Американська система захисту прав людини. Інституційний механізм та документи

Хоча американська та європейська правові доктрини захисту прав людини ґрунтуються на спільних цінностях та принципах, у процесі розвитку цих систем вони набули певних особливостей.

Головна відмінність вказаних доктрин:

Декларація незалежності США від 1776 року проголосила, що усі люди створені рівними, і усі вони наділені своїм творцем деякими

невідчужуваними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення до щастя. Вона підкреслила, що уряди встановлені для забезпечення цих прав, однак народ має право встановити новий уряд (право на спротив, за умов ураження справедливості, безпеки та щастя).

Декларація прав людини і громадянина від 1789 року проголосила, що люди народжуються та залишаються вільними і рівними у правах. Мета кожного державного союзу полягає у забезпеченні природних і невід’ємних прав людини. Такими є свобода, власність, безпека і опір гніту.

Негативні права полягають у праві індивіда на захист від якогось втручання, у тому числі й

державного, у здійсненні громадянських прав (як члена громадянського суспільства) і політичних прав (як учасника політичного життя). Ці права охороняють особу від небажаних і таких, що порушують її свободу, втручань і обмежень. Негативні права — основа індивідуальної свободи. Наприклад, майже весь зміст Білля про права 1791 р. (США) спрямовано на огородження особистості від різного роду несправедливих і небажаних наслідків утручання з боку уряду. Термін «не повинен», що стосується уряду, є майже у всіх статтях цього документа. Так, перша стаття (поправка) встановила: «Конгрес не повинен видавати закони, що встановлюють будь-яку релігію або забороняють її вільне сповідання, що обмежують свободу слова чи преси або право народу мирно збиратися та звертатися до уряду з петиціями про припинення зловживань».

Washington, USA

San Jose, Costa Rica

Source GAO I www.gao gov

Організація американських держав

Американська система захисту прав людини (Inter­American human rights protection system) - це

система законів та інститутів захисту прав людини під егідою Організації

американських держав. Організація американських держав (ОАД) (англ.

Organization of American States, іспанською:

Organizacion de los Estados

Americanos, португальською:

Organizagao dos Estados Americanos, французькою: Organisation des Etats

Americains), або OAS або OEA, є міжконтинентальною організацією, заснованою 30 квітня 1948 року з метою регіональної солідарності та співпраці між її державами-членами. Штаб-квартира ОАД знаходиться у Вашингтоні, округ Колумбія, США, членами ОАД є 35 незалежних держав Америки.

Генеральна асамблея ОАД

ОАД реалізує свої функції через Генеральну асамблею та Тимчасову раду. Генеральна асамблея є найвищим органом АС, в якому представлені всі члени організації. Збирається

щорічно. Кожна держава має один голос. Тимчасова рада складається з представників країн ОАД і є виконавчим органом організації між засіданнями Г енеральної

асамблеї.

Хартія ОАД проголосила фундаментальні права особи незалежно від раси, національності, походження і статі. Нею також передбачено, що країни - члени ОАД повинні поважати права особи та «принципи універсальної моралі».

Нормативне забезпечення функціонування Міжамериканської системи захисту прав людини (Inter-American Human Rights System), яка діє в рамках ОАД, здійснюється Статутом Організації Американських Держав 1948 р., Американською декларацією прав і обов’язків людини 1948 р. та Міжамериканською конвенцією з прав людини 1969р.

Американська декларація прав і обов’язків людини ухвалена у 1948 р. на ІХ-ій міжнародній конференції американських країн. У преамбулі акту

Міжамериканська конвенція з прав людини (Inter-American Convention on Human Rights), була прийнята 20 листопада 1969 року на міжамериканській конференції у м. Сан-Хосе (Коста-Рика). Набула чинності у 1978 року. Членами конвенції є 20 держав: Аргентина, Барбадос, Болівія, Колумбія, Коста-Рика, Домініканська Республіка, Еквадор, Сальвадор, Гренада, Гватемала, Гаїті, Гондурас, Ямайка, Мексика, Нікарагуа, Панама, Перу, Суринам, Уругвай, Венесуела. США підписали документ.

Конвенція закріпила:

Система включає й інші документи, такі як протоколи та конвенції на спеціальні теми, такі як, серед іншого, Міжамериканська конвенція про запобігання катуванням і покарання за них, Міжамериканська конвенція про насильницькі зникнення осіб та Міжамериканська конвенція про запобігання, покарання та викорінення Насильство над жінками; а також Правила процедури та статути її органів.

Відповідно до Міжамериканської конвенції з прав людини утворено Міжамериканську комісію з прав людини (Inter-American Commission on Human Rights) та Міжамериканський суд з прав людини (Inter-American Court of Human Rights).

Хартія ОАД 1948 р. не передбачала існування Міжамериканської комісії з прав людини, а тому Рада організації визначила її як «автономний підрозділ», до функцій якого входить забезпечення поваги до прав людини. Протоколом 1970 статус комісії було змінено, останню перетворено на офіційний орган ОАД для нагляду за забезпеченням прав людини та виконання консультативних функцій.

Міжамериканська комісія з прав людини (IACHR) є головним і автономним органом ОАД, місія якого полягає в сприянні та захисті прав людини в американській півкулі та в якості консультативного органу ОАД в ці питання.

Робота IACHR базується на трьох основних інституціях: система індивідуальних петицій; моніторинг ситуації з правами людини в державах- членах; увага до пріоритетних тематичних напрямів. Однак робота Комісії також ґрунтується на інших принципах, серед яких такі: принцип pro homine, відповідно до якого закон має тлумачитися у спосіб, який є найбільш вигідним для людини; необхідність доступу до правосуддя та включення гендерної перспективи в усі види діяльності Комісії.

Комісія відіграє ключову роль у просуванні демократичних процесів і кращих стандартів прав людини в Америці.

Міжамериканський суд з прав людини

Міжамериканський суд з прав людини (Inter-American Court of Human Rights) є одним із трьох регіональних трибуналів з прав людини разом із Європейським судом з прав людини та Африканським судом з прав людини та народів. Це автономний правовий інститут, метою якого є тлумачення та застосування Американської конвенції.

Міжамериканський суд виконує функцію розгляду спорів, у рамках якої він вирішує спірні справи та здійснює нагляд за рішеннями; консультативна функція; і функцію, за якою він може застосувати тимчасові заходи. Суд складається з 7 осіб. Місце перебування суду — м. Сан-Хосе (Коста-Рика).

Право на життя, заборона катувань і нелюдського поводження, заборона рабства і кріпацтва, а також повага до основних судових принципів, наприклад, повинні поважатися завжди і становити noyau dur надані та закріплені як міжнародне право прав людини, так і міжнародне гуманітарне право. Маючи позитивний намір надати більш конкретний захист жертвам внутрішніх збройних конфліктів, Комісія спочатку розробила низку аргументів, які прагнули створити підставу для застосування МГП як незалежного джерела зобов’язань для держав-учасниць договору.

Так, у справі Arturo Ribon Avila v. Colombia (Case 11.142, Report N°26∕97), що стосувалася смерті одинадцяти колумбійських громадян, які нібито були вбиті під час капітуляції після зіткнення між озброєним угрупованням дисидентів під назвою М-19 і національною армією, було встановлено, що оскільки норми міжнародного гуманітарного права включені (інкорпоровані Женевські конвенції 1949 р. про збройні конфлікти) до національного законодавства Колумбії, стаття 25 Американської конвенції може дозволити Комісії розглядати їх порушення. Оскільки дані норми стосуються захисту осіб під час збройних конфліктів неміжнародного характеру, то колумбійська держава має дотримуватися і положень спільної ст. 3, і приписів Американської конвенції. Комісія дійшла висновку, що «жертви були свавільно страчені представниками держави на явне порушення спільної ст. 3 Женевських конвенцій, а також Американської конвенції».

У своєму висновку Міжамериканський суд з прав людини визнав, що колумбійська держава порушила права, які містяться у статтях 4 (право на життя), 5 (право на гуманне поводження), 8 (право на справедливий суд) і 25 (про судовий захист) у поєднанні зі статтею 1( 1) Американської конвенції з прав людини, учасницею якої є Колумбія.

На думку М. Гнатовського, досвід міжамериканської системи захисту прав людини є корисним для розуміння деяких загальних проблем застосування норм міжнародного гуманітарного права контрольним механізмом із захисту прав людини.

Cases (Справи):

Arturo Ribon Avila v. Colombia, Case 11.142, Report N° 26/97, Inter-Am. C.H.R., OEA/Ser.L/V/II.95 Doc. 7 rev. at 444 (1997). URL:

http://hrlibrary.umn.edu/cases/1997/colombia26-97a.html

7.2.