Поняття та основні підходи до класифікації юридичних фактів у сімейному праві

Загальнотеоретична характеристика юридичних фактів перш за все вказує на необхідність звернення до формально-юридичного методу дослідження, який вимагає встановлення значення такого терміна як «факт».

1) об’єктивні, реально існуючі події, властивості, відносини, зв’язки об’єктів світу і процеси їх зміни;

2) особливий клас висловлювань — справжніх висловлювань, достовірність яких чітко встановлена» [235, c. 357; 234, c. 338]; «загальнонаукова та філософська категорія, що позначає кінцеві одиниці досліджуваного предмета, знання про які повинно володіти достовірністю. Фактичне в цьому сенсі означає щось абсолютно істинне, що є останнім аргументом у теоретичних суперечках. Факти мають загальну методологічну значимість і доказову силу саме з причини своєї об’єктивності і незалежності від суб’єкта і від будь-яких його інтерпретацій завжди залишаються єдністю абсолютно пізнаного, гіпотетично досліджуваного і непізнаного» [236, с. 406].

Наведені й інші висловлювання щодо такої категорії як «факт» здебільшого виходять із їх визнання обставинами реальної дійсності. Більш повну характеристику юридичних фактів пропонує В. В. Луць, який наголошує на тому, що юридичний факт, як і будь-який соціальний, має розглядатися у двох аспектах — онтологічному і гносеологічному. У першому випадку про нього говорять як про елемент об’єктивної соціальної дійсності, у другому — як про компонент емпіричного знання, що відображає об’єктивні процеси та явища соціального життя. Відповідно, юридичні факти, з одного боку, є явищами реального життя, з другого — моментами або ступенями у пізнанні правової дійсності [256, с. 14].

Ознака юридичності вказує на те, що такими обставинами зумовлюються певні юридичні наслідки.

У функціональному аспекті за юридичними фактами визнається роль «важелів», що зрушують норми об’єктивного права до дії, виступають умовами, які забезпечують можливість виникнення, зміни та припинення правовідносин [181, с. 10]. Таке базове розуміння має бути покладено в основу визначення юридичних фактів для цілей нормативно-правового й індивідуально-правового врегулювання сімейних відносин, а також вивчення закономірностей їх розвитку на науковому рівні.

Сам СК України не оперує терміном «юридичний факт», однак вміння точної кваліфікації тих чи інших життєвих обставин як відповідного елементу складу правовідносин є важливою передумовою справедливого й ефективного врегулювання суспільних відносин. Відповідно, правове врегулювання сімейних відносин має виходити із загальнотеоретичного уявлення про юридичні факти як про:

1) життєві обставини — дії та події, наявні або відсутні;

2) прямо або опосередковано визначені гіпотезою норми права;

3) такі, що є підставою для виникнення зміни або припинення відповідних юридичних наслідків.

Щодо останньої з названих рис, то ми маємо зазначити, що вона дещо розширює розуміння юридичного факту порівняно з традиційним його визначенням як обставини, яка є підставою для виникнення, зміни або припинення правовідносин.

Отже, на підставі викладеного вище ми можемо зробити такі висновки. Загальнотеоретичне розуміння природи юридичних фактів і їх значення для цілей правового регулювання з огляду на інтеграційну функцію теорії держави і права має лягти в основу концепції юридичних фактів у галузевих юридичних науках, зокрема в сімейному праві. Історія розвитку теорії юридичних фактів свідчить про те, що загальне їх поняття формувалося на підставі конкретних юридичних знань про окремі види юридичних фактів, поява яких була зумовлена об’єктивною потребою виникнення, зміни й припинення суспільних відносин.

Юридичні факти в сімейному праві можуть бути визначені як суспільні явища правового характеру, такі як дії, події, стани тощо, які слугують підставою виникнення, зміни та припинення правовідносин, в межах яких реалізуються особисті немайнові та майнові права та обов’язки, настання інших правових наслідків у фізичних осіб, пов’язаних між собою шлюбом, кровним спорідненням, спільним проживанням та побутом, усиновленням, іншими сімейно-правовими зв’язками [606, с. 112].

Сьогодні дослідження юридичних фактів і їх впливу на розвиток суспільних відносин у певних, іноді досить вузьких, сферах, урахування тієї специфіки, яку вносить до правового регулювання таких відносин значно більш висока мобільність людей, все менша їх зв’язаність у своїх приватних відносинах державними кордонами та інші тенденції розвитку сучасного світу, мають стати черговою віхою в поглибленні й збагаченні теорії юридичних фактів.

Сімейні правовідносини від інших різновидів відносин у праві відрізняє своєрідність юридичних фактів, на підставі яких вони виникають. Це такі юридичні факти як шлюб, спорідненість, факт народження, акт усиновлення, встановлення опіки й піклування тощо. Часто такі факти поєднують не тільки юридичні, але й біологічні начала [133, с. 10]. Відповідна природа юридичних фактів суворо персоніфікує учасників сімейно-правових відносин, надає самим відносинам суто особистісного характеру.

Не можна не погодитися з тими вченими, які підкреслюють, що «класифікація юридичних фактів — необхідний засіб вивчення правовідносин, особливостей правового регулювання. У цій якості вона широко використовується в науці, на практиці, в юридичній освіті... Її подальший розвиток може виявитися корисним для вирішення різноманітних завдань правознавства, у тому числі для соціологічних досліджень у юридичній науці» [204, с. 30]. Визначаючи місце юридичного факту в класифікаційній схемі, ми тим самим з’ясовуємо його співвідношення з іншими однорідними явищами, теоретично його пояснюємо. Класифікація юридичних фактів у сімейному праві ставить нові питання, наштовхує на невирішені завдання, дозволяє висловлювати припущення про перспективи розвитку тих чи інших категорій юридичних фактів, передбачати ці зміни.

Необхідним є вдосконалення теоретичних аспектів класифікації юридичних фактів у сімейному праві України.

Існують різні класифікації юридичних фактів: традиційна для юридичної науки класифікація — за вольовою ознакою [226, с. 80-81], за тривалістю існування, за юридичними наслідками, за характером фактичних підстав юридичних наслідків, за доказовим значенням, за формою вираження, за завершеністю тих чи інших явищ [74, с. 7; 162, с. 14], за юридичною спрямованістю, за характером правила поведінки (матеріальні чи процесуальні), позитивні і негативні юридичні факти, за ступенем визначеності [103, с. 57; 469, с. 474; 561, с. 86], за характером дії [565, с. 31­32] тощо. Класифікація юридичних фактів на основі якомога більшої кількості підстав сприяє більш ґрунтовному їх дослідженню.

Зупинимося на найбільш значущих класифікаціях юридичних фактів, застосувавши їх до сімейно-правових відносин.

Важливого значення для сфери сімейних відносин набуває і запропонована загальною теорією держави і права класифікація юридичних фактів [137, с. 240-241]. Як було зазначено вище, загальновизнаним у правовій доктрині є поділ юридичних фактів за критерієм вольової ознаки. За цим критерієм юридичні факти поділяються на юридичні дії та юридичні події [470, с. 10].

Дії і події, звичайно, можуть виникати й існувати безвідносно до права. Однак статус юридичних фактів вони набувають тільки у зв’язку із правом. Так, можна виділити ті дії й події, які мають місце у сфері сімейних відносин, але правового характеру не набувають, а отже — не мають статусу юридичних фактів.

Безумовно, визначення межі між обставинами, що потребують правового регулювання (а отже, при зверненні до суду з відповідним позовом суд не може відмовити в його розгляді), й тими, що перебувають поза правовим регулюванням (а тому суд має відмовити у розгляді позовної заяви), є складним завданням. На сьогодні, наприклад, СК України (ст. 146) передбачає, що ім’я дитини визначається за згодою батьків. Спір між батьками щодо імені дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Таким чином, таке, як видається, суто особисте питання може вирішуватися в судовому порядку. Це пояснюється значущістю імені для людини. Зокрема, Конвенція про права дитини [217] у ст. 7 визнає за дитиною право на ім’я. З іменем пов’язується сукупність уявлень про зовнішні та внутрішні якості його носія. Зростання самосвідомості особи призводить до збільшення цінності імені як такого. У судовій практиці інших держав можна знайти приклади, коли судді забороняють батькам давати дитині те чи інше ім’я, мотивуючи саме інтересами дитини^[7]. Так, наприклад, суд Франції заборонив називати дівчинку «Нутелла», вказавши, що таке ім’я призведе до принижень дитини, оскільки є співзвучним з назвою продукту харчування, що суперечить здоровому глузду й інтересам самої дитини^[8].

