3.2.1.Типологізація держави: основні підходи

В цьому підрозділі ми намагатимемося визначити у всьому різноманітті держав, що існували та існують на нашій планеті, певні їх типи. Частіше за все цю класифікаційну операцію називають типологією, хоча з точки зору логіки, це не зовсім правильно.

Типологія держав має тривалу історію, але обмежені обсяги навчального посібника не дозволяють нам розкрити достатньо широко всі аспекти цієї проблеми. З огляду на це ми зупинімось на характеристиці тих типологічних підходів, які слугують базисом наявних сьогодні у вітчизняному державознавстві типологізаційних схем.

Одним з домінувавших ще в радянські часи і таким, що не втратив свого значення й сьогодні, є так званий формаційний підхід, в основі якого лежить категорія «суспільно-економічної формація». Суспільно-економічна формація – історично визначений щабель у розвитку людського суспільства, що характеризується єдністю об’єктивних та суб’єктивних за своїм характером суспільних відносин. Її засади складають наявні продуктивні сили й виробничі (економічні) відносини – соціально-економічний базис, який зумовлює відповідну йому надбудову. Найважливішими елементами надбудови є держава і право, котрі, залежно від характерних для певного історичного періоду базисних відносин, набувають зумовлених цими відносинами типових рис, що у сукупності визначають той чи іншій «історичний тип держави і права». З позицій формаційного підходу таких історичних типів чотири: рабовласницький (V-IV тис. до. н.е. – сер. І тис. н.е., стародавні часи); феодальний (сер. І тис. н.е. – ХVII-ХVIII ст., середні часи); буржуазний (ХVII-ХVIII ст.

З 90-х років минулого століття досить поширеним у вітчизняному державознавстві стає так званий цивілізаційний підхід, в основі якого лежить категорія «цивілізація». У самому загальному змісті «цивілізацію» можна визначити як соціокультурну систему, що спирається не тільки на соціально-економічні, а й етнічні, духовні засади суспільства, і визначає рівень економічної, політичної, соціальної і духовної свободи особи. При цивілізаційному підході тип держави визначається не стільки об’єктивно-матеріальними, скільки суб’єктивно-духовними, культурними факторами. За думкою А.Дж. Тойнбі, під поняттям «цивілізація» слід розуміти відносно замкнутий і локальний стан суспільства, що відрізняється спільністю культурних, економічних, географічних, релігійних, психологічних і інших ознак, два з яких залишаються незмінними: релігія і форми її організації; територія, точніше ступень віддаленості від того місця, де це суспільство первісно виникло. З 21 цивілізації, вважає А. Дж. Тойнбі, збереглися лише ті, котрі змогли послідовно освоїти життєве середовище і розвинути духовне начало у всіх видах людської діяльності (єгипетська, китайська, іранська, сирійська, мексиканська, західна, далекосхідна, православна, арабська, ін.).

Аналіз вищенаведених підходів щодо типологізації держави свідчить, що жоден з них не може претендувати як на такий, що може дати цілісне уявлення про типи держав. Наблизитись до таких результатів можна тільки синтезуючи наявні у цій сфері методологічні знання. Серед останніх надзвичайно важливими є деякі теоретико-методологічні положення, вироблені відомим радянським теоретиком держави , автором монографії «Принципи та методи типології держави» (1984 р.) Л. Рожковою. З-поміж сукупності запропонованих нею таких знань найбільш цінними вважаємо положення про генетичні (історичні) та структурні типи соціальних цілісностей[84], до яких зокрема відноситься і держава.

Генетичний тип держави, це узяті в єдності найбільш загальні риси різних держав, система породжуваних відповідною історичною епохою найважливіших сутнісних їх властивостей та сторін [85]. Визначення генетичного типу дає можливість відобразити сутність держави на певному етапі історичного розвитку, особливості його виникнення та еволюції, побачити у цілому природно-історичний процес переходу держави від однієї сутнісної змісту до іншого.

Типологію держави, зазначає Л. Рожкова, не можна зводити тільки до генетичних (історичних) типів цих явищ. Разом з нею необхідна, «як мінімум, класифікація за типами структур. ... В теорії держави і права, – зазначає вона, – класифікація структурних типів існує у вигляді класифікації форм держави...» [86].

Отже, Л. Рожкова дійшла висновку, що, здійснивши типологізацію держави за сутнісними ознаками, можна визначити генетичний (історічний) тип держави, а за формальними – структурний тип держави. Погоджуючись в цілому з таким підходом, водночас хотілося би уточнити, що історичним, тобто історично зумовленим є не тільки генетичний, а й структурний тип держави. «Держава..., – писав з цього приводу О. Градовський, – як будь-яке історичне явище підпорядкована умовам розвитку, законам прогресу, тобто її форми переходять від одного відносного принципу, придатного для одного часу, до іншого, придатного для часу наступного» [87].