10.2.1. Природа, сутність, поняття та характерні риси юридичної відповідальності

Дослідження проблем юридичної відповідальності зумовлена, насамперед, тим, що перехід від зобов’язальної недемократичної системи правового регулювання до дозвільної демократичної системи правового регулювання у сучасній Україні суттєво гальмується низьким рівнем юридичної відповідальності, і, навпаки, високим рівнем правової безвідповідальності суб’єктів вітчизняного права.

Питання про сутність поняття юридичної відповідальності на сьогоднішній день залишається дискусійним. Воно з’явилось у юридичній науці у 60-х рр. ХХ століття в умовах панування зобов’язальної системи правового регулювання, коли юридична відповідальність розглядалась як важливий інструмент примусу, що змушує дотримуватися приписів правових норм усіх громадян, посадових осіб тощо. У такому ретроспективному контексті поняття юридичної відповідальності отримало велику кількість прибічників серед науковців. Але, у 80-90-і рр. минулого століття у зв’язку із розбудовою демократичного суспільства вітчизняні вчені почали приділяти більше уваги дослідженню сутності юридичної відповідальності та розкриттю її глибокого позитивного змісту. Нині більшість вчених-юристів визнають існування позитивного аспекту (або форми реалізації) у структурі юридичної відповідальності, оскільки винятково ретроспективний підхід щодо розгляду юридичної відповідальності, звужує проблему, є однобічним та неповним.

Необхідність вивчення юридичної відповідальності у ретроспективному і перспективному аспектах зумовлена тим, що становлення правової держави пов’язане із сумлінним виконанням правових приписів усіма суб’єктами права (державою, її органами, її посадовими особами, організаціями, громадянами), оцінюванням ними своїх дій, виходячи з їх суспільної корисності чи небезпеки.

Важливою методологічною основою розуміння феномену відповідальності є філософські категорії свободи та необхідності, де свобода розглядається поза межами необхідності, породжує не відповідальність, а свавілля, вседозволеність, волюнтаризм.

Виходячи з розуміння поняття юридичної відповідальності, виділяються дві основні групи вчених:

– прихильники вузького розуміння юридичної відповідальності (М.Шаргородський, І.Самощенко, О.Іоффе, Л.Явич, В.Копейчиков, П.Рабінович, В.Котюк, В.Молдован, А. Колодій та інші), які пов’язують розуміння юридичної відповідальності з протиправною поведінкою, правопорушенням, що передбачає застосування державного примусу, покарання, і вважають, що юридична відповідальність складається лише з одного аспекту – ретроспективного. Правомірні дії суб’єктів у розуміння вказаної відповідальності не входять. Ця позиція визначає ретроспективний (негативний) аспект юридичної відповідальності[469];

– прихильники широкого розуміння юридичної відповідальності (Р. Косолапов, С. Лисенков, В. Марков, Н. Матузов, П. Недбайло, Н. Слободчикова, О. Скакун, С. Гусарєв, О. Слюсаренко, А. Олійник та інші), які розглядають зазначену відповідальність не тільки як наслідок негативного явища, як реакцію держави на скоєний делікт, а як явище позитивне, яке передбачає свідоме, відповідальне ставлення індивідів до своїх вчинків, що виключає порушення правових приписів [470].

На сьогоднішній день багато вчених – фахівців у галузі загальної теорії права й галузевих юридичних науках відстоюють ідею щодо конструювання юридичної відповідальності у широкому плані, який виходить за межі розгляду її тільки як наслідку правопорушення. З цього приводу М.С. Строгович зазначає, що юридична відповідальність є, насамперед, відповідальним ставленням людини до своїх обов’язків, відповідальністю за правильне виконання особою покладених на неї законом обов’язків. А у разі невиконання такого обов’язку, настає відповідальність у її, так би мовити, негативному значенні – примусі, стягненні, покаранні тощо[471]. Позитивна відповідальність у людини виникає, на думку П.Е. Недбайла, вже тоді, коли вона стає до виконання своїх обов’язків, а не тільки тоді, коли вона їх не виконує або починає діяти всупереч їм[472].

Юридична відповідальність є складним соціальним явищем і проявляється у двох аспектах: негативному (ретроспективному) і позитивному (перспективному).

Перспективна юридична відповідальність визначається як сумлінне виконання своїх обов’язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей і окремою особою.

Ретроспективною ж відповідальністю є специфічне правовідношення між державою і правопорушником внаслідок застосування державно-правового примусу, що характеризується осудом протиправного діяння і суб’єкта правопорушення, покладанням на останнього обов’язку зазнавати позбавлень і несприятливих наслідків особистого, майнового, організаційного характеру за скоєння правопорушення[473].