В Україні судове вирішення спорів, пов’язаних з іменем дитини, не є поширеною практикою. Єдиний державний реєстр судових справ налічує лише 71 справу в цій категорії, які здебільшого мають своїм предметом необхідність внесення виправлень через неточно зроблені актові записи про ім’я дитини, зокрема у зв’язку з особливостями передання українською мовою імен представників національних меншин (див., наприклад, рішення Амвросіївського районного суду Донецької області від 25 грудня 2008 р. у справі № 2-2711/08 [355], постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2007 р. у справі № 2а-645/07 [331]). Найбільший інтерес представляють випадки, коли суд надає пріоритет національним звичаям одного з батьків перед правилом взаємної згоди батьків щодо визначення імені дитини. Так, наприклад, в одній зі справ вирішальним аргументом батька стало те, що за його національними звичаями перший хлопчик, народжений у шлюбі, зобов’язаний носити ім’я свого діда. Суд задовольнив позов (див. рішення Сніжнянського міського суду Донецької області від 31 липня 2012 р. у справі № 0545/8052/2012 [437]).

Як вже було сказано, юридичними фактами можуть виступати або власні вчинки суб’єкта права, які залежать від його волі й виступають певною формою його волевиявлення, або обставини, що не залежать від волі цього суб’єкта і сприймаються ним як відносно самостійні події. Йдеться про дві основні групи юридичних фактів — дії і події [311, с. 66-67].

Юридичні дії — це юридично значущі вчинки особи. Вони поділяються на правомірні та протиправні. Втім, слід погодитись із зауваженнями тих вчених, які зауважують, що у класифікації юридичних фактів, залежно від зв’язку з індивідуальною волею, замість використовуваного поняття «дії» слід вживати поняття «діяння», яке є більш точним, оскільки передбачає також і випадки бездіяльності [134, с. 93]. Відповідно, можна говорити про юридичні діяння.

Правомірні дії — це вчинки особи або її бездіяльність, які відповідають нормам та принципам права. Такі діяння є соціально корисними чи допустимими з точки зору права. У сімейному праві правомірні дії складають більшість юридичних фактів — укладення шлюбу, реєстрація народження дитини, сплата аліментів, домовленість між батьками, з ким буде проживати дитина після розлучення, усиновлення тощо.

У той самий час ми не можемо погодитися з позицією тих вчених, які виходять із того, що оскільки у суспільстві на поведінку людини поміж різних факторів впливає право, то, роблячи ті чи інші вчинки, вона співвідносить свої дії з вимогами правових норм, після чого виконує розпорядження останніх або порушує їх. Саме залежно від результатів вибору особи йдеться про її правомірну поведінку або про правопорушення [546, с. 73-81]. Адже правова кваліфікація дій особи зазвичай відбувається постфактум. На момент здійснення відповідної дії особа може бути впевнена в її правомірності й може дійсно слідувати своїм ціннісним мотивам, однак подальша оцінка її дій може вказувати на порушення такими діями вимог права.

