<<
>>

2. Форма державного устрою. Ознаки України як унітарної держави

Залежно від форми державного устрою розрізняють унітарні і федеративні держави.

Унітарна держава (від франц. ипііаіге, від лат. ипііаз — єдність) — форма державного устрою, за якого територія держави поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (області, провінції, департаменти), а в деяких випадках у складі території можуть бути автономні утворення.

Тобто унітарна держава — єдине централізоване утворення, до складу якого не входять інші держави. Звідси розрізняють дві форми унітарних держав — просту і складну.

У простій унітарній державі утворюються лише адміністративно-територіальні одиниці, у складній, поряд з адміністративно-територіальними одиницями, існують і певні автономні територіальні утворення.

16+7 *

487-

Залежно від ступеня централізації розрізняють централізовані, децентралізовані та відносно централізовані унітарні держави.

У централізованих унітарних державах усі ланки адміністративно-територіального поділу призначаються "зверху" представниками уряду або президента, які одноосо-бово здійснюють управління на місцях (управителі в Болгарії, воєводи у Польщі).

У децентралізованій унітарній державі управління в межах адміністративно-територіальних одиниць здійснюють виборні представницькі органи або посадові особи, яких обирає населення (Велика Британія, штати США, провінції Канади та ін.).

Сутність відносно децентралізованої унітарної держави полягає в тому, що у провінціях, департаментах тощо утворюються два органи: посадова особа, яка призначається урядом або президентом (префект) як представник державної влади, і орган місцевого самоврядування — рада, яку обирає населення і яка у свою чергу обирає мера (Франція). Отже, залежно від ступеня централізації Україну можна віднести до числа відносно децентралізованих унітарних

держав.

Основними рисами унітарної держави є:

— територія такої держави, що являє собою єдине ціле, яке поділяється на адміністративно-територіальні одиниці;

— приймається і діє одна Конституція;

— існує єдине громадянство;

— наявність єдиних законодавчих, виконавчих і судових

органів.

Все це сприяє організаційно-правовим передумовам для посилення впливу центральної влади на всій території країни. В деяких випадках до складу унітарних держав можуть входити одна або кілька територіальних одиниць, що користуються особливим статусом державних утворень (наприклад, автономії).

Від унітарних держав слід відрізняти унію — об'єднання двох монархічних держав з загальним монархом, яка у світі

вже не існує.

Україна є унітарною державою. Основними ознаками

цієї форми державного устрою є:

-488-

Україна має власну територію, яка є єдиною, неподільною, недоторканною і цілісною (ст. 2 Конституції);

Україна має свої державні кордони, зміна яких, як і зміна території України, без згоди народу України не дозволяється (ч. З ст. З і ст. 17 Конституції);

Україна, як незалежна держава розробляє і приймає свою Конституцію (Преамбула Конституції);

Україна має власну систему законодавства, на її території забезпечується верховенство права (ст. 8 Конституції);

Україна має власні законодавчі, виконавчі і судові органи (ст. 6 Конституції);

В Україні існує єдине громадянство (ст. 4 Конституції);

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (ст. 7 Конституції);

державною мовою України є українська мова (ст. 10 Конституції);

Україна має власні державні символи (ст. 20 Конституції).

Віданню України підлягає визначення обласного, районного поділу і вирішення інших питань адміністративно-територіального устрою.

Україна як незалежна суверенна унітарна держава пройшла складний шлях від існування її у складі Федерації (СРСР) до утворення власної унітарної держави.

Федерація (від лат. Гоесіегаііо — об'єднання, союз) — складна форма державного устрою, яка створюється, як правило, у багатонаціональних державах; складається з державних або територіальних утворень, яким притаманна юридичне визначена політична самостійність. Державні або територіальні утворення, з яких складається федерація (штати, землі, провінції, кантони тощо), є суб'єктами федерації і мають свій власний адміністративно-територіальний поділ.

На відміну від унітарної держави, федерація:

— має дві системи законодавчих, виконавчих і судових органів — федеральні органи і відповідні органи членів федерації;

— суб'єкти федерації, поряд з федеральною, мають власну конституцію;

— поряд з федеральною системою законодавства, існує система законодавства суб'єктів федерації;

— територія федерації складається з територій її членів;

-489-

— поряд з загальнофедеральним громадянством, існує і громадянство його членів.

Члени федерації мають свої державні символи. Разом з тим, суб'єкти федерації не є державами у власному розумінні слова. Вони не мають суверенітету, не мають права однобічного права виходу з федерації, юридичне позбавлені права брати участь у міжнародному спілкуванні. У разі порушення федеральної конституції або власного законодавства центральна влада має право застосовувати примусові заходи щодо членів федерації.

В історії федералізму протягом певного періоду існували три федерації — СРСР, СФРЮ і ЧССР, які за своїми ознаками нібито відрізнялися від буржуазних федерацій. Виходячи з того, що ці об'єднання були за своєю сутністю соціалістичними, вважалося, що суб'єктами федерації є суверенні держави, що їх суверенітет органічно поєднується з суверенітетом федерації. Нарешті, СРСР формально закріпив у Конституції право союзних республік на вільний вихід зі складу Союзу. Насправді всі три федерації були унітарними державами, штучно утвореними, що і призвело до їх розпаду. Між тим історичний досвід існування федерації ще за часів Стародавньої Греції і Риму свідчить про негативні риси такого союзу. Зокрема, не виправдав себе Етолійський союз — вільний союз країн як альтернатива імперії. У той час вважалося, що федерації — це гробниця волі, за своєю природою вони потребують твердого рішення. Несталість зв'язку їхніх частин, які спаяні лише силою зброї, постійно дається взнаки. Тому владі федерацій необхідно спочатку створити, а потім постійно вдосконалювати машину пригноблення і збільшувати апарат чиновників.

Виходячи з цього, навіть засновники комуністичної ідеї вважали, що федерація як форма державного устрою, непридатна для майбутніх соціалістичних держав. Так, Ф. Енгельс у своїй праці "До критики проекту соціал-демократичної програми 1891 р." зазначав, що "пролетаріат може застосувати лише форму єдиної і неподільної республіки", тобто йшлося про унітарну державу.

В. І. Ленін у листі до С. Шаумяна в 1913 р. писав: "Ми в принципі проти федерації — вона ослаблює економічні зв'язки, вона негідний тип для однієї держави".

- 490-

Навіть у Програмі РКП(б), прийнятій на VIII з'їзді партії, план устрою Радянської держави було сформульовано так: "Як за одну з перехідних форм на шляху до повної єдності партія виступає за федеративне об'єднання держав".

Тому в 1922 р., коли питання про об'єднання республік у СРСР було поставлено на порядок денний, В. І. Ленін виступав не за федеративну, а за конфедеративну форму майбутнього державного устрою СРСР. Проте І. В. Сталін провів у життя свою ідею "автономізації республік", яка на практиці вилилася у звичайну суворо централізовану унітарну державу.

До речі, щодо конфедерації. Конфедерація (від лат. соп-{оесіегаііо — союз, об'єднання) — форма державного устрою, за якого держави, що утворюють конфедерацію, повністю зберігають власну незалежність. Тому конфедерація не утворює нову державу. Це союз держав для досягнення певних цілей (зовнішньополітичних, військових). Щоб досягти їх у конфедерації створюються об'єднані органи для координації дій усіх членів конфедерації. Основою конфедерації є договір, тому конфедерація — міжнародний інститут.

Особливості конфедерації:

— немає єдиної території;

— держави мають власні законодавчі, виконавчі і судові органи державної влади;

— немає загальноконфедеративного громадянства;

— конфедерація створює центральні органи з повноваженнями, якими вони наділяються членами конфедерації. Рішення центральних органів конфедерації приймаються, затверджуються і реалізуються лише за наявності всіх членів конфедерації. За кожним із членів конфедерації зберігається право нуліфікації, тобто право скасовувати акти центральних органів конфедерації на своїй території. Центральні органи конфедерації мають безпосередній зв'язок лише з урядами суб'єктів конфедерації;

— джерела грошових доходів перебувають у розпорядженні членів союзу, а бюджетні прибутки складаються з відрахувань, які роблять його учасники;

— немає єдиної податкової системи;

— немає єдиних Збройних Сил;

— кожний член конфедерації зберігає власний суверенітет;

-491 -

— члени конфедерації зберігають за собою право сецесії, тобто право вільного виходу зі складу конфедерації.

Така форма державного устрою застосовувалася у минулому. Зокрема, відомі такі конфедеративні утворення: Сполучені Нідерланди (1959), Союз кантонів Швейцарії (1648—1798), Швейцарський союз (1815—1848), Союз німецьких держав (1815—1866), Союз Штатів Північної Америки (1776—1787).

У даний час конфедерації у світі не існують. Остання, Сенегабія — об'єднання Сенегалу і Гамбії, проіснувала вісім років і була розпущена у 1989 р.

<< | >>
Источник: О. Ф. Фрицький. Конституційне право України: Підручник. — К: Юрінком Інтер. - 536 с.. 2003

Еще по теме 2. Форма державного устрою. Ознаки України як унітарної держави:

  1. 1. Загальні засади — форма вираження основ конституційного ладу України
  2. 3. Державний устрій (лад) України
  3. 2. Теорія і практика співвідношення в Конституції України принципів народного суверенітету і розподілу державної влади
  4. 2. Форма державного устрою. Ознаки України як унітарної держави
  5. §9. Форми державного устрою: поняття, види.
  6. §11. Форма держави Україна.
  7. 5.2.3. Державний орган: поняття, ознаки, види
  8. 8.3. Форма державного устрою
  9. 8.4. Міждержавні об'єднанняВід форми територіального устрою держави варто відрізняти міждержавні об'єднання (утворення). В першому випадку йдеться про адміністративно-територіальну будову лише однієї держави, а в другому — про форми об'єднання кількох різних держав. Необхідність такого розмежування пояснюється тим, що, наприклад, неможливо зіставляти Україну як державу з унітарною формою державного устрою та Європейське Економічне Співтовариство —
  10. Складна форма державно-територіального устрою та її розвиток
  11. Китайська держава
  12. ПРОГРАМА навчальної дисципліни ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН (за вимогами кредитно-модульної системи)
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -