8.3.1. Опитування осіб за їх згодою, отримання добровільної допомоги

Вся діяльність оперативних підрозділів пов'язана з постійною потребою отримання інформації. Способи і методи отримання, як ми бачимо, можуть бути різними, але одним із найбільш широко вживаним є опитування осіб за їх згодою та отримання від них добровільної допомоги.

Опитування завжди носить розвідувальний характер, оскільки оперативний працівник в процесі спілкування з особою намагається вивідати, розвідати, що тій відомо про протиправну подію чи про особу, яка причетна до неї. Опитування особи — самостійний метод оперативно-розшукової діяльності, що полягає в зборі інформації, яка отримується в процесі безпосереднього спілкування оперативного працівника з громадянами, про осіб і фактичні дані, які становлять оперативний інтерес. Щоб досягти мети опитування, оперативний працівник має підготовитись до нього, вивчивши заздалегідь особистість опитуваного, а саме його характер, біографічні дані, відомості про професію, освіту, інтелект, його соціальний статус, умови праці, спосіб життя, коло знайомств, хоббі та уподобання, типові форми поведінки. Особливо важливо знати рівень правосвідомості особи, опитування якої планується, її ставлення до правоохоронних органів, зокрема до того відомства, яке представляє оперативний працівник — міліції, служби охорони, податкової міліції і т.п.

Опитування осіб за їх згодою це по суті пошук потрібної інформації. Робота оперативного працівника при пошуку інформації шляхом опитування повинно розпочинатись із визначення можливих носіїв потрібної інформації. Після визначення кого доцільно опитати необхідно встановити розвідувальний контакт з конкретним носієм інформації. Майстерність оперативника полягає в тому, щоб носія інформації перетворити в джерело інформації. Носіїв інформації можна розділити на дві групи. Перша - це учасники подій, очевидці, виконавці робіт чи документів, близькі зв'язки підозрюваного, потерпілого, обвинуваченого, інших зацікавлених учасників кримінального провадження чи події, явища, питання, обставини, яких досліджуються.

До другої групи відносяться особи, які з такими подіями і фактами безпосередньо не пов'язані, але в силу різних причин володіють потрібною інформацією.

Як було вже вказане вище опитування, згідно закону, проводиться за згодою особи. Під згодою розуміється вільне волевиявлення співрозмовника на те, щоб йому поставили запитання. Щоб досягти такої згоди, оперативний працівник може піти на деякі тактичні прийоми. Він може не розкривати істинних цілей опитування, представитись не працівником оперативного підрозділу, а кимось іншим, зокрема, журналістом, працівником соціальних служб, житлово-комунальної контори, тренером, вчителем, родичем учасника події, залежно від обставин та від того, які документи прикриття має співробітник і яка інша професія йому знайома. Приводом для встановлення контакту може бути прохання про допомогу, звернення за консультацією, використання правдоподібної легенди, «випадкова» зустріч з опитуванням і таке подібне.

Місце проведення опитування може бути різним: службове приміщення, квартира опитуваної особи, місце її роботи, в громадському місці. Вибір місця, як правило, залишається за оперативним працівником, але може бути врахована думка особи, оскільки опитування може бути тільки за її згодою; вибір місця опитування може залежати також від вказівок керівника підрозділу. Рекомендується опитування проводити в приміщенні органу внутрішніх справ, де сама обстановка чинить необхідний вплив на психологію опитуваного.

Під час безпосереднього проведення опитування оперативному працівнику слід звернути увагу на зовнішність опитуваного, рівень його культури, особливість мови та поведінки, міміки та жестів, ставлення до теми розмови. Одним із основних методів одержання інформації про опитуваного при безпосередньому контакті є спостереження за співрозмовником. Досвідчений оперативний працівник, спостерігаючи за співрозмовником і уважно його слухаючи, зробить висновки чи правду говорить співрозмовник, чи вона йому відома, чи бажав він її висловити, як далі будувати розмову з ним.

Опитування може здійснюватись за ініціативою оперативного працівника, за дорученням іншого оперативного підрозділу, на виконання вказівки керівника оперативного підрозділу.

В процесі розмови питання можуть торкатись широкої тематики, а не тільки протиправних діянь, співрозмовник може бути не інформований про істинну ціль розмови, мета розмови оперативним працівником може бути завуальована. В усіх випадках участь особи у бесіді мас бути добровільною. Опитування може закінчитись відбиранням письмового пояснення, супроводжуватись аудіозаписом. Опитування може проводитися конфіденційно, як за ініціативою особи, так і оперативного працівника і тоді такий оперативно-розшуковий захід стає негласним.

Результати опитування оформляються рапортом чи довідкою, які складає працівник по закінченню бесіди. До рапорту може додаватись пояснення, аудіоплівка, інші документи, які потрапили до оперпрацівника в зв'язку з опитуванням. Особа може надати оперативному підрозділу добровільну допомогу і в інших питаннях, які на момент опитування стосуються іншої тематики оперативно-розшукової діяльності.

Опитування, як оперативно-розшуковий захід, слід відрізняти від отримання інформації від особи, яка залучена до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності і допиту, який є процесуальною дією.

Опитування особи завжди відбувається на добровільних засадах, при отриманні інформації від конфідента «присутній» обов'язок останнього, оформлений угодою; допит є процесуальним примусом, від якого особа, викликана на допит, не може ухилитись. Якщо допит здійснюється у суворій відповідності з нормами кримінально-процесуального законодавства, то опитування осіб за їх згодою та використання їх добровільної допомоги, є образно кажучи, більш демократичним оперативно-розшуковим заходом.