Неправомірні дії — це вчинки особи або її бездіяльність, які суперечать нормам та принципам права. Важливо пам’ятати, що неправомірні дії можуть мати різний характер і, відповідно, різні юридичні наслідки. Це, зокрема, можуть бути:

правопорушення — протиправне, винне, соціально шкідливе діяння (для сімейного права приклад правопорушення — укладення фіктивного шлюбу, невиконання обов’язку із державної реєстрації народження дитини, несплата аліментів тощо);

об’єктивно неправомірне діяння — протиправне, безневинне, соціально шкідливе діяння (для сімейного права цей різновид юридичних фактів не є характерним);

зловживання правом — дії, що можуть формально відповідати нормам права, але є суспільно шкідливим, порушує права і законні інтереси інших осіб. Для сімейного права питання зловживання правом як різновиду юридичних фактів є малодослідженим. Так, суди оцінюють як зловживання правом поведінку одного із батьків, з ким проживає дитина, щодо звернення до суду із позовом про надання дозволу на виїзд дитини за кордон за умов відсутності звернення до іншого з батьків з проханням про надання дозволу на виїзд дитини на відпочинок за кордон, неповідомлення про час, термін та мету поїздки та країну, куди буде вивезено дитину [430]. З іншого боку, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, звертається до іншого з батьків за наданням дозволу на тимчасове вивезення дитини за кордон, наводячи аргументи щодо корисності для дитини такої поїздки, але отримує відмову, остання може бути розцінена судом як зловживання правом [425]. Також зловживанням правом можна вважати поведінку одного з батьків, який не дає свою згоду на зміну прізвища дитини в ситуації, коли така особа з дитиною не проживає, у вихованні дитини участі не бере, тощо. Так, в одній зі справ судом було встановлено, що між матір’ю і батьком дитини шлюб було розірвано. Мати дитини після розірвання шлюбу змінила своє прізвище на дівоче. Від шлюбу особи мають сина, якому на момент звернення до суду виповнилося 7 років. У сина, як зазначила мати в позові, виникає багато запитань щодо його прізвища, чому його мати, баба, дід та він мають різні прізвища. Після розлучення батько до дитини не приходив, вихованням не займався, здоров’ям не цікавився, матеріально не забезпечував. З народження дитина росла без уваги та виховання батька, який жодного разу з моменту народження не бачив сина. Але при цьому батько дитини не давав своєї згоди на зміну її прізвища [442].

В цілому, «зловживання батьківськими правами» може бути визначено на підставі викладеного вище як навмисна формально правомірна поведінка одного з батьків, яка призводить до порушення принципу рівності батьківських прав шляхом фактичного «привласнення» прав щодо дітей.

У свою чергу правомірні діяння залежно від спрямованості волі суб’єкта поділяються на юридичні акти та юридичні вчинки. Юридичні акти — це діяння, спрямовані на досягнення певного правового результату. Юридичні вчинки — це дії, які породжують юридичні наслідки незалежно від спрямованості волі на їх настання.

Сімейне право особливо яскраво виявляє неповноту наведеної класифікації юридичних фактів: поза нею залишаються, зокрема, такі факти як нездатність дружини до народження дитини; небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини; непрацездатність одного із подружжя як підстава для утримання; стан вагітності дружини як підстава для її утримання чоловіком або проживання одного з батьків з дитиною- інвалідом, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду; перебування на момент розірвання шлюбу у віці, коли до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п’ять років та спільне проживання у шлюбі не менш як десять років; інвалідність; поновлення працездатності, тощо. До цього ж переліку можна додати юридичні факти, що стають підставою для того, щоб:

— право одного з подружжя на аліменти, які були присуджені за рішенням суду, було припинено: 1) одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги; 2) платник аліментів неспроможний надавати матеріальну допомогу;

— рішенням суду може бути позбавлено одного з подружжя права на утримання або обмежено його строком: 1) подружжя перебувало в шлюбних відносинах нетривалий час; 2) непрацездатність того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникла в результаті вчинення ним умисного злочину; 3) непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя при реєстрації шлюбу; 4) одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги.

Усі наведені вище приклади юридичних фактів у сімейному праві переконливо доводять необхідність погодитись із тими вченими, які за вольовою ознакою виділяють не тільки події й юридичні дії, але й стани.

Зауважимо, що в науковій літературі вже давно обговорюється питання про місце фактів-станів у системі юридичних фактів. Одні автори виділяють їх в окрему категорію юридичних фактів, інші ж відносять їх або до дій, або до подій. Розглянемо обидві позиції.

