Основні підходи до поняття юридичної презумпції

Презумпція - це не достовірне, а ймовірне припущення, яке полягає в тому, що в подібній ситуації зазвичай подібні відносини виглядають однаково. Правова презумпція розглядається як різновид загальних пре­зумпцій і насамперед являє собою логічний прийом (висновок з індуктив­ного узагальнення).

Юридична (правова) презумпція традиційно визначається в науці як закріплене в правовій нормі припущення про наявність чи відсутність певних юридичних фактів, побудоване на зв'язку між ними й наявними фактами та підтверджене попереднім досвідом⁹².

На цьому етапі в загальній теорії права сформувалося два підходи до поняття правової презумпції - класичний і юридичний.

Класичний підхід найбільш докладно розробив В. Бабаєв⁹³. У юридич­ній літературі його називають філософським (статичним). Прихильники

⁹¹ Шутак І. Д. Юридична техніка: навч. посіб. для вищих навч. закл. / І. Д. Шутак, І. І. Они- щук. - Івано-Франківськ, 2013. - С. 280.

⁹² Шутак И. Д. Теория и практика оговорок в праве: система понятий. Терминологический словарь / И. Д. Шутак. - СПб.: С. - Петерб. ун-т МВД России; Алетейя, 1999. - С. 13.

⁹³ Бабаев В. К. Презумпции в советском праве: учеб. пособие / В. К. Бабаев. - Горький: Изд-во ГВШ МВД СССР, 1974. - С. 14.

Лекція 6. ЮРИДИЧНІ ПРЕЗУМПЦІЇ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ЗНАЧЕННЯ

108 цього підходу розглядають презумпцію як універсальну категорію, яка використовується в різних сферах людського знання. В основі презумпції лежить попередній досвід.

Юридичний (динамічний) підхід розглядає презумпцію як право­ве явище. Прихильники цього підходу бачать в презумпції не логічний прийом, а засіб регулювання суспільних відносин, інструмент вирішення правових завдань.

Розглядаючи два ці підходи до поняття правової презумпції, варто визнати, що кожен з них не бездоганний. Філософський підхід дозволяє пояснити походження далеко не всіх презумпцій і, зокрема, однієї з базових презумпцій чинного права - презумпції невинуватості. Справді, на практи­ці передбачувана невинуватість обвинувачуваних не має повторюваного, постійного характеру, а навпаки, є винятковою.

В. Бабаєв пропонує взагалі не використовувати в цьому випадку термін «презумпція», замінивши його поняттям «принцип невинуватості обвинуваченого». Останнє, однак, навряд чи можна визнати доцільним.

По-перше, зважаючи на загальновизнаність, традиційність, усталений характер терміна «презумпція невинуватості».

По-друге, у зв'язку з тим, що поняття «принцип невинуватості обви­нуваченого» менш точно зображає зміст цього правового явища. Вислів «принцип невинуватості обвинуваченого» цілком логічно можна інтер­претувати як твердження про невинуватість обвинувачуваного.

Водночас суть розглянутого правового інституту полягає саме в тому, що обвинувачений не обов'язково є, але вважається, передбачається не­винним. Презумпція невинуватості, отже, за своєю природою, безумовно, є презумпцією. При цьому вона не вкладається в межі філософського підходу.

Юридичний підхід є більш універсальним. Як критерій віднесення до юридичних презумпцій використовує не ступінь ймовірності, а необхід­ність юридичного визнання презюмованого факту. У цьому, однак, криється інша небезпека: повністю ігноруючи ступінь ймовірності (відповідного факту, події), цей підхід майже повністю стирає і без того хитку межу між правовими презумпціями та фікціями.

Щодо питання про взаємну сумісність цих підходів у літературі також висловлюються різні думки. Так, М. Цуканов наполягає на необхідності вибору одного з двох підходів, оскільки вони суперечать один одному. О. Кузнєцова, навпаки, намагається сформулювати загальне поняття пре­зумпції, поєднуючи філософське та юридичне її трактування. Ймовірно, останнє є більш доцільним.

Шутак І. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: курс лекцій для бакалаврів

2.