<<
>>

Процесуальні форми участі органів та осіб, яким законом надано право захищати інтереси інших осіб

ЦПК передбачає дві форми захисту прав і інтересів інших осіб: шляхом звернення до суду та у формі подання висновку.

Перелічені форми участі практично мало чим відрізняються від форм участі в цивільному процесі самих зацікавлених осіб, тому що сам захист здійснюється в тих самих умовах, за допомогою тих самих правових засобів.

Звернення до суду. Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 46 ЦПК органи та інші особи, яким законом надане право звернутися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють (за винятком права укладати мирову угоду), то вони займають у процесі положення процесуальних позивачів.

Термін «процесуальний позивач» означає наступне.

По-перше, мова йде саме про сторону, позивача, який займає в процесі активну, наступальну позицію. У цьому зв'язку юридичний інтерес особи, що вимагає від свого імені захисту чужих прав, свобод і охоронюваних законом інтересів, об'єктивно завжди протилежний інтересу відповідача.

По-друге, термін «процесуальний позивач» означає, що мова йде саме про сторону, а не про судового представника особи, у захист прав, свобод і інтересів якої пред'явлений позов. Судовий представник, захищаючи чужі права, свободи й охоронювані законом інтереси, діє в процесі від чужого імені, тобто від імені особи, яку він представляє. Це обумовлює розходження в процесуальних правах і обов'язках судового представника й процесуального позивача.

По-третє, термін «процесуальний позивач» означає, що суб'єкт захищає від свого імені не свої, а чужі права, свободи й охоронювані законом інтереси. Отже, процесуальні позивачі мають у справі лише процесуальний інтерес, що й відбито в самому найменуванні даного учасника цивільного судочинства.

Таким чином, під процесуальними позивачами розуміють таких учасників цивільного судочинства, які уповноважені законом вимагати від свого імені захисту чужих прав, свобод і охоронюваних законом інтересів шляхом пред'явлення та підтримки позову в суді.

При зверненні до суду в захист прав і інтересів інших осіб повинні бути дотримані наступні умови:

1) особа, у чиїх інтересах порушується справа, повинна мати право на звернення до суду;

2) у компетенції даного органу передбачена можливість порушення певної категорії справ;

3) орган, що звертається до суду для захисту прав і інтересів іншої особи, не є суб'єктом спірних матеріальних правовідносин;

4) дотримано порядок пред'явлення позову.

Органи й особи, яким надане право захищати права, свободи й інтереси інших осіб, звертаються до суду із заявою, у якій повинні бути зазначені підстави такого звернення (ч.б ст.119 ЦПК).

Крім того, позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів,що додаються до неї відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Правила даної статті щодо подання копій документів не поширюються на позови, що виникають з трудових правовідносин, а також про відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину чи каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду (ст.120 ЦПК).

Особи, які діють для захисту прав, свобод і інтересів інших осіб, звільняються від сплати судових видатків (п.п.10, 27, ЗО Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»).

Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 ЦПК, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, передбачені статтями 119 і 120 ЦПК, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві (ст.121 ЦПК).

Отже, процесуальні позивачі у випадках, передбачених законом, мають право на пред'явлення позову і право на оскарження відмови судді в прийнятті позовної заяви.

Зміст діяльності при пред'явленні позову до суду:

1) звернення з позовом до суду повинно бути обґрунтованим. Перш ніж пред'явити його, необхідно з'ясувати всі обставини правопорушення і пов'язані з ним правові наслідки, зібрати докази, які це підтверджують, потім виявити всіх зацікавлених у результатах справи осіб;

2) суб'єкти, що пред'являють позов для захисту інтересів інших осіб, всі процесуальні дії вчиняють від свого імені та за своїм розсудом, не будучи пов'язаними з діями цих осіб. Вони можуть відмовитися від поданої ними заяви або змінити вимоги. Однак це не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі (ч.2 ст.46 ЦПК);

3) якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд за лишає заяву без розгляду (ч.З ст.46 ЦГІК).

Дане положення є виразом принципу диспозитивності, що діє в цивільному судочинстві, у певній мірі запобігає можливі протиріччя в правових позиціях суб'єкта, який захищає інтереси іншої особи шляхом звернення до суду, і самої цієї особи;

4) органи та інші особи, які відповідно до закону звернулися до суду в інтересах інших осіб, або державних чи суспільних інтересів, мають процесуальні права й обов'язки позивача (за винятком права укладати мирову угоду) (ч.І ст.46 ЦПК). У тому числі вони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з при­воду його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом (ч.І ст.27 ЦПК);

5) прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв'язку з винятковими або нововиявленими обставинами має право знайомитися з матеріалами справи в суді (ч.4 ст.46 ЦПК).

Надання висновку у справі.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне (ч.З ст.45 ЦПК).

Мета участі органів державної влади й місцевого самоврядування в цивільному судочинстві у формі дачі в справі висновку є реалізацією покладених на них законом функціональних обов'язків і як наслідок цього — захистом порушених або оспорюваних прав, свобод і охоронюваних законом інтересів інших осіб, держав­

них, а також суспільних інтересів. Таким чином, участь органів управління в справі пов'язана зі здійсненням ними управлінських функцій. Це, у свою чергу, означає, що процесуальний інтерес органів управління до справи обумовлений їхньою компетенцією у відповідній сфері державного або місцевого управління. Тільки в таких випадках участь у процесі органу управління буде виправданою і доцільною.

