Це деспотія і тиранія.

Деспотія (від гр. дє^ротєіа. — необмежена влада) — це форма полі­тичного режиму, яка характеризується зосередженням в руках однієї особи (деспота) всієї повноти влади з одночасною її централізацією, відсутністю політичних та будь-яких інших свобод і жорстокими методами утиску прав людей. Деспотія притаманна абсолютним мо­нархіям періоду рабовласництва (наприклад, Стародавній Вавилон, Стародавній Китай, Ассирія, Фінікія тощо).

Тиранія — це нічим і ніким необмежена свавільна влада тирана, що відзначається особливою жорстокістю і свавіллям та спирається у своїх діях на верхівку військової аристократії. Дотепер таких режи­мів не збереглося.

Перехідним типом політичного режиму є ліберальний політич­ний режим. Історично він виник в результаті боротьби проти абсо­лютизму, а тому на початковому етапі відзначався співіснуванням необмеженої влади монарха та окремих первинних демократичних інститутів. У сучасних умовах ліберальний політичний режим є пе­рехідним від тоталітарного до демократичного державно-правового режиму. Такі режими має переважна більшість пострадянських дер­жав (окрім країн Балтії). Вони характеризуються наступним:

— людина володіє власністю, певними правами і свободами;

— держава не втручається в економічне життя суспільства, ви­ступаючи в ролі арбітра у відносинах між різними соціальни­ми класами і групами;

— існує відносний плюралізм у економічній, політичній та ідео­логічній системах суспільства;

— гарантована виборність органів державної влади.

Недоліком таких режимів є досить слабкий соціальний захист громадян, відкритий поділ суспільства на класи за майновою озна­кою, порушення принципу поділу влади, відсутність або формаль­ність «системи стримувань і противаг» між різними її гілками, від­крита конфронтація політичних сил у політичній системі суспільства, конкуренція яких нерідко перетворюється з просто недобросовісної на відверто монополістичну.

Особливості соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку країн визначають різноманітність державно-правових ре­жимів, які у чистому вигляді зустрічаються дуже рідко. Типовим, як правило, є поєднання ознак декількох видів режимів, які були оха­рактеризовані вище. В сучасному світі такі змішаних форм стає сьо­годні все більше.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке форма держави? Чим вона обумовлюється?

2. Які форми державного правління Ви знаєте? В чому полягає принци­пова відмінність між ними?

3. Які аспекти державного життя визначає форма її устрою? Чим від­різняються і як співвідносяться між собою унітарна держава і феде­рація, федерація і конфедерація?

4. Що таке політичний режим? Як класифікують і що є основною для класифікації політичних режимів?