12.2.4. Юридична діяльність в країнах традиційного та звичаєвого права

Дещо іншою є характеристика діяльності юристів у країнах, що належать до типу традиційних правових систем, а також систем звичаєвого права. Західні вчені традиційними суспільствами вважають майже 100 держав сучасного типу, а термін «традиційність» використовують для позначення антиподу сучасного індустріального суспільства.

На відміну від країн Заходу, в цих країнах не склався той рівень довіри до засобів правового регулювання, юридичних установ, юристів зокрема. Народи цих країн не вірять у позитивне право як засіб забезпечення злагоди та справедливості. Учасники конфлікту надають перевагу іншим засобам правового регулювання, а звернення до суду визнається формою поведінки, що не схвалюється суспільством. Хоча закон і судове рішення для сучасного розвитку країн традиційного права поступово набувають суттєвого значення, легітимації, проте, їх роль іноді виявляється похідною від традиційних норм моралі та звичаїв. Аналіз правопорядку країн Далекого Сходу відкриває таку особливість, що для розв’язання спору у традиційних суспільствах використовується особлива техніка, яка не передбачає звернення до суду.

Далекосхідну групу представляють правові системи Китаю, Гонконгу, Бірми, Монголії, країн Індокитаю, Малайзії.

На прикладі правової системи Японії О.Д. Святоцьким яскраво показана соціальна роль юристів в організації суспільного життя. Сучасні автори стверджують, що дана професія за всіма статистичними показниками залишається не такою актуальною порівняно з країнами континентального або загального права [552]. У 1964 р. в Японії нараховувалося всього 7136 юристів, що свідчить про їхню явну малочисленість [553]. Приблизно така ж сама пропорція зберігається і сьогодні. За даними більш пізнього періоду – в Японії корпорації професійних юристів свідомо обмежують численність своїх колег. За даними 1982 р. у країні з населенням понад 120 млн. нараховується приблизно 2 000 суддів, 2 100 прокурорів та близько 12 000 адвокатів. При цьому через курси підготовки працівників юстиції (обов'язкова вимога для реалізації права на професію) – основного джерела нових кадрів – щорічно проходить не більше як 500 осіб. А у системі освіти серед 400 державних та приватних університетів лише 70 мають юридичні факультети, що готують професійних юристів.

Аналогічний статус юридична діяльність набула і у лоні правової системи Китаю, який протягом багатьох віків не знав організованих юридичних професій. Суд чинили адміністратори, які для заняття посади складали іспити літературного характеру та керувалися порадами своїх чиновників. Людей, які були обізнані у праві, зневажали, хоча таємно радилися з ними. У тривалій історії Китаю не було юридичної доктрини та жодного видатного юриста, який би залишив у ній свій слід [554].

Говорячи про імідж юридичної професії, привертає увагу той факт, що населення Китаю до юристів ставиться з недовірою. Передбачається, що юристи використовують абстрактні норми і цим самим створюють перепони на шляху досягнення компромісу, чим сприяють непристойній поведінці, що є несумісною з інтересами суспільства.

Юристи Японії та Китаю особливим чином трактують норму права, яка на їх думку, походить не від волі законодавця, а від традиції, що поєднує індивідів. Хто порушує цю норму, захищаючи свій власний інтерес, своє суб'єктивне юридичне право, звертаючись до суду, той мало чим відрізняється від вимагателя. Загалом, поняття суб'єктивного права не є характерним для правової доктрини Японії, яка ґрунтується на ідеях ієрархічного порядку конфуціанства, які становлять основу японської та китайської традиції. Водночас не слід вважати, що судова система перебуває у стані спокою, як це здається на перший погляд. Слід зважити на історичний чинник впливу американського права, результати якого проявилися у посиленні ролі судової влади [556].

Суди Японії, за ствердженням Р. Давида, є доволі активними, проте, більшу частину діяльності в галузі відносин приватних осіб судді присвячують примиренню, а не вирішенню справ по суті. У процесі здійснення правосуддя відповідно до ст. 136 Цивільно-процесуального кодексу суддя намагається не ухвалити рішення, яке матиме для сторін кінцеві правові наслідки, а до примирення сторін та відмови від позову. За наведеними статистичними даними, середня кількість відмов від позову становить приблизно 50% від загальної кількості справ [557]. За іншими даними, що характеризують практику 1959 р., із усіх справ, що поступили до японських судів, 40 % були вирішені шляхом досягнення мирової угоди в арбітражному комітеті, 20 % шляхом досягнення компромісу в процесі судового засідання, 14 % були відізвані на підставі взаємної домовленості і лише 26 % вирішені у формі судової процедури по суті. Поряд із цим деякі сучасні спеціалісти по Японії вважають, що не слід переоцінювати вплив конфуціанства на поведінку японців. Існують більш прозаїчні причини: перевантаженість застарілої судової системи, незначна кількість суддів та адвокатів, надмірно тривалі строки розгляду справ.

Свої особливості має й адвокатська діяльність. Так, наприклад, незацікавленість сторін у вирішенні справи по суті приводить до того, що переважна кількість справ у японських судах першої інстанції розглядається без участі адвокатів. Характерним для адвокатської діяльності Китаю є те, що поряд із фахівцями високого кваліфікаційного рівня (вища юридична освіта, стаж роботи за юридичним фахом не менш двох років тощо) припускається можливість здійснення права на професію особами, які не мають вищої юридичної освіти, а лише пройшли спеціальну юридичну підготовку, отримали дозвіл департаменту юстиції провінції, міста, автономного району та пройшли дворічне стажування. Особливістю є те, що адвокатура Китаю має статус державної організації, а адвокати – статус державних службовців, завданням яких є надання юридичної допомоги державним установам, підприємствам, громадським організаціям народним комунам і громадянам із метою забезпечення точного виконання законів, охорони державних і колективних інтересів, а також прав і законних інтересів громадян.

Отже, проведений аналіз умов і чинників, які визначають особливості здійснення юридичної діяльності в умовах функціонування різних типів правових систем, надає можливість дійти висновку, стосовно закономірностей її співвідношення з тими соціальними регуляторами, що виконують роль визначальних засобів у здійсненні соціального управління.

При цьому рівень розвитку правових інститутів, юридичної діяльності перебуває у безпосередній залежності від того, на скільки позитивне право здатне виконувати регулятивну функцію в умовах певної соціальної системи.

З огляду на те, що розуміється під правом, джерелами права, правовою нормою до механізму правового регулювання, крім власне юридичних норм, включаються інші соціальні регулятори, які залежно від типу правової системи набувають більшого або меншого значення.

Для країн релігійного та традиційного права юридична норма має другорядне значення, а ефективність її реалізації у юридичній роботі залежить від узгодженості з нормами моралі, релігії, звичаїв або традицій. У зв'язку з цим, соціальна роль, зміст, обсяги юридичної роботи в різних правових системах будуть неоднаковими.

Отже, з позицій методології, вивчення питань юридичної діяльності необхідно проводити з урахуванням особливостей типу правової системи, специфіки культурно-національного розвитку та основних принципів національної правової доктрини, зміст якої відбиває рівень юридизації праворозуміння, а разом із цим, і межі застосування професійної праці юристів.