Перша група авторів стверджує, що стан (нездатність до народження дитини, інвалідність, перебування у певному віці тощо) — це юридичні факти, які характеризуються складністю і відносною стабільністю, існують тривалий час, безперервно або періодично, породжуючи юридичні наслідки. Інші автори вважають, що стан сам по собі не може розглядатися як вид юридичного факту, оскільки, на їхню думку, юридичним фактом є тільки виникнення або припинення того чи іншого стану, як, наприклад, вступ у шлюб.

На наше переконання, стан завжди виступає елементом фактичного складу: саме по собі перебування у певному стані не виступає самостійною підставою для виникнення, зміни або припинення правовідносин. Але за умови наявності іншого юридичного факту (як правило, юридичного акту) здобуває юридичне значення.

У цілому вважаємо, що критика віднесення станів до юридичних фактів долається наявністю на певний момент необхідності визначити правову природу тих явищ, які названі критиками такої концепції триваючими правовідносинами, оскільки всі спроби визначити їх у інший спосіб є вкрай невдалими. Наприклад, стан перебування у шлюбі не може бути зведений лише до триваючих правовідносин, оскільки він має юридичне значення не тільки для осіб, що вступили у шлюб, але і для інших суб’єктів права і не може бути зведений за своїм юридичним значенням тільки до сукупності прав та обов’язків подружжя відносно одне одного. Окремі стани взагалі не можуть здобувати характеристику триваючих правовідносин (нездатність мати дітей, інвалідність тощо). Тому станам як різновиду юридичних фактів давно слід надати місце в традиційній системі юридичних фактів для впорядкування регулювання правовідносин, що виникають, насамперед, у сфері сімейного права, яка вельми потребує цього сьогодні [553, c. 79].

Юридичні події — це юридично значущі життєві обставини, настання яких не залежить від волі людини. У свою чергу, юридичні події можуть бути поділені на відносні (викликані діяльністю людей: наприклад, народження дитини) та абсолютні (ті, які не пов’язані з діяльністю людей; наприклад, падіння метеориту, але приклади таких юридичних фактів в сімейному праві зустрічаються вкрай рідко). У будь-якому разі вважаємо при характеристиці юридичних подій уточнювати, чия саме воля, безвідносно до якої виникає цей юридичний факт, мається на увазі. Не секрет, що ті чи інші події як юридичні факти можуть бути незалежними від волі абсолютно всіх суб’єктів або від волі лише одного або декількох суб’єктів правової сфери певної держави. Як відомо, ця обставина дозволяє в юридичній науці і практиці розділити всі юридично значущі події на дві групи:

1) події, які відбуваються поза волею абсолютно всіх суб’єктів певного правового простору;

2) події, які відбуваються поза волею одного або декількох суб’єктів певного правового простору.

До першої групи зазвичай відносять події, які мають абсолютний характер, наприклад, землетруси, цунамі, інші природні катаклізми. До другої групи відносять події, які мають відносний характер.

Відносний характер має більшість подій. До них можна віднести в першу чергу багато дії, які здійснені певними суб’єктами незалежно від волі інших суб’єктів у певному правовому просторі. Наприклад, втрата дружиною можливості народити дитину внаслідок протиправної поведінки щодо неї є юридичним фактом. Якщо оцінювати протиправну поведінку з точки зору тих відносин, які виникають за участю самого правопорушника (наприклад, відносини з приводу притягнення до юридичної відповідальності), то така поведінка здобуватиме характеристику такого юридичного факту як юридична дія, а саме — неправомірне діяння. Втім, такі відносини не охоплюються предметом регулювання сімейного права (вони входять до предмету кримінального або адміністративного). А от у межах сімейного права відповідне неправомірне діяння, що включає в себе наслідок у вигляді втрати жінкою можливості народити дитину, здобуває характеристику події, але відносної події. Таким чином, на прикладі наведеного юридичного факту можна побачити його двоїсту природу: він одночасно має ознаки юридично значущої поведінки для одних правовідносин і юридично значущої події для інших. Так, якщо людина стає стороною правовідносин або набуває певний правовий стан незалежно від своїх дій або поза своїм бажанням і волею, то юридичний факт, який слугує підставою виникнення правовідносин, є для неї подією. І, навпаки, якщо людина стає стороною правовідносини відповідно до своєї поведінки і за своїм волевиявленням, то юридичний факт, який слугує підставою виникнення правовідносин, є вчинком.