У позитивному значенні юридична відповідальність відображає особливий зв’язок, взаємовідносини громадян з державою, у рамках яких держава покладає на суб’єктів права юридичні обов’язки і вимагає їх виконання (а також дотримання заборон). Внаслідок об’єктивно здійснюваної залежності від держави громадянин зобов’язаний виконувати приписи та дотримуватися заборон, передбачених законодавством.

Позитивною юридичною відповідальністю є абсолютне відношення активного характеру, ретроспективна ж відповідальність настає внаслідок того, що суб’єкт своїми діями порушує відносини юридичної відповідальності, тобто вчиняє безвідповідально. Тому ретроспективна юридична відповідальність – це теж правові відносини, але конкретні, індивідуалізовані, що виникають на підставі правопорушення.

У зв’язку з несприйняттям багатьма вченими двоаспектного розуміння юридичної відповідальності, постає зустрічне питання: в чому причина переваги розуміння відповідальності лише як негативного явища? Традиційно у суспільній думці відповідальність пов’язували з відплатою, покаранням. Проблемою відповідальності займалися, головним чином, юристи, яких цікавила, насамперед, кримінальна відповідальність. Можливо це відбувалось тому, що розуміння права у суспільній думці та науці було зорієнтовано на зобов’язання, заборони, державно-примусові заходи.

Але праву притаманні не тільки заборонні тенденції. Адже розвиток і становлення правової держави визначають першочергове значення позитивної відповідальності, яка визначає соціально корисну активність людей. У цих умовах важливим є запобігання правопорушенням, щоб не виникало потреби карати за них. Тому позитивна відповідальність є необхідною для того, щоб стимулювати активну життєву позицію через надання широкого кола прав.

Позитивна відповідальність є не тільки внутрішнім переконанням людини діяти правомірно, а й має свою юридичну підставу, а саме і норму права, завдяки якій здійснюється формування у суб’єктів мотивів позитивної та необхідної, з точки зору права, поведінки. Позитивний аспект юридичної відповідальності має зовнішню форму вираження, і саме він проявляється у різних видах правомірної поведінки.

Варто додати, що кримінально-правова норма є не лише охоронною, забороняючою, а й регулятивною[474]. Єдність позитивного і негативного аспектів у юридичній відповідальності логічно випливає з її нормативно-правової основи, розрахованої як на програмування заборонених або обов’язкових варіантів поведінки, так і на покладання правових обмежень на правопорушників[475] .

Безперечно, позитивна юридична відповідальність має нормативний характер, адже визначена у правовій нормі, де вказуються дозволені та заборонені варіанти поведінки. Нормативність притаманна не лише державно-примусовій, а й добровільній юридичній відповідальності. Добровільність і примусовість у відповідальності становлять єдине ціле. Це випливає з її нормативної основи. Нормативність добровільної відповідальності передбачає взаємні права та обов’язки учасників суспільних відносин, специфічні заходи добровільної відповідальності. Так, наполягаючи на юридичному характері позитивної відповідальності, В. Єлеонський стверджує, що її джерелом є правові норми. При позитивній відповідальності санкції є стимулом позитивної поведінки[476].

Вагомим аргументом на користь існування добровільної (позитивної) відповідальності є також правовий інститут заохочення.

Отже, заохочення безпосередньо пов’язане з виконанням обов’язків, з усвідомленням суб’єктом значимості своїх дій і реалізується у реальній правомірній поведінці. У разі, коли до особи вживаються заходи заохочення, можна вести мову про те, що добровільна відповідальність об’єктивується у них так само, як об’єктивується примусова відповідальність у покаранні. Таким чином, інститут заохочення у праві покликаний стимулювати правову активність особи, формувати поважне ставлення до соціальних цінностей, сприяти реалізації добровільної відповідальності.

Аргументом прихильників традиційного розуміння відповідальності є посилання на те, що позитивна відповідальність не має процесуальної форми реалізації. Але у цьому випадку не враховується така категорія, як заохочення, адже у законодавстві прямо вказано, що остання має процесуальну форму реалізації. Також процесуальна форма може полягати у діяльності компетентних органів щодо присвоєння почесних звань та надання нагород. А у деяких випадках встановлення звичайної активності громадян не пов’язаної із заохоченням, також може мати дану форму. Наприклад, це може бути діяльність слідчого, прокурора стосовно встановлення обставин, що виключають злочинність діяння. Зазвичай, такі справи закінчуються закриттям справи за відсутністю складу правопорушення або його факту. Як висновок зауважується, що громадянин діяв правомірно, тобто держава констатує його добровільну (позитивну) відповідальність. Варто погодитися з тим, що мовчазне схвалення державою дій особи позбавлене процесуальної форми вираження. Але в цьому немає необхідності, оскільки держава не має реагувати на кожний правомірний вчинок.

На наш погляд, головне соціально-функціональне призначення юридичної відповідальності полягає у примусі щодо дотримання вимог норм права, якими регулюються позитивні суспільні відносини, тобто ті відносини, які відповідають інтересам класу або суспільства в цілому. Що ж стосується підкорення правопорушника цьому примусу, зазнавання його, то це лише засіб, метод для досягнення головної мети юридичної відповідальності. Саме у цьому криється відповідь на поставлені запитання. Отже, якщо відсутня можливість покладення додаткових обов’язків на правопорушника, то яким чином вдасться його примусити до реального виконання обов’язків? Здається, що інших засобів немає; виключення становлять заходи захисту суб’єктивних прав.

Крім державного примусу іншою важливою ознакою ретроспективної юридичної відповідальності є суспільний осуд поведінки правопорушника.

Слід сказати, що до тих пір, поки у правовій теорії та юридичній практиці поняття юридичної відповідальності використовувалося в основному тільки у ретроспективному значенні, проблем з ним не виникало. Сьогодні, коли юридична наука з’ясувала основні ознаки, сутність та соціальну природу позитивної юридичної відповідальності, дискусії навколо визначення сутності та поняття юридичної відповідальності набули особливої гостроти.

З приводу співвідношення позитивного та негативного аспектів юридичної відповідальності академік В. Кудрявцев зазначає, що ретроспективна відповідальність пов’язана із покаранням, що не є самоціллю. Її головна мета полягає у виправленні та перевихованні правопорушника, що має на увазі викликати у нього почуття відповідальності за свої вчинку у майбутньому, розуміння соціального значення своєї поведінки. Ретроспективна відповідальність, відповідно, є лише специфічним методом забезпечення позитивної відповідальності[478].

На думку О.Бондарєва, юридична відповідальність може носити винятково позитивний характер, будучи позитивною правовою якістю суб’єктів права. Вона є соціально активною правомірною поведінкою суб’єктів права. Її внутрішній психологічний аспект є усвідомленням суб’єктами соціально активної і звичайної правомірної поведінки, встановленої регулятивними нормами права, взірців належної поведінки, їх позитивної емоційно – чуттєвої оцінки та вольовим спрямування своїх дій у відповідності із цими правовими взірцями. Антиподом юридичної відповідальності є юридична безвідповідальність суб’єктів права, що зовні виражається у протиправній поведінці. Внутрішній психологічний аспект юридичної безвідповідальності суб’єктів права виражається у незнанні або недостатньому усвідомленні ними цінності правових вимог, встановлених зобов’язуючими чи забороняючи ми нормами права, нехтування ними, а іноді і прямій негативній правовій установці і вольовому спрямуванні своєї поведінки у протилежне русло[479].

В юридичній літературі існує думка про те, що не можна надати єдиного визначення цих двох аспектів юридичної відповідальності: два різних явища не можуть бути об’єднані одним поняттям. Так, О. Лейст вважає, що позитивна юридична відповідальність не є зворотною стороною юридичної відповідальності, її дзеркальним відображенням, другим аспектом даного поняття. Ці поняття відповідальності суттєво відрізняються за змістом та цілями. Якщо через негативну відповідальність здійснюється охоронна функція держави, то у позитивній відповідальності виражається демократичний характер і творча роль. Негативна відповідальність спрямована проти пережитків минулого, позитивна відповідальність організовує та виховує будівельників майбутнього[480].

Між тим, з огляду на вищевикладене, можна стверджувати, що обидва аспекти юридичної відповідальності діалектично взаємозв’язані і становлять єдине ціле одного соціального явища. Тому при розумінні категорії юридичної відповідальності слід виходити з таких тверджень:

– як і будь-яке інше соціальне явище, юридична відповідальність характеризується багатогранністю та багатосторонністю, тому вона не є категорично однозначною; позитивний і негативний аспекти відповідальності є частинами цілісного соціального явища – юридичної відповідальності;

– юридична відповідальність має не тільки охоронний характер, а й регулятивний, тобто базується на чинних правових нормах, які містять вимоги не порушувати правові приписи, що впливають на свідомість індивідів та формують у них відповідальне ставлення до права, суспільства, держави;

– регулююча роль юридичної відповідальності знаходить практичне вираження у правомірній поведінці;

– зазначена відповідальність набуває охоронної ролі у разі порушення правових приписів. У даному аспекті вона виражається у застосуванні примусу до порушника, який підлягає осуду з боку суспільства, держави і повинен зазнати негативних наслідків свого протиправного діяння, що має на меті виховання порушника і попередження правопорушень іншими особами.

На нашу думку, вказані вище ознаки дають можливість визначити юридичну відповідальність як усвідомлення суб’єктом права своїх дій у процесі реалізації наданих прав і покладених на нього обов’язків, вольового рішення діяти та власне самої поведінки (дії чи бездіяльності), що відповідає вимогам закону, та як можливість зазнавання певних обмежень у разі порушення норм права (ретроспективна відповідальність).