Глава 3. Як побудувати допит дитини: етапи опитування

Допит дітей потребує ретельної та ґрунтовної підготовки, яка дозволить не лише отримати необхідні свідчення для з’ясування обставин справи, але й зменшити психологічне травмування дитини в процесі допиту.

Необхідно завчасно з’ясувати вікові та індивідуально-типологічні особливості дитини, соціальну ситуацію її розвитку, визначитися щодо участі в процесі законних представників дитини. Слід відзначити, що найсуттєвішими є вік та особливості розвитку дитини. Для цього потрібно за поспілкуватися з батьками, сусідами, іншими людьми місцем проживання дитини (вихователями, медичними та соціальними працівниками), які можуть надати інформацію про сім’ю та стосунки, що в ній склалися, отримати та узагальнити незалежні характеристики. Інакше кажучи, потрібно чітко розуміти, де саме і в чиїй присутності буде проходити спілкування; з ким і про що буде говорити дізнавач.

Допит дитини має відбуватися в кілька етапів.

Етап I

Збирання історії та фактів. Перед допитом важливо зібрати якомога більше відомостей про ситуацію насильства над дитиною. Це дасть можливість інтерв’юеру зіставляти отримані свідчення в процесі допиту та відразу ставити додаткові запитання, якщо такі виникають. Тому до проведення допиту необхідно мати такі дані:

1. Що і коли було повідомлено стосовно випадку?

2. Які заходи були вжиті після виявлення факту насильства?

3. Чи допитували дитину раніше? Якщо так, варто ознайомитись із протоколом чи відеозаписом інтерв’ю.

4. Чи проводилася з дитиною робота з її реабілітації? Яка?

Також необхідно з’ясувати стосунки дитини з членами сім’ї та

близьким оточенням. Окрім цього, незайвою буде інформація про друзів (їх імена), номер школи та класу, де навчається дитина, важливі речі та події в її житті (день народження, улюблені свята, наявність домашніх улюбленців тощо).

Зібрана «історія» дитини не повинна впливати на об’єктивність.

а) насильство відбулось, як описано;

б) насильство було, але не так, як описано;

в) розповідь дитини вами неправильно інтерпретується (наприклад, дитина проявляє велику обізнаність про будову тіла представників протилежної статі, оскільки живе в сім’ї нудис- тів, за традиціями якої ходити оголеним цілком природно);

г) насильства не було взагалі.

Перш ніж допитати дитину, важливо допитати дорослого, якому відомо про випадок насильства. Від нього важливо отримати такі дані:

1. Яким чином випадок насильства став відомим?

2. Який зв’язок має дитина з насильником?

3. Як дитина називає інтимні частини тіла?

4. Чи готували дитину до інтерв’ю?

Необхідно провести опитування членів сім’ї. Опитувати членів родини та саму дитину краще в різні дні. У ході розмови важливо з’ясувати таку інформацію:

1. Якими є умови проживання дитини в сім’ї (чи хтось із членів сім’ї зловживає алкоголем, наркотиками, вчиненяє насильство в сім’ї тощо)?

2. Якими є традиції, побут сім’ї? Чи є якісь специфічні життєві цінності або погляди, які можуть впливати на формування сексуальності дитини та її ставлення до сексуального життя і тіла людини (наприклад, традиції нудизму)?

3. Чи помічали члени сім’ї зміни в поведінці дитини - прояви синдрому «брудного тіла» (бажання дуже часто митися, вдягати на себе занадто багато одягу тощо), симптоми посттравматичних стресових реакцій (енурез, нічні кошмари, безсоння, втрата апетиту тощо), або ж навпаки - прояви сексуалізова- ної поведінки (зміна стилю одягу, зачіски, макіяжу на більш яскраві та відверті, провокативна поведінка тощо)?

4. Чи була дитина коли-небудь свідком сцен сексуальних стосунків, брала участь у перегляді порнографічних фільмів? (Ця іформа- ція важлива для оцінки правдивості свідчень дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Відсутність досвіду інтимного життя, а також обмежений доступ до подібної інформації в такому віці ставлять під сумнів можливість вигадати ситуацію сексуального насильства.

5. Чи потерпала дитина від інших видів насильства?

Після збору попередньої інформації проводиться роботі з самою дитиною - теж у кілька підфаз.

Етап II

Розмова з дитиною складається із чотирьох фаз і починається з підготовки дитини до цієї процедури.

За день до допиту дитину важливо попередити про проведення допиту та пояснити, для чого він потрібен. Це може зробити хтось із батьків, або, наприклад, соціальний працівник у притулку. Важливо, однак, утриматися від рекомендацій щодо того, як дитині необхідно відповідати на запитання та яку інформацію надавати. Такі рекомендації можуть вплинути на сприйняття подій дитиною та в результаті призвести до надання неповних чи не зовсім правдивих свідчень.

Необхідно пояснити батькам, що їх присутність під час допиту може зашкодити оцінці ситуації. Батьки, якщо вони будуть присутні при допиті, можуть отримати великий шок або розчарування і не зможуть після цього належно підтримувати дитину. їх емоції можуть бентежити, лякати дитину. Через сором, почуття провини, страху розчарувати чи втратити довіру батьків дитина може приховати правду в їх присутності. У разі, коли один або обоє з батьків, власне, і є насильниками, їх присутність може лякати дитину. Так, за даними досліджень в деяких європейських країнах, 28% насильників - самі батьки, і діти не стануть розповідати історію насильства в їх присутності. Діти у віці 5 - 9 років найчастіше зазнають сесуального насильства з боку близьких родичів (братів, вітчимів, батьків, інших членів сім’ї). Діти підліткового віку можуть більше потерпати від насильників поза сім’єю. Наведено приблизну схему залежності випадків сексуального насильства над дитиною у сім’ї та поза сім’єю від віку.

2 роки 4 роки 6 років 8 років 10 років 14 років 16 років 18 років

Залежно від віку дитини, а також її індивідуальних психологічних та особистісних особливостей під час допиту можна використовувати спеціальні матеріали. Це в багатьох випадках може допомогти налагодити ефективну комунікацію з дитиною.

Засоби «комунікаційної допомоги», які необхідно мати в «зеленій кімнаті»:

1. Детальні анатомічні малюнки людей (жіночої та чоловічої статі)

• для сором’язливих/збентежених дітей,

• для маленьких дітей.

Іноді діти не можуть чи не хочуть говорити, але на малюнку можуть показати, що з ними сталося.

2. Олівці, фарби та папір для описання/змалювання про насильство.

3. „Обличчя почуттів” для малих дітей для звіту про їх почуття (злість, радість, страх, тощо).

4. Іграшка-телефон, щоб дитина могла говорити. Це інструмент, що може допомогти розмові з маленькими дітьми. Можна застосовувати й інші подібні засоби, такі як м’які іграшки, шкатулки «для секретів» тощо.

5. Анатомічні ляльки (хлопчик та дівчинка).

Предмети комунікаційної допомоги мають використовуватись: як анатомічна модель, допомога для демонстрації, інструмент дослідження станів дитини або створення відповідних стосунків розуміння між дитиною та дорослим. Вони не можуть бути використані як діагностичний тест, для ситумлювання фантазії дитини, а також для використання навідних питань.

Необхідно мати на увазі, що не всі діти розуміють, що таке насильство. Як показують опитування, 5 із 10 дітей, що залучалися до виготовлення дитячої порнографії з елементами сексу, сказали, що вони ніколи не потерпали від насильства. 30% дітей, що зазнали домашнього насильства, також є жертвами і сексуального насильства, однак часто не розрізняють ці види насильства.

ПАМ’ЯТАЙТЕ

• необхідно мати предмети комунікаційної допомоги при собі, а не шукати їх після початку інтерв’ю;

• малі діти мають дуже малу концентрацію, будьте уважними до знаків утоми, дозвольте їм рухатися під час інтерв’ю, робіть перерви, якщо треба, а потім продовжуйте.

ПІД ЧАС РОБОТИ З ДИТИНОЮ ЗВЕРНІТЬ УВАГУ

• Що змінило настрій дитини?

• Яка тема змінила настрій?

• Яка тема спричинила зміну в поведінці?

• Яка тема призвела дитину до спроби відволікти інтерв'юера?

• Які теми дитина обминала зовсім?

• Що уразливість дитини говорить вам?

• Що його/її мова тіла говорить вам?

• Як дитина співпрацювала з інтерв'юером? (відсторонено, чи доброзичливо)?

Переходимо безпосередньо до самого допиту.

Можна відзначити 4 фази допиту, які разом, як було рекомендовано раніше, не повинні бути довшими за 1 годину:

Фаза 1. Побудова взаєморозуміння - 10 хвилин. Завдання, які ставляться під час цієї фази:

1. Встановити з дитиною контакт.

Для цього можете навести з дитиною розмову на нейтральну тему (наприклад, „коли був твій день народження?”, „хто був запрошений?”, „де ви святкували?”). Оцініть, наскільки легко дитина йде на контакт, може і хоче спілкуватися на нейтральні теми.

2. Пояснити дитині мету та причини проведення допиту.

3. Домовитися з дитиною про умови проведення допиту, роз’яснити їй її права, домовитися про перерви.

На цьому етапі важливо показати дитині, що ви надасте їй необхідну підтримку. Ні в якому разі не можна залякувати дитину. Поясніть дитині, що вона може корегувати інтерв’юера, якщо інтерв’юер неправильно її зрозумів або припустився помилки. Поясніть, що ви не були там, де відбувалися події, і тому будете ставити багато різних запитань. Також поясніть, що можливо будете ставити ті самі запитання (можете, наприклад, сказати, що «маєте погану пам’ять, бо старі за віком»). Насправді, однакові або подібні питання дають можливість з’ясувати, чи дитина не вигадує, але намагайтесь ставити запитання у варіаціях, а не постійно одне й те ж саме.

Поясніть також дитині, що вона не в школі, тобто не повинна заробляти «оцінки».

ІНТЕРВ’ЮЕР МАЄ ЗНАТИ:

• діти залежать від дорослих, які мають допомогти їм відновити події в пам’яті;

• діти не виправляють дорослих, бо вважають, що дорослі завжди праві;

• сила пам’яті залежить від мови, розвитку і досвіду;

• діти впевненні, що повтор одного й того ж запитання говорить про те, що вони надали неправильну відповідь.

Також необхідно пояснити, що не можна говорити неправду і, можливо погратися з дитиною в гру „правда - брехня”, щоб зрозуміти, чи вона розрізняє поняття. Наприклад, сказати «я зараз обідаю з тобою в ресторані» - це правда чи брехня? Також попередити, що якщо дитина не знає, так і говорити „Я не знаю”, а не придумувати.

4. Оцінити рівень розвитку дитини: наскільки вона володіє мовою, чи розуміє всі ваші запитання та слова, які ви використовуєте.

Наприклад, діти молодше 8 років можуть погано розуміти і некоректно використовувати прийменники: „на”, „під” тощо. Для з’ясування цього, можна попросити дитину на малюнку показати, що знаходиться „під”, „біля”, „на”, „в”, „поза”. Прийменники мають бути відповідними до описання дитиною позицій тіла, знаходження одягу. Попросіть дитину маніпулювати предметами або за допомогою маркерів продемонструвати знання. Маленькі діти також можуть погано орієнтуватися в часі та просторі. Тому також важливо перевірити, які вони називають дні тижня, пори року, чи правильно розрізняюти поняття «вчора», «завтра» тощо.

5. Пояснити дитині, що інтерв’ю записується (документується) і як цей запис буде надалі використовуватись.

Фаза 2. Уведення в завдання - 10 хвилин. Починайте з вільних описових відкритих запитань: „Чи можеш сказати мені, чому ти сьогодні тут? Як ти гадаєш?” Якщо дитина відповість, переходьте до наступної фази.

Якщо ні, то необхідно використовувати цілеспрямовані сфокусовані запитання: „Я розмовляю з дітьми, які мають проблеми. Чи ти мав/мала проблему?” Якщо дитина не говорить знову, то використовувати прямі питання. Використовуйте малюнки ляльок (дівчинку та хлопчика) або ляльки (для дітей до 7 років) і дізнайтесь, чи дитина розрізняє частини тіла і функції цих частин („Де є очі? Для чого вони? Що можна робити очима?”) та інше. Чи дитина знає торкання (гарні та не гарні), чи це траплялось з нею? Чи є різниця між притисканням, лоскотанням та відчуттями болю? Чи бачив/ла або відчував/ла геніталії інших (такого ж віку або старших).

Після того як ви з’ясували, як дитина називає частини тіла та наскільки розуміє їх призначення, можете переходити до наступної фази.

Фаза 3. Розмова про випадок насильства - 20 - 30 хвилин.

Можете ставити відкриті запитання. Якщо дитина почала говорити, то стимулюйте вільне згадування, запитуйте про специфічний «епізод пам’яті», який вас цікавить. Формулюйте ваші питання від загальних до специфічних, відповідно:

• хто?

• де? (але знайте, маленькі діти погано орієнтуються в просторі);

• коли? (проте пам’ятайте, що маленькі діти можуть мати погане розуміння про час. Для них можуть виявитися складними визначення місяця, дня, періоду, коли з ними сталося насильство);

• що? (трапилось, але також бачив/ла, чув/ла, відчував/ла).

Повторіть/проконтролюйте запитання, щоб перевірити припущення: „Ти казав, це трапилося в кухні? У спальні?” Це дасть можливість перевірити, наскільки правдивими є свідчення дитини.

ПАМ’ЯТАЙТЕ

1) Якщо дитина не відкрилася, то проконсультуйтеся в інших членів команди, що можна ще зробити.

2) Не говоріть дитині, що ви знаєте, що з нею чинили сексуальні дії.

3) Не називайте самі ім’я конкретного насильника.

4) Не говоріть, що ви думаєте про те, що з нею трапилося.

Підбадьорюйте дитину говорити якомога більше, запитуючи: „Що трапилося потім?”. Не перебивайте розповідь дитини, дайте їй можливість сказати все, що вона хоче сказати. Ставте відповідні запитання.

У присутності дитини краще не робити нотаток, оскільки діти бояться записів. Якщо хочете запам’ятати щось важливе, то можете малювати для пам’яті, але теж не бажано. Найкраще, якщо в приміщенні, де проводиться інтерв’ю, є можливість записати його на відео. Це також дасть вам змогу передивитися інтерв’ю ще раз та проаналізувати свідчення, а також поведінку дитини. Окрім цього, важливо, щоб хтось із ваших колег вів протокол інтерв’ю. Тоді всі відповіді дитини будуть записані. Бажано, щоб усі колеги перебували в робочому приміщенні «зеленої кімнати», а не в терапевтичному залі.

Бувають різні запитання:

1) відкриті («Розкажи мені, що трапилось», «Розкажи мені все, що ти пам’ятаєш» тощо). До цих запитань належать більшість із тих, що починаються зі слів що, хто, де, коли тощо. Ці запитання найкраще використовувати на початку інтерв’ю. Вони є найбільш коректними, оскільки дозволяють зберегти об’єктивність;

2) запрошувальні відповіді (такі як «так...», «ммм..», «угу...» тощо) також важливо використовувати, для того щоб підбадьорити дитину до продовження розповіді;

3) сфокусовані («Розкажи мені, як виглядав цей чоловік»). Ці запитання можна застосовувати, щоб деталізувати події, людей, про які свідок уже розповів;

4) навідні запитання («Це трапилося вночі?» «Це був твій батько, чи не так?»). Такі запитання використовувати не рекомендується, оскільки дитині часом легше просто повторити інформацію, яка міститься в запитанні, ніж згадувати щось.

5) запитання з варіантами відповіді («Це трапилось у спальні, в машині, в гаражі?», «Це трапилося вдень, вночі чи і вдень, і вночі?»). Ці запитання кращі, ніж попередні, оскільки менше наводять на пер- шу-ліпшу відповідь. Проте вони також небезпечні, оскільки ви можете не передбачити всі можливі варіанти відповіді, а дитині знову ж легше обрати один з варіантів, який ви їй пропонуєте, ніж згадувати реальні травматичні для неї події.

Не варто застосовувати примушування та залякування («Ти не підеш звідси, поки не відповіси на запитання») та обіцяти винагороду («Після того, як розкажеш, отримаєш подарунок»).

Не рекомендується надавати стосовно справи інформацію, якої дитина не знає.

ТИПОВІ ПИТАННЯ ПІД ЧАС ДОПИТУ:

• Чи знаєш, чому ти прийшла/ов зустрітися зі мною?

• Хто тобою опікується? З ким ти спілкуєшся?

• Розкажи про свою сім’ю.

• Що це (показуючи на ляльку)?

• Ти коли-небудь бачив це (частини тіла ляльки) в інших людей?

• Ти говорив/ла мамі (тітці, бабусі тощо) про те, що з тобою трапилось?

• Ти говорив, що батько/вітчим/мама/дядько торкався/лася тебе?

• В яких місцях він/вона тебе торкався/лася?

• Він/вона зробив/ла щось погане?

• Де це трапилося?

НЕ ВАРТО ставити запитання „чому” («Чому він торкався тебе?» або «Чому він вибрав тебе?»). Дитина (і не тільки дитина) на такі запитання не зможе дати відповідь.

Фаза 4. Завершення роботи з дитиною - 10 хвилин. Ви провели допит дитини і можете прощатись з нею. Проте перед тим, як завершити допит:

• Впевніться, що дитина подолала стрес.

• Зробіть перерву - пограйте в гру, що не пов’язана з темою.

• Поверніться до нейтральної теми.

• Подякуйте дитині за її участь у розмові. Дякуйте саме за участь, а не за те, що вона/він розповіла/ів.

• Якщо запис відбувався на відео, то поясніть дитині, що це відео не буде ніколи показано іншим людям, які не займаються даною проблемою. Особливо це стосується жертв дитячої порнографії, які вже бояться відеокамер.

• Запитайте дитину, чи в неї нема до вас питань. Це допоможе дитині відчути завершеність вашої розмови і дасть можливість спитати про ті речі, які її/його, можливо, турбують.

• Порадьтеся з членами команди, якщо у вас виникли якісь запитання чи проблеми стосовно роботи з дитиною.

• Відчуття безпорадності або почутої розповіді часто є важкими. Поговоріть з членами команди, щоб зняти з себе негативні емоції.

Розмова з сім’єю. Цей етап є важливим у тих випадках, коли дитина постраждала від насильства поза межами сім’ї або ж з боку одного з членів сім’ї, проте інші знаходяться поза підозрою. У цій ситуації дитина після опитування повернеться додому. Перед цим важливо провести розмову з членами сім’ї.

Члени сім’ї, особливо батьки, як правило, дуже важко переживають ситуацію, що склалася. Прояви їх емоцій, з якими вони часто не в змозі розібратися самостійно, можуть ще більше зашкодити дитині, яка намагається справитися з ситуацією. Тому важливо, поділитися відповідною інформацією (тією, що ви можете розголосити) з членами сім’ї. По можливості, проінформуйте їх про те, що робитиметься далі. Якщо потрібно, направте їх з дитиною до відповідних медичних та психологічних служб.

КІЛЬКА РЕКОМЕНДАЦІИ, які можна дати батькам

• Важливо дотримуватись звичного ритму та порядку життя в сім’ї. Це дасть можливість дитині швидше адаптуватись.

• Батькам важливо підтримувати дитину, проте не балувати її і надмірно не жаліти. Така реакція з боку батьків може призвести до того, що дитина замкнеться в собі.

• Після опитування батькам не варто запитувати дитину про обставини насильства. Це травмує і дитину, і батьків. Краще дати можливість дитині поспілкуватися з психологом.

• Варто скористуватися послугами психолога як дитині, так і членам сім’ї. Це допоможе пережити ситуацію та відновити довірливі стосунки в сім’ї.

Пропоновані рекомендації надають можливість застосовувати інтерв’ю з дітьми - жертвами сексуального та домашнього насильства для подальшого використання в судовому процесі.

Це захистить дитину від постійного травмування, якого вона зазнає від багаторазових та непрофесійних допитів.