§ 4. Поняття і зміст юридичного процесу

Суспільні відносини, особливо ті, що регулюються правом, над­звичайно складні, різноманітні і багатогранні, вони відзначаються багатоаспетністю та ступеневістю. Зазначені риси вимагають вста­новлення у суспільстві правових механізмів, процедур використання прав, виконання обов’язків, несення відповідальності.

Отже, юридичний процес — це встановлений нормами права по­рядок здійснення суб’єктами права діяльності із створення, тлума­чення та реалізації правових норм, спрямований на досягнення цими суб’єктами відповідного соціального результату.

Сутність юридичного процесу проявляється у таких його рисах:

1) одночасність виникнення дії процесуальних норм і норм мате­ріального права, здійснення яких спрямоване на забезпечення таких процесуальних норм. Затримка у прийнятті або відсут­ність процесуальних норм може значно ускладнити або взага­лі унеможливити здійснення матеріальних норм;

2) відповідність законодавчого рівня процесуальних норм за­конодавчому рівню відповідних норм матеріального права. Оскільки порядок реалізації права не віддільний від самого права, то норми, які запроваджують право та порядок його ви­користання (виконання, дотримання, застосування), повинні мати однакову юридичну силу;

3) узгодженість процесуальних і матеріальних норм. Норми про­цесуального права повинні бути за своїм змістом узгоджені з матеріальними нормами, здійснення яких ці процесуальні норми забезпечують;

4) розміщення процесуальних і відповідних їм матеріальних норм в одному правовому акті. Об’єктивна необхідність, обу­мовлена потребами інтегрованого суспільного розвитку, ви­магає, аби процесуальні норми розміщувалися у відповідному правовому акті одразу після матеріальних норм, порядок здій­снення яких вони встановлюють.

5) відповідність змісту процесуальних норм їх соціальному при­значенню. Процесуальні норми повинні регулювати порядок діяльності суб’єктів права з використання прав, виконання обов’язків, дотримання заборон і несення юридичної відпові­дальності, та не повинні торкатись змісту матеріальних норм, а тим паче суперечити їм;

6) варіативність і диспозитивність процесуального правового ре­гулювання. Процесуальні норми мають встановлювати такий порядок, який передбачає декілька варіантів здійснення норм матеріального права та можливість суб’єктів права самостійно і на власний розсуд обирати один з альтернативних шляхів та­кого здійснення;

7) демократизм і законність процесуального регулювання. Про­цесуальні норми повинні мати правовий характер, змістовно не суперечити нормам матеріального права, здійснення яких вони забезпечують, та відповідати загальним засадничим принципам правового регулювання (передусім, пріоритету прав і свобод людини), встановленим у нормах матеріального права відповідного призначення;

8) системність юридичного процесу. Процесуальний порядок має становити собою певну систему, яка забезпечить ефек­тивну і оптимальну організацію процесуального регулювання, його послідовність і строковість.

Отже, процесуальні норми, формуючи юридичний процес, по­винні визначати цільове призначення останнього, тип регульованих відносин, коло осіб, що є безпосередніми учасниками цього процесу, дії, що мають ними здійснюватися, строки і черговість здійснення цих дій, а також правові засоби, якими забезпечується функціонування цього процесу.

Розкриваючи зміст юридичного процесу, доцільно також визна­чити місце процесуальних норм у правовій системі суспільства. Урегульованість правової діяльності процесуальними нормами, її якісний ступінь залежить від важливості відповідних соціальних відносин для суспільства, їх складності та багатогранності, імпера­тивного чи диспозитивного характеру регулювання матеріальних правових норм, низки інших об’єктивних і суб’єктивних факторів.