З метою подання висновку в справі у цивільному процесі найчастіше беруть участь наступні органи:

1) органи опіки та піклування — у справах, що торкаються інтересів дітей та інших недієздатних осіб (позбавлення батьківських прав, про скасування усиновлення);

2) відділи соціального забезпечення — у справах окремого про­вадження, що порушуються з метою призначення пенсії (оголошення особи померлою);

3) житлово-комунальні органи (виселення, розділ і обмін житлової площі, переобладнання житлових приміщень).

Висновок подається до суду у письмовому вигляді і залежно від компетенції державного органу повинен містити чітку, вичерпну відповідь на питання, поставлені судом. Він повинен бути докладно мотивований. При цьому в його обґрунтування можуть бути покладені не тільки ті дані, які є у матеріалах справи, але і зібрані самим державним органом.

Висновок оголошується в судовому засіданні. З метою його роз'­яснення та доповнення суд і особи, які беруть участь у справі, можуть задавати питання.

Стаття 57 ЦПК не передбачає висновок державного органу як одного з засобів доказування. У той же час висновки державних органів, а також пов'язані з ними акти та інші документи можуть розглядатися як засоби доказування, оскільки крім правової оцінки, у них знаходять відображення і встановлені Даним органом факти. Тому висновок як акт (дія) не є засобом доказування, але висновок як документ, у якому викладений зміст однойменного акта, може бути засобом доказування (письмовим доказом).

Висновок у справі, що надається органами державної влади та місцевого самоврядування, має важливе значення у встановленні істини в справі, однак він не має заздалегідь встановленої чинності для суду. Суд вправі не погодитися з доказами, що містяться у висновку, однак така незгода повинна бути мотивованою.

Незалучення державного органу до процесу для подання висновку у випадках, коли це передбачено законом, є підставою для скасування судового рішення як ухваленого на підставі недостатньо досліджених матеріалів справи.

Висновок органу державної влади та місцевого самоврядування необхідно відрізняти від висновку експерта. Різниця висновку ор­гану державної влади та місцевого самоврядування від висновку експерта проявляється в наступному:

1) участь експерта викликана обставинами справи, а орган державної влади або місцевого самоврядування завжди бере участь у справі внаслідок прямої вказівки закону;

2) експертиза є спеціальним дослідженням, проведеним для одержання доказу в справі, а подання висновку державним органом — форма здійснення ним своєї компетенції;

3) орган державної влади та місцевого самоврядування є особою, яка бере участь у справі, тобто зацікавленим у результатах справи учасником процесу. Тому його висновок являє собою судження про те, яке рішення суду, з погляду компетентного суб'єкта, буде найбільш правильним. Експерт на відміну від органу державної влади та місцевого самоврядування є особою, що сприяє правосуддю, тобто не зацікавленим у результатах справи учасником процесу. Отже, висновок експерта являє собою думку фахівця про наявність або відсутність конкретного факту, сформовану в результаті спеціального фактичного дослідження;

4) експерт попереджається про кримінальну відповідальність за свідомо неправильний висновок або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків (ч.ІЗ ст.53, ч.І ст.171 ЦПК), а орган державної влади та місцевого самоврядування — ні.

Рекомендована література:

Буліух Л. Представництво інтересів громадян або держави у суді — конституційна функція діяльності прокурорів // Прокуратура. Людина. Держава. — 2005. — № 6. — С.70-73.

Валюх В. Представництво прокурором інтересів громадянина в суді // Адвокат. — 2002. — № 4-5. — С.30-33.

Горлачева М.И. О формах участия государственных органов в гражданском и арбитражном процессе // Правоведение. — 2002. — № 1.

— С.34-40.

Гукасян Р., Ченцов Н. Защита чужого интереса: старые правила и новые подходы // Российская юстиция. — 1994. — № 5.

Дунас Т.О., Руденко М.В. Прокурор у цивільному процесі України: сутність, завдання, повноваження. — X.: Харків юридичний, 2006.

Зілковська Л.М. Щодо участі прокурора у справах про усиновлення // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 28. — К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. — С. 366-3 70.

Сапунков В.Й. Участь у процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2004. — № 9(35). — С.36-46.

<< | >>
Источник: Васильєв С.В.. Цивільний процес: Навчальний посібник. — X.,2008. -480 с.. 2008

Еще по теме Процесуальні форми участі органів та осіб, яким законом надано право захищати інтереси інших осіб:

  1. Стаття 60. Участь у справі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб
  2. Принципи, що визначають процесуальну діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі
  3. Особи, які беруть участь у справі
  4. Участь у цивільному процесі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
  5. Мета, підстави і процесуальні форми участі у цивільному процесі органів державної влади, органів місцевого самоврядування
  6. Стаття 45. Участь у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб
  7. § 1. Підстави та форми участі
  8. § 3. Елементи цивільних процесуальних правовідносин
  9. Підстави і мета участі органів та осіб, яким законом надано право захищати інтереси інших осіб
  10. Процесуальні форми участі органів та осіб, яким законом надано право захищати інтереси інших осіб
  11. Зміст
  12. Тема 9. Суспільно-політичний устрій і право на українських землях у складі імперій
  13. 9. Суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин та їх класифікація.
  14. 11. Поняття, склад і класифікація осіб, які беруть участь у справі, їх процесуальні права і обов’язки. Інші учасники цивільного процесу.
  15. 21. Мета, підстави та форми участі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб в цивільному процесі. їх процесуальні права і обов’язки.
  16. Поняття та види охоронних правовідносин у сфері здійснення медичної діяльності. Захист прав пацієнтів та лікарів
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -