8.2.1. Юридична діяльність, юридичний процес і процедура. Законодавство як предмет законодавчої діяльності

Юридична діяльність є важливим інструментом суспільно-політичного, державного і правового будівництва, а отже процесуальна форма будь-якого виду юридичної діяльності має суттєве значення.

Практичне здійснення юридичної діяльності, яке передбачає послідовну зміну її змісту і форм, становить юридичний процес, що виступає як спосіб організації державного управління суспільством, необхідна форма реалізації функцій держави. Юридичний процес у сфері юридичної діяльності, яка «дає закони» суспільству, виступає як законодавчий процес. Суперечливість юридичного процесу зумовлює об’єктивну потребу його упорядкування, стабілізації, утвердження таких форм, які забезпечують нормальний перебіг даного процесу, досягнення його мети і, водночас, заперечення інших форм, що так чи інакше заважають досягненню вказаної мети. Тому виникає необхідність в особливих технологіях і засобах юридичної діяльності, в особливому способі організації юридичного процесу, яким є юридична процедура.

Уявлення про межі законодавчого процесу в рамках юридичного процесу, про необхідність видового визначення юридичного процесу як процесу законодавчого, не знаходить у літературі задовільної відповіді, хоча проблемам відмежування законодавства від урядового управління, визначення законодавчої волі, меж законодавчої влади тощо здавна приділяється помітна увага. Оскільки здійснення державним апаратом юридичної діяльності зводиться до вироблення законодавства, його реалізації й приведення у відповідність з ним діяльності суб’єктів у разі правопорушень, то саме у законодавстві, навколо якого формується зміст юридичної діяльності, треба шукати фактори, що зумовлюють необхідність здійснення юридичного процесу як процесу законодавчого.

Юридична діяльність, спрямована на вироблення законодавства, зводиться, по суті, до вироблення юридичних норм, тобто є нормотворчою діяльністю, що здійснюється шляхом формулювання нормативних актів.

Таким чином, втілення певної юридичної норми у законах держави та підзаконних актах відбувається не безпосередньо, а опосередковується нормотворчою діяльністю державного апарату; тому від цієї діяльності залежать, яким чином зміст норми розподіляється між різними видами нормативних актів, у різних «джерелах права». Зміст окремої юридичної норми формулюється у законодавчих та підзаконних актах у вигляді численних нормативних положень різного рівня узагальнення або конкретизації, що фігурують як статті закону або їх частини, пункти чи окремі приписи підзаконного нормативного акта.

Відтак властиві нормотворчій діяльності суперечності відбиваються на визначенні змісту кожної юридичної норми в законах держави та підзаконних нормативних актах, породжуючи неузгодженості, прогалини, суперечності в законодавстві. Ці обставини настільки ускладнюють сприйняття юридичної норми в її структурній цілісності, в єдності її гіпотези, диспозиції та санкції, що деякі автори помилково вбачають у юридичній нормі саме лише її зовнішнє текстуальне вираження.

Оскільки норма, як органічна цілісність, не знаходить цілісного текстуального вираження в нормативному акті, виникає протиріччя між змістом норми та її формальним зовнішнім вираженням. Вирішення цього протиріччя відбувається в нормотворчій юридичній діяльності, у формулюванні юридичної норми як ряду логічно узгоджених нормативних положень, що містяться в багатьох нормативних актах, пов’язаних між собою єдиним змістом даної норми, єдністю її структури.