Втім, це не єдина можлива класифікація юридичних фактів у сімейному праві. Так, залежно від необхідності наявності або відсутності життєвих обставин виділяють позитивні і негативні юридичні факти. Наприклад, наявність стану непрацездатності одним із подружжя є позитивним юридичним фактом для набуття права отримувати аліменти; відсутність іншого шлюбу для укладення нового шлюбу — негативний юридичний факт [74, c. 9].

Залежно від юридичних наслідків юридичні факти поділяються на факти, що породжують правовідносини (наприклад, укладення шлюбу), факти, що змінюють правовідносини (наприклад, укладення договору про порядок спільного користування об’єктами спільної сумісної власності), факти, що припиняють правовідносини (наприклад, розірвання шлюбу). Крім того, слід погодитись із вченими, які також говорять про необхідність виокремлення змішаного виду юридичних фактів, які поєднують у собі ознаки правозмінюючих та правоприпиняючих юридичних фактів [135, с. 8], а також виділення правопоновлюючих юридичних фактів, тобто юридичних фактів, наявність яких спричиняє поновлення прав та обов’язків, які існували раніше.

Крім того, в аспекті наведеної класифікації слід також врахувати справедливе зауваження Є. О. Харитонова, який вказує на необхідність її доповнення з огляду на те, що така класифікація не враховує усі варіанти трансформацій правовідносин, наприклад, можливість призупинення останніх, поновлення після призупинення тощо [546, с. 73-74]. Тому більш точним видається підхід до класифікації юридичних фактів за ознакою характеру наслідків, котрі настають у результаті існування певних обставин, при якому вони можуть бути поділені не на три, а на більше видів. До вже названих слід додати:

— юридичні факти, що перешкоджають виникненню або трансформації права. Це обставини, наявність яких зумовлює правову неможливість виникнення, зміни, припинення того чи іншого виду правовідносин. Наприклад, таким «перешкоджаючим» фактом є перебування у близькій спорідненості, що виключає можливість укладення шлюбу (ст. 26 СК України). Або, наприклад, закінчення строків позовної давності (ст. 20 СК України), що перешкоджає отриманню судового захисту порушеного права. Перебування в шлюбі може виступати як юридичний факт, який перешкоджає виникненню нових шлюбних відносин (ст. 25 СК України), а також визнанню спільного проживання чоловіка і жінки (ст. 74 СК України);

— юридичні факти, що призупиняють право. Наприклад, зупинення судом за заявою заінтересованої сторони виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору (ч. 3 ст. 159 СК України);

— юридичні факти, що поновлюють право. До них належать обставини, наявність яких спричиняє відновлення прав, що існували раніше. Наприклад, поновлення батьківських прав (ст. 169 СК України); поновлення шлюбу у разі з’явлення особи, яка була оголошена померлою або визнана безвісно відсутньою (ст. 118 СК України).

Ми також вважаємо необхідним доповнення представленої на сьогодні у правовій доктрині класифікації юридичних фактів на факти, що тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення правовідносин, і юридичні факти, що призводять до інших юридичних наслідків (у першу чергу йдеться про набуття, зміну або втрату відповідного правового статусу) [618, с. 51-52; 619].

З точки зору наведеної вище загальнотеоретичної характеристики, скажімо, досягнення шлюбного віку особами, які бажають зареєструвати шлюб, має розглядатися за вольовою ознакою як юридична подія (причому абсолютна, оскільки факт досягнення або недосягнення відповідного віку від діяльності людини не залежить), позитивний юридичний факт (оскільки з ним пов’язана можливість виникнення відповідних правовідносин). А от сам факт укладення шлюбу має здобути характеристику правомірної юридичної дії, а саме — юридичного акту. Або, приміром, відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини є двома самостійними юридичними фактами, що можуть стати підставою для розірвання шлюбу, а отже, є юридичними фактами, які припиняють правовідносини. Але при цьому, якщо відмова дружини є юридичною дією (правомірною, оскільки така відмова не суперечить приписам норм права і принципам права), а саме юридичним вчинком (оскільки немає спеціальної спрямованості на досягнення певного правового результату), то нездатність дружини до народження дитини є юридичною подією, оскільки є життєвою обставиною, настання якої не залежить від волі людини (залежно від обставин, що стали причиною нездатності до народження дитини, це може бути відносна або абсолютна юридична подія).

Для ілюстрації можна навести ще один приклад: набуття майна під час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування є юридичним фактом, з яким пов’язане виникнення на таке майно особистої приватної власності одного із подружжя. Це є позитивний юридичний факт, юридична дія у формі юридичного акту.

Різновидом юридичних фактів виступають юридичні презумпції і юридичні фікції. Юридична презумпція — це одне із суджень про факти, що засновано на припущенні, яке може створювати відповідні правові наслідки. Так, зокрема, правовою презумпцією є припис ч. 1 ст. 122 Сімейного кодексу України: дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Наведений приклад підтверджує тезу про те, що потреба юридичної практики в презумпціях визначається труднощами, а іноді і неможливістю довести наявність обставин, від яких залежить існування правовідношення, поява у людей суб’єктивних прав і обов’язків.

Юридичні фікції — це юридичні факти, яких немає в дійсності, але вони визнаються як реально існуючі з відповідними їм правовими наслідками. Прикладом юридичної фікції може слугувати припис ч. 1 ст. 207 Сімейного кодексу України, відповідно до якого усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина [591, с. 209-213; 540, с. 24-30].

Більшість юридичних фактів за характером своєї дії є фактами обмеженої (однократної) дії. Втім, для сімейних правовідносин набувають особливої значущості факти безперервної дії — правові стани, які характеризуються певними особливостями. Так, наприклад, правовим станом слід вважати шлюб, материнство, батьківство, опіку, піклування, патронат над дітьми тощо. Серед специфічних ознак фактів-станів — застосування до правових відносин, що виникають на їх підставі, такого виду темпоральної дії нормативних актів як переживаюча дія.

За ознакою документального закріплення юридичні факти можуть бути поділені на оформлені і неоформлені. Більшість юридичних фактів існує в оформленому, зафіксованому виді (факт народження, смерті, укладення шлюбного договору тощо). Разом із тим, певні фактичні обставини можуть існувати в неоформленому виді. Серед них, наприклад, усна угода між громадянами, відмова від здійснення права та ін.

Отже, підбиваючи підсумки сказаного, маємо відзначити:

1) у сфері сімейного права юридичні факти виконують

функцію правопороджуючу, правозмінюючу, правоприпиняючу,

правоперешкоджаючу, правовідновлюючу;

2) до фактичної складової включаються характеристики і вчинки етичного порядку;

3) на відміну від цивільно-правових відносин, юридично-фактичні склади яких більш або менш повно відображені в гіпотезах правових норм, в сімейно-правовій сфері законодавець дуже часто звертається до певних суджень, покладаючись на ситуаційне тлумачення правозастосовчих органів і ситуаційний пошук юридично значимих фактів;

4) в сімейному праві рідше виникають одиничні (короткострокові) вчинки, ніж юридичні вчинки, які складаються з цілого комплексу однорідних або схожих дій, які здійснюються протягом тривалого часу;

5) сьогодні найбільш затребуваною класифікацією юридичних фактів залишається класифікація за вольовою ознакою. Є актуальною вказана тенденція і для сімейного права України. За цією класифікацією серед юридичних фактів виділяють:

а) юридичні дії, які можуть мати правомірний характер (юридичні акти і юридичні вчинки) і неправомірний (правопорушення, об’єктивно протиправні діяння, зловживання правом);

6) юридично значимі події, що можуть бути абсолютними і відносними;

в) факти-стани, що мають велике значення для розвитку сімейних відносин у країні.

